Постанова Одеський апеляційний суд № 522/19759/19

Номер провадження: 22-ц/813/7819/21 Номер справи місцевого суду: 522/19759/19 Головуючий у першій інстанції Дяченко В. Г. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.11.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Князюка О. В., суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П., за участю секретаря Дерезюк В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09.03.2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири приватною власністю,- ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом та просив визнати квартиру АДРЕСА_1 його приватною власністю. В обґрунтування вимог посилався на те, що хоча квартира придбана 28.08.2015 року на підставі договору купівлі-продажу, проте придбана за рахунок власних коштів позивача, отриманих ним в якості компенсації за смерть батька ОСОБА_3 та запозичених у своєї матері ОСОБА_4 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09.03.2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_1 приватною власністю ОСОБА_1 було відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 13 квітня 2021 року ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09.03.2021 року, відповідно до якої апелянт просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Апелянт, посилається на те, що суд першої інстанції під час розгляду вказаної цивільної справи безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи. Вказує, що подавав до суду першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи, яке вмотивовано тим, що ОСОБА_1 перебував у безпосередьому контакті з хворим на ковід та за таких умов, суд першої інстанції повинен був задовольнити клопотання та відкласти розгляд справи. Однак, всупереч положенням чинного законодавства, судом взагалі не досліджено та не надано оцінки заяві апелянта від 04 березня 2021 року, копія якої наявна в матеріалах даної справи, чим порушено право останнього на участь у розгляді його справи. Апелянт вважає, що оскаржуване рішення від 09.03.2021 року ухвалено також з порушенням основних засад (принципів) судочинства, передбачених як Конституцією України, так і ЦПК України, яке виразилось в ненаданні можливості апелянту під час розгляду справи в суді першої інстанції висловити свої думки, надати суду пояснення, які б могли вплинути на прийняття зовсім іншого рішення. Апелянт звертає увагу на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що спірне майно хоча і було придбане апелянтом під час шлюбу, але було придбане за кошти, які не були коштами подружжя, а були отримані первісним позивачем в якості компенсації за смерть батька та запозичені апелянтом у своєї матері - ОСОБА_4 . У звязку з тим, що суд передчасно ухвалив за відсутністю апелянта необгрунтоване рішення, в якому зроблені висновки не відповідають обставинам справи, так як самі обставини судом не досліджені в повному обсязі, останній був позбавлений можливості надати безпосередньо суду докази та пояснення, які б вплинули на прийняття остаточного рішення, зокрема, пояснити щодо отриманої суми компенсації, її походження, та інше. 11 серпня 2021 року на адресу Одеського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому посилаючись на те, що посилання апелянта на порушення його права на судовий захист є безпідставним. Вказує, що особисто апелянт жодного разу в судове засідання не з`являвся. Його інтереси представляв адвокат Фальковський А.О. Позовна заява до суду була подана 19.11.2019 року, а судове рішення постановлено 09.03.2021 року, тобто не можливо сказати, що суд розглянув справу поспішно. Судом були розглянуті заявлені клопотання під час слухання справи, витребувані та залучені до матеріалів справи документи, які надавались як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача. Вказує, що доводи апелянта є безпідставними, оскільки до апеляційної скарги так і не подані ніякі додаткові докази, пояснення та клопотання про поновлення строку на долучення їх до матеріалів справи. Відповідач наголошує, що поданий ОСОБА_1 позов є штучно створеним, оскільки в провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває на стадії судового розгляду позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ в натурі та стягнення грошової компенсації вищезазначеного майна подружжя, справа №522/503/19. 31 серпня 2021 року на адресу Одеського апеляційного суду ОСОБА_1 було подано письмові пояснення, відповідно до яких апелянт знову наголошує на тому, що судом першої інстанції було порушено його право на безпосередню участь у судовому засіданні. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.04.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану через представника - адвоката Фальковського Андрія Олександровича на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09.03.2021 року було залишено без руху, повідомлено апелянта про необхідність виправити недоліки апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали суду. Роз`яснено апелянту, що у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк, суддею буде прийняте процесуальне рішення передбачене ст. 357 ЦПК України. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.05.2021 року провадження у вказаній цивільній справі було відкрито. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.05.2021 року справу призначено до розгляду. У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити, відповідач та її представник заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 , перебували у шлюбі, зареєстрованому Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції 05 червня 2011 року, актовий запис №517. Цей шлюб розірваний 28 січня 2019 року рішенням Приморського районного суду м.Одеси (справа №522/15569/18). Від спільного проживання сторони мають сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . 28.08.2015 року, у період перебування сторін у шлюбі, за договором купівлі-продажу була придбана та оформлена на ім`я ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л.І. за реєстровим № 1423 та зареєстрований цим же нотаріусом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 28.08.2015 року, індексний номер витягу 42965026. Відповідно до пункту 2.1 даного договору продаж квартири здійснений за 831 000,00 грн., які були одержані продавцями в рівних частинах до підписання цього договору шляхом безготівкового перерахування коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок продавців, через установу банку. Згідно пункту 5.2 даного договору ОСОБА_2 28.08.2015 року надала нотаріусу, який посвідчував договір купівлі-продажу, нотаріально посвідчену заяву про згоду на придбання вказаної квартири, яка зареєстрована за реєстровим №1419. Судом встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру 24.12.2004 р ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа підприємець з основним видом діяльності: роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет. Згідно інформації АТ КБ «Приватбанк», отриманої на виконання ухвали суду від 10.02.2020 р. вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 були відкриті депозитні та карткові рахунки, на яких здійснювався регулярний рух грошових коштів в період 2014-2015 років. З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків за №1172 від 04.02.2020 р. Головного управління Державної податкової служби в Одеській області, вбачається, що ОСОБА_2 в період з 2008 по 2015 рік включно отримувала доходи у вигляді заробітної плати, соціальні виплати, доходи від продажу рухомого майна, інші виплати. Згідно акту про проживання від 07.09.2018 року, складеного мешканцями будинку під АДРЕСА_2 в квартирі під АДРЕСА_3 постійно проживали ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , що свідчить про набуття майна в інтересах сім`ї. Позивач ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 про поділ майна подружжя у справі №522/503/19, яка знаходиться у провадженні Приморського районного суду м.Одеси, не заперечує, що квартира під АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Судом також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси 18.01.2006 року. Згідно виписки із рахунку № НОМЕР_2 US USD на ім`я ОСОБА_4 вбачається рух грошових коштів, а саме зарахування в лютому 2005 року 90 000,00 дол. США та виплата цих грошових коштів з цього рахунку різними сумами до серпня 2005 року включно. Згідно довіреності від 06.02.2008 року вбачається, що ОСОБА_1 уповноважував адвоката Еліаса Г. Павлакіса на представлення його інтересів при укладенні судової або позасудової угоди з декількома закордонними компаніями щодо виплати йому компенсації, пов`язаною з смертю батька.

Мотивувальна частина Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. Щодо позбавлення можливості надати безпосередньо суду докази та пояснення, які б вплинули на прийняття остаточного рішення Так, згідно ч. 1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права. Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно з нормами ст.17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади. З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом. Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом справи по суті. Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги те, що позивач та його представник були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, тривалість перебування справи в провадженні суду першої інстанції та можливість реалізувати свої права та надати пояснення/докази по суті справи. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недослідження та не надання оцінки заяві апелянта від 04 березня 2021 року про відкладення розгляду справи у звязку з перебуванням на самоізоляції, оскільки вказана заява була надана суду після судового засідання, а отже ніяк не могла бути досліджена судом. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що до заяви про відкладення розгляду справи та до апеляційної скарги позивачем не було надано будь-яких доказів перебування у день судового засідання на самоізоляції. Крім того, зі штампу вхідної кориспонденції, наявному в правому кутку заяви вбачається, що заяву подано ОСОБА_1 особисто до суду, що викликає сумніви в достовірності відомостей щодо перебування ОСОБА_1 на самоізоляції. При зверненні із позовом ОСОБА_1 зазначав, що хоча квартира придбана 28.08.2015 року на підставі договору купівлі-продажу, проте придбана за рахунок власних коштів позивача, отриманих ним в якості компенсації за смерть батька ОСОБА_3 та запозичених у своєї матері ОСОБА_4 . Згідно частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю». Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує». Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів. Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом встановлено, що спірне майно квартира АДРЕСА_1 , була придбана позивачем під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 . Колегія суддів проаналізувавши надані учасниками справи докази та дослідивши фактичні обставини справи, приходить до висновку, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими, достатніми доказами того, за квартиру було придбано за особисті кошти відповідача. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18). Сочинським не доведено, що квартира АДРЕСА_1 придбана за його власні кошти. Посилання відповідача, що квартира була придбана за його особисті кошти отриманих ним в якості компенсації за смерть батька ОСОБА_3 та запозичених у своєї матері ОСОБА_4 , були предметом розгляду в суді першої інстанції та не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки відповідачем не надано достатніх та достовірних доказів, що спірна квартира була придбана саме за рахунок цих коштів. За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позову. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду, оскільки до нього він дійшов при повному та всебічному дослідженні обставин справи та давши належну оцінку зібраним у справі доказам. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував до цих правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, і вирішив справу з дотриманням норм процесуального права. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судом апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України не виявлено неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи судом першої інстанції під час ухвалення рішення, а отже апеляційна скарга задоволенню не підлягає. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09.03.2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири приватною власністю - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 15 листопада 2021 року. Головуючий: О. В. Князюк Судді: А. П. Заїкін О.М. Таварткіладзе