Постанова Київський апеляційний суд № 752/1623/21

справа № 752/1623/21 головуючий у суді І інстанції Кахно І.А. провадження № 22-ц/824/11571/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А., з участю секретаря Мариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 травня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу Київськоїобласті Валявський Олександр Анатолійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,- В С Т А Н О В И В: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н. С., приватний виконавець виконавчого округу Київської області Валявський О. А., про визнання виконавчого напису № 35955, вчиненого 10 листопада 2020 року, таким, що не підлягає виконанню. Позов обґрунтований тим, що 18 грудня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Валявським О. А. відкрито виконавче провадження № 63958949 про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості, за нібито, укладеним ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» кредитним договором. Виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого напису № 35955, вчиненого приватним нотаріус Київського міського нотаріального округу Харою Н. С. 10 листопада 2020 року. Позивач вказує, що ані від банку, ані від приватного нотаріуса не отримував жодних вимог про повернення боргу, документи, які свідчать про заборгованість позивача відсутні, а тому,нотаріус не мав достатніх належних правових підстав для вчинення зазначеного виконавчого напису. Сума заборгованості, яка підлягає стягненню з нього не відповідає дійсності, та не є безспірною, у зв`язку з чим, позивач вважає, що під час вчинення виконавчого напису не було дотримано вимог закону, чим порушен порядок вчинення виконавчого напису , а отже, його права, а відтак, наявні підстави для визнання зазначеного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в зв`язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 25 травня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. При цьому зазначає, що на момент вчинення виконавчого напису набрало чинності судове рішення, яким визнано незаконною та не чинною Постанова КМУ №662 від 26.11.2014 року, якою доповнено Перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами», новим розділом такого змісту - «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Вказує, що на час подання апеляційної скарги, редакція Переліку передбачає можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору. Вчинення виконавчого напису на не нотаріально посвідченому договорі підтверджується самим договором, який оформлено у формі анкети-заявки від 05.09.2019 року. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 11 жовтня 2021 року до суду надійшли письмові пояснення щодо апеляційної скарги Акціонерного товариства «Альфа-Банк», згідно якого відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. При цьому зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження сплати заборгованості або припинення зобов`язання. Також, не надано доказів на спростування розміру заборгованості, визначеного у виконавчому написі. Сама лише незгода позивача із заборгованістю не може бути підставою для задоволення позовних вимог. Учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції було встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н. С. 10 листопада 2020 року вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 35955, яким запропоновано звернути стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 491010560 від 05 вересня 2019 року за період з 02 липня по 22 вересня 2020 на загальну суму 41264 (сорок одна тисяча двісті шістдесят чотири) гривень 87 коп., у тому числі: 2920 (дві тисячі дев`ятсот двадцять) гривень 39 коп. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 4411 ( чотири тисячі чотириста одинадцять ) гривень 39 коп.- прострочена заборгованість за комісією та процентами; 31924 ( тридцять одна тисяча дев`ятсот двадцять чотири ) гривень 85 коп. - строкова заборгованість за сумою кредиту; 2008 ( дві тисячі вісім) гривень 24 коп. - строкова заборгованість за комісією та процентами, а також 650 (шістсот п`ятдесят) гривень - плата за вчинення виконавчого напису. На примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Валявського О.А. знаходиться виконавче провадження № 63958949 з примусового виконання виконавчого напису № 35955 від 10 листопада 2020 року, вчиненого приватним нотаріусом Харою Н.С. про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа- Банк» заборгованості розмірі 41264 (сорок одна тисяча двісті шістдесят чотири ) гривень 87 коп. В обґрунтування позовних вимог позивачзазначає, що не отримував жодних вимог від банку про повернення боргу, а приватний нотаріус, не перевіривши належним чином безспірність заборгованості, вчинив виконавчий напис із порушенням вимог закону, порушивши порядок вчинення виконавчого напису та його права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не доведено обґрунтованість позовних вимог, та в ході розгляду справи не було заявлено жодного клопотання в частині необхідності витребування доказів на підтвердження їх обґрунтованості, а відтак в задоволенні позову слід відмовити. Апеляційний суд в повній мірі погодитися з висновками суду першої інстанції не може, виходячи з наступного. Відповідно до п.3 ч.5 ст. 12 ЦПК України, суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій. З матеріалів справи вбачається, що розгляд справи проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Зі змісту ухвали про відкриття провадження у справі вбачається, що наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій (щодо заявлення клопотань, витребування доказів) позивачу судом не роз`яснювалися. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тому пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке включає не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява №48778/99). При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року). Враховуючи встановлені обставини даної справи, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову саме з підстав неподання необхідних, на думку суду доказів, і не заявлення відповідного клопотання про їх витребування, без виконання вимог ст. 12 ЦПК України щодо дотримання принципу змагальності сторін є передчасними, такими що не відповідають вимогам ст. 6 Конвенції щодо здійснення права на суд, яке включає не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом, зробленими без повного з`ясування всіх обставин справи. За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно з ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про нотаріат»). Згідно зі ст. 87 ЗУ «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 ЗУ «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (п.п. 1, 3 гл. 16 розділу ІІ Порядку). Згідно з п.п. 2.1 п. 2 гл. 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (п.п. 2.2 п. 2 гл. 16 розділу ІІ Порядку). Крім того, п.п. 3.2, 3.5 п. 3 гл. 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (далі Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій. Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 ЗУ «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З урахуванням приписів ст.ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 ЗУ «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає у тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи у частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 05.07.2017 у справі № 6-887цс17. Для правильного застосування положень ст.ст. 87, 88 ЗУ «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція викладена, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18). Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Судом апеляційної інстанції встановлено, що приватний нотаріус вчиняючи виконавчий напис від 10.11.2020 № 35944 керувався пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених Постановою КМУ від 29.06.1999 № 1172 (а.с. 9). Так, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2016 скасовано, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п.

2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Оскаржуваний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом 10.11.2020 р., тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14. Відповідно до п. 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. З матеріалів справи вбачається, що правовідносини, які склалися між сторонами були оформлені у вигляді анкети-заяви від 05.09.2019 року (а.с.65), що надана апелянтом до апеляційної скарги, яка нотаріально не посвідчена. Іншого будь-якого кредитного договору укладеного між сторонами матеріали справи не містять, і стороною відповідача або третьою особою на спростування доводів позивача надано не було. Отже, укладений між сторонами кредитний договір № 491010560 від 05.09.2019 року у вигляді анкети-заяви, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем визначених документів. Дані висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною в постанові Касаційного цивільного осуду у складі Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 172/1652/18 (провадження № 61-16749св19), яка є обов`язковою для застосування в силу приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України). Вказаних вище обставин та правових висновків Верховного Суду суд першої інстанції не врахував та дійшов безпідставного висновку про відмову у задоволення позову. Також, ВП ВС у постанові від 21 вересня 2021 року по справі № 910/10374/17 вказує, що спірні виконавчі написи вчинені нотаріусом з недотриманням вимог статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" та Переліку документів у редакції постанови КМУ від 26 листопада 2014 року № 662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", яка на час вчинення виконавчого напису - згідно із судовим рішенням - не була чинною. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення суду першої інстанції. Колегія суддів вважає, що судове рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи та висновки, викладені у ньому зроблені із порушенням норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову, тому судовий збір за подання позову у розмірі 840,80 грн. (а.с. 1) + 454,00 грн. (а.с.15) та апеляційний розгляд у розмірі 1261,20 грн. (а.с.60), а разом - 2556,00 грн., підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 35955, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною 10.11.2020 року. Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір 2 556,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська В.А. Нежура