Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/8332/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2021 р. Справа № 520/8332/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Спаскіна О.А. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК "ХІТЛАЙН" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2021 (головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С.) по справі № 520/8332/21 за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК "ХІТЛАЙН" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, ВСТАНОВИВ: Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просило: - стягнути з ТОВ НВП "ТЕХНОХОЛОД" на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, у сумі 177 472,73 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2021 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ НВП "Технохолод" на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, у сумі 177 472 ,73 грн . ТОВ "ВІК "ХІТЛАЙН, як правонаступник відповідача, не погоджуючись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що перебування відповідача в стані припинення позбавляє його обов`язку щодо сплати адміністративних господарських санкцій за рахунок майна юридичної особи, що ліквідується, яке залишилось після задоволення своєчасно заявлених вимог кредиторів. Крім того, зазначив, що ТОВ НВП «Технохолод» на протязі 2020 року направило Харківському міському центру зайнятості 14 звітів про наявність вакантного робочого місця для особи з інвалідністю на посаду інженера-конструктора. Однак, за направленням служби зайнятості м. Харкова до відповідача ніхто з громадян з питання працевлаштування не звернувся. Посилаючись на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 24.06.2020р. по справі №440/2008/19, від 24.04.2019р. по справі №817/1188/18 та від 31.07.2019р. по справі №812/64/18, постанови апеляційного адміністративного суду, рішення окружного адміністративного суду вказав, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2021 заклопотання апелянта замінено первісного відповідача по справі № 520/8332/21 - Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Технохолод" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІК "ХІТЛАЙН . Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ТОВ НВП «Технохолод» відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до статті 19 Закону № 875-XII встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів. Згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів у 2020 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 11 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність 0 осіб. Кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону - 1 особа (а.с. 6). ТОВ НВП «Технохолод» протягом 2020 року подавалися до Харківського обласного центру зайнятості 14 звітів форми 3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується копіями звітів, доданих до апеляційної скарги. Позивач, вважаючи, що з 2020 року підприємством не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 1 особи, звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконано вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю України», а тому до нього підлягають застосуванню адміністративно-господарські санкції. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України від 21 березня 1991 року № 875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 875-XII). Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року № 129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені. Частина 1 ст. 18 Закону № 875-XII вказує, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. При цьому, ч. 2 ст. 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Частиною 1 ст. 20 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Так, відповідно до частин 1, 2 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-XII. Згідно із п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення. На виконання вищевказаної норми, наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». В контексті положень Закону України «Про зайнятість населення» та Порядку на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Звітність за формою №3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316; звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції. Проте, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03 грудня 2020 року у справі № 812/1189/18, від 13 травня 2021 року у справі № 260/554/19, від 11 серпня 2021 року у справі № 260/557/19, від 11 серпня 2021 року у справі № 825/1790/18, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, має враховуватись судом апеляційної інстанції. Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Судом встановлено, що у відповідача середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2020 рік становила 11 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для відповідача в цей звітний період становив 1 особу, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб. На підтвердження виконання відповідачем нормативу, встановленого Законом № 875-XII, в частині створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, долучено 14 звітів форми № 3-ПН за 2020 рік, які подавались з січня по грудень 2020 року щомісячно. Також ТОВ НВП «Технохолод» долучало до звітів форми № 3-ПН характеристики вакансій та вимоги до претендентів. Підприємство щомісячно та в повному обсязі інформувало центр зайнятості про створені робочі місця для інвалідів в кількості, передбаченій законом, та наявність вакансій для працевлаштування інвалідів шляхом направлення звітів у 2020 році про наявність вакансії для працевлаштування інвалідів. Водночас, службою зайнятості не надано доказів направлення до ТОВ НВП «Технохолод» осіб з інвалідністю, яким відповідач відмовив у працевлаштуванні. За такого правового регулювання та встановлених обставин, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що відповідачем здійснено всі заходи для працевлаштування інвалідів, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним. Натомість суд першої інстанції на вищезазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про застосування до відповідача адміністративно господарських санкцій при відсутні доказів не забезпечення відповідачем вакансій для осіб з обмеженими фізичними можливостями або відмовою таким особам у прийнятті на роботу з мотивів наявності у вказаних осіб встановленої інвалідності. Доказів направлення органами державної служби зайнятості на зазначені відповідачем вакансії осіб з обмеженими фізичними можливостями матеріали справи також не містять. З огляду на те, що відповідачем були виконані вимоги Закону № 875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, за вчинення якого Законом № 875-XII передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій. За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог. Стосовно розподілу витрат зі сплати судового збору, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Судом встановлено, що відповідачем понесені витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги 3 993,14 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 18.08.2021. Оскільки, за наслідками судового розгляду справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК "ХІТЛАЙН" задоволено, відповідно до ст. 139 КАС України на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 993,14 грн. Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК "ХІТЛАЙН" - задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2021 по справі № 520/8332/21 - скасувати. Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК "ХІТЛАЙН" про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ЄДРПОУ 14070760, майдан Свободи, 5, Держпром, 1 під., к. 16,м. Харків,61022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК "ХІТЛАЙН" (ЄДРПОУ 37999261, наб. Мороховецька, 2, м. Харків, 61004) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 993 грн (три тисячі дев`ятсот дев`яносто три гривні) 14 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді О.А. Спаскін Я.В. П`янова