Постанова 4850 № 360/2921/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 року справа №360/2921/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Компанієць І.Д., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 липня 2021 р. у справі № 360/2921/21 (головуючий І інстанції суддя І.О. Свергун) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: До Луганського окружного адміністративного суду 07.06.2021 надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до відповідача, відповідно до якої останній просив визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження максимальним розміром призначеної йому пенсії; зобов`язати відповідача здійснити відповідний перерахунок призначеної йому пенсії з 04.03.2021 без її обмеження максимальним розміром, здійснивши виплату недоплаченої пенсії з дати її призначення та здійснювати виплату призначеної пенсії без обмеження її обмеження максимальним розміром, з урахуванням сплачених сум; вирішити питання судових витрат (а.с. 1-5). Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 20 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено (а.с. 89-92). Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що Конституційний Суд України (зокрема рішення № 10-рп/2008 від 22.05.2008) неодноразово визнавав неконституційними норми, які передбачали обмеження розміру пенсії максимальним його розміром. Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність в цілому визнано неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016. Вважає, що правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму, не підлягає застосуванню. Апелянт зауважує, що норма ч. 3 ст.27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» фактично суперечить нормі ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», обмежуючи законодавчу гарантію шахтарям, які мають понад 15 років підземного стажу (для чоловіків) отримання пенсії у розмірі 80 відсотків їх заробітку максимальним розміром пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Згідно ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з такого. Позивач є громадянином України, з 04.03.2021 є отримувачем пенсії за віком на пільгових умовах, призначеної відповідно до Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», та перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганській області (а.с. 6-8, 33-36). Протоколом про призначення пенсії підтверджується, що відповідачем було призначено пенсію позивачу з 04.03.2021, сума пенсії по Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» склала 21699,99 грн., однак відповідачем застосовано обмеження пенсійних виплат позивача граничним розміром у десять прожиткових мінімумів, у зв`язку з чим позивач звернувся із запитом на адресу УПФУ в Попаснянському районі з метою надання роз`яснень щодо нарахованої суми пенсії (а.с. 33). Листом від 31.05.2021 № 1229-0102-5/3849 УПФУ в Попаснянському районі повідомило позивача про те, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, з 01 грудня 2020 року - 17690,00 грн. (а.с. 9-10). Спір у даній справі стосується правомірності дій органу пенсійного фонду щодо обмеження у виплаті максимального розміру пенсії. При вирішенні справи суд виходить з наступного. Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються Законами України від 09 липня 2003 року № 1058-VI «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-VI), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ), Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон № 911-VIII). Як зазначалось раніше, позивач отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до Закону № 1058. Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI. Так, відповідно до статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. За змістом з абзацу 1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом. Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом. Наведені в пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб`єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо). Суд звертає увагу, що положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв`язку із застосуванням Закону № 3668-VI щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли підлягати звуженню. У зв`язку з цим положення пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI, а саме - усі його чотири абзаци, застосовуються у системному зв`язку між собою. Таким чином пункт 2 розділу ІІ Закону № 3668-VI в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 1 жовтня 2011 року вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність). Аналіз пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень статті 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії. Тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 1 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом № 3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 1 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов`язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію. Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи. Такий підхід відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 6 вересня 2012 року № 5207-VI вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. При цьому суд звертає увагу, що норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту "обмеження максимального розміру пенсії" за колом осіб в момент набуття чинності Закону № 3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону. Разом з тим з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI). Норми статті 2 Закону № 3668-VI кореспондуються з положеннями частини третьої статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку. Як встановлено судом, сума призначеної позивачу пенсії склала 21699,99 грн., тобто її розмір перевищив максимальний. Оскільки таке перевищення стало в результаті призначення пенсії в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону № 3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. В даному випадку таке обмеження за своєю суттю не є звуженням обсягу вже набутих позивачем прав та/або позбавленням його права на соціальний захист. Зазначені положення Закону № 3668-VI та частини третьої статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов`язкові для застосування. Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" № 3668-VI він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи"). При вирішенні цієї справи судами враховано висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені в постановах Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 580/492/19, від 20 січня 2021 року у справі № 640/1744/20, від 21 серпня 2018 року у справі № 805/826/16-а, від 24 червня 2020 року у справі № 580/234/19, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. При цьому Верховний Суд в постанові від 24 червня 2020 року у справі № 580/234/19 відступив від висновків Верховного Суду, викладених у постанові № 360/1428 від 12.11.2019. У постанові від 24 червня 2020 року № 580/234/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність у відповідача законних підстав для здійснення позивачу виплати нарахованої пенсії без обмеження граничного розміру, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Посилання позивача на порушення статті 22 Конституції України є безпідставними, адже відповідні положення законів не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 24 липня 2018 року у справі № 554/10456/16-а. З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Також судом враховується, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Відповідно до ст. 22 Загальної декларації прав людини кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на реалізацію необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав в економічній, соціальній і культурній сферах за допомогою ресурсів кожної держави. При цьому згідно ч. 1 ст. 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги та співробітництва, зокрема в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних межах наявних ресурсів заходів для того, щоб забезпечити поступово повне здійснення визнаних у цьому Пакті прав усіма належними способами, включаючи, зокрема, вжиття законодавчих заходів. Крім того, Європейський суд з прав людини у справах «Великода проти України» та «Суханов та Ільченко проти України» стверджує, що перша і найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційними переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс («золоту середину») до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. Враховуючи вищевикладене, в даному випадку відсутні правові підстави для перерахунку та виплати пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром, передбаченим ст. 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», оскільки до моменту, коли розмір пенсії не відповідатиме встановленому максимальному розміру, її виплата здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків. Також слід звернути увагу на правову позицію Конституційного Суду України, висловлену у рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України, щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України "Про статус суддів" (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання). Так, у вказаному рішенні Конституційний Суд України вказав, що зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши у законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості (абзаци перший, другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005). Вказаному Рішенню передує й міжнародно-правова позиція, що міститься, зокрема, у Європейській соціальній хартії 1996 року (переглянутій), яка була ратифікована Україною згідно із Законом України №137-V від 14 вересня 2006 року. У цьому міжнародно-правовому акті передбачено, що держави-сторони зобов`язані вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12). Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов`язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України). І відповідачем доведено, що у спірних відносинах пенсійний орган діяв правомірно. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін. Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскарженого судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 5 ст. 250, ст. 311, 316, ст. 321, ч.1 ст. 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 липня 2021 р. - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 липня 2021 р. у справі № 360/2921/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 17 листопада 2021 року. Колегія суддів: Г.М. Міронова І.В. Геращенко І.Д. Компанієць