Постанова Львівський апеляційний суд № 465/7041/20

Справа № 465/7041/20 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є. Провадження № 22-ц/811/2021/21 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П. Категорія: 44 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 листопада 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Н.П. Крайник суддів: О.М. Ванівського, О.Я. Мельничук розглянувши в м. Львові в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 березня 2021 року у справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою, - ВСТАНОВИВ: 03.11.2020 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на його користь в порядку регресу 21822 грн. 01 коп. витрат, пов`язаних з регламентною виплатою. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 18 липня 2016 року у м. Львові на вул. Сахарова сталася ДТП за участю транспортного засобу марки «Фольксваген» номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля марки «Шкода» номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 . Постановою Франківського районного суду Львівської області віл 07 лютого 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що водій ОСОБА_2 також порушив вимоги ПДР України, а саме не надав перевагу у русі автомобілю марки «Фольксваген» номерний знак НОМЕР_1 . Таким чином, у події що сталася, наявна вина обох водіїв. Відповідно до звіту про оцінку автомобіля № 805/17 від 10 квітня 2017 року, власнику автомобіля марки «Шкода» номерний знак НОМЕР_2 завдано матеріальну шкоду у розмірі 43644 грн. 01 коп. Цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована не була, він завдану шкоду не відшкодував. ОСОБА_2 звернувся до МТСБУ з заявою про виплату страхового відшкодування, у зв`язку з чим йому було виплачено регламенту виплату у розмірі 21822 грн. 01 коп., що становить половину вартості від завданої йому майнової шкоди. Повідомляє, що на звернення про добровільну сплату страхового відшкодування відповідач не реагує. З огляду на зазначене, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Оскаржуваним рішенням позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 21822 грн 01 коп. витрат, пов`язаних з регламентною виплатою, в порядку регресу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 2102 грн. судового збору. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . Вважає його незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зазначає, що, постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що згідно постанови Франківського районного суду Львівської області від 07 лютого 2018 року його ( ОСОБА_1 ) визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення. Однак, це не відповідає дійсності, оскільки відповідною постановою (справа №465/3527/17) провадження у справі було закрито у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Відповідно до висновку Вищого адміністративного суду України щодо встановлення вини особи під час закриття провадження про адміністративні правопорушення у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, у разі закриття провадження по справі у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення, вина особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не встановлюється. Враховуючи наведене, вважає, що оцінка судом доказів наявних у справі суперечить ст. 89 ЦПК і не ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, а саме рішення суду суперечить ч. 5 ст. 263 ЦПК. У постанові від 05.06.2019 в справі № 727/8388/17 Верховний Суд України зазначив що хоча принцип презумпції невинуватості сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку. За наслідками ДТП провадження про притягнення до адміністративної відповідальності відносно нього (справа №465/3527/17), а також відносно ОСОБА_2 (справа №465/3515/17) були закриті у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Відповідно, особа водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду судом не встановлювалася. Вважає, що його вина у вчиненні ДТП не була доведена, а тому у МТСБУ не могло виникнути право регресної вимоги саме до нього. Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів. Судом встановлено, що 18 липня 2016 року о 13 год. 10 хв. на вул. Сахарова, буд. 43, у м. Львова, при заїзді на парковку ТЦ «Фуршет», водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Фольксваген» номерний знак НОМЕР_1 , виїхав на смугу зустрічного руху, не надав перевагу у русі зустрічному транспортному засобу, який наближався з правого боку, при роз`їзді яких траєкторії пересікаються, чим порушив вимоги пунктів 11.3, 16.12 ПДР України, та здійснив зіткнення з автомобілем марки «Шкода» номерний знак НОМЕР_2 . Постановою Франківського районного суду м. Львова від 07 лютого 2018 року у справі № 465/3527/17 провадження у справі закрито у зв`язку зі спливом строку притягнення до адміністративної відповідальності. Постановою Апеляційного суд Львівської області від 11 грудня 2017 року у справі № 465/3515 постанова Франківського районного суду м. Львова від 06 жовтня 2017 року, якою провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення, залишена без змін. Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Заявою ОСОБА_2 від 07 березня 2017 року стверджується, що він звертався до МТСБУ для отримання відшкодування. Звітом про оцінку автомобіля № 805/17 від 10 квітня 2017 року встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Шкода» номерний знак НОМЕР_2 становить 43644 грн. 01 коп. Цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП застрахована не була. З платіжного доручення № 905140 від 22 травня 2018 року вбачається, що МТСБУ перерахувало на користь ОСОБА_2 21822 грн. 01 коп. Листом № 3.1-05/16189 від 22 травня 2018 року стверджується, що позивач звертався до відповідача з вимогою сплатити 22582 грн. 01 коп., однак така ним була проігнорована. Відповідно до частин першої, третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначені статтею 1188 ЦК України, частиною першою якої визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. У частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків наявності підстав звільнення від доказування. З указаного вбачається, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187, 1188 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є заподіювачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду. Роз`яснення аналогічного змісту містяться у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у абзаці першому пункту 4 постанови від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки». У другому абзаці пункту 4 вказаної постанови судам також роз`яснено, що відсутність складу злочину не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК України. Крім того, відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 328/2750/18, відсутність постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. Вказане свідчить, що суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. Схожий за змістом висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що його вина у вчиненні ДТП не була доведена, а тому у МТСБУ не могло виникнути право регресної вимоги саме до нього. Колегія суддів відхиляє такі доводи апеляційної скарги з огляду на наступне. Постановою Франківського районного суду м. Львова від 07 лютого 2018 року у справі № 465/3527/17 провадження у справі закрито у зв`язку зі спливом строку притягнення до адміністративної відповідальності. Як вбачається з постанови Франківського районного суду м. Львова від 07 лютого 2018 року провадження у справі № 465/3527/17 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строку накладення адміністративного стягнення (а.с. 4). Згідно зі статтею 221, частиною 1 статті 280, частиною 1 статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні. Вважаючи, що в зв`язку з закриттям провадження у справі про адмінстративне правопорушення встановити ступінь вини ОСОБА_1 у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є неможливим, колегія суддів зазначає, що застосування положень статті 38 КУпАП можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення. Адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП- через відсутність події і складу адміністративного правопорушення. Закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП. Вищенаведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 04 березня 2020 року у справі № 641/2795/16-ц, від 07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 686/4557/18. Закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав закінчення строків, передбачених статтею 38 КУпАП, можливо лише за умови встановлення факту вчинення особою протиправної дії чи бездіяльності, що підпадають під визначені законом ознаки адміністративного правопорушення (висновок, викладений у Постанові Верховного Суду від 19 серпня 2019 року у справі № 383/846/18). З викладеного вбачається, що непритягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності мало місце не у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, а у зв`язку із закінченням строків притягнення до відповідальності, що не є підставою для звільнення від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду. При цьому відповідачем не надано належних доказів щодо відсутності його вини у ДТП. Крім того, колегія суддів зауважує, що незважаючи на отримання пошкоджень також і автомобілем ОСОБА_1 та наявність постанови Франківського районного суду м. Львова від 06 жовтня 2017 року, якою провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП також закрито у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення, ОСОБА_1 не ставив вимог про виплату йому відшкодування. З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди ( частина 2 статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Однак, відповідачем не було надано належних доказів щодо відсутності його вини у ДТП. Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. За наведених обставин є всі правові підстави для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати в порядку регресу витрати МТБСУ на виплату страхового відшкодування потерпілій у ДТП особі. Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 15 листопада 2021 року. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 березня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 15 листопада 2021 року. Головуючий: Н.П. Крайник Судді: О.М. Ванівський О.Я. Мельничук