Постанова Запорізький апеляційний суд № 314/47/21

Дата документу 10.11.2021 Справа № 314/47/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №314/47/21 Головуючий у 1 інстанції Свідунович Н.М. Провадження № 22-ц/807/2870/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Дружелюбівський сількомунгосп" на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Дружелюбівський сількомунгосп" про зобов`язання відновлення водопостачання та стягнення завданої моральної шкоди,- В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КП "Дружелюбівський сількомунгосп" про зобов`язання відновлення водопостачання та стягнення завданої моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначено, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . 11.01.2019 між ним та КП "Дружелюбівський сількомунгосп" було укладено договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води. Договір є чинним. В будинку встановлений опломбований водомір. За воду він сплачував своєчасно і в повному обсязі. У червні 2020 року відповідачем розпочато ремонтні роботи водопровідної мережі по АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим водопостачання було припинено. Відповідачем поряд зі старим водогоном було змонтовано новий пластиковий водогін, після завершення робіт та запуску якого відповідач відмовляється приєднувати споживачів до нової мережі без облаштування індивідуального вузла комерційного обліку води в точці розподілу послуг. Без забезпечення позивачем робіт, зокрема, оплати копки траншеї для прокладання водогону від магістралі до будинку, копки та облаштування технічного колодязя для розташування водоміру комерційного обліку, погодження його облаштування та прийняття на облік, відповідач відмовляється приєднувати позивача до нового водогону та забезпечувати подальше надання послуг з водопостачання. Позивач вважає вказані вимоги відповідача незаконними та необґрунтованими, оскільки вимоги ст. 41 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" та ст. 3 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" щодо заборони введення в експлуатацію нових чи реконструйованих житлових і нежитлових будинків (будівель), що приєднані (приєднуються) до зовнішніх інженерних мереж, не обладнаних вузлами обліку питної води та системами водовідведення, стосуються виключно нових під`єднань та введення в експлуатацію нових чи реконструйованих будинків. Натомість, він є чинним абонентом та споживачем із встановленим та прийнятим на облік водоміром. Реалізуючи своє право, встановлене п. 7 ст. 3 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", він встановив та має в користуванні встановлений, опломбований, повірений та прийнятий в експлуатацію лічильник води. Вважає, що цього достатньо для виконання укладеного з відповідачем договору від 01.01.2019 про надання послуг з централізованого постачання холодної води. Позивач двічі письмово звертався до КП "Дружелюбівський сількомунгосп" 05.10.2020 та 09.11.2020, але отримав лише відмову з вимогою про необхідність облаштування вузла комерційного обліку. У зв`язку з повним незаконним припиненням відповідачем постачання питної води, позивач, не маючи інших джерел питної води, змушений вже тривалий час купувати питну та технічну воду, носити її в руках, обмежувати себе у використанні води для пиття та побутових потреб. Також він змушений за гроші користуватися послугами прання одягу, приготування їжі. У зв`язку з наявною несправдливістю та істотним порушенням прав у договірному користуванні питною водою позивач отримує моральні страждання, які він оцінює в 30000 грн. Просив суд зобов`язати відповідача відновити водопостачання за договором від 01.01.2019 про надання послуг з централізованого постачання холодної води та стягнути моральну шкоду в розмірі 30 000 грн. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 березня 2021 року позов задоволено частково. Зобов`язано КП "Дружелюбівський сількомунгосп" відновити водопостачання за договором від 01.01.2019 про надання послуг з центрального постачання холодної води ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з КП "Дружелюбівський сількомунгосп" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, КП "Дружелюбівський сількомунгосп" подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що 11.01.2019 між ОСОБА_1 та КП "Дружелюбівський сількомунгосп" було укладено договір на один рік про надання послуг з централізованого постачання холодної води. Вказани йдогвоір припинив свою дію 01.01.2020 року. Новий типовий договір між сторонами не укладався. Позивачу направлялося попередження від 30.06.2020 № 31 з рекомендацією надати протягом двох днів доступ до внутрішньобудинкової мережі, однак цей лист ОСОБА_1 було проігноровано, доступ до мережі позивач не надав. КП "Дружелюбівський сількомунгосп" 03.07.2020 було здійснено повторне обстеження мереж водоспоживання за адресою позивача, однак у зв`язку з тим, що неможливо визначити кількість та якість послуг з водопостачання та встановити стан інженерного обладнання споживача, було припинено водопостачання до будинку шляхом пломбування труби вводу до будинку до усунення позивачем недоліків. ОСОБА_1 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 . 01 січня 2019 року між ОСОБА_1 та КП "Дружелюбівський сількомунгосп" укладено договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води. Відповідно до п. 30 Договору договір вважається продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не буде письмо заявлено про його розірвання або необхідність перегляду. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що строк дії договору один рік і договір припинив свою дію 01.01.2020 року, спростовуються п. 30 Договору. Оскільки сторони письмово не повідомляли про свій намір припинити дію договору та у судовому порядку спірний договір не визнаний припиненим або недійсним, тому Договір від 01.01.2019 року є чинним. Розділом "Припинення постачання води" вказаного договору перелічені виключні підстави припинення подачі води виконавцем споживачеві, зокрема, шляхом опломбування запорної арматури при несплаті за спожиту воду на протязі двох місяців; шляхом повного відключення від мережі водопостачання при заборгованості за спожиту питну воду в розмірі від 100,00 грн. незалежно від терміну сплати, а також за самовільне підключення до мережі водопостачання. За приписами ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Як на підставу припинення постачання води відповідач посилається на порушення позивачем п. 19 договору, зокрема незабезпечення ним доступу до мережі, арматури, засобів обліку води для встановлення і заміни санітарно-технічного та інженерного обладнання, проведення технічного та профілактичного огляду. При цьому зазначає, що ОСОБА_1 був письмово попереджений про необхідність протягом двох днів надати доступ для проведення технічних та профілактичних оглядів внутрішньобудинкової системи водопостачання та перевірки приладу обліку питної води щодо кількісних та якісних показників, однак проігнорував ці вимоги і не надав доступ для обстеження. На підтвердження вказаного відповідач надав копію попередження № 102/1 від 30.06.2020, виписане на ім`я ОСОБА_1 . Скаржник посилається на те, що позивач був ознайомлений зі змістом цього попередження, отримав один його примірник, однак все одно не надав доступ до внутрішньобудинкової мережі та засобу обліку води, однак жодних доказів на підтвердження своєї позиції представником відповідача не надано не підтверджені належними та допустимими доказами, як того вимагають приписи статей 12, 81 ЦПК України. Судом першої інстанції вірно встановлено, що надане відповідачем попередження № 102/1 від 30.06.2020, виписане на ім`я ОСОБА_1 , не містить особистого підпису позивача із зазначенням дати ознайомлення з його змістом. Відповідачем не надано суду підтверджень направлення вказаного попередження поштою на адресу позивача та доказів отримання цього попередження поштовим чи іншим зв`язком. Враховуючи відсутність підтвердження отримання ОСОБА_1 письмового попередження № 102/1 від 30.06.2020 неможливо зробити висновок про умисне ухилення останнього від виконання встановленого пп. 3 п. 19 договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води від 01.01.2019 обов`язку забезпечення доступу до мережі, арматури, засобів обліку води для встановлення і заміни санітарно-технічного та інженерного обладнання, проведення технічного та профілактичного огляду. Судом першої інстанції вірно встановлено, що розділом "Припинення постачання води" договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води від 01.01.2019, укладеного між ОСОБА_1 та КП "Дружелюбівський сількомунгосп", взагалі не передбачено можливості припинення надання послуг з централізованого водопостачання з підстав ненадання доступу до засобів обліку, водопровідних пристроїв та обладнання. Скаржник посилається на те, що припинення водопостачання позивачеві здійснено на підставі п. 5 ст. 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", нормами якої передбачено право виконавця комунальної послуги припинити/зупинити надання комунальних послуг у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі в порядку і строки, встановлені законом та договором, крім випадків, коли якість та/або кількість таких послуг не відповідають умовам договору. Тобто фактично норми п. 5 ст. 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" дублюють положення розділу "Припинення постачання води" договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води від 01.01.2019, однак не передбачають право виконавця комунальної послуги, у даному випадку КП "Дружелюбівський сількомунгосп", припинити надання такої послуги (постачання холодної води) з підстав ненадання споживачем доступу до засобів обліку, водопровідних пристроїв та обладнання. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на підтвердження законності припинення постачання води за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження факту наявності у ОСОБА_1 заборгованості за спожиту воду або ж самовільного підключення останнього до мережі водопостачання. Положеннями п. 4 ст. 1 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" визначено, що вузол комерційного обліку вузол обліку, що забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом. Твердження скаржника щодо переукладання договорів у зв`язку із набуттям чинності Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" та ст. 3 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" є помилковим та таким, що не відповідає дійсності з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", оснащення будівель вузлами комерційного обліку та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку здійснюється відповідно до проектної документації з дотриманням будівельних норм і правил у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Таке оснащення та відповідна проектна документація не потребують видачі технічних умов та інших вимог до встановлення вузла комерційного обліку, погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, операторами зовнішніх інженерних мереж, виконавцями комунальних послуг. Відповідно до ст. 41 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", у разі встановлення у будівлі водопідігрівача обсяги гарячої води визначаються відповідно до показань встановленого перед водопідігрівачем засобу вимірювальної техніки питної води. Введення в експлуатацію нових чи реконструйованих житлових і нежитлових будинків (будівель), що приєднані (приєднуються) до зовнішніх інженерних мереж, не обладнаних вузлами обліку питної води відповідно до Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та системами водовідведення, забороняється. Враховуючи вищезазначене, судом першої інстанції зроблено вірний та обґрунтований висновок про те, що отримання технічних норм на приєднання (підключення) до централізованого водогону стосується лише реконструйованих об`єктів чи новобудов, а не приєднання (підключення) до мереж водопостачання при здійсненні водопостачальником, у даному випадку КП "Дружелюбівський сількомунгосп", ремонту своїх водопровідних мереж. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача відновити водопостачання за договором від 01.01.2019 про надання послуг з централізованого постачання холодної води є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Рішення суду першої інстанції в частин і відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди не оскаржено, тому апеляційним судом рішення суду в цій частині не переглядалося. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Дружелюбівський сількомунгосп" залишити без задоволення. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 березня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 16 листопада 2021 року. Головуючий Судді: