Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/3841/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 160/3841/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач), суддів: Прокопчук Т.С., Шлай А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпро апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року, (суддя суду першої інстанції Рищенко А.Ю.), прийняту в порядку письмового провадження в м. Дніпро, в адміністративній справі №160/3841/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, - ВСТАНОВИВ: 16 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 11.05.2019 року про сплату ОСОБА_1 недоїмки в сумі 21 020,90 грн.; - визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 11.02.2020 року про сплату ОСОБА_1 недоїмки в сумі 8 262,54 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувані вимоги є протиправними та такими, що прийняті всупереч приписів чинного законодавства України. Зазначає, що відносно нього в Реєстрі міститься запис про реєстрацію, як фізична особа підприємець з 19.03.2012, проте, позивач не реєструвався як ФОП, підприємницьку діяльність не здійснював. Позивач вважає, що він не має статусу підприємця, а тому не має обов`язку сплачувати єдиний внесок. Крім того, зазначено про те, що позивач в період нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску перебував у трудових відносинах з ПАТ "Акта Банк", з політичною партією "Об`єднання "Самопоміч" та ТОВ Компанія "БІКО", тож єдиний внесок за позивача сплачував роботодавець, як за найману особу. Просить задовольнити позовні вимоги. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 1237-52/04-63 від 11.05.2019 року про сплату ОСОБА_1 недоїмки в сумі 21 020,90 грн. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 1237-52/04-63 від 11.02.2020 року про сплату ОСОБА_1 недоїмки в сумі 8 262,54 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 816,00 грн. Не погодившись з рішенням суду позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови в стягненні на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. та прийняти нову постанову про стягнення вказаної суми на користь позивача. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку позивача суд необґрунтовано відмовив позивачеві в стягненні на користь позивача витрат на правничу допомогу. Позивач зазначає, що недоліки у формуванні документів на підтвердження правової допомоги не є підставою для відмови в стягненні на користь позивача витрат на правничу допомогу. Також, в апеляційній скарзі представник позивача зазначає, що ним було проведено роботу з надання правничої допомоги ОСОБА_1 та така робота повинна бути оплачена. Відповідач також звернувся з апеляційною скаргою у даній справі, в якій просить суд рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані вимоги про сплату недоїмки з ЄВ було сформовано та надіслано позивачу у порядку встановленому законом, тому підстави для їх скасування - відсутні. Відповідач зазначає, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу, позивач був працевлаштований та за нього було сплачено єдиний внесок лише за лютий - червень 2017 року та травень - липень 2019 року, в іншій період позивачем ЄВ не сплачено, що не враховано судом першої інстанції при розгляді даної справи. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, в межах доводів останньої, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача та апеляційна скарга відповідача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у березні 2012 року ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем. Згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків - ФОП ОСОБА_1 відображено наступні не сплачені нарахування за 2017 - 2019 роки. За 2017 рік сума нарахувань єдиного внеску становить 8 448,00 грн., за 2018 рік сума нарахувань єдиного внеску становить 9 828,72 грн., за 2019 рік сума нарахувань єдиного внеску становить 11 016,72 грн. Відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів оформлено вимоги про сплату боргу (недоїмки): № 1237-52/04-63 від 11.05.2019, якою ОСОБА_1 визначено до сплати 21 030,90 грн. недоїмки з єдиного внеску та № 1237-52/04-63 від 11.02.2020, якою ОСОБА_1 визначено до сплати 8 262,54 грн. Позивач вважає вказані вимоги протиправними та такими, що не відповідають вимогам законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду. Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при прийнятті оскаржуваних вимог не було враховано факт сплати за позивача страхових внесків його роботодавцем, а відповідно оскаржувані вимоги прийняті відповідачем з порушенням приписів ч. 2 ст. 2 КАС України. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для стягнення витрат на правничу допомогу - відсутні. Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно статті 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до п.п. 4 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. При цьому, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/19, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Встановлені обставини справи свідчать, що ОСОБА_1 було нараховано єдиний внесок за 2017 рік 8448 грн. (3200х22%х12), за 2018 рік - 9828.72 грн. (3723х22%х12), за 2019 рік - 11016.72 грн. (4173х22%х12). При цьому, вимога від 11.05.2019 року №Ф-1237-52/04-63У включає такі нарахування: за 2017 рік по строку 09.02.2018 року за звітний рік - 8448 грн.; за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 року - 2457.18 грн. (3723 грн.х22%х3), за 2 квартал 2018 року по строку сплати 19.07.2018 року - 2457.18 грн. (3723грн. х 22%х3), за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 року - 2457.18 грн. (3723х22%х3), за 4 квартал 2018 року - 2457.18 грн. (3723х22%х3); за 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 року - 2754.18 грн. (4173х22%х3). Вимога від 11.02.2020 року №Ф-1237-52/04-63У містить такі нарахування: за 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 року - 2754.18 грн.; за 3 квартал 2019 року по строку 21.10.2019 року - 2754.18 грн., за 4 квартал 2019 року по строку сплати 20.01.2020 року - 2754.18 грн. Встановлені обставини справи свідчать, що позивач у період з 22.02.2017 року по 28.02.2017 року, та з 07.05. 2019 року по 03.07.2019 року включно був працевлаштований в Політичній партії «Об`єднання «Самопоміч» та ТОВ «Компанія «БІКО». Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу, за ОСОБА_1 було сплачено єдиний внесок за 7 днів лютого 2017 року, за березень - червень 2017 року, за період з травня - липень 2019 року. (а.с. 21) Таким чином, нарахування позивачу ЄВ за вказані періоди є протиправним. Так, позивачу необґрунтовано нараховано суми ЄВ за 7 днів лютого 2017 року (з 22.02.20217 року по 28.02.2017 року) а саме: 176грн. ( 7 днів від 28 днів лютого 2017 року становить 25%, 3200х22%= 704 грн., 704грнх25% грн. = 176грн.), за березень - червень 2017 року, а саме: 2816 грн. (3200х22%х4), за травень - липень 2019 року, а саме: 2754.18 грн. (4173грн.х22%х3). Вищенаведене свідчить, що вимога від 11.05.2019 року №Ф-1237-52/04-63У підлягає скасуванню всього на суму 2992грн., вимога від 11.02.2020 року №Ф-1237-52/04-63У підлягає скасуванню всього на суму 2754.18 грн.. В іншій частині вимоги про сплату недоїмки, прийняті у відношенні позивача, є правомірними та скасуванню в судовому порядку не підлягають, оскільки згідно індивідуальних відомостей стосовно позивача за нього не було сплачено ЄВ, в тому числі в мінімальному розмірі, окрім як за окреслені вище періоди. Стосовно доводів позивача про неможливість формування відповідачем вимоги про сплату ЄВ на підставі даних інформаційних систем податкового органу без проведення перевірки позивача, суд зазначає наступне. Порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449). Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках: - якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами; - якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; - якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера «У» (узгоджена вимога). Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом. Такий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 11.09.2018 року у справі №826/11623/16. Таким чином, з урахуванням приписів Інструкції № 449 формування вимоги про сплату недоїмки з ЄВ може відбуватись на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску без проведення відповідної перевірки суб`єкта господарювання. Стосовно доводів позивача про незаконну його реєстрацію фізичною особою - підприємцем суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані доводи позивача не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст. 77 КАС України, матеріали справи не містять навіть інформації щодо звернення позивача до правоохоронних органів за фактом незаконної його реєстрації фізичною особою - підприємцем без його відома, відтак суд вказані доводи не приймає. Стосовно витрат на правничу допомогу суд апеляційної інстанції зазначає наступне. За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. За положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи між позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладено 03.03.2021 договір про надання правової допомоги № 03/03/21. Пунктом 1.1. означеного Договору визначено, що Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання щодо надання юридичної допомоги, а саме: підготовка, оформлення та подання позовних заяв про визнання незаконними та скасування 3 (трьох) податкових вимог. Пунктом 3.1. Договору визначено, що вартість послуг передбачених п. 1.1. цього договору (гонорар) складається з наступного: 5 000,00 грн. - підготовка, оформлення та подання позовних заяв. На підтвердження виконання Договору позивачем надано наступні документи: договір про надання правової допомоги № 03/03/21 від 03.03.2021; попередній орієнтований розрахунок судових витрат; рахунок на оплату № 03/03/21/1 від 03.03.2021 на суму 5 000,00 грн.; квитанція про сплату по договору № 03/03/21 від 03.03.2021 на суму 4 950,00 грн.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3368 від 08.06.2017; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ № 1005070 від 11.03.2021. Завірені копії вищезазначених документів долучені до матеріалів справи. Суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу відсутні, оскільки надані позивачем документи на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу містять низку розбіжностей, так, зокрема, у Договорі про надання правової допомоги № 03/03/21 від 03.03.2021 зазначено про оскарження 3 вимог, тоді як у даній справі має місце оскарження лише 2 вимог. Крім того, згідно п. 3.1. Договору та рахунку на оплату № 03/03/21/1 від 03.03.2021 позивачу дуло визначено до сплати 5 000,00 грн., разом з тим, згідно квитанції № 03/03/21 від 03.03.2021 ОСОБА_3 було сплачено 4 950,00 грн. Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає, що з наданого пакету документів можливо встановити зміст та обсяг наданих послуг та понесених у зв`язку з ними витрат, відтак, вони можуть бути враховані для умов стягнення витрат на правничу допомогу. Перевіривши зміст наданих позивачем документів, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 5000 грн. не є співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, з урахуванням реального часу, необхідного для виконання відповідних робіт (послуг), сума витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача повинна становити 500 грн. З урахуванням вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Судом задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково всього 19.62% від заявлених позовних вимог. При зверненні до суду з адміністративним позовом, ОСОБА_1 повинен був сплатити судовий збір у розмірі 0.4 від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: 2270 грн. х 0.4 = 908 грн., сума судового збору, сплачена позивачем до суду першої інстанції, понад 908 грн. є надміру сплаченою до Державного бюджету. Таким чином, сума судового збору, яку слід стягнути на користь позивача за рахунок відповідача становить 178.15 грн. (908грн.х19.62%). Керуючись ст. ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року в адміністративної справи №160/3841/21 - скасувати та прийняти нову постанову. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 11.05.2019 року №Ф-1237-52/04-63У в частині нарахування ОСОБА_1 суми єдиного внеску у розмірі 2992 грн.. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 11.02.2020 року №Ф-1237-52/04-63У в частині нарахування ОСОБА_1 суми єдиного внеску у розмірі 2754.18 грн.. В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області суму витрат на правничу допомогу у розмірі 500 грн. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок Головного управління ДПС у Дніпропетровській області суму судового збору у розмірі 178.15 грн.. Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту прийняття є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий - суддя О.О. Круговий суддя Т.С. Прокопчук суддя А.В. Шлай