Постанова 4807 № 333/1368/15-ц

Дата документу 10.11.2021 Справа № 333/1368/15-ц ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №333/1368/15 Головуючий у 1 інстанції Стоматов Е.Г. Провадження № 22-ц/807/2860/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року у справі за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про стягнення заборгованості за кредитними договорами,- В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2015 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна», правонаступником якого є ТОВ «Вердикт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення заборгованості за кредитними договорами. В обґрунтування позову зазначено, що 17 травня 2007 р. ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», уклав з відповідачем кредитний договір, за яким банк надав відповідачеві кредит на суму 30 000 доларів США, а той зобов`язався сплачувати проценти за користування кредитом та повернути його до 17 травня 2012 р. Відповідач свої обов`язки за договором не виконує, в зв`язку з чим виникла заборгованість на суму 14 626,90 доларів США за кредитом, 693,80 доларів США за процентами, 882 085,60 грн. пеня за прострочення сплати кредиту, усього 1 123 752, 86 грн. за курсом Національного банку України, які позивач просив стягнути з відповідача. Крім того, 16 квітня 2010 р. ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», уклав з відповідачем кредитний договір, за яким банк надав відповідачеві кредит на суму 17 152,22 грн., а той зобов`язався сплачувати проценти за користування кредитом та повернути його до 16 квітня 2013 р. Відповідач свої обов`язки за договором не виконує, в зв`язку з чим виникла заборгованість на суму 15 046,44 грн. за кредитом, 3 735,79 грн. за процентами, 68 555,14 грн. пеня за прострочення сплати кредиту, усього 87 337,37 грн., які позивач просив стягнути з відповідача. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» за кредитним договором № CL-200/1280/2007 від 17 травня 2007 р.: 67 165, 60 грн. заборгованість за кредитом, 5 543, 46 грн. заборгованість за процентами, 33 582, 80 грн. пеня за прострочення сплати кредиту, усього 106 291, 86 грн. -за кредитним договором № PLL-200/01/2010 від 16 квітня 2010 р.: 15 046, 44 грн. заборгованість за кредитом, 3 735, 79 грн. заборгованість за процентами, 7 523, 22 грн. пеня за прострочення сплати кредиту, усього 26 305, 45 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» витрати на сплату судового збору в сумі 400, 06 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Судові витрати покласти на позивача. ТОВ «Вердикт Капітал» надало свій відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій спарві залишити без змін. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково. Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування судом матеріального або процесуального права. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року № 14, обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Європейський суд з прав людини також вказує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи (рішення у справі "Руїз Торіха проти Іспанії". Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші. Зазначеним вимогам судове рішення в повній мірі не відповідає. Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 17 травня 2007 р. ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та відповідач ОСОБА_1 відповідно до ст. 1054-1055 ЦК України уклали кредитний договір № CL-200/1280/2007, за яким банк надав позичальнику кредит на суму 30 000 доларів США для купівлі автомобіля, а позичальник зобов`язався повернути його до 17 травня 2012 р., а також сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 11,49% річних. Додатковими договорами від 16 лютого 2007 р., 16 квітня 2010 р. внесено зміни до графіку платежів погашення кредиту. (т.1 а.с. 4-6, 7-8, 9-11) Згідно п. 3 частини № 1 кредитного договору сторони домовились, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотку + FIDR. Фіксований відсоток 4,49 % річних. FIDR процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. З метою застосування FIDR при виконанні сторонами умов цього договору, ставка FIDR буде визначатись самостійно банком, інформація щодо якої розміщується в приміщенні банку на інформативних стендах. На момент укладення даного договору FIDR складає 7,5% річних. Відповідно до п. 1.1 частини №2 кредитного договору банк надав позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначеній у частині №1 цього договору, а позичальник прийняв кредит, зобов`язувався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов`язання, як вони визначені у договорі. 17.05.2007 року в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_1 укладено Договір застави автотранспортного засобу № PLC-200/1280/2007,згідно якого ОСОБА_1 передав в заставу ЗАТ «ОТП Банк» автомобіль марки Toyota Camry, рік випуску 2007, колір чорний, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , тип ТЗ - легковий сєдан, реєстраційний № НОМЕР_2 , який належав Заставодавцю на праві власності, що підтверджувалось свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого РЕВ МРВ ДАІ № 3 при УМВС України в Запорізької області 16.05.2007 року. 16.02.2019 року до Кредитного договору укладений Додатковий договір № 1, яким сторони виклали Графік Платежів у новій редакції та фактично встановили ануїтетний порядок погашення кредиту, зокрема у період з 17.03.2009 року по 18.01.2010 року включно шляхом сплати щомісячно по 480,00 доларів США, а починаючи з 17.02.2010 року по 17.05.2012 року шляхом сплати по 692,27 доларів США. 16 квітня 2010 року ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та відповідач ОСОБА_1 відповідно до ст. 1054-1055 ЦК України уклали кредитний договір № PLL-200/01/2010, за яким банк надав позичальнику кредит на суму 17 152,22 грн. для погашення прострочених боргових зобов`язань за кредитним договором від 17 травня 2007 р., а позичальник зобов`язався повернути його до 16 квітня 2013 року, а також сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 16% річних. (т. 1 а.с. 12-15) Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. У відповідності до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. При таких обставинах право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пені припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначений висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Судом встановлено, що умови зазначеного Договору в частині своєчасності сплати боргу відповідачем не виконано. Таким чином доведено факт невиконання вимог закону, з боку відповідача, яке тягне можливість примусового стягнення прострочених сум по кредиту. Наданими позивачем документами встановлено, що відповідач свої обов`язки за вказаними договорами не виконував, в зв`язку з чим виникла заборгованість: за кредитним договором від 17 травня 2007 р. на суму 14 626,90 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 18 липня 2012 р., як то заявлено в позові, складає 72 497,62 грн. за кредитом, 693,80 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 18 липня 2012 р. складає 13 171,66 грн. за процентами, 882 085,60 грн. пеня за прострочення сплати кредиту, усього 1 123 752, 86 грн.; за кредитним договором від 16 квітня 2010 р. на суму 15 046,44 грн. за кредитом, 3 735,79 грн. за процентами, 68 555,14 грн. пеня за прострочення сплати кредиту, усього 87 337,37 грн. (а.с. 16-17). Дослідивши надані відповідачем копії квитанції, судом першої інстанції вірно встановлено, що банком при розрахунку заборгованості не було враховано на загальну суму 1058 доларів 09 центів. Загальна сума пені, що заявлена до стягнення за позовом, яка нарахована за загальний період становить 882 085 гривень 60 копійок. Відповідно до п. 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року, справа № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Аналогічно, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16 (провадження № 14-318цс18) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після СПЛИВУ визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18). Всупереч зазначеному, Позивач не припинив нарахування неустойки починаючи з 18.05.2012 року, продовжив нарахування пені та заявив до стягнення пеню у розмірі 55 920,56 доларів США, яка розрахована у валюті за період з 17.12.2013 року по 17.12.2014 року, а її еквівалент визначений у гривні станом на 17.12.2014 року шляхом помноження на офіційний курс НБУ, що не відповідає вимогам ст. 533 ЦК України. Таким чином, суд першої інстанції повинен був не зменшувати пеню на підставі ст. 551 ЦК України, а відмовити у її задоволенні у повному обсязі через неможливість її нарахування у зв`язку із спливом строку кредитування і звернення Позивача із позовом до суду у строк, який перевищує 1 рік (за можливими вимогами зі сплати пені, нарахованої за час строку кредитування). При таких обставинах стягнення з відповідача пені, нарахованої після 17 травня 2021 року не ґрунтується на вимогах закону. Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів видачі кредиту відповідачу колегією суддів відхиляються з огляду на наступне. Договір набирає чинності з моменту його укладення, при цьому, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 2, ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України); водночас, частина перша статті 631 Цивільного кодексу України передбачає, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, а так само, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України). З врахуванням викладеного, статтею 204 Цивільного кодексу України визначено «Презумпцію правомірності правочину», а отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним, оскільки, презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин та полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно, водночас, своїм підґрунтям - встановлення презумпції правомірності правочину має визначальний принцип приватного права «Дозволено все, що прямо не заборонено законом», а також такі засади цивільного права, як свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність цивільного законодавства, а тому, згідно з цими засадами припускається, що особа може, реалізуючи своє право свободи договору, вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов`язків будь-які правомірні дії, при цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Враховуючи викладене, наявні в даній цивільній справі Кредитні Договори (правочини) з додатками не визнані судом недійсними, а так/само, їхній зміст не містить положень щодо невідповідності законодавству України, а тому, в даному випадку діє презумпція правомірності наведених правочинів, що повністю спростовує доводи апеляційної скарги щодо безпідставності позовних вимог та не доказовості позовних вимог щодо отримання кредитних коштів Відповідачем, при цьому, реальність укладених Кредитних договорів та отримання кредитних коштів Відповідачем не спростовано та підтверджується наявними в справі належними та допустимими доказами. Крім того, отримання Відповідачем кредитних коштів підтверджується і наданими Відповідачем копіями квитанцій, які підтверджують факт часткового виконання умов укладених Кредитних договорів Відповідачем, що повністю спростовує твердження Відповідача викладені в апеляційній скарзі про те, що Відповідач не отримував кредитні кошти. Доводи апеляційної скарги щодо не застосування судом першої інстанції строків позовної давності є безпідставними, оскільки підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності. Таким чином, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову і лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Враховуючи, що датою остаточного повернення боргу є 17.05.2012 року, то позивач не пропусти строк пред`явлення позову. Таким чином, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову про стягнення пені в сумі 33 582,80 та 7523,22 грн. є необґрунтованими, оскільки вказана пеня нарахована за період часу - після завершення дії кредитного договору. При таких обставинах рішення в цій частині підлягає скасуванню, а позовні вимоги про стягнення пені підлягають залишенню без задоволення. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року у цій справі в частині стягнення пені в розмірі 33582,80 грн. та 7 523,22 грн. скасувати, у задоволенні позову в цій частині відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 16 листопада 2021 року. Головуючий Судді: