Постанова Житомирський апеляційний суд № 286/1967/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №286/1967/20 Головуючий у 1-й інст. Вачко В. І. Категорія 72 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т. М., суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І., за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №286/1967/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Овруцької районної державної адміністрації, Орган опіки і піклування Гладковицької сільської ради Овруцького району Житомирської області, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 21 липня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Вачко В.І. в м. Овручі, в с т а н о в и в : У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з даним позовом у якому просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позовні вимоги мотивував тим, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків як матір по вихованню та утриманню дітей сторін. Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 21 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 , батьківських прав відносно її малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у 840,80 грн судового збору. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження наявності підстав, визначених ст.164 СК України для позбавлення батьківських прав. Зазначає, що немає заборгованості по аліментам, зараз переїжджає на постійне місце проживання в Україну та буде брати участь у їх вихованні. Крім того, Орган опіки та піклування Гладковицької сільської ради Овруцького району Житомирської області не повідомив відповідача про своє засідання чим позбавив права на пояснення та виніс упередження рішення. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст.367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 . Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 21.03.2018 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Визначено місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з їхнім батьком ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_6 у зв`язку із укладенням нового шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_7 . Із листів Овруцького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), згідно з виконавчим листом № 286/1229/18, виданим 01.06.2018 Овруцьким районним судом Житомирської області, відповідач сплачує на користь позивача аліменти на утримання двох дітей в розмірі 1/3 частини її доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожного, щомісячно, заборгованість за якими станом на серпень 2020 року становила 22376,14 грн, станом на 31.12.2020 становила 17605 грн, яку 19.01.2021 перераховано на користь позивача в повному обсязі та сплачено повністю по січень 2021 року включно. Заборгованість за аліментами на час розгляду справи в суді першої інстанції була відсутня. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що знайшла підтвердження обставина свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, отже, позбавлення відповідача батьківських прав щодо її дітей відповідатиме інтересам останніх. Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав. Частиною першою статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист. За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до пункту 1 статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України). Згідно з частинами першою, другою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Згідно з частинами другою, третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78). Відповідно до ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. У вказаній справі позов пред`явлено з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.164 СК України (ухилення матері від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей). Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. В абзацах 2 і 4 п.16 постанови Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" зазначено наступне: ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. При цьому позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв`язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати. Тлумачення цього положення дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню в нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України). Окрім того, статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. ЄСПЛ в рішенні у справі «Хант проти України» вказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт заперечення відповідачем проти позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до дитини. Заперечуючи проти позову про позбавлення батьківських прав, відповідачка у відзиві зазначила, що від виконання своїх батьківських обов`язків вона не ухиляється, маючи іншу сім`ю та проживаючи в м. Ірпінь Київської області, постійно з дітьми зустрічалася, надавала матеріальну допомогу, брала дітей на відпочинок. Перебуваючи із сім`єю за межами країни в Пакистані, вона коли був зв`язок з Україною спілкувалася по інтернету із своїми дітьми, які приходили в помешкання її сестри ОСОБА_8 . Позивач на обґрунтування позовних вимог, надав характеристики з навчального закладу, де навчаються діти, акт обстеження житлово-побутових умов, та висновок органу опіки та піклування. Колегія суддів критично оцінює надані позивачем характеристики та акт, оскільки вони не є самостійними доказами та безумовною підставою для підтвердження невиконання матір`ю своїх обов`язків. Матеріали справи не містять будь-яких належних та достатніх доказів, які б указували на те, що до ОСОБА_2 раніше застосовувалися попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дітей та вона цих обов`язків не виконала, а також, що позивач узагалі звертався до відповідних органів з цього приводу. Та обставина, що відповідач створила іншу сім`ю та у зв`язку із сімейними обставинами не проживає на території України не свідчить, що вона ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей. Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). Із висновку органу опіки і піклування Гладковицької сільської ради Овруцького району Житомирської області від 16.02.2021 за № 3 вбачається за доцільно позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У висновку вказано, що батько один займається вихованням дітей і йому у цьому допомагає його рідна сестра (тітка дітей) ОСОБА_9 , натомість мати дітей - ОСОБА_2 , проживаючи за кордоном і маючи там іншу родину, не займається вихованням дітей, з ними не бачиться, не піклується про їх духовний та фізичний розвиток, не здійснює їх підготовку до дорослого життя, не веде контролю за їх харчуванням та медичним доглядом, не контактує з вчителями дітей, не цікавиться успіхами дітей в школі. Тобто не проявляє до них належної материнської уваги і турботи. Колегія суддів стосовно висновку органу опіки і піклування Гладковицької сільської ради Овруцького району Житомирської області від 16.02.2021 за № 3 зазначає, що у даному випадку органом опіки та піклування не здійснено комплекс потрібних заходів для вирішення питання можливості позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Фактично у своєму висновку орган опіки та піклування формально послався лише на характеристики з навчального закладу, де навчаються діти та вважав за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , не враховуючи її логічну та послідовну позицію про її наміри та бажання приймати участь у житті дітей, а також причини, за яких вона позбавлена можливості спілкуватися з дітьми. У зв`язку з викладеними обставинами, за формального підходу до складення висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, колегія суддів не погоджується з ним та не приймає як беззаперечну підставу для позбавлення відповідача батьківських прав. Статтею 171 СК України передбачено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Під час розгляду справи в апеляційній інстанції, малолітні ОСОБА_3 , ОСОБА_4 пояснили, що коли мама проживала на території України, то вона їх відвідувала, спілкувалася, дарувала подарунки. Після від`їзду мами з України, такого спілкування стало менше. Однак вони свою маму люблять. У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких обставин колегія суддів вважає, що у матеріалах справи відсутні беззаперечні та достатні докази, які б свідчили про винну та свідому поведінку відповідача щодо ухилення від участі у вихованні дітей, про умисне і свідоме нехтування обов`язками матері, доказів того, що змінити її поведінку у кращу сторону неможливо, матеріали справи також не містять, а тому суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку щодо наявності підстав для застосування виключної міри та позбавлення відповідача батьківських прав. Враховуючи викладене, судове рішення на підставі п.2 ч.1 ст.374, п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України слід скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 21 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 16 листопада 2021 року. Головуючий Судді