Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/8221/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2021 р. Справа № 520/8221/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Любчич Л.В. суддів: П`янової Я.В. , Присяжнюк О.В. за участю секретаря судового засідання Медяник А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2021, головуючий суддя І інстанції: Мар`єнко Л.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 06.07.21 по справі № 520/8221/21 за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реван" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, ВСТАНОВИВ: У травні 2021 року Харківське об`єднане відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі Харківське ОВ ФСЗІ, позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Реван» ( далі ТОВ «Реван», відповідач), в якому просив: - стягнути з ТОВ «РЕВАН» на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, у сумі 2221298,24 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2021 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Харківське ОВ ФСЗІ подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи просило скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо виконання відповідачем всіх вимог Закону України « Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII ( далі Закон № 875-XII) виключно на підставі поданих підприємством звітів форми № 3- ПН до Центру зайнятості протягом 2020 року. Вказав, що ТОВ «РЕВАН» не надано до суду доказів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, відсутності дискримінації таких осіб поряд з іншими працівниками, а також доказів щодо вжиття заходів з працевлаштування осіб з інвалідністю. Зауважив, що підприємство має у будь-який законний спосіб забезпечити самостійне працевлаштування осіб з інвалідністю, а не тільки створити робочі місця, що не було доведено відповідачем та свідчить про виключно формальний характер вжитих ним заходів. Посилався на правову позицію Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 06.02.2020 у справі №920/385/19. 12.10.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження у справі № 520/8221/21. 26.10.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду закінчено підготовку та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні. 04.11.2021 на адресу суду від ТОВ «РЕВАН» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Згідно з положеннями ч.1,3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, вислухавши суддюдоповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які сторони посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судовим розглядом встановлено обставини, які не оспорено сторонами. 15.02.2021 до Харківського АВ ФСЗІ від ТОВ «Реван» надійшов Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою 10-ПОІ ( річна), затвердженого наказом Мінсоцполітики від 27.08.2020 № 59, згідно з яким за 2020 рік середньооблікова кількість штатних працівників у 2020 році становила 1477 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих осіб з інвалідністю 27 осіб. У зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році на відповідача покладено обов`язок зі сплати адміністративно- господарської санкції до 15.04.2021 у розмірі 2 221 298,24. У зв`язку із несплатою вказаної суми відповідачем позивач звернувся до суду із вимогою щодо її стягнення. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для застосування до ТОВ «РЕВАН» адміністративно-господарських санкцій, з огляду на те, що позивачем не надано доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував ФСЗІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон № 875 -XII. Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року № 129 (далі - Положення Мінсоцполітики №129) передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені. Частина 1 ст. 18 Закону № 875-XII вказує, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. При цьому, ч. 2 ст. 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Частиною 1 ст. 20 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI ( далі Закон № 5067) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення. На виконання вищевказаної норми, наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі Порядок Мінсоцполітики № 316). В контексті положень Закону №5067 та Порядку Мінсоцполітики № 316 на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Звітність за формою №3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316; звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції. Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.08.2021 у справі № 260/557/19, яку в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, колегія суддів враховує при вирішенні спірних правовідносин. Як вірно встановлено судом першої інстанції згідно зі звітом відповідача за 2020 рік середньооблікова кількість штатних працівників у 2020 році становила 1477 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих осіб з інвалідністю - 27 осіб. При цьому, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в 2020 році для відповідача становив 59 особу (а.с.7). Між тим, відповідачем в 2020 році була створена необхідна кількість робочих місць для інвалідів, що підтверджується наданими наказами та проінформовано про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування звітом за формою №3-ПН від 13.01.2020 та уточнення до звіту, що були отримані центром зайнятості та додатково підтверджено вакансії такими звітами, які подавались відповідачем протягом 2020 року, щомісячно. Так, вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю створені протягом січня 2020 року (10.01.2020), а саме до 13.01.2020 року, про що до центру зайнятості ним подано звіт форми № 3-ПН. Також, наказами від 13.03.2020, від 12.05.2020, 01.09.2020, 27.11.2020 ТОВ «РЕВАН» створено додаткові вакансії, про що проінформовано центр зайнятості про кількість створених робочих місць звітом за формою №3-ПН від 16.03.2020, від 12.05.2020, від 02.09.2020, від 30.11.2020. Крім того, директору ТОВ «РЕВАН» від Харківського міського центру зайнятості надісланий лист від 03.12.2020 з подякою за участь у "Ярмарку вакансій", що проводився Харківським центром зайнятості 03.12.2020 з нагоди відзначення Міжнародного дня інвалідів. Докази відмови відповідачем у працевлаштуванні особам з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості відсутні. З огляду на викладене та враховуючи наведені вище правові норми колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про виконання ТОВ «Реван» вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону № 875-ХІІ та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування, а відтак і про відсутність підстав для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій. Доводи апелянта про помилковість висновків щодо виконання відповідачем всіх вимог Закону № 875-XII виключно на підставі поданих підприємством звітів форми № 3- ПН до Центру зайнятості протягом 2020 року, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки крім звітів форми № 3- ПН судом першої інстанції також досліджено накази від 13.03.2020, від 12.05.2020, 01.09.2020, 27.11.2020 про» створення ТОВ «РЕВАН додаткових вакансій для осіб з інвалідністю та лист Харківського міського центру зайнятості надісланий лист від 03.12.2020 з подякою за участь у "Ярмарку вакансій", що проводився Харківським центром зайнятості 03.12.2020 з нагоди відзначення Міжнародного дня інвалідів. Посилання апелянта виключно на формальний характер вжитих відповідачем заходів, оскільки що підприємство має у будь-який законний спосіб забезпечити самостійне працевлаштування осіб з інвалідністю, а не тільки створити робочі місця колегія суддів відхиляє та зазначає, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст. 18 Закону № 875-XII. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.12.2020 у справі № 812/1189/18, від 13.05. 2021 у справі №260/554/19, яку в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, колегія суддів враховує при вирішенні спірних правовідносин. Доводи апелянта про те, що ТОВ «РЕВАН» не надано до суду доказів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також доказів щодо вжиття заходів з працевлаштування осіб з інвалідністю колегія суддів також визнає необґрунтованими, оскільки такі докази були надані відповідачем до суду. Посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 06.02.2020 у справі №920/385/19, колегія суддів визнає помилковими, оскільки вказаною постановою кінцеве рішення у справі не прийнято, а справу №920/385/19 направлено на новий розгляд. Щодо інших доводів сторін колегія суддів зазначає. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року у справі № 520/8221/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді Я.В. П`янова О.В. Присяжнюк Постанова складена в повному обсязі 17.11.2021