Постанова 4850 № 200/4263/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2021 року справа №200/4263/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Міронової Г.М., суддів Сіваченка І.В., Казначеєва Е.Г., секретаря судового засідання Ашумова Т.Е., представника відповідача Жаворонкової Ю.О., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Донецької обласної прокуратури на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 р. (рішення у повному обсязі складено та підписано 2 серпня 2021 у м. Слов`янськ) у справі № 200/4263/21 (головуючий І інстанції суддя Арестова Л.В.) за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Третьої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора України, Донецької обласної прокуратури про визнання рішення та наказу протиправними їх скасуванню та зобов`язання поновити на роботі, ВСТАНОВИВ: 12 квітня 2021 року позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації місцевих прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури про: - визнання протиправним та скасування рішення № 2 від 10.12.2020 третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про неуспішне проходження ним атестації; - визнання протиправним та скасування наказу керівника Донецької обласної прокуратури № 498-к від 15.03.2021 про звільнення його з посади прокурора Великоновосілківського відділу Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області та з органів прокуратури; - поновлення його в органах прокуратури на посаді прокурора Великоновосілківського відділу Волноваської окружної прокуратури Донецької області або іншій рівнозначній посаді в оновлених органах прокуратури Донецької обласної прокуратури з 18.03.2021 року, зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України; - стягнення з Донецької обласної прокуратури на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 18.03.2021 і до моменту фактичного поновлення на роботі. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення № 2 від 10.12.2020 Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про неуспішне проходження атестації позивачем прокурором Великоновосілківського відділу Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області. Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Донецької обласної прокуратури Білоусова Є.О. № 498-к від 15.03.2021 про звільнення позивача з посади прокурора Великоновосілківського відділу Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області та з органів прокуратури. Поновлено позивача на посаді прокурора Великоновосілківського відділу Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області з 18.03.2021 року. Стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 18.03.2021 по 22.07.2021 року в розмірі 81 795 (вісімдесят одна тисяча сімсот дев`яносто п`ять) гривень 46 (сорок шість) копійок. Рішення суду в частині поновлення позивача на посаді прокурора Великоновосілківського відділу Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області та стягнення з Донецької обласної прокуратури на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 18 546 (вісімнадцять тисяч п`ятсот сорок шість) гривень 65 (шістдесят п`ять) копійок допущено до негайного виконання. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (т. 3 а.с. 18-29). Офіс Генерального прокурора, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що саме до повноважень кадрових комісій входить дослідження, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне проходження, що є дискреційними повноваженнями кадрових комісій; рішення кадрової комісії є мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття. Донецька обласна прокуратура також подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, просить відмовити позивачу у задоволенні позовних, скасувати рішення суду першої інстанції. В доводах апеляційної скарги зазначає, що кадровою комісією було обґрунтовано прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації; завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його рівня компетентності, відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора. У відзиві на апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора та Донецької обласної прокуратури позивач просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Представник відповідача 3 доводи апеляційної скарги підтримала. Позивач у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі за наявними в матеріалах справи документами. Рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог не було оскаржено. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, пояснення представника відповідача, доводи апеляційної скарги, наданий відзив, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційних скарг, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Позивач проходив службу в органах прокуратури України з 08 жовтня 2019 року по 17 березня 2021 року - на посаді прокурора Великоновосільського відділу Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області, про що свідчать наказ Генерального прокурора України від 04 жовтня 2019 року № 212к про призначення позивача на посаду та копія трудової книжки від 12 серпня 2008 року (т. 1 а.с. 15-16, 38). Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 (т.2 а.с.210-211). Наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221), а наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (далі - Порядок № 233) (т. 1 а.с. 20-25). Позивач надав заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію, взяв участь у проходженні атестації з метою надання оцінки його професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурора (т. 1 а.с. 39, т. 2 а.с. 19). Наказом Генерального прокурора від 10.09.2020 № 424 було створено Третю кадрову комісію обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих). Наказом Генерального прокурора від 15.09.2020 № 452 внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 10.09.2020 №

424. Зазначені накази, а також інші накази щодо проведення атестації прокурорів регіональних прокуратур, розміщено на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора. За результатами проходження тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора кількість набраних балів позивача становить 83 балів (зі 100 можливих), що підтверджується відомістю про результати тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора, в якій за порядковим номером 24 зазначено позивача (т. 1 а.с. 186-187). З відомості про результати тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки вбачається, що позивачем отримано за вербальний блок - 107 балів, за абстрактно-логічний блок - 103 бали, середній арифметичний бал - 105 (т. 1 а.с. 54-55). За графіком співбесід прокурорів регіональних прокуратур на 10.12.2020 року, сформованим і схваленим на спільному засіданні кадрових комісій від 26.11.2020 року (протокол № 2 від 26.11.2020 року), Третьою кадровою комісією на вказану дату призначена співбесіда з позивачем (https://www.gp.gov.ua/ua/st_at_mis, розділ ГРАФІК (оновлюється)). 10 грудня 2020 року позивачем в рамках проходження атестації виконано практичне завдання. На засіданні Третьої кадрової комісії 10 грудня 2020 року першим питанням порядку денного серед іншого розглядалось питання про проведення співбесіди з прокурорами, включеними комісією до графіку співбесід на 10.10.2020, та ухвалення індивідуальних рішень про неуспішне проходження прокурорами атестації за результатами співбесід, проведених Третьою кадровою комісією на 10.12.2020 (за наявності) (третє питання порядку денного), про що свідчить протокол № 17 засідання Третьої кадрової комісії від 10 грудня 2020 року. За змістом вказаного протоколу слухали голову комісії Кравчук В.Г. щодо ухвалення індивідуальних рішень про неуспішне проходження прокурорами атестації за результатами співбесіди, проведених Третьою кадровою комісією 10.12.2020. З посиланням на пункт 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пункт 6 розділу І, пункт 16 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, враховуючи результати проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, вирішили ухвалити індивідуальні рішення про неуспішне проходження прокурорами атестації за результатами співбесід, проведених Третьою кадровою комісією (Додаток 2), голосували «За» одноголосно. Іншої інформації щодо прийнятого рішення у відношенні позивача в протоколі немає. В рішенні Третьої кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації від 10 грудня 2020 року № 2 вказано, що у Комісії виникли обґрунтовані сумніви у достовірності пояснень позивача та його позиція про його необізнаність та неспроможність, будучи слідчим у складі слідчо-оперативної групи, після надходження повідомлення про злочин з`ясувати прізвища осіб, які отримали тілесні ушкодження внаслідок цього, та інші обставини, які були в такому повідомленні, а також некритичне його ставлення до очевидного порушення вимог ст.214 КПК України, яке ним допущено, не переконала членів Комісії у відповідності позивача вимогам професійної компетентності, а також загальноприйнятим етичним нормам поведінки (ст. 16 Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів), зокрема, бути правдивим. У зв`язку з викладеним, з посиланням на пункти 11-16 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 (зі змінами), Комісія ухвалила рішення про неуспішне проходження атестації прокурором Великоновосілківського відділу Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 17-18, 204-207). В обґрунтування прийнятого рішення Третя кадрова комісія про неуспішне проходження прокурором атестації від 10 грудня 2020 року № 2 зазначила: - до Комісії надійшло повідомлення про те, що позивач, будучи слідчим слідчого відділення Великоновосілківського відділення поліції Волноваського відділу поліції ГУ НП в Донецькій області, своїми неналежними діями сприяв укриттю від обліку злочину, що в подальшому могло сприяти йому у позитивному ставленні до нього керівництва Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області. На питання Комісії щодо обставин події та обставин, викладених у вказаній інформації, позивач заперечив. Рішення Третьої кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації від 10 грудня 2020 року № 2 підписано всіма членами комісії. Наказом керівника обласної прокуратури від 15 березня 2021 року № 498-к звільнено позивача з посади прокурора Великоновосілківського відділу Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 17 березня 2021 року (т. 1 а.с. 19). Вказаний наказ прийнято на підставі рішення № 2 кадрової комісії № 3 від 10.12.2020 року. 17 березня 2020 року до трудової книжки позивача внесено запис про звільнення його з займаної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" згідно з наказом від 15 березня 2021 року № 498-к (т. 1 а.с. 16). Наказом Генерального прокурора від 19 серпня 2020 року № 45ш "Про встановлення граничної штатної чисельності обласних прокуратур та спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері" серед іншого затверджено структуру та штатну чисельність Донецької обласної прокуратури (т. 2 а.с. 43-44). Наказом Генерального прокурора від 17 лютого 2021 року № 40 "Про день початку роботи окружних прокуратур" відповідно до пункту 4 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX, днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15 вересня 2020 року (т. 2 а.с. 45). 14 вересня 2020 року за номером 1002741070070011062 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу - Прокуратуру Донецької області (25707002) шляхом заміни найменування на Донецьку обласну прокуратуру. Отже, відбулося перейменування юридичних осіб як складових системи прокуратури; зокрема, перейменування Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора, Прокуратури Донецької області на Донецьку обласну прокуратуру - без проведення процедури ліквідації чи реорганізації. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. За визначенням статті 8 Конституції України в Україні визнається та діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. На підставі статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені статтями 2, 5-1 КЗпП України. На підставі статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України регулюється Законом № 1697-VII. Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону № 1697-VII є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності. Відповідно до частини третьої цієї статті Закону прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом. За правовою позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16. Положеннями пунктів 6,19 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Закон № 113-IX набрав чинності 25 вересня 2019 року. Статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою згідно із Законом № 113-IX та визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом (пункт 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX). Тобто, спеціальним Законом, який визначає засади та загальний порядок проведення атестації прокурорів, є Закон № 113-IX. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX). Прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації (пункт 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX). Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора (пункт 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX). Згідно із пунктом 13 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор. Графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису (пункт 14 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX). За змістом пункту 17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється. Атестація прокурорів згідно з пунктом 1 розділу І "Загальні положення" Порядку № 221 - це встановлена розділом II ";Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур. Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 5 розділу І "Загальні положення" Порядку № 221). Відповідно до пункту 6 розділу І "Загальні положення" Порядку № 221 атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку (пункт 8 розділу І "Загальні положення" Порядку № 221). Абзацом першим пункту 1 розділу IV "Проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора" Порядку № 221 передбачено, що у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди. Відповідно до пункту 2 розділу IV "Проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора" Порядку № 221 до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками. Співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання (пункт 8 розділу IV "Проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора" Порядку № 221). За правилами пунктів 9, 10, 11 розділу IV "Проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора" Порядку № 221 для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень. Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно). Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії. Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів). Як свідчать матеріали справи, перед проведенням співбесіди члени Третьої кадрової комісії повідомлення з пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації, позивачу на електронну пошту або будь-яким іншим чином не надсилали, що виключило можливість подання позивачем комісії письмових пояснень та/або копій документів. Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (пункт 12 розділу IV "Проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора" Порядку № 221). Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії (пункт 13 розділу IV "Проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора" Порядку № 221). Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності (пункт 14 розділу IV "Проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора" Порядку № 221). Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (пункт 15 розділу IV "Проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора" Порядку № 221). Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації (пункт 16 розділу IV "Проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора" Порядку № 221). Пунктом 6 розділу V "Інші питання, пов`язані із проведенням атестації прокурорів" Порядку № 221 регламентовано, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством. Сторонами не заперечується, що позивачем успішно пройдено два іспити у формі анонімного тестування та отримано 83 балів за перший іспит (тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора) та 103 бал за другий іспит (тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки). У Третьої кадрової комісії не було жодних зауважень щодо виконаного позивачем практичного завдання, а сам факт проведення співбесіди свідчить про успішне проходження ним попередніх етапів, оскільки допуск до кожного наступного відбувається лише за наслідками успішного проходження попереднього (пункт 5 розділу II "Складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора", пункт 6 розділу III "Складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки" Порядку № 221). Таким чином, позивачем під час проведеної атестації продемонстровано високий рівень професійних знань та навичок. Щодо питання доброчесності прокурора, суд зазначає, що чинним законодавством не надано точного визначення даного поняття, а також вичерпного переліку критеріїв, за якими можливо здійснити відповідну оцінку. Водночас, таке поняття зустрічається у низці нормативно-правових актів. Серед інших обов`язків прокурора, частиною п`ятою статті 19 Закону № 1697-VII визначено, що прокурор зобов`язаний щорічно проходити таємну перевірку доброчесності. Таємну перевірку доброчесності прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних і окружних прокуратур проводять підрозділи внутрішньої безпеки в порядку, затвердженому Генеральним прокурором. Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року затверджено Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів (далі - Кодекс), який визначає основні принципи, моральні норми та правила прокурорської етики, якими повинні керуватися прокурори при виконанні своїх службових обов`язків та поза службою (преамбула Кодексу). Статтею 4 Кодексу до принципів, на яких ґрунтується професійна діяльність прокурорів, віднесено, поміж інших, доброчесність, зразковість поведінки та дисциплінованість. При виконанні службових обов`язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури. Порушення службової дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для прокурора і тягнуть за собою передбачену законом відповідальність. Прокурор повинен використовувати ввірене йому службове майно бережливо та лише за призначенням (стаття 16 Кодексу). Порядок проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України, затверджено наказом Генеральної прокуратури України від 16 червня 2016 року № 205 (далі - Порядок № 205). Порядок організації роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України, затверджено наказом Генеральної прокуратури України від 13 квітня 2017 року № 111 (далі - Порядок № 111). Відповідно до пункту 1 розділу II "Таємна перевірка доброчесності" Порядку № 205 кожний прокурор з метою виконання вимог частини п`ятої статті 19 Закону України "Про прокуратуру" зобов`язаний щороку до 01 лютого подавати до підрозділу внутрішньої безпеки власноруч заповнену анкету доброчесності прокурора за формою, затвердженою наказом Генерального прокурора України від 16 червня 2016 року № 205 (далі - Анкета). За змістом Анкети, що наведена у додатку 2 до Порядку № 205, прокурор підтверджує або не підтверджує, зокрема, те, що не вчиняв дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; своєчасно та достовірно задекларував своє майно, доходи, видатки і зобов`язання фінансового характеру, а також членів його сім`ї у порядку, встановленому Законами України "Про засади запобігання і протидії корупції", "Про запобігання корупції", рівень життя відповідає наявному в прокурора та членів його сім`ї майну і одержаним ними доходам. У разі одержання інформації, яка може свідчити про недостовірність (в тому числі неповноту) тверджень, поданих прокурором у Анкеті, та стосується конкретного прокурора і містить фактичні дані, що можуть бути перевірені, підрозділ внутрішньої безпеки у десятиденний строк з дати її отримання повідомляє відповідного керівника прокуратури про необхідність призначення службового розслідування з долученням отриманої інформації (пункт 8 розділу II "Таємна перевірка доброчесності" Порядку № 205). Службові розслідування, призначені з метою перевірки недостовірності (в тому числі неповноти) тверджень, поданих прокурором у Анкеті, проводяться за участю уповноважених осіб (пункт 12 розділу II "Таємна перевірка доброчесності" Порядку № 205). Пунктом 6 розділу III "Організація роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури" Порядку № 111 передбачено, що Генеральна інспекція Генеральної прокуратури України, поміж іншого, проводить таємні перевірки доброчесності прокурорів у порядку, визначеному наказом Генеральної прокуратури України від 16 червня 2016 року № 205 "Про затвердження Порядку проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 червня 2016 року за № 875/29005; у межах компетенції взаємодіє з правоохоронними органами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, правозахисними та іншими громадськими організаціями, спеціально уповноваженими суб`єктами у сфері протидії корупції. Аналіз наведених положень нормативно-правових актів свідчить, що перевірка доброчесності прокурора, у разі одержання інформації, яка (1) стосується конкретного прокурора, (2) може свідчити про недостовірність (неповноту) тверджень, зокрема, про доброчесність, (3) містить фактичні дані, що (4) можуть бути перевірені, передбачає проведення службового розслідування. При цьому, з метою перевірки отриманих даних, уповноважена особа Генеральної інспекції прокуратури України взаємодіє, зокрема, зі спеціально уповноваженими суб`єктами у сфері протидії корупції. Належне дотримання описаної процедури покликано гарантувати принципи обґрунтованості та юридичної визначеності рішення, яке приймається за наслідком службового розслідування. Так, відповідно до Довідки, що складена начальником відділу роботи з кадрами прокуратури області про результати спеціальної перевірки щодо позивача - прокурора Великоновосілківського відділу Красноармійської міської прокуратури Донецькій області - інформації, що перешкоджає зайняттю позивачем посади, не виявлено (т.2 а.с.207-209). У рішенні комісії № 2 від 10 грудня 2020 року зазначено, що, на думку заявника, який повідомив комісію про укриття позивачем злочину, саме ця обставина сприяла йому влаштуватися на службу в органи прокуратури, а саме до Великоновосілківського відділення Красноармійської місцевої прокуратури. Разом з тим, судами під час розгляду справи встановлено, що позивач наказом Генерального прокурора України від 04 жовтня 2019 року № 212к був призначений на посаду прокурора Великоновосілківського відділу Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області з 08 жовтня 2019 року на підставі заяви позивача та рейтингу за результатами кваліфікаційного іспиту. Таким чином, інформація, яка була викладена у повідомленні та зазначена у рішенні комісії про сприяння сторонніх осіб у працевлаштуванні позивача до органів прокуратури, не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду. Крім того, у рішенні комісії № 2 від 10 грудня 2020 року вказано, що у Комісії виникли обґрунтовані сумніви у достовірності пояснень позивача та його позиція про його необізнаність та неспроможність, будучи слідчим у складі слідчо-оперативної групи, після надходження повідомлення про злочин з`ясувати прізвища осіб, які отримали тілесні ушкодження внаслідок цього, та інші обставини, які були в такому повідомленні, а також некритичне його ставлення до очевидного порушення вимог ст.214 КПК України, яке ним допущено, не переконала членів Комісії у відповідності позивача вимогам професійної компетентності, а також загальноприйнятим етичним нормам поведінки (ст. 16 Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів), зокрема, бути правдивим. Відповідно до закріпленого у ч. 1 ст. 62 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципу презумпції невинуватості особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законом, і встановлено рішенням суду, що набрало законної сили. В матеріалах справи відсутнє рішення суду, що набрало законної сили, яким би позивача було визнано винним у вчиненні кримінального злочину, або рішення або постанова про притягнення до адміністративної і дисциплінарної відповідальності позивача, що суперечить принципу презумпції невинуватості, регламентованому частиною 1 ст. 62 Конституції України. У рішенні від 10.02.1995 року в справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський Суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави. Суд зауважує, що кадрова комісія проводить співбесіду з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора. Але у рішенні комісії № 2 від 10 грудня 2020 року зазначено лише про невідповідність позивача вимогам професійної компетентності, а також загальноприйнятим етичним нормам поведінки (ст. 16 Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів). Будь-якої інформації стосовно доброчесності або виконання практичного завдання позивачем у рішенні комісії не тільки не відображено, але й виходячи зі змісту оскаржуваного рішення, ці питання взагалі не були предметом розгляду комісії під час співбесіди з позивачем. Між тим, рішення Третьої кадрової комісії від 10 грудня 2020 року № 2 "Про неуспішне проходження прокурором атестації", прийняте щодо позивача, не містить жодного підтвердженого факту недоброчесності позивача, а наведені в рішенні обставини жодним чином не свідчать про невідповідність позивача вимогам доброчесності, професійної компетентності, оскільки не ґрунтуються на належних доказах зворотного. Отже, Третьою кадровою комісією зроблені висновки, які не ґрунтуються на фактичних обставинах та з порушенням чинних норм Закону України "Про прокуратуру" та Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури. Абзац третій пункту 12 Порядку № 233 регламентує, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття. Вищезазначене узгоджується з позицією викладеною Верховним Судом у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 340/3563/20. Згідно з пунктами 169-170 рішення Європейського суду з прав людини від 09 квітня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11), вислів "згідно із законом" вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див., серед інших джерел, рішення від 25.03.98 у справі "Копп проти Швейцарії", п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II) Отже, відповідність закону передбачає, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку стосовно обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. також рішення від 24.04.2008 у справі "C. G. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, п. 39). Обґрунтований сумнів за замовчуванням повинен містити достатні підстави для його виникнення. Рішення, підставою для якого може бути обґрунтований сумнів, повинно містити пояснення всіх обставин, що мають значення для вирішення відповідного питання. Презюмування оціночного поняття, яким є обґрунтований сумнів, як на підставу прийняття рішення, не лише спотворює його обґрунтованість, а й суперечить принципу правової визначеності, однією зі складових якого є чітке встановлення меж та порядку реалізації владних повноважень спеціальним суб`єктом. Однак, рішення Третьої кадрової комісії від 10 грудня 2020 року № 2 "Про неуспішне проходження прокурором атестації" містить виключно висновок про наявність у Комісії "обґрунтованих сумнівів" щодо відповідності позивача вимогам професійної компетентності, професійної етики. Між тим, процес та результат атестації повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема, прокурору, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний прокурорський корпус, якому довіряло б це суспільство, то обґрунтованість/умотивованість рішень щодо атестації кожного прокурора є необхідною для цього умовою та гарантією. Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора, виставляючи певну кількість балів; тобто, які мотиви ухваленого рішення. Особливо виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне. Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку № 221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді. Наведені висновки викладені Верховним Судом в постанові від 09 жовтня 2019 року у справи № 9901/831/18. Верховний Суд також в цій справі не взяв до уваги посилання відповідача на те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати правову позицію, викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року в справі № П/800/409/17, від 25 квітня 2018 року в справі № 800/328/17, від 12 червня 2018 року в справі № 800/248/17, від 26 червня 2018 року в справі № 800/264/17, від 18 вересня 2018 року № 800/354/17, за якою «з`ясування відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання членами ВККС за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. При цьому вмотивованість кожного критерію та його елементів з урахуванням внутрішнього переконання кожного члена Комісії і ВККС у цілому закон не передбачає, оскільки це є способом прийняття рішення, тобто способом реалізації владних управлінських функцій (п.п.90-98). За вимогами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому апеляційний суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 сформулювала тезу, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Натомість, Комісія в своєму рішенні обмежилася посиланнями на існування начебто обґрунтованих підстав вважати позивача таким, що не відповідає вимогам професійної компетентності, професійної етики, а саме бути правдивим без пояснень в чому такий сумнів полягає, чим він обґрунтований та підтверджений, що є неприпустимим. Такий підхід до атестації певною мірою підриває авторитет до системи прокуратури загалом. Отже, відсутність в рішенні Комісії мотивів його прийняття, посилань на конкретні обставини і підстави, а також відсутність у відповідачів будь-яких доказаних доводів, які б підтверджували дискреційні висновки Комісії, що позивач не відповідає законодавчо визначеним критеріям для зайняття посади прокурора, перевірка на наявність яких здійснюється в межах атестації прокурорів, є достатнім та самостійним підґрунтям для визнання його протиправним та скасування. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Третьої кадрової комісії від 10 грудня 2020 року № 2 "Про неуспішне проходження прокурором атестації" стосовно позивача є протиправним та підлягає скасуванню. Позивач посилається на відсутність у наказі правової визначеності підстав для його звільнення, а саме: вказівка в тексті наказу на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", яка передбачає звільнення у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Однак, законодавець, ввівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, зазначив, які саме дії мають вчинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю. Підпунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Керівник Донецької обласної прокуратури, приймаючи наказ від 15 березня 2021 року № 498-к, керувався статтею 11 Закону України "Про прокуратуру", якою передбачено його право приймати рішення про звільнення підпорядкованих йому прокурорів, та підпунктом 2 пункту 19 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури". Тобто, рішення про звільнення позивача з займаної посади прямо пов`язано з наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, а не з ліквідацією чи реорганізацією органу. В цьому випадку юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, є не завершення процесу ліквідації, реорганізації чи процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події, зумовленою наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 . Оскільки рішення Третьої кадрової комісії від 10 грудня 2020 року № 2 "Про неуспішне проходження прокурором атестації" стосовно позивача є протиправним та підлягає скасуванню, то це рішення не може бути належною підставою для звільнення прокурора у розумінні підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX. Інших підстав для звільнення позивача оскаржуваний наказ не містить, у зв`язку з чим він також є протиправним та підлягає скасуванню. Щодо поновлення позивача в органах прокуратури на посаді прокурора Великоновосілківського відділу Волноваської окружної прокуратури Донецької області або іншій рівнозначній посаді в оновлених органах прокуратури Донецької обласної прокуратури з 18.03.2021 року, зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України, суд зазначає, що положеннями спеціального Закону № 1697-VII, не врегульовано процедуру поновлення на посаді прокурора в разі його незаконного звільнення. Отже, до спірних правовідносин в цій частині повинні застосовуватися окремі положення Кодексу законів про працю України. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 Кодексу законів про працю України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено. В своїй постанові від 24 лютого 2021 року в справі № 821/358/16 Верховний Суд сформулював таку правову позицію: «67. Ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі.

68. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

69. Зробивши правильний висновок про незаконність звільнення позивача, суди попередніх інстанцій його на попередній роботі не поновили.

70. З урахуванням викладеного рішення судів попередніх інстанцій у цій частині позовних вимог підлягають скасуванню з прийняттям нового - про поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено, - заступника начальника - начальника Нижньосірогозького відділення Генічеської ОДПІ ГУ Міндоходів у Херсонській області». Аналогічні висновки викладено Верховним Судом і в постанові від 11 лютого 2021 року в справі № 640/21065/18. Таким чином у разі визнання незаконним та скасування акта суб`єкта владних повноважень, відповідно до якого особу було звільнено із займаної посади, ефективним способом захисту та поновлення порушених прав в даному випадку буде поновлення позивача на посаді прокурора Великоновосілківського відділу Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області. Оскільки відносно позивача процедура атестації ще не завершена, його не може бути поновлено на рівнозначній посаді у новій прокуратурі за приписами пункту 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX. Частиною другої статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 у справі № 21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку. У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" № 13 від 24.12.99 занотовано, що, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100). За змістом пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. На підставі пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньоденна заробітна плата позивача становить 951,11 грн. про що свідчить довідка Донецької обласної прокуратури від 30.04.2021 року № 21-85-688 (т. 2 а.с. 50). Вимушений прогул позивача слід обраховувати з 18.03.2021 року по день ухвалення судового рішення - 22.07.2021 року, що складає 86 робочих днів. Отже, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на його користь з 18.03.2021 року по 22.07. 2021 року складає 81795, 46 грн. (86 робочих дні х 951,11 грн. (середньоденна заробітна плата) = 81795,46 грн. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. Негайно згідно ч. 1 ст. 371 КАС України виконуються рішення суду про: 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Верховним Судом у постанові від 31.03.2020 у справі № 819/991/18 зазначено, що, враховуючи положення статей 235 та 236 КЗпП України, на середній заробіток розповсюджується п. 2 ч. 1 статті 371 КАС України, оскільки обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється із заробітку працівника, який безпосередньо працював перед подією. Отже, рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, що становить 18546,65 грн. Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. За приписами ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. І відповідачами не доведено, що у спірних правовідносинах вони діяли правомірно. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Слід відзначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскарженого судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Донецької обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 р. - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 р. у справі № 200/4263/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 15 листопада 2021 року. Головуючий суддя Г.М. Міронова Судді І.В. Сіваченко Е.Г. Казначеєв