Постанова 4855 № 755/16413/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 755/16413/21 Головуючий у 1 інстанції: Яровенко Н.О. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 листопада 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Кузьмишиної О.М. Лічевецького. І.О. За участю секретаря Мельник К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою Громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області до Громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 про продовження строку затримання, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області) звернувся до суду з позовом до Громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 , в якому просив продовжити строк затримання Громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 6 місяців. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2021 року позовну заяву задоволено. Продовжено строк затримання громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 терміном на 6 (шість) місяців. Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Громадянин Республіки Грузія ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що відсутні умови, передбачені статтею 289 КАС України, для продовження строку затримання. Також, апелянт вказує, що, у даному випадку, має місце порушення процедури видворення ідентифікованого Громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 , а відсутність авіаквитків до Тбілісі , та небажання відповідача покидати Україну, на проведення такої процедури не може вважатись виправданим. 05 листопада 2021 року через систему «Електронинй суд» до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції. 05 листопада 2021 року суддею Грибан І.О. подано заяву про самовідвід. В обґрунтування наявності обставин, що зумовили заявлення самовідводу, зазначено, що вказана суддя брала участь у розгляді справи №743/395/21 в суді апеляційної інстанції, яка пов`язана безпосередньо з даною справою. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2021 року заяву судді Грибан І.О. про самовідвід - задоволено. Відведено суддю Грибан І.О. від розгляду справи №755/16413/21 за апеляційною скаргою Громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області до Громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 про продовження строку затримання. Передано справу для повторного розподілу в порядку, встановленому ч. 1 ст. 31 КАС України. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 25 червня 2018 року уповноваженими особами Ірпінського МВ УДМС України в Київській області було притягнуто до адміністративної відповідальності Громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за ч. 1 ст. 203 КУпАП, за порушення встановленого порядку перебування іноземців в Україні. 25 червня 2018 року уповноваженими особами Ірпінського МВ УДМС України в Київській області було прийнято рішення про примусове повернення з України Громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у термін до 22 липня 2018 року. 05 квітня 2021 року уповноваженими особами ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було піддано адміністративному затриманню, на підставі ч. 2 ст. 263 КУпАП. Рішенням уповноваженої особи Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 05 квітня 2021 року Громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було поміщено до Чернігівського ПТПІ. 05 квітня 2021 року Громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було, за актом приймання-передавання іноземця або особи без громадянства, передано до Чернігівського ПТПІ. Рішенням Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 07 квітня 2021 року у справі № 743/395/21, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року, позов Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області задоволено частково. Примусово видворено громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі території України. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині примусового видворення відповідача за межі України. Затримано громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення видворення за межі України, з поміщенням останнього до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України до 5 жовтня 2021 року включно. В задоволенні решти вимог відмовлено. Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 25 травня 2021 року Громадянином Республіки Грузії ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області була надана заява з проханням у сприянні у отриманні свідоцтва на повернення з метою повернення до Республіка Грузія. 27 травня 2021 року Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області направило відповідний запит до Консульського відділу посольства Республіки Грузія в Україні щодо встановлення особи Громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 та сприяння у документуванні свідоцтвом на повернення. Однак, на час звернення до суду з даним позовом відповідь з Консульського відділу посольства Республіки Грузія в Україні не надходила. Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області в адміністративному позові зазначає, що лише 28.09.2021 року Громадянином Республіки Грузії ОСОБА_1 було надано працівникам ПТПІ паспорт на ім`я ОСОБА_1 , однак, 30 вересня 2021 року ним була написана заява, в якій повідомив, що відмовляється залишати територію України. Враховуючи те, що строк затримання Громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України закінчується 05 жовтня 2021 року, позивач звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI). Частиною 1 статті 6 вищевказаного Закону передбачено, що іноземця або особу без громадянства може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або їм може бути надано тимчасовий захист у порядку, встановленому законом. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI). Відповідно до частини 1 статті 26 вищевказаного Закону, іноземці або особи без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. За приписами частини 5 статті 26 Закону № 3773-VI, іноземці або особи без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. Абзацом 1 частини 1 статті 30 Закону № 3773-VI визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Згідно частини 4 статті 30 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою. Частиною 1 статті 289 КАС України визначено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу. За приписами ч. 11 ст. 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Нормами частини 12 статті 289 КАС України передбачено, що про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Частиною 13 статті 289 КАС України передбачено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. Як вбачається з матеріалів справи, 25 червня 2018 року уповноваженими особами Ірпінського МВ УДМС України в Київській області було прийнято рішення про примусове повернення з України Громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у термін до 22 липня 2018 року. 05 квітня 2021 року уповноваженими особами ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було піддано адміністративному затриманню, на підставі ч. 2 ст. 263 КУпАП та поміщено до Чернігівського ПТПІ. Рішенням Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 07 квітня 2021 року у справі № 743/395/21, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року, позов Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області задоволено частково. Примусово видворено громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі території України. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині примусового видворення відповідача за межі України. Затримано громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення видворення за межі України, з поміщенням останнього до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України до 5 жовтня 2021 року включно. В задоволенні решти вимог відмовлено (а.с. 9-22). Згідно пункту 2.7 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 року, № 353/271/150, зареєстрованого в Мін`юсті 21.05.2012 року за № 806/21119, у разі відсутності в іноземця документів, що посвідчують особу, територіальний орган, територіальний підрозділ ДМС, орган СБУ або орган охорони державного кордону України вживають заходів щодо їх ідентифікації та документування (запити до дипломатичних представництв або консульських установ із долученням двох кольорових фотокарток на кожну особу). Таким чином, для виконання рішення суду про видворення Громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 , яке набрало законної сили, позивачу необхідно належним чином ідентифікувати його особу. Із листа Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні Державної міграційної служби України від 25 травня 2021 року №21254/1/8010-21 вбачається, що Громадянин Республіки Грузії ОСОБА_1 надав лише ксерокопію власного паспорта (а.с. 27). Колегія суддів наголошує, що копія паспорту не є документом, що посвідчує особу відповідача та дає право на перетинання державного кордону. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що ідентифікацію особи Громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 не було проведено. Відповідно до заяви Громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 від 18 травня 2021 року, відповідач звернувся до начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з метою сприяння в отриманні ним проїзного документа для повернення його на батьківщину (а.с. 28). Матеріали справи свідчать, що з метою завершення процедури ідентифікації та забезпечення примусового видворення Громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області звернулося до Консульського відділу Посольства Грузії в Україні від 27 травня 2021 року №8010.8.3-22146/8010.8-21 з метою сприяння у документуванні відповідача свідоцтвом на повернення або іншим документом, який би надавав йому право на виїзд з України до Республіки Грузія, звільнивши його від сплати консульського збору (а.с. 29). Однак, як зазначає позивач, відповідь з Консульського відділу Посольства Грузії не надходила. Як на підставу для звернення до суду з даним позовом про продовження строку затримання Громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 , позивач посилається на те, що відповідач надав паспорт до Миколаївського ПТПІ ДМС України тільки 28 вересня 2021 року, у зв`язку з цим, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області потрібен реальний час для виконання рішення Ріпкинського районного суду в частині примусового видворення. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься заява Громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 на ім`я директора Миколаївського ПТПІ ДМС України від 30 вересня 2021 року, в якій зазначає про відмову залишати територію України (а.с. 82). З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що, в даному випадку, наявні підстави для продовження строку затримання Громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 терміном на 6 (шість) місяців. Щодо доводів апелянта про порушення процедури видворення ідентифікованого Громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 , а також, твердження про те, що не може вважатись виправданим посилання на відсутність авіаквитків до Тбілісі та небажання відповідача покидати Україну, слід зазначити наступне. На переконання колегії суддів, у позивача - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області повинна бути реальна можливість та фактичний час для виконання рішення Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 07 квітня 2021 року у справі № 743/395/21 в частині видворення Громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 за межі території України. Однак, оскільки, відповідач надав паспорт до Миколаївського ПТПІ ДМС України тільки 28 вересня 2021 року, що лише тоді надало можливість завершити процедуру ідентифікації Громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 , враховуючи, що звернення до суду з метою продовження строку затримання повинно відбуватися не пізніш як за 5 днів до його закінчення, в даному випадку, це до 30 вересня 2021 року, колегія суддів вважає, що позивач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області був позбавлений можливості у наданий рішенням Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 07 квітня 2021 року строк виконати дане рішення суду. Враховуючи наведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до Громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 про продовження строку затримання. Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Положення ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантують кожному право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. Європейський суд з прав людини у справі "Ливада проти України" (рішення від 26.06.2014) зазначив, що проголошуючи право на свободу, пункт статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в не допущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків із права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті положення пункту 1 статті 5 про захист прав людини і основоположних свобод. Застосування адміністративного затримання для забезпечення доступності особи для подальшого кримінального провадження становить свавільне позбавлення свободи. Європейський суд з прав людини у справі "Амюр проти Франції" (рішення від 25.06.1996) та у справі "Дугуз проти Греції" (рішення від 06.03.2001) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля. З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області та наявність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому, підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 229, 243, 288, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Кузьмишина О.М. Лічевецький І.О.