Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 540/2521/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/2521/20 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Херсонського окружного адміністративного суду про зобов`язання вчинити певні дії, - ,- ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 07 вересня2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Херсонського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги судді у зв`язку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді Херсонського окружного адміністративного суду, зобов`язати Державну судову адміністрацію України виділити кошти Херсонському окружному адміністративному суду на виплату позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді Херсонського окружного адміністративного суду. В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначав що з 21.03.1994 року по 01.10.1997 року він працював на посаді заступника голови Первомайського міського суду Миколаївської області. З 01.10.1997 року по 11.12.2006 року призначений суддею Цюрупинського районного суду Херсонської області (з 04.04.1998 року призначений головою суду). З 29.12.2004 року призначений головою Цюрупинського районного суду Херсонської області.З 16.03.2006 року позивача обрано на посаду судді місцевого Херсонського окружного адміністративного суду.Постановою Верховної Ради України №788-VII від 12.11.2015 року «Про звільнення суддів» позивача було звільнено з посади судді Херсонського окружного адміністративного суду у відставку відповідно до п. 9 ч. 5ст.126 Конституції України, а наказом голови Херсонського №06-05/41 від 21.12.2015 року виключено зі складу суду. Проте, на день звільнення позивачу не була виплачена очікувана ним вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.В позовній заяві зазначає, щоЗаконом України від 27 березня 2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні»(далі - Закон України №1166-VII)статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів`було виключено, виключивши вищевказану статтю ізЗакону України «Про судоустрій і статус суддів`щодо виплати вихідної допомоги судді у відставці. Законом України №1166-VIIзаконодавець позбавив позивача раніше задекларованої державою гарантії на отримання вихідної допомоги, що є незаконним, несправедливим та суперечить визначеному на законодавчому рівні правовому статусу судді, зокрема його відставки. В подальшому, положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІЗакону України №1166-VII, визнане неконституційним рішенням Конституційного Суду України №2-р(ІІ) від 15.04.2020 року у справі №3-311/2018/4182/18, 4632/19, 5755/19 за конституційними скаргами, у зв`язку із чим, позивач вважає, що має право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої правовим актом, що визнаний неконституційним у вигляді невиплаченої в повному обсязі судді вихідної допомоги при виході у відставку. Державна судова адміністрація України у відзиві на позовну заяву просила суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що Постановою Верховної Ради України №788-VII від 12.11.2015 року «Про звільнення суддів» позивача було звільнено з посади судді Херсонського окружного адміністративного суду у відставку відповідно до п. 9 ч. 5ст. 126 Конституції України, а наказом голови Херсонського №06-05/41 від 21.12.2015 року виключено зі складу суду. При цьому, в період з 01.04.2014 року до 30.09.2016 року виплату вихідної допомоги суддям, які звільнялись у відставку законодавством не було передбачено, що підтверджується практикою КАС ВС у справах даної категорії. Оскільки станом на день виходу позивача у відставку (21.12.2015 року) виплату вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою законодавством передбачена не було, тому така вихідна допомога позивачу не виплачувалась. Вважав, щорішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)/2020 не впливає на спірні правовідносини, оскільки дані правовідносини не стосуються норм, що визнані неконституційними, а власне дія підпункту 1 пункту 28 розділу ІІЗакону України №1166-VІI втратила чинність з моменту прийняття даного рішення, тобто 15.04.2020 року. Крім того, за змістом ст.152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення. Отже, прийняттярішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)/2020 не є підставою для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді, у зв`язку з виходом у відставку, оскільки зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Херсонський окружний адміністративний суд у відзиві на позовну заяву просив суд відмовити позивачу в задоволенні адміністративного позову повністю, посилаючись на те, що на момент виходу позивача у відставку (21.12.2015 року) так і на дату подання заяви про відставку діяли нормиЗакону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно яких виплата судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою, не передбачалась, а відтак Херсонським окружним адміністративним судом при звільненні позивача у відставку було дотримано зазначені вимоги Закону. Зазначав, що згідно з рішенням КСУ від 19.11.2013 року №10-рп/2013 право на виплату вихідної допомоги суддя набув не у зв`язку із перебуванням на посаді судді понад 20 років, а у зв`язку із його відставкою, яка є особливою формою звільнення судді з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді, тобто, саме із прийняттям відповідного нормативного акту про звільнення судді у зв`язку зподанням заяви про відставку, законодавець пов`язував виплату цієї допомоги, а не набуття права на неї. Крім того, спірні правовідносини виникли між сторонами в грудні 2015 року, а відтак рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-p (ІІ)/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення КСУ, в той час як останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності та може бути застосовано лише до правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, що відповідає практиці Верховного Суду. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. Згідно до вимог ст.311 КАС Українисуд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скаргане підлягає задоволеннюз наступних підстав. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА Судом встановлено, що постановою Верховної Ради України №788-VII від 12.11.2015 року «Про звільнення суддів» позивача було звільнено з посади судді Херсонського окружного адміністративного суду у відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, а наказом голови Херсонського №06-05/41 від 21.12.2015 року виключено зі складу суду. Проте, на день звільнення позивачу не була виплачена очікувана ним вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів. Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстомКонституції Україниможна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами абзацу третього пункту 7 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 року № 503/97 акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття. Отже, реалізація права Позивача на звільнення у зв`язку з відставкою відбулась у момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, тобто 12 листопада 2015 року. Разом із цим, відповідно до частини 1 статті 136 Закону № 2453-VI у редакції, яка була чинна до 01 квітня 2014 року, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Проте, Законом № 1166-VII, який набрав чинності 01 квітня 2014 року, внесено зміни до Закону № 2453-VI, а саме: виключено статтю 136 цього Закону. Рішення щодо неконституційності Закону №1166-VII у частині виключення статті 136 Закону № 2453-VI Конституційним Судом України на час виникнення спірних правовідносин не приймалося. Колегія суддів звертає увагу на те, що Закон №2453-VI у редакції, яка була чинна на момент прийняття Верховною Радою України постанови від 12 листопада 2015 року №788-VIІ «Про звільнення суддів», якою Позивача звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, не містив правових підстав щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Статтею 152 Конституції Українипередбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідаютьКонституції Україниабо якщо була порушена встановленаКонституцією Українипроцедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)2020 визнано таким, що не відповідаєКонституції України(є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу IIЗакону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ. Пунктом 2 резолютивної частини зазначеногорішення Конституційного Суду Українипередбачено втрату чинності положеннями Закону саме з дняухвалення цього Рішення. Статтею 58 Конституції Українипередбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Урішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першійстатті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. До того ж, колегія суддів зауважує, що в п. 3.2 Рішення від 15 квітня 2020 р. № 2-р(ІІ)/2020, Конституційний Суд України наголосив на юридичній позиції, викладеній в його Рішенні від 19 листопада 2013 р. № 10-рп/2013, відповідно до якої право на отримання вихідної допомоги суддя набуває з моменту реалізації ним права на відставку. За своєю юридичною природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв`язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір. Тобто, з урахуванням часових меж дії рішення КСУ, воно не може бути застосовано до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у випадку, що розглядається, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді. На підставі викладеного колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Суд апеляційної інстанції наголошує, що оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об`єктивного дослідження справи, однак не зобов`язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року- без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Головуючий суддя Джабурія О.В. Судді Вербицька Н. В. Кравченко К.В.