Постанова 4876 № 908/1060/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.11.2021 року Справа № 908/1060/21 м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 65 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач), суддів: Антоніка С.Г., Дарміна М.О., при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г. представники сторін - не з`явилися, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кабельно-провідникова продукція Азовкабель" на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.07.2021, ухвалене суддею Азізбекян Т.А., м. Запоріжжя, повний текст якого підписаний 02.08.2021, у справі №908/1060/21 за позовом Приватного акціонерного товариства "Азовкабель", Запорізька область, м. Бердянськ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кабельно-провідникова продукція Азовкабель", Запорізька область, м. Бердянськ про визнання правочину недійсним ВСТАНОВИВ: У квітні 2021 року Приватне акціонерне товариство "Азовкабель" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кабельно-провідникова продукція Азовкабель" про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу (номер невідомий) від 21.02.2020, за яким позивачем на користь відповідача було продано транспортний засіб марки "ГАЗ", модель: "33023", 2003 року випуску, білого кольору, номер кузову: НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер на час продажу: НОМЕР_2 (поточний: НОМЕР_3 ). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу (номер невідомий) від 21.02.2020, за яким позивачем на користь відповідача було продано транспортній засіб марки "ГАЗ", модель: "33023", 2003 року випуску, білого кольору, номер кузову: НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер на час продажу: НОМЕР_2 (поточний: НОМЕР_3 ) за ціною 37000,00 грн., однак позивач посилається на те, що оскаржуваний правочин був укладений внаслідок зловмисної домовленості генерального директора позивача ОСОБА_2 з директором відповідача ОСОБА_1 , та був направлений на неправомірне позбавлення позивача активу. Крім того, позивач зазначав, що оскаржуваний правочин був укладений всупереч інтересам позивача та був одним з переліку дій, направлених на реалізацію змови керівників сторін щодо позбавлення позивача активів та зменшення його доходів, з порушенням ч. 3 ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним у відповідності до ч. 1 ст.215 ЦК України. Крім того, за доводами позивача, в один день 27.02.2020, був укладений оскаржуваний правочин, який відповідачем не оплачений до теперішнього часу, але в порушення п. 2.1 договору транспортний засіб фактично йому передається, після чого за договором № 1-ТЗ від 21.02.2020 відповідач передає його позивачу в оренду для подальшого використання у виробничих потребах, через що позивач отримував витрати, відповідач отримує прибуток, до березня 2021 року включно; продаж за оскаржуваним правочином був здійсненим не за ринковою ціною, оцінка транспортного засобу не відбувалась, за основу продажної ціни було взято балансову вартість майна. Позивач вважає, що під час укладання оскаржуваного правочину гр. ОСОБА_2 та відповідач в особі ОСОБА_1 , діяли недобросовісно і нерозумно, з порушенням вимог ч. 3 ст. 92 ЦК України, вказує на перевищення генеральним директором своїх повноважень стосовно підписання договору купівлі-продажу основних засобів без згоди (в супереч рішення) загальних зборів акціонерів, що, в свою чергу є порушенням прав та інтересів ІІрАТ "Азовкабель" та підставою визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним на підставі ст.241 ЦК України. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.07.2021 у справі №908/1060/21 позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу (номер невідомий) від 21.02.2020, за яким Приватним акціонерним товариством "Азовкабель" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кабельно-провідникова продукція Азовкабель", продано транспортний засіб марки "ГАЗ", модель: "33023", 2003 року випуску, білого кольору, номер кузову: НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер на час продажу: НОМЕР_2 (поточний: НОМЕР_3 ). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кабельно-провідникова продукція Азовкабель" на користь Приватного акціонерного товариства "Азовкабель" 2270,00 грн. судового збору. Приймаючи рішення, господарський суд виходив з обставин того, що дії колишнього директора ПрАТ "Азовкабель" ОСОБА_2 свідчать про виведення активів підприємства перед звільненням з посади, що призвели до порушення майнових інтересів юридичної особи, та суперечили волі довірителя; дії директора ТОВ "КПП "Азовкабель" ОСОБА_1. щодо передачі в той же день 21.02.2020 (в день продажу транспортного засобу) в оренду придбаного транспортного засобу, а також відсутність оплати за отриманий транспортний засіб також свідчать про наявність волі відповідача на здійснення дій, які суперечать інтересам ПрАТ "Азовкабель". Також господарський суд дійшов висновку про те, що участь ТОВ "КПП "Азовкабель" в укладенні договору була формальною, спрямованою на протиправне позбавлення ПрАТ "Азовкабель" майна та, в подальшому, грошових коштів через укладений договір оренди транспортного засобу; на наявність недобросовісної поведінки з боку відповідача, також, вказує й відсутність оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу, хоча це суперечить самому тексту договору купівлі-продажу транспортного засобу від 21.02.2020, оцінка вартості транспортного засобу не проводилась; в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника ПрАТ "Азовкабель" - генерального директора ОСОБА_2, який усвідомлював, що вчиняв оскаржуваний договір всупереч інтересам довірителя - ПрАТ "Азовкабель" та бажав (або свідомо допускав) їх настання, про що свідчить укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу та одночасне взяття цього транспортного засобу в оренду, що підтверджується укладенням сторонами договору № 1 - ТЗ найму (оренди) транспортних засобів від 21.02.2020. Представником відповідача не надано належних доказів здійснення ним оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу від 21.02.2020 у розмірі 37000,00 грн.; під час укладення оскаржуваного договору наглядова рада ПрАТ "Азовкабель" будь-яких рішень щодо оцінки транспортного засобу не приймала, оскільки оцінка не проводилась, про що також неодноразово у судових засіданнях зазначав представник позивача. Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Кабельно-провідникова продукція Азовкабель", в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, нез`ясування обставин справи, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції застосував взаємовиключні підстави для визнання правочину недійсним, передбачені ст.ст. 232 та ст.241 ЦК України, однак для застосування положень ст.232 ЦК України необхідно, щоб представник діяв в межах наданих йому повноважень, тоді як застосування норми ст.241 ЦК України виключає можливість застосування норми ст.232 ЦК України. За доводами позивача в матеріалах справи не міститься жодного доказу, який би свідчив про наявність умисного зговору між керівником позивача, який вчиняв від імені позивача правочин та відповідачем з метою отримання власної або обопільної вигоди; господарським судом не враховано, що оспорюваний позивачем правочин є оплатним та передбачає отримання позивачем грошових коштів за товар який продається, тобто внаслідок вчинення правочину позивач наділявся не лише обов`язком передати товар, а й правом отримати за нього грошові кошти в розмірі ціни товару, внаслідок чого наслідки правочину не можна вважати для позивача негативними. Апелянт зазначає, що в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції відсутні посилання на норму закону, яка б визначала обов`язковість проведення оцінки; Закон України "Про акціонерні товариства" не містить положень про необхідність проведення оцінки акціонерним товариством вартості транспортного засобу перед його відчуженням; висновок суду першої інстанції про необхідність проведення в даному випадку оцінки є помилковим, таким, що суперечить ч.1 ст.8 Закону України "Про акціонерні товариства". Скаржник вважає необгрунтованими доводи суду першої інстанції щодо необхідності розробки економічного обґрунтування перед укладенням договору, оскільки Закон України "Про акціонерні товариства" не передбачає такого поняття як "економічне обґрунтування правочину" та не передбачає необхідності розробки такого економічного обґрунтування перед вчиненням акціонерним товариством правочину; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, а тому доцільність чи недоцільність вчинення правочину визначають виключно сторони такого правочину, оцінка правочинів на предмет його доцільності виходить за межі предмету доказування у спорах про визнання правочинів недійсними. Відповідач посилається і на те, що оспорюваний правочин був вчинений у 2020 році, тобто на рік пізніше, відповідно, річна інформація емітента за 2019 рік не може слугувати критерієм для оцінки правочину, вчиненого роком пізніше; в заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.10.2020 позивач повідомляв про відсутність у нього достатніх обігових коштів і вказана заява датована 2020 роком, що й оспорюваний правочин. Також, апелянт вважає, що з заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.10.2020 та копії акту про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.10.2020, слідує, що зобов`язання відповідача з оплати вартості придбаного у позивача транспортного засобу припинилося 23.10.2020 зарахуванням зустрічних однорідних вимог, посилання суду першої інстанції на наявність у відповідача невиконаних зобов`язань з оплати транспортного засобу не відповідає дійсності; Відповідач вважає доводи позивача про занижену ціну продажу транспортного засобу лише припущенням, а суд першої інстанції фактично погодився з бездоказовим припущенням позивача, незважаючи на те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Апелянт зазначає, що в основу висновку суду першої інстанції про наявність зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною було покладено факт укладення сторонами договору № 1 ТЗ найму (оренди) транспортних засобів від 21.02.2020, відповідно, суд першої інстанції вдався до надання правової оцінки правочину, який в даній справі взагалі не оспорювався; неоспорювання позивачем договору найму (оренди) транспортних засобів від 21.02.2020 свідчить про те, що позивач з цим договором погоджується та вважає його умови вигідними для себе. Також, апелянт вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про необхідність отримання генеральним директором позивача будь-яких погоджень та рішень керівних органів для вчинення оспорюваного правочину, оскільки правочин не був значним в розумінні п.2.7 статуту позивача і ст.70 Закону України "Про акціонерні товариства", тобто міг вчинятися генеральним директором позивача без необхідності отримання згоди на його вчинення від наглядової ради чи загальних зборів. За доводами скаржника висновки суду першої інстанції про те, що генеральний директор позивача ОСОБА_2, укладаючи від імені позивача оспорюваний правочин, діяв з перевищенням своїх повноважень та про те, що дії генерального директора позивача ОСОБА_2 свідчать про виведення активів підприємства перед звільненням з посади, є безпідставним та необґрунтованим, оскільки оспорюваний правочин було вчинено 21.02.2020, тоді як ОСОБА_2 було звільнено з посади генерального директора позивача 01.03.2021, тобто більш ніж через рік з дня укладення оспорюваного правочину, відповідно, ОСОБА_2 не знав та не міг знати про своє майбутнє звільнення. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2021 для розгляду справи № 908/1060/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (доповідач) - Іванов О.Г., судді Антонік С.Г., Березкіна О.В. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.08.2021 (колегія суддів у складі: головуючий, доповідач Іванов О.Г., судді - Березкіна О.В., Антонік С.Г.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кабельно-провідникова продукція Азовкабель" на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.07.2021 у справі №908/1060/21; розгляд справи № 908/1060/21 призначено у судовому засіданні на 13.10.2021 року на 10:30 год.; сторонам наданий строк для подачі відзиву, заяв, клопотань. 13.10.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Азовкабель" надійшли пояснення на апеляційну скаргу, позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги, просить залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що судом першої інстанції було вирішено цю справу з повним дотриманням процесуальних норм та правильним застосуванням матеріального права, з врахуванням відповідних висновків Верховного Суду щодо правозастосування. Позивач зазначає, що господарським судом в оскаржуваному рішенні встановлено наявність усіх підстав для застосування наслідків недійсності спірного правочину відповідно до статті 232 ЦК України; щодо наявності обставин, передбачених ст. 241 ЦК України, суд першої інстанції послався на них лише як на можливу додаткову підставу та встановив, що такі обставини стосуються будь-яких договорів купівлі-продажу основних засобів заявника без згоди (всупереч рішення) загальних зборів його акціонерів, інформація про це є інформацією з вільним доступом, що додатково свідчить про недобросовісну поведінку апелянта під час укладання спірного правочину. Позивач вважає помилковими посилання скаржника на необхідність встановлення судом першої інстанції вигоди для керівника заявника (керівників заявників) від спірного правочину, як необхідної ознаки правочину, вчиненого за зловмисною домовленістю. На думку позивача подані скаржником разом з апеляційною скаргою нові докази (протокол засідання наглядової ради заявника від 30.01.2020, заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.10.2020, акт про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.10.2020) було сфальсифіковано вже після прийняття оскаржуваного рішення та надано для введення апеляційного суду в оману щодо дійсних обставин цієї справи. За доводами позивача можливість дійсного існування таких документів спростовується тим, що апелянт дізнався б про них ще на стадії розгляду даної справи в суді першої інстанції та як мінімум заявив би про їх існування та неможливість їх отримання, однак причина, чому апелянт так не зробив, а також спосіб отримання апелянтом цих доказів саме на стадії апеляції є невизначеними та суперечать доводам, що викладені в апеляційній скарзі. Щодо заяви свідка ОСОБА_3 , позивач зазначає, що її складено 10.08.2021, тобто після прийняття оскаржуваного рішення та з урахуванням того, що директор відповідача - ОСОБА_1 тривалий час працювала бухгалтером позивача під керівництвом ОСОБА_2 , на той час ОСОБА_4 та ОСОБА_3 теж були членами наглядової рад, відповідно, . незрозуміло, з яких дійсних причин про такий важливий доказ в цій справі апелянту не було відомо на стадії судового розгляду в суді першої інстанції та тривалий час відповідач майже не намагався дізнатись від ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про дійсні обставини укладання спірного правочину. Крім того, позивач вважає, що протокол засідання наглядової ради позивача від 30.01.2020. підписаний тільки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (мати да донька) без участі третього члену наглядової ради того періоду - ОСОБА_5 , однак про причини відсутності третього члену наглядової ради на її засіданні під час вирішення питання стосовно всього автопарку позивача свідок ОСОБА_3 у своїй заяві не зазначає. Також, позивач посилається і на те, що всі протоколи засідань його наглядової ради завжди нумеруються, однак протокол від 30.01.2020 немає номеру. Враховуючи зазначене позивач вважає, що заява свідка ОСОБА_3 містить завідомо неправдиві показання, оскільки 30.01.2020 засідання наглядової ради позивача не відбувалось, відповідний протокол не оформлювався, питання щодо згоди на вчинення правочинів щодо купівлі-продажу автотранспортних засобів позивача на користь відповідача наглядовою радою ніколи не розглядалось і відповідних рішень не приймалось, внаслідок чого позивачем подано відповідну заяву про вчинення з боку ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ст.384 КК України . В судовому засіданні 13.10.2021 оголошено перерву до 09.11.2021 до 10:30 години, про що присутніх представників сторін попереджено під розпис. 20.10.2021 до Центрального апеляційного апеляційного господаорського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Кабельно-провідникова продукція Азовкабель" надійшло клопотання про приєднання додаткових доказів до матеріалів справи, а саме копію заяви свідка ОСОБА_4 , копію наказу Міністерства юстиції України № 3056/5 від 31.08.2021 , копію висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 19.08.2021. Подання вказаних доказів до суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що на день прийняття оскаржуваного, відповідач не знав та не міг знати, що у позивача є в наявності протокол засідання наглядової ради від 30.01.2020, а позивач приховав від суду даний факт, що унеможливило залучення ОСОБА_4 як свідка в суді першої інстанції; рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 19.07.2021 у справі № 492/540/21 було поновлено на посаді генерального директора позивача ОСОБА_6 , який укладав оспорюваний в даній справі договір, і лише після цього позивачем було передано відповідачу копію протоколу засідання наглядової ради від 30.01.2020, внаслідок чого відповідачу стало відомо про факт прийняття рішення наглядової ради від 30.01.2020 та відповідач одержав об`єктивну можливість залучити ОСОБА_4 як свідка, яка підписала заяву свідка лише 12.10.2021 і з цієї дати відповідач отримав можливість надати суду цю заяву свідка; викладені в заяві ОСОБА_4 обставини спростовують позицію позивача у справі та свідчать про наявність згоди наглядової ради на вчинення генеральним директором позивача цього правочину, що є підставою для приєднання цього доказу до матеріалів справи та його дослідження судом апеляційної інстанції. Крім того, відповідач зазначає, що 31.08.2021 Міністерством юстиції України було видано наказ № 3056/5, яким задоволено скаргу акціонера, члена наглядової ради ПрАТ "Азовкабель" ОСОБА_4 та скасовано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційну дію від 02.03.2021, якою було змінено керівника ПрАТ "Азовкабель" з ОСОБА_2 на ОСОБА_7 ; згідно з висновком від 19.08.2021, який став підставою для видачі наказу № 3056/5, документи для проведення реєстраційної дії були подані ОСОБА_5 , який не є керівником чи особою, уповноваженою діяти від імені ПрАТ "Азовкабель" без довіреності, тому державний реєстратор повинен був відмовити у проведенні державної реєстрації зміни керівника ПрАТ "Азовкабель", у зв`язку з чим на день подання позову у даній справі, керівником ПрАТ "Азовкабель" був ОСОБА_2 , а до суду від імені ПрАТ "Азовкабель" звернулася з позовом інша особа, яка не мала жодних повноважень на представництво інтересів ПрАТ "Азовкабель" в судах, тобто позовну заяву від імені ПрАТ "Азовкабель" підписано особою, яка не мала права підписувати її, а ці обставини свідчать про наявність підстав для залишення позову ПрАТ "Азовкабель" без розгляду. 20.10.2021 представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Кабельно-провідникова продукція Азовкабель" адвокатом Шумейко Іваном Павловичем подано до апеляційного суду клопотання про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції із забезпеченням її проведення у Господарському суді Запорізької області або в Комунарському районному суді міста Запоріжжя. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.10.2021 задоволено клопотання відповідача про проведення судового засідання, призначеного на 09.11.2021 о 10:30 год., в режимі відеоконференції в системі "EasyCon" із забезпеченням його проведення для представника відповідача в Комунарському районному суді міста Запоріжжя. 08.11.2021 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №908/1060/21 у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Березкіної О.В. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2021, справу №908/1060/21 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Дармін М.О., Антонік С.Г. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.11.2021 (колегія суддів у складі: головуючий, доповідач Іванов О.Г., судді - Дармін М.О., Антонік С.Г.) прийнято справу №904/1060/21 до свого провадження; розгляд справи призначено в судове засідання на 09.11.2021 о 10:30 год. В судовому засіданні 09.11.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи. 23.03.2015 між Приватним акціонерним товариством "Азовкабель" (товариство) та ОСОБА_2 (керівник) підписано контракт, відповідно до п. 1.1. якого керівник зобов`язується безпосередньо здійснювати поточне управління товариством як одноосібний орган товариства, а товариство створювати належні умови для матеріального забезпечення і організації праці керівника. Розділом 7 контракту визначено, що цей контракт діє з 23.03.2015. Строк дії контракту закінчується у разі припинення повноважень керівника в порядку, передбаченому чинним законодавством, статутом товариства, рішення Наглядової ради та цим контрактом. 01.03.2021 на підставі рішення Наглядової ради Приватного акціонерного товариства "Азовкабель", оформленого протокол № 13 вирішено у відповідності до положень п. 8.45, п. 8.61, п. 8.70 статуту товариства припинити повноваження генерального директора Приватного акціонерного товариства "Азовкабель" ОСОБА_2 з 01.03.2021. Відповідно до акту № 1 від 02.03.2021 ОСОБА_2 відмовився від ознайомлення із змістом протоколу засідання Наглядової ради № 13 від 01.03.2021. Листом за вих. № 271 від 02.03.2021 позивачем на адресу ОСОБА_2 направлено копію протоколу № 13 засідання наглядової ради від 01.03.2021 та повідомлено про те, що у зв`язку з відсутністю ОСОБА_2 на робочому місці 02.03.2021 про негайну явку до відділу кадрів ПрАТ "Азовкабель" для розірвання трудових відносин та отримання трудової книжки. Відповідно до положень п. 8.45, п. 8.61, п. 8.70 статуту товариства обрано генеральним директором Приватного акціонерного товариства "Азовкабель" призначено ОСОБА_7 , який приступив до виконання своїх обов`язків з 02.03.2021. Як вбачається з наявної в матеріалах справи службової записки ревізора ПрАТ "Азовкабель" ОСОБА_8 , повідомлено голову Наглядової ради про неодноразові факти порушення економічних інтересів ПрАТ "Азовкабель" з використанням ТОВ "Кабельно-провідникова продукція Азовкабель", які вчинялись генеральним директором за співучастю колишнього фінансового директора позивача гр. ОСОБА_9 , зазначено, зокрема, що 21 та 27 лютого 2020 року на користь ТОВ "Кабельно-провідникова продукція Азовкабель" було за відповідними договорами відчужено частину автопарку ПрАТ "Азовкабєль", після чого відповідні автотранспортні засоби передані в оренду ПрАТ "Азовкабель"; розрахунки за цими договорами не відбувались, через що виникла поточна дебіторська заборгованість в розмірі 695 520,00 грн., витрати на оренду цих транспортних засобів за 2020 рік склали 320 255, 34 грн. Також зазначено, що всі договори укладались без розробки техніко-економічних обґрунтувань та додатково інформовано, що є документальні ознаки порушень інтересів ПрАТ "Азовкабель" через перелік господарських операцій з іншими юридичними особами, афільованими з ОСОБА_9 , а саме: ТОВ "Азовсинтез", ТОВ "Берті", ТОВ "Енергобудгруп", ТОВ "Маркет Груп Бердянськ", а також ФОП Савченко Е.В., ФОП Савченко А.С. За результатами проведеної перевірки встановлено, що між ПрАТ "Азовекабель" в особі генерального директора ОСОБА_2 та ТОВ "Кабельно-провідникова продукція Азовкабель" в особі директора ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу (номер невідомий) від 21.02.2020, за яким позивачем на користь відповідача продано транспортній засіб марки "ГАЗ", модель: "33023", 2003 року випуску, білого кольору, номер кузову: НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер на час продажу: НОМЕР_2 (поточний: НОМЕР_3 ). Відповідно до п. 2.1. договору передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна. Право власності на транспортний засіб переходить до покупця з моменту підписання даного договору (п. 2.2. договору). За домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 37000,00 грн. (п. 3.1. договору). Покупець зобов`язаний в порядку та на умовах, визначених цим договором, сплатити продавцеві ціну транспортного засобу зазначену у п. 3.1. договору (п. 5.1. договору). Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання (п. 9.1. договору). Посилаючись на те, що договір купівлі-продажу транспортного засобу від 21.02.2020 укладений всупереч інтересам ПрАТ "Азовкабель" та був одним з переліку дій, направлених на реалізацію змови керівників сторін щодо позбавлення позивача активів та зменшення його доходів, з порушенням ч. 3 ст. 203 ЦК України, з порушенням вимог ч. 3 ст. 92 ЦК України, із зловживанням власними повноваженнями, усвідомлюючи, що оскаржуваний правочин за наслідками не відповідає дійсним інтересам та волевиявленню позивача, як юридичної особи, та призведе до спричинення йому шкоди, Приватне акціонерне товариство "Азовкабель" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кабельно-провідникова продукція Азовкабель" про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу (номер невідомий) від 21.02.2020, за яким позивачем на користь відповідача було продано транспортний засіб марки "ГАЗ", модель: "33023", 2003 року випуску, білого кольору, номер кузову: НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер на час продажу: НОМЕР_2 (поточний: НОМЕР_3 ). За наслідками розгляду позову Приватного акціонерного товариства "Азовкабель" Господарським судом Запорізької області прийнято оскаржуване рішення. Відповідно до ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст. 16 Цивільного кодексу України, визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). За положеннями ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. На думку позивача, договір купівлі - продажу транспортного засобу від 21.02.2020 був укладений внаслідок зловмисної домовленості генерального директора ПрАТ "Азовкабель" ОСОБА_2 з директором ТОВ "КПП Азовкабель" ОСОБА_1 і був направлений на неправомірне позбавлення позивача активу. Так, ТОВ "КПП Азовкабель" як юридична особа зареєстровано 06.12.2017 під назвою "Товариство з обмеженою відповідальністю "Юг-Кабель", 17.08.2018 назву змінено на поточну, з 01.04.2019 вид діяльності був змінений на "46.90 Неспеціалізована оптова торгівля". Засновником та директором ТОВ "КПП Азовкабель" є колишній працівник ПрАТ "Азовкабель" - бухгалтер ОСОБА_1 , яка пропрацювала з 01.09.2014 по 27.12.2017 і була звільнена у зв`язку із переведенням на роботу до ТОВ "КПП Азовкабель", що підтверджується довідкою № 02 від 09.03.2021 та наказ № 106-П від 01.09.2014 про прийняття на роботу, наказ № 245-п від 27.12.2017 про звільнення з роботи. За поясненнями позивача з січня 2019 року без економічно обґрунтованих підстав з власної ініціативи генерального директора ОСОБА_2 та колишнього фінансового директора ПрАТ "Азовкабель" гр. ОСОБА_9 , який після звільнення в 2018 році фактично продовжив розпоряджатися фінансовими коштами та активами підприємства через ТОВ "КПП Азовкабель" почалось здійснення операцій щодо постачання сировини для виробництва позивача та збуту його продукції, на підтвердження чого надано службові записки працівників позивача. В лютому 2020 року на користь ТОВ "КПП Азовкабель" без об`єктивних причин було відчужено частину автопарку ПрАТ "Азовкабель" (транспортних засобів, що використовуються у виробництві позивача) без здійснення відповідачем фактичної оплати за такими правочинами, в тому числі і за спірним договором, з наступною передачею відповідачем придбаних автотранспортних засобів в платну оренду позивачу, внаслідок чого ПрАТ "Азовкабель" отримало значне зменшення доходів та збільшення витрат. Відповідно до бухгалтерської довідки поточна дебіторська заборгованість відповідача перед позивачем склала 5 410 412,11 грн. 15.02.2021, в межах виведення активів ПрАТ "Азовкабель" генеральним директором ОСОБА_2 з ТОВ "КПП Азовкабель" укладено: договір про купівлю-продажу електричного обладнання головної понижувальної підстанції, договір про купівлю-продаж будівлі головної понижувальної підстанції від 02.03.2021, яку відповідачем передано в іпотеку фізичній особі за договором від 04.03.2021. У зв`язку з наведеними обставинами відкрито відповідні кримінальні провадження, вказані правочини оскаржуються ПрАТ "Азовкабель" в Господарському суді Запорізької області в інших справах. Позивач зазначає, що оскаржуваний договір був укладений всупереч інтересам ПрАТ "Азовкабель" та був одним з переліку дій, направлених на реалізацію змови керівників сторін щодо позбавлення ПАТ "Азовкабель" активів та зменшення його доходів, з порушенням ч. 3 ст. 203 ЦК України, що підтверджується, зокрема, тим, що 21.02.2020 укладено оскаржуваний договір, який відповідачем не оплачений, однак право власності переходить до покупця з моменту підписання договору (п. 2.2. договору). 21.02.2020 ТОВ "Кабельно-провідникова продукція Азовкабель" в особі директора ОСОБА_1. (наймодавець) та ПрАТ "Азовкабель" (в особі генерального директора ОСОБА_2 (наймач) укладено договір № 1 - ТЗ найму (оренди) транспортних засобів, відповідно до п. 1.1. якого наймодавець передає, а наймач приймає в тимчасове платне користування (в найм/оренду) транспортні засоби, характеристики яких вказуються у переліку транспортних засобів, який є додатком цього договору. Плата за користування наймачем об`єктом найму (автомобілем) встановлена сторонами у розмірі додатків до цього договору, та які наймач зобов`язується виплачувати наймодавцю (п. 3.1. договору оренди). Відповідно до додатку № 1 до договору оренди в найм було передано у т.ч. транспортний засіб марки "ГАЗ", модель: "33023", 2003 року випуску, білого кольору, номер кузову: НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер на час продажу: НОМЕР_2 (поточний: НОМЕР_3 ), вартістю 37000,00 грн. 21.02.2020 між ТОВ "Кабельно-провідникова продукція Азовкабель" та ПрАТ "Азовкабель" складено та підписано акт прийому-передачі транспортних засобів. Внаслідок зазначених дій позивач ПрАТ "Азовкабель" отримав додаткові витрати на загальну суму 358 100, 34 грн. - вартість оренди за 2020, 2021 роки, про що свідчить довідка, яка міститься в матеріалах справи. При цьому, загальна заборгованість відповідача за договорами купівлі-продажу транспортних засобів в розмірі 695 520, 00 грн., що підтверджується довідкою. Продаж за оскаржуваним договором був здійсненим не за ринковою ціною, оцінка транспортного засобу не відбувалась, за основу ціни продажу взято балансову вартість майна, причому незважаючи на нездійснення відповідачем оплати, позивач здійснює на його користь виплати орендної плати, що явно суперечить господарсько - економічним інтересам позивача. 29.03.2021, після припинення повноважень ОСОБА_2 , початку внутрішніх перевірок, порушень кримінальних та судових справ, відповідач направляє позивачу лист вих. № 35, в якому повідомив про припинення оренди та термінову передачу транспортних засобів підрозділам Збройних Сил України. Позивач впевнений, що наведена послідовність подій не має випадкового характеру, а свідчить про конкретний умисел з боку гр. ОСОБА_2 та відповідача в особі ОСОБА_1 , які під час укладання оскаржуваного договору діяли недобросовісно і нерозумно, з порушенням вимог ч. 3 ст. 92 ЦК України, із зловживанням власними повноваженнями, при цьому усвідомлюючи, що оскаржуваний договір за наслідками не відповідає дійсним інтересам та волевиявленню позивача, як юридичної особи, та призведе до спричинення йому шкоди. При цьому, ПрАТ "Азовкабель" як підприємство ніколи не робило пропозицій щодо відчуження власних транспортних засобів та не займалось пошуком потенційних покупців, і не існує жодної об`єктивної підстави та доведеної доцільності відчуження цих активів для позивача. Оскаржуваний договір укладався без розробки економічного обґрунтування, без відповідних погоджень та рішень вищих керівних органів ПрАТ "Азовкабель", без дотримання встановленого порядку оцінки його предмету згідно до приписів п.20 ч.2 ст.52 Закону України "Про акціонерні товариства" та п.п. 8.45 статуту ПАТ "Азовкабель". частини першої, другої статті 16 ЦК України, частини другої статті 20 ГК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів шляхом визнання недійсними господарських угод (правочинів). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.1, 3 ст. 215 ЦК України). Частинами першою та другою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229 - 233 ЦК України. Частиною першою статті 232 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними. Отже, для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Згідно ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Згідно з частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду. Апеляційний суд при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин враховує висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17. Так, у цій справі Велика Палата дійшла висновку про можливість застосування частини 1 статті 232 Цивільного кодексу України у вирішенні позовів про визнання правочину, вчиненого керівником юридичної особи, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. При цьому, для визнання правочину недійсним на підставі цієї статті необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Відповідно до ч.3, 4 ст. 92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. Стаття 63 Закону України "Про акціонерні товариства" визначає, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною. Частинами 1-5 статті 13 ЦК України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. За змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень. У постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав таке. Згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки зроблені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021р. у справі №10/11027/18 зазначено, що Принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього). Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до збитків підприємству й зобов`язання їх відшкодувати. При застосуванні статті 92 ЦК України слід оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо, оскільки навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства. Колегія суддів приймає до уваги те, що дії генерального директора позивача ОСОБА_2 з продажу транспортних засобів не відповідали економічним інтересам підприємства і фактично вчинялися з метою виведення активів з підприємства, оскільки матеріалами справи не доведено необхідності для підприємства продажу транспортних засобів. Відповідно до Річної інформації емітента цінних паперів за 2019 рік Генеральним директором ОСОБА_2, в Розділі

18. "Опис бізнесу" викладена інформація про фінансовий стан ПрАТ "Азовкабель", а саме: 1) в підрозділі "Інформація про основні засоби емітента, включаючи об`єкти оренди та будь-які значні правочини емітента щодо них; виробничі потужності та ступінь використання обладнання; спосіб утримання активів, місцезнаходження основних засобів. Крім того, необхідно описати екологічні питання, що можуть позначитися на використанні активів підприємства, плани капітального будівництва, розширення або удосконалення основних засобів, характер та причини таких планів, суми видатків, в тому числі вже зроблених, опис методу фінансування, прогнозні дати початку та закінчення діяльності та очікуване зростання виробничих потужностей після її завершення" генеральним директором ОСОБА_2 зазначено, зокрема, що оренду основних засобів товариство не здійснює, всі основні засоби підприємства використовуються в виробничому процесі за призначенням, ступінь використання обладнання 100%". У цьому зв`язку генеральний директор ОСОБА_2 прилюдно поінформував будь-яку зацікавлену особу, що всі основні засоби ПрАТ "Азовкабель", в тому числі транспортні засоби, використовуються в виробничому процесі за призначенням та відсутня необхідність їх продажу. 2) в підрозділі "Опис обраної політики щодо фінансування діяльності емітента, достатність робочого капіталу для поточних потреб, можливі шляхи покращення ліквідності за оцінками фахівців емітента Політика фінансування діяльності емітента" генеральним директором ОСОБА_2 зазначено, що "Товариство у своїй діяльності робить акцент на використанні власних обігових коштів, але також використовує кредитне фінансування … робочого капіталу достатньо для поточних проектів". Отже, станом на 30.04.2019 ПрАТ "Азовкабель" мало достатньо обігових коштів не мало наміру продавати основні засоби. 3) в підрозділі "Проблеми, які впливають на діяльність емітента; ступінь залежності від законодавчих або економічних обмежень" не містить повідомлення генерального директора ОСОБА_2 про відсутність чи обмеженість обігових коштів. 4) в підрозділі "Інформація про загальні збори акціонерів (учасників)", зафіксоване питання 11. порядку денного загальних зборів, які відбулись 25.04.2019 та стосувалось попереднього схвалення (попереднього надання згоди на вчинення) значних правочинів, які можуть вчинятися товариством протягом не більш як одного року з дати прийняття такого рішення, та надання повноважень на укладання таких правочинів. Зборами акціонерів було прийняте рішення "Попередньо схвалити (попередньо надати згоду на вчинення) наступні значні правочини, які можуть вчинятися товариством протягом не більш як одного року з дати прийняття такого рішення: продаж основних засобів граничною сукупною вартістю 28 000 000,00 гри. в випадку відсутності оборотних коштів". Отже, з вищенаведеної Річної інформації емітента цінних паперів за 2019 рік, опублікованій у вільному доступі 22.04.2020 зазначено, що всі транспортні засоби використовуються у виробничому процесі за призначенням та відсутня необхідність у їх продажу, зроблено акцент на використанні власних обігових коштів, що свідчить про участь ТОВ "КПП "Азовкабель" в укладенні договору була формальною, спрямованою на протиправне позбавлення ПрАТ "Азовкабель" майна та, в подальшому, грошових коштів через укладений договір оренди транспортного засобу. Як вірно зазначено судом першої інстанції, на наявність недобросовісної поведінки з боку відповідача, також, вказує й відсутність оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу, хоча це суперечить самому тексту договору купівлі-продажу транспортного засобу від 21.02.2020, при цьому оцінка вартості транспортного засобу не проводилась. Крім того, відповідно до п.2.1. оспорюваного договору купівлі-продажу транспортного засобу від 21.02.2020, передача транспортного засобу продавцем (позивач) покупцю (відповідач) здійснюється після повної оплати вартості майна. Між тим, оплата за цим договором, як і за іншими, покупцем не була здійснена, але транспортний засіб було передано та в цей же день між сторонами укладено договір найму (оренди) транспортних засобів, за яким відповідач передав позивачу в оренду куплені транспортні засоби, а позивач, не отримавши кошти від продажу автомобілів, щомісячно сплачував орендну плату за користування автомобілем. Також не відповідає інтересам підприємства продаж транспортних засобів фактично за балансовою вартістю, без проведення його оцінки та визначення ринкової ціни, яка явно буде більша ніж балансова. Отже, вищезазначене у своїй сукупності свідчить про те, що генеральний директор позивача усвідомлював те, що вчиняє правочин всупереч інтересам підприємства та бажав (свідомо допускав) настання негативних наслідків (зменшення активів). Щодо домовленості сторін правочину, то колегія суддів, враховуючи, що в один день сторонами здійснено угоди купівлі-продажу транспортного засобу та договору його найму (оренди), продаж автомобілів не за ринковою ціною, несплата за транспорт грошових коштів та прийняття орендних платежів, погоджується з висновком господарського суду про те, що участь ТОВ "КПП "Азовкабель" в укладенні договору була формальною, спрямованою на протиправне позбавлення ПрАТ "Азовкабель" майна та, в подальшому, грошових коштів через укладений договір оренди транспортного засобу. Очевидним є також і те, що директор відповідача розуміла, що дії сторін укладеного правочини не є економічно вигідними для позивача, а є збитковими. В тому числі, про домовленість сторін свідчить і те, що відповідачем не доведена необхідність придбання транспортних засобів для своєї діяльності і, подальша здача позивачу їх в оренду є підтвердженням цього. При цьому здача транспортних засобів в оренду не є видом діяльності відповідача і в цьому випадку вигідним є для відповідача саме придбання транспортних засобів без здійснення їх оплати. І про цю домовленість свідчать наступні дії директора позивача після укладання договору: передача автомобілів без здійснення оплати всупереч умов договору та не заявлення в подальшому вимог до відповідача про здійснення оплат. Надані відповідачем в апеляційну інстанцію, як доказ оплати за придбаний транспорт, копія заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.10.2020 та копія Акту про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.10.2020 на суму 379 600 грн., за яким зобов?язання відповідача щодо сплати за придбаний автотранспорт припинилися, не приймається колегією суддів з наступних підстав. Як вже зазначалось, надання вказаних документів до суду апеляційної інстанції апелянт обгрунтовує тим, що раніше суду першої інстанції він їх не міг надати, оскільки вони були надані генеральним директором позивача ОСОБА_2 після його поновлення на посаді на виконання рішення суду. При цьому, позивач заперечує наявність цих документів та вказує на те, що на виконання рішення суду про поновлення на посаді ОСОБА_2 наглядовою радою ПрАТ "Азовкабель" 19.07.2021 було прийнято рішення про поновлення ОСОБА_2 на посаді та прийнято рішення про припинення його повноважень в повному обсязі з 19.07.2021 ОСОБА_2 взагалі на підприємство не був допущений, а тому навіть як би і були надані відповідачем документи, то ОСОБА_2 фізично не зміг їх надати, на підтвердження чого надано лист Бердянського відділу державної виконавчої служби у Бердянському районі від 12.10.2021 з додатком та копія протоколу № 26 засідання наглядової ради від 19.07.2021. Як вбачається з заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог вона підписана генеральним директором ПрАТ "Азовкабель" ОСОБА_2 та адресована ТОВ "Кабельно-провідникова продукція Азовкабель", додатком до заяви є акт про зарахування зустрічних однорідних вимог. Враховуючи те, що відповідачем надано копію акту про зарахування зустрічних однорідних вимог, який підписано обома сторонами, відповідно, вказане свідчить про те, що відповідач мав отримати і лист позивача і акт, а відсутність у відповідача оригіналів цих документів, з урахуванням пояснення відповідача, ставить під сумнів взагалі проведення даної угоди сторонами. З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає вказані документи як докази проведення оплати за придбаний транспорт. В даному випадку, в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника ПрАТ "Азовкабель" - генерального директора ОСОБА_2, який усвідомлював, що вчиняв оскаржуваний договір усупереч інтересам довірителя - ПрАТ "Азовкабельм та бажав (або свідомо допускав) їх настання, про що свідчить укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу та одночасне взяття цього транспортного засобу в оренду, що підтверджується укладанням сторонами договору № 1 - ТЗ найму (оренди) транспортних засобів від 21.02.2020. Як встановлено господарським судом, станом на момент винесення оскаржуваного рішення, відповідачем не сплачено ціну за придбаний транспортний засіб за оскаржуваним правочином, представником відповідача не надано належних доказів здійснення ним оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу від 21.02.2020 у розмірі 37000,00 грн. Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до п. 8.45 Статуту ПрАТ "Азовкабель" до компетенції наглядової ради належить вирішення питання щодо прийняття рішення про обрання оцінювача майна товариства та затвердження умов договору, що укладатиметься з ним, встановлення розміру оплати його послуг. Отже, враховуючи те, що для ПрАТ "Азовкабель" настали негативні наслідки у вигляді втрати права власності на спірний автомобіль, відсутності отримання навіть тих коштів, які були зазначені у оспорюваному правочині та понесення додаткових витрат у вигляді орендних платежів, відповідно, в даному випадку є обгрунтовані позовні вимоги, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про їх задоволення. Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявників у скарзі і відшкодуванню не підлягають. Як вбачається з матеріалів справи 12.08.2021 відповідачем подано клопотання про повернення судового збору у зв`язку із зайво сплаченою згідно платіжного доручення №1529 від 09.08.2021 сумою судового збору в розмірі 3405,00 грн, яка обґрунтована сплатою судового збору у більшому розмірі, ніж визначений законом. При цьому, до апеляційної скарги відповідачем додано оригінали платіжних доручень №1527 від 09.08.2021 на суму 3405,00 грн та №1529 від 09.08.2021 на суму 3405,00 грн. Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Кабельно-провідникова продукція Азовкабель", колегія суддів вважає необхідним її задовольнити, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір". Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Підпунктом 2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Підпунктом 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 01 січня 2021 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня. При цьому, визначальним для сплати судового збору є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом саме на 01 січня календарного року. З урахуванням зазначених норм права, за оскарження рішення, предметом позову якого було визнання правочину недійсним (позов немайнового характеру з однією немайновою вимогою), апелянт мав сплатити 3405,00 грн. Скаржником сплачено судовий збір у сумі 3405,00 грн за платіжним дорученням №1527 від 09.08.2021 та в сумі 3405,00 грн за платіжним дорученням №1529 від 09.08.2021, тобто всього сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у даній справі у загальній сумі 6810,00 грн. З огляду на наведене, апелянтом сплачений судовий збір у більшому розмірі, ніж визначений законом (6810,00-3405,00=3405,00 грн). Згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України "Про судовий збір" у випадках, встановлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю. У зв`язку з викладеним, поверненню заявнику підлягає переплачена сума судового збору у розмірі 3405,00 грн. (6810,00-3405,00=3405,00 грн.). Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кабельно-провідникова продукція Азовкабель" на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.07.2021 у справі №908/1060/21 - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Запорізької області від 16.07.2021 у справі №908/1060/21 - залишити без змін. Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Кабельно-провідникова продукція Азовкабель" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Кабельно-провідникова продукція Азовкабель" (71122, Запорізька область, м. Бердянськ, Військове містечко, буд. 14, кв. 27, код ЄДРПОУ 41784404 ) із Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір в сумі 3 405 грн (три тисячі чотириста п`ять грн. 00 коп.) за подання до Центрального апеляційного господарського суду апеляційної скарги на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.07.2021 у справі №908/1060/21 згідно платіжного доручення № 1529 від 09.08.2021, оригінал якого міститься у матеріалах справи №908/1060/21. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено - 15.11.2021. Головуючий суддя О.Г. Іванов Суддя С.Г. Антонік Суддя М.О. Дармін