Постанова 4824 № 752/19096/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №752/19096/19 головуючий у І інстанції: Мазур Ю.Ю. провадження 22-ц/824/13239/2021 доповідач: Сліпченко О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 09 листопада 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., суддів Сушко Л.П., Гаращенка Д.Р. за участю секретаря: Пітенко І.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївський районний суд міста Києва від 07 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, скасування наказу про звільнення, зміну дати звільнення та стягнення компенсації за невикористану відпустку. Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із вищевказаним позовом, який обґрунтовано тим, що наказом від 01 серпня 2017 року № 386-к про звільнення з роботи, затвердженим т.в.о. Президента АТ «Укртрансгаз» - Олексієнко С.О. його було звільнено із займаної посади Віце-Президента-головного інженера АТ «Укртрансгаз» за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 , щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку були задоволені частково. Позивач зауважує, що станом на 08 липня 2019 року вказане рішення в частині стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 17 391 238,40 грн. набрало законної сили. Незважаючи на зазначене, до моменту подання даного позову відповідач так і не здійснив остаточний розрахунок із позивачем. Крім того, позивач вказує, що після поновлення його на роботі на підставі рішення суду, 13 серпня 2019 року його було звільнено у зв`язку із скороченням штату та під час звільнення було порушено законодавство про відпустки та його право на відпочинок. Також вважає, що враховуючи встановлення факту незаконного звільнення позивача із займаної посади, ОСОБА_1 мав право на щорічну основну відпустку за період з 01 серпня 2017 року по 14 серпня 2019 року, тобто за два роки, а згідно умов Колективного договору, позивач мав право на матеріальну допомогу на оздоровлення. Просив: стягнути з АТ «Укртрансгаз» на свою користь середній заробіток за весь час затримки виплати ОСОБА_1 присудженої рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. скасувати наказ АТ «Укртрансгаз» від 13 серпня 2019 року № 590-к «Про звільнення з роботи» в частині звільнення ОСОБА_1 , Віце-Президента-головного інженера АТ «Укртрансгаз» у зв`язку із скороченням штату працівників. зобов`язати АТ «Укртрансгаз» надати ОСОБА_1 відпустку у період з 01 серпня 2017 року по 11 червня 2019 року тривалістю 44 календарних дні зі звільненням в останній день відпустки та проведенням відповідного розрахунку. стягнути з АТ «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за період з 01 серпня 2017 року по 31 липня 2018 року в розмірі 0,5 посадового окладу у сумі 201 452 грн. та за період з 01 серпня 2018 року по 31 липня 2019 року в розмірі 0,5 посадового окладу у сумі 201 452 грн; зобов`язати АТ «Укртрансгаз» змінити дату звільнення ОСОБА_1 з 14 серпня 2019 року на останній день відпустки, про надання якої він просив. Рішенням Голосіївський районний суд міста Києва від 07 липня 2021 року позов залишено без задоволення. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що місцевий суд помилково не врахував обставин визначених ним при подачі позову. Вважає, що місцевий суд не взяв до уваги той факт, що рішення про поновлення на роботі набрало законної сили станом на момент звільнення у зв`язку із скороченням штату, попри його оскарження в апеляційному порядку, оскільки при відкритті провадження апеляційний суд не зупиняв його дію, а тому відповідач повинен був здійснити всі виплати передбачені рішенням суду при його звільненні. Зауважує, що оскаржує наказ про звільнення у зв`язку із тим, що відповідач повинен був надати йому відпустку, а тому датою звільнення в такому випадку повинен був бути останній день такої відпустки. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача вказує, що станом на момент звільнення позивача 14 серпня 2019 року, рішення суду від 07 червня 2019 року, ще не набрало законної сили, оскільки текст вказаного рішення отримано відповідачем 07 серпня 2019 року, та в подальшому його було оскаржено в апеляційному порядку. З приводу посилань ОСОБА_1 на те, що йому не було надано відпустку перед звільненням, зауважує, що вказана відпустка не була передбачена графіком, про що свідчить відповідний наказ підприємства, а звільнення відбулось із виплатою відповідних компенсацій, в тому числі і за невикористану відпустку, що передбачено законодавством. Посилання на необхідність виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за вказані позивачем періоди відхиляє, оскільки у вказаний час позивач у відпустці не перебував, а відтак підстави для здійснення такої виплати відсутні. У судовому засіданні сторони підтримали свої позиції. Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 відбулося без порушення законодавства про працю, а вимоги, щодо необхідності стягнення спірних виплат не відповідають вимогам чинного законодавства. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року у справі № 752/16402/17 частково задоволено позов ОСОБА_1 до АТ «Укртрансгаз» та поновлено ОСОБА_1 на посаді Віце-Президента-головного інженера АТ «Укртрансгаз» з моменту звільнення, а саме з 01 серпня 2017 року, стягнуто з АТ «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 17391238,40 грн., в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 770022,44 грн допущено до негайного виконання. Постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Укртрансгаз» було задоволено, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року касаційна скарга ОСОБА_1 була задоволена, постанова Київського апеляційного суду від 08 квітня 2020 року скасована, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року залишено в силі. Положеннями ч. 4 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до Наказу АТ «Укртрансгаз» № 385-к від 11 червня 2019 року «Про поновлення на роботі» скасовано наказ від 01 серпня 2017 року № 386-к про звільнення ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді Віце- Президента-головного інженера АТ «Укртрансгаз» з 01 серпня 2017 року; визначено розташування робочого місця за адресою: м. Київ, вул. Шовковична, буд. 42-44 . Як вбачається з Наказу № 388-к від 12 червня 2019 року «Про виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць» наказано головному бухгалтеру виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 770022,44 грн. 21 грудня 2020 року відповідачем було добровільно сплачено на користь позивача суму присуджену рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року. Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45). Оскільки звільнення позивача відбулося за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, тобто за ініціативою роботодавця, відповідач повинен був дотримуватися усіх вимог, які передбачені трудовим законодавством у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників. Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. За ч.ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує, що з ним не було проведено відповідного розрахунку при звільненні, посилаючись на те, що йому не було виплачено кошти відповідно до рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року Крім того, вказує на необхідність виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у період з 01 серпня 2017 року по 31 липня 2018 року та за період з 01 серпня 2018 року по 31 липня 2019 року. Колегія суддів зауважує, що АТ «Укртрансгаз» після звільнення позивача 14 серпня 2019 року здійснило всі належні виплати, що було вірно встановлено судом першої інстанції, а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку, як це просить позивач. Доводи з приводу необхідності виплати суми коштів за рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року під час звільнення не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки 13 серпня 2020 року, тобто на момент видачі наказу про звільнення позивача, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року не набрало законної сили, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень та було вірно встановлено судом першої інстанції з огляду на подальше оскарження вказаного рішення АТ «Укртрансгаз» в апеляційному порядку, а тому товариством було виконано рішення виключно в частині допущеній до негайного виконання. Посилання на необхідність виплати йому матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 0,5 посадового окладу за період з 01 серпня 2017 року по 31 липня 2018 року та за період з 01 серпня 2018 року по 31 липня 2018 2019 року, колегія суддів відхиляє, оскільки ОСОБА_1 не перебував у відпустці, а тому були відсутні підстави для нарахування та виплати матеріальної допомоги, що було вірно вказано судом першої інстанції. З приводу необхідності надання ОСОБА_1 відпустки, скасування наказу про звільнення та зміни дати звільнення апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про відпустки» черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. У графіку АТ «Укртрансгаз» на 2019 рік позивач був відсутній, а тому відповідач не міг надати у будь-який час позивачу відпустку. 21 червня 2019 року в товаристві було видано наказ № 438 «Про внесення змін у графік відпусток на 2019 рік працівникам керівного складу» на виконання протокольного рішення № 93-19 від 20 червня 2019 року засідання Експертної ДСНС України з визначення рівнів та класів надзвичайних ситуацій та протокольного рішення засідання комісії з питань надзвичайних ситуацій АТ «Укртрансгаз» від 13.06.2019 стосовно класифікації ситуації, що пов`язана з можливим припиненням роботи технологічного обладнання об`єктів магістрального трубопровідного транспорту ГТС України, як надзвичайної ситуації техногенного характеру. Вказаним наказом було передбачено внесення змін в графік відпусток на 2019 рік працівникам керівного складу АТ «Укртрансгаз» та встановлення їм нового періоду надання щорічних відпусток керівному складу товариства було призупинено. Колегія суддів зауважує, що якщо відпустка працівника не була запланова на визначений період, то роботодавець має право як відмовити в наданні відпустки, так і надати відпустку повної тривалості чи частину, з таким розрахунком, щоб на дату звільнення працівник приступив до роботи. Таким чином, враховуючи неможливість надати відпустку ОСОБА_1 відповідач правомірно здійснив його звільнення з 14 серпня 2019 року та здійснив відповідні виплати за невикористану відпустку, що відповідає вимогам чинного законодавства, тому позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають. Доводів, щодо вимог про скасування наказу про звільнення, окрім невідповідності дати звільнення, позивачем не зазначено. З урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи позивача, при цьому враховуючи, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Голосіївський районний суд міста Києва від 07 липня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено «10» листопада 2021 року. Головуючий Судді: