Постанова 4856 № 120/4195/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/4195/20-а Головуючий у 1-й інстанції: Свентух В.М. Суддя-доповідач: Граб Л.С. 03 листопада 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Сторчака В. Ю. Курка О. П. за участю: секретаря судового засідання: Черняк А.В., позивача: ОСОБА_1 представника відповідача: Панчука Б.М. прокурора: Кравчука О.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Агрономічної сільської ради Вінницького району про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В серпні 2020 року ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Агрономічної сільської ради, в якому просив: -визнати протиправним та скасувати рішення №176 від 26.06.2020 56 сесії 7 скликання Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області; - зобов`язати Агрономічну сільську раду Вінницького району Вінницької області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), комунальної форми власності, орієнтовною площею 0,25 га, яка розташована в межах села Агрономічне Вінницького району Вінницької області, із урахуванням правових висновків суду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи, подав апеляційну скаргу. В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що органом, уповноваженим державою на розпорядження землями сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності на території Вінницької області, на час постановлення оскаржуваного рішення було ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, а тому Агрономічна сільська рада, зважаючи на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 0520680200:01:010:0041, перебуває у державній власності, не уповноважена вирішувати питання щодо неї, тому не є належним відповідачем у даній справі. Крім того, скаржник вказав, що ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2018 у справі №128/2833/17 встановлено заборону Агрономічній сільській раді Вінницького району Вінницької області до вирішення справи по суті та набрання рішенням законної сили приймати рішення та вчиняти будь-які інші можливі юридичні дії щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність громадянам 474,6783 га земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, які передані Вінницькому національному аграрному університету від ДП «Агрономічне» як правонаступнику державного підприємства «Дослідне господарство Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів Національної академії аграрних наук України». Ділянка з кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 входить до вказаної площі. Крім того, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис від 01.11.2019 про накладений арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 відповідно до ухвали суду у справі № 127/27258/19 від 17.10.2019 за ініціативи Прокуратури Вінницької області. 13.09.2021 від відповідача, через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав на обгрунтованість доводів апеляційної скарги, у зв`язку із чим просив останню задовольнити та прийняти рішення про відмову в задоволенні позову. 21.10.2021 позивачем подано клопотання про залишення апеляційної скарги без розгляду, мотивоване тим, що функції захисту інтересів держави про які йдеться у апеляційній скарзі, належать, передусім, до компетенції, зокрема, суб`єкта владних повноважень. В даному випадку Агрономічної сільської ради. Крім того, зазначено, що рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.10.2020 по даній справі набрало законної сили та перебуває на виконанні у ДВС. Також, на переконання ОСОБА_1 рішення Агрономічної сільської ради №211 від 18.02.2021 прийняте на виконання рішення у справі № 120/4195/20-а, є індивідуальним актом, який вичерпав свою дію, а тому адміністративний суд не вправі розглядати вимоги про визнання такого рішення протиправним. В судовому засіданні апелянт та представник відповідача підтримали апеляційну скаргу та просять її задовольнити. В свою чергу, позивач заперечив стосовно задоволення апеляційної скарги і просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 09 жовтня 2019 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернувся до Агрономічної сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 га, розташованої в межах села Агрономічне Вінницького району Вінницької області. За наслідками розгляду клопотання Агрономічною сільською радою 21 листопада 2019 року прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,25 га, розташованої в межах села Агрономічне Вінницького району Вінницької області, оскільки бажана земельна ділянка входить до 474,6783 га земель, що знаходяться під забороною Агрономічній сільській раді Вінницького району Вінницької області приймати рішення та вчиняти будь-які інші можливі юридичні дії щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність громадянам вищевказаних державних земель сільськогосподарського призначення відповідно до ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2018 року у справі №128/2833/17. Не погодившись із таким рішенням сільської ради, позивач оскаржив його у судовому порядку. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду №120/658/20-а від 24 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: -визнано протиправним та скасовано рішення Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області №442 від 21 листопада 2019 року, яким ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; -зобов`язано Агрономічну сільську раду Вінницького району Вінницької області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , поданого в інтересах ОСОБА_2 , про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 га, що розташована в межах села Агрономічне Вінницького району Вінницької області, від 09 жовтня 2019 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. На виконання вказаного судового рішення, Агрономічною сільською радою прийнято рішення №176 від 26 червня 2020 року, яким ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, в межах населеного пункту села Агрономічне. Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними. Крім того, у спірних відносинах відповідач реалізував свої повноваження шляхом неодноразової відмови, а отже, наявні усі підстави для задоволення вимоги зобов`язального характеру. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями частини першої статті 3 Земельного Кодексу України (далі ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. За змістом ч.2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Ст.18 ЗК України передбачено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі житлової та громадської забудови. У статті 40 ЗК України закріплено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Статтею 118 ЗК України врегульовано порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, ч.1 ст.118 ЗК України регламентовано, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. За приписами ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні, до якого додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. В абзаці першому ч. 7 ст. 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Отже, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. В свою чергу, ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним. У разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у ч. 7 ст. 118 ЗК України. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що ЗК України передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим. Надаючи правову оцінку підставам відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, колегія суддів виходить із такого. Як з`ясовано під час апеляційного розгляду справи, на час прийняття відповідачем спірного рішення, бажана позивачем земельна ділянка входить до складу земель сільськогосподарського призначення, які знаходяться під забороною, згідно ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2018 року у справі № 128/2833/17, якою заборонено відповідачу приймати рішення та вчиняти будь-які інші можливі юридичні дії, щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність громадянам. Відповідно до частини 2 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Згідно з частиною 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Отже, метою забезпечення позову є, хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення ускладнення чи неможливості виконання судового акта, а уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі, а також можливість реального виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Ч.3 ст.156 КАС України визначено, що особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом. Скаржник, окрім іншого, в якості доводів апеляційної скарги посилається на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 17 жовтня 2019 року у справі № 127/27258/19, якою накладено арешт із забороною вчинення суб`єктами державної реєстрації будь-яких реєстраційних дій щодо реєстрації договорів оренди землі, договорів купівлі-продажу та інших правочинів щодо земельної ділянки кадастровий номер 0520680200:01:010.0041, площею 45,9268 га, до моменту закінчення проведення необхідних слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні. Згідно тверджень апелянта, з якими погодився і позивач під час апеляційного розгляду справи, спірна земельна ділянка є частиною земельної ділянку кадастровий номер кадастровий номер 0520680200:01:010.0041. Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. За приписами ч. 2 ст.131 КПК України арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження. Арешт майна має тимчасовий характер, і його тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Слід зазначити, що прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою призведе до того, що на етапі реалізації отриманого дозволу на розроблення документації із землеустрою при формуванні земельної ділянки та її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі відбудуться зміни, а саме-земельна ділянка, на яку накладено арешт, припинить своє існування за кадастровим номером 0520680200:01:010.0041, так як буде перетворена на два окремих об`єкти, один з яких бажана позивачем земельна ділянка. Тобто, об`єкт арешту зазнає змін та перетворень, що в силу завдань арешту майна (ч. 2 ст.170 КПК України) є неприпустимим. Стосовно доводів позивача про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування, колегія суддів зауважує, що рішення про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним із етапів, що передує переходу права власності на земельну ділянку, породжує подальші правовідносини щодо можливості зацікавленою особою в отриманні земельної ділянки у власність, а відтак правомірні очікування на передачу її у власність, таке рішення охоплюється визначенням та поняттям - "юридичної дії, пов`язаної із розпорядженням, відчуженням та передачею земельної ділянки у власність". Незважаючи на те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки само по собі не означає позитивного рішення про надання її у власність, таке рішення свідчить про вчинення відповідним органом, який надає дозвіл та передає земельні ділянки у власність, певної юридичної дії, яка є передумовою передання земельної ділянки у власність, а тому таке рішення підпадає під вид заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2018 року у справі №128/2833/17. Більше того, до моменту скасування заходів забезпечення позову, навіть після розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивач буде позбавлений можливості безпосередньо отримати у власність цю земельну ділянку, тобто очікування та затрати останнього будуть невиправданими, так як ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2018 року у справі №128/2833/17 заборонено Агрономічній сільській раді приймати рішення та вчиняти будь-які інші можливі юридичні дії, щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність громадянам 474,6783 га земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, тим самим відповідач буде позбавлений можливості затвердити розроблену документацію в порядку ст. 186-1 ЗК України до моменту скасування заходів забезпечення позову у встановленому законом порядку. З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що підстави відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, зазначені у рішенні №176 від 26.06.2020 року 56 сесії 7 скликання Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, , відповідають нормам законодавства. Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 240/6035/18 (провадження № К/9901/28252/19). При цьому, колегія суддів вважає необгрунтованими посилання ОСОБА_1 на низку рішень Верховного Суду у справах, що регулюють правовідносини у сфері надання дозволу на розробку документації із землеустрою, оскільки обставини даної справи не є аналогічними обставинам у вказаних справах. Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.4 ст.122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Згідно п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. № 15 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. За змістом абз.1 п.4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області", затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №308 від 17.11.2016, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та її підпорядковане. Абзацом 13 п.4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління Держгеокадастру в області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством. Згідно наявного у справі Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно цільове призначення земельної ділянки кадастровий номер 0520680200:01:010:0041-для ведення сільського господарства. Отже, органом, уповноваженим державою в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на час виникнення спірних правовідносин було Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, а не Агрономічна сільська рада Вінницького району. Частинами 3, 4 статті 48 КАС України передбачено, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Верховний Суд у постановах від 27.02.2020 (справа № №759/13033/14-а (2а/759/391/14)) від 09.07.2021 (справа №806/1129/16) та від 26.10.2021 (справа № 500/1503/20) зокрема зазначив, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову-обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності. З цього вбачається, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Водночас Верховний Суд у вищезазначених судових рішеннях вказав, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду. Поряд з цим, як з`ясовано під час апеляційного розгляду справи, позивачем помилково було визначено відповідача Агрономічну сільську раду Вінницького району, яка на час прийняття спірного рішення, не була розпорядником земельної ділянки, яку ОСОБА_2 бажає отримати у власність. Однак суд першої інстанції не надав даній обставині оцінки. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що як зазначив під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_1 , останньому було відомо, що вищезазначена земельна ділянка сільськогосподарського призначення, однак як вбачається зі змісту позовної заяви, останній звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної форми власності. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору неправильно встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури задовольнити повністю. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Агрономічної сільської ради Вінницького району про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії скасувати. Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 11 листопада 2021 року. Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Курко О. П.