Постанова 4824 № 754/8117/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 листопада 2021року м. Київ Справа № 754/8117/20 Провадження: № 22-ц/824/11700/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Пікуль А.А., Левенця Б.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 червня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Клочко І.В., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У липні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» (далі - позивач, Банк) звернулось до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 07 липня 2011 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Банк зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 20400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві ОСОБА_3 підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, спадкоємцями померлого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. 19 жовтня 2019 року до спадкоємців після померлого ОСОБА_3 направлено вимогу про повернення кредитних коштів, яка залишилась не виконана.Оскільки зобов`язання за кредитним договором не виконанні, унаслідок чого станом на 08 червня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 19 241,99 грн, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь вказану заборгованість за кредитним договором, а також витрати по сплаті судового збору. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 14 червня 2021 року в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, Крилова О.Л. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, недотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідачі не повідомляли банк про смерть позичальника ОСОБА_3 , банку про його смерть стало відомо лише у січні 2017 року, у зв`язку з чим направлено претензію кредитора до нотаріальної контори. Отже, банком не порушено строк, встановлений ст. 1281 ЦК України. Також вказала, що умови кредитного договору, зокрема, щодо строків повернення та платежів з погашення кредиту, строків дії картки та інші умови кредитного договору, зокрема, і про позовну давність, зі смертю боржника не поширюються на його спадкоємців, для яких ці кредитні правовідносини трансформуються у правовідносини лише з погашення успадкованих боргів спадкодавця, а тому умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту, строку дії картки, строку позовної давності у відносинах зі спадкоємцями не застосовуються. Ухвалами Київського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше став розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 07 липня 2011 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № б/н, на підставі якого останній отримав кредит, який у подальшому було збільшено до 20 400 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а. с. 12). Позичальник ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, про що видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 09 серпня 2016 року (а. с. 33). 12.11.2016 року ОСОБА_2 та 06.02.2017 року ОСОБА_1 звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 (а.с. 40, 122 зв., 124). 21.01.2017 року та 14.12.2018 року банк звернувся до нотаріальної контори з вимогою в порядку статті 1281 ЦК України (а.с. 136 зв.-137). Згідно відповіді Київської державної нотаріальної контори від 05.02.2019 року, спадкоємцями після смерті померлого ОСОБА_3 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Згідно розрахунку заборгованості, станом на 08.08.2016 року у ОСОБА_3 перед банком наявна заборгованість за кредитним договором від 07.07.2011 року за тілом ( в тому числі, простроченим)кредиту у розмірі 19 241,99 грн. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що банк як кредитор має право звернутися до відповідачів з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця, однак, банк пропустив строк позовної давності на звернення до суду із вказаним позовом. Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Стаття 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника регламентуються приписами статей 1281 і 1282 ЦК України. Відповідно до статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Згідно із статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті. За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи. При вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора необхідно з`ясувати коло спадкоємців, встановити належність спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартість отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника. Встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Із заявами про прийняття спадщини після померлого звернулися 12 листопада 2016 року ОСОБА_2 та 06 лютого 2017 року ОСОБА_1 . Дружина померлого ОСОБА_5 , батьки померлого ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , подавши нотаріусу відповідні заяви, відмовилися від прийняття спадщини, свідоцтва про право на спадщинуне видавались. Однак, відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні пред`явлених до нього вимог кредитора, з огляду на таке. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (частина перша статті 1296 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України). Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину є його правом, а не обов`язком, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні пред`явлених до нього вимог кредитора. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов`язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 750/5506/19 (провадження № 61-4096св20), від 15 липня 2020 року у справі № 645/1566/16-ц (провадження № 61-37696св18). Також встановлено, що АТ КБ «Приватбанк» протягом шести місяців від дня, коли він дізнався про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , а саме 21.01.2017 року направило до П`ятнадцятої державної нотаріальної контори вимогу до спадкоємців позичальника про погашення заборгованості за кредитним договором (а.с. 136-137). Виходячи з зазначеного, відповідачі відповідно до порядку, визначеного нормами ЦК України, прийняли спадщину, позивач пред`явив вимоги до спадкоємців боржника своєчасно, у встановлений частиною другою статті 1281 ЦК України строк, тому має право на стягнення з відповідача на свою користь всієї суми боргу, але в межах вартості одержаного у спадщину майна. Однак, відмовляючи у задоволенні позовних вимог,суд першої інстанції виходив з того, що банк звернувся до суду з позовом до спадкоємців боржника з пропуском трирічного строку загальної позовної давності. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін. Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносин дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18). Встановлено, що позичальник ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а 21 січня 2017 року банк звернувся до нотаріальної контори з вимогоющодо погашення суми заборгованості за кредитним договором спадкоємцями померлого ОСОБА_3 . Тобто, кредитором було дотримані строки пред`явлення вимог до спадкоємців. Відповідачі знали про кредитні зобов`язання померлого, а тому, звернувшись із заявами про прийняття спадщини, повинні були повідомити кредитора відповідно до статті 1281 ЦК України. Відповідачі, прийнявши спадщину, вимоги банку не задовольнили, заборгованість не погасили та не повідомили банк про прийняття ними спадщини. Як відомо з матеріалів справи, банк двічі (21.01.2017 року та 14.12.2018 року) звертався до нотаріальної контори із заявами щодо повідомлення про коло спадкоємців та доведення до їх відома змісту претензій банку (а.с. 136-137, 140-141). В той же час, 14 лютого 2019 року П`ятнадцята державна нотаріальна контора у відповідь на повторну вимогу кредитора від 14.12.2018 року № SAMDN52000077901023, повідомило банк про те, що 08 серпня 2016 року була заведена спадкова справа № 1611/2016 щодо майна померлого ОСОБА_3 та про те, що із заявами про прийняття спадщини звернулись ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Станом на день складення відповіді свідоцтва про право на спадщину не видавались. При з`явленні спадкоємців їх буде повідомлено про претензію та суму боргу. Отже, банку стало відомо про коло спадкоємців лише у лютому 2019 році,а тому, звернувшись до суду з цим позовом у липні 2019 року, позивачем не пропущено трирічний строк позовної давності для звернення до суду з позовом. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 727/4094/19. За наведених обставин, висновки суду першої інстанції про відмову у позові з цих підстав є помилковими. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що відповідно до укладеного договору № б/н від 07.07.2011 року ОСОБА_3 , підписавши анкету-заяву, підтвердив свою згоду на те, що підписана нимзаява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення. На підтвердження своїх вимог банк до матеріалів позовної заяви надав витяг з Умов та Правил надання банківських послуг,розрахунок заборгованості за договором №б/н від 07.07.2011 року станом на 08.06.2020, копію анкети - заяви, довідку про видані кредитні картки, паспорт на ім`я ОСОБА_3 , та виписку про рух коштів по рахунку ОСОБА_8 . Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит)позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі). Обґрунтовуючи право вимоги, у тому числі, розмір і порядок нарахування заборгованості, банк, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умовта Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів ОСОБА_3 , ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк». Також, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто, кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які надав банк, відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20-ц. Оскількифактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому і вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. З огляду на наведені позовні вимоги банку про стягнення з спадкоємців позичальника заборгованості за тілом кредиту у заявленому розмірі є обґрунтованими. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно встановлені фактичні обставини у справі, висновки суду не відповідають наданим сторонами доказам, судом неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухвалення нового судуового рішення про задоволення позову. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Як убачається із матеріалів справи, за подання до суду позовної заяви банк сплатив судовий збір у розмірі 2102 грн, за подання апеляційної скарги - 3 153 грн. Отже, у відповідності до положень статті 141 ЦПК України, з відповідачок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приват банк» в рівних частках підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 5255 грн, тобто, по 2627,50 грн з кожної. Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 382-384 України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну Крилової Олени Леонідівни в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват банк» задовольнити. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Стягнути зі спадкоємців ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме, з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват банк» (ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д)в рівних частках заборгованість за кредитним договором б/н від 07.07.2011 року у розмірі 19 241,99 грн, тобто, по 9 620,99 (дев`ять тисяч шістсот двадцять) грн 99 коп з кожної. Стягнути зі спадкоємців ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме, з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват банк» (ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д)в рівних частках витрати по сплаті судового збору у розмірі 5255 грн, тобто, по 2627,50 (дві тисячі шістсот двадцять сім) грн 50 коп з кожної. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Невідома Судді А.А. Пікуль Б.Б. Левенець