Постанова КЦС ВС № 521/2949/18

Постанова Іменем України 15 листопада 2021 року м. Київ справа № 521/2949/18 провадження № 61-5077св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , подану адвокатом Гареєвим Євгеном Шамільовичем, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 червня 2019 року у складі судді Маркарової С. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про усунення перешкод у здійсненні права власності, визначення порядку користування майном, ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про усунення перешкод у здійсненні права власності, визначення порядку користування майном. Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що її чоловіку ОСОБА_5 за життя належала трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . На підставі договору дарування останній подарував 1/3 частину вищевказаної квартири ОСОБА_3 , який є сином від першого шлюбу ОСОБА_2 2/3 частини спірної квартири належить їй на праві на спадщину за заповітом ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вона стверджувала, що як власник позбавлена права вільно користуватись своєю власністю через перешкоди у вселенні в квартиру з боку відповідачів, у зв`язку з чим вимушена звернутись до суду за захистом порушеного права. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди у володінні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом її вселення, та визначити порядок користування спірним майном згідно з варіантом 2 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 24 січня 2019 року № 02/19. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоду в здійсненні права власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 шляхом вселення у спірну квартиру. Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом: виділення у користування ОСОБА_1 житлової кімнати «2» площею 13,3 кв. м, житлової кімнати «5» площею 12,7 кв. м, балкону площею 0,9 кв. м; виділення у користування ОСОБА_3 житлової кімнати «3» площею 16,3 кв. м; залишення в загальному користуванні співвласників коридору площею 6,1 кв. м, комори площею 2,2 кв. м, кухні площею 5,9 кв. м, ванної кімнати площею 2,1 кв. м, туалету площею 0,9 кв. м. Суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи сторони не досягли згоди щодо врегулювання спору мирним шляхом, домовленості про порядок користування спірною квартирою немає. За висновком експерта від 24 січня 2019 року № 02/19 судової будівельно-технічної експертизи враховуючи існуюче об`ємно-планувальне рішення та площі житлових кімнат при дотриманні вимог діючих нормативно-правових актів з відступом від часток співвласників встановлені два можливі найбільш раціональні варіанти порядку користування спірною квартирою. Враховуючи вищевикладене, суд погодився із доводами позивача про порушення її права власності та вважав можливим встановити порядок користування квартирою згідно її позовних вимог - варіант 2 висновку експерта від 24 січня 2019 року № 02/19 судової будівельно-технічної експертизи, який відповідачами шляхом надання належних та допустимих доказів не спростований. Постановою Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відхилено. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 червня 2019 року залишено без змін. Судове рішення мотивовано тим, що на час розгляду справи сторони не досягли згоди щодо врегулювання спору мирним шляхом, домовленості про порядок користування спірною квартирою немає, тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача про її вселення у спірну квартиру і встановлення порядку користування нею, між співвласниками, відповідно до їх долей у праві спільної часткової власності. При цьому, суд першої інстанції правильно врахував висновок експерта від 24 січня 2019 року № 02/19 судової будівельно-технічної експертизи та вважав за можливе встановити порядок користування спірною квартирою по другому варіанту судової будівельно-технічної експертизи. Короткий зміст вимог касаційної скарги У березні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , через адвоката Гареєва Є. Ш., подали касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Судами попередніх інстанцій порушені норми статей 64, 156 ЖК Української РСР, статті 405 ЦК України, частини четвертої статті 816 ЦК України. Крім того, заявники посилаються на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 521/1274/16-ц. Разом з тим, оскаржуваними судовими рішеннями було встановлено право користування квартирою тільки між двома особами - ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , чим позбавлено право користування житлом ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які зареєстровані у спірній квартирі. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що норми житлового кодексу не регулюють права співвласників, кожен з яких відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної власності. Відповідно до статті 391 ЦК України ОСОБА_1 має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном у спосіб захисту закріпленому статтею 16 ЦК України. Крім того, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані норми статей 64, 156 ЖК Української РСР, статті 405 ЦК України, частини четвертої статті 816 ЦК України. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Малиновського районного суду м. Одеси. 11 серпня 2021 року справа № 521/2949/18 надійшла до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_5 за життя на праві власності належала трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 21 липня 2000 року № 008990. 22 липня 2000 року ОСОБА_5 подарував 1/3 частину вказаної квартири ОСОБА_3 , що підтверджується договором дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровим Ю. М., зареєстрованим в реєстрі за № 5804. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 12 листопада 2016 року, актовий запис № 11497. 2/3 частини спірної квартири після смерті ОСОБА_5 успадкувала його дружина - ОСОБА_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про право на спадщину від 24 травня 2017 року та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 травня 2017 року № 87926633. Відповідачі та третя особа на час вирішення спору проживають у спірній квартирі, що підтверджується випискою з домової книги про склад сім`ї та прописку від 31 січня 2018 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Верховний Суд виходить з того, що гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав. Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому, критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 18 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 та постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц (провадження № 61-24395св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 639/2184/16-ц (провадження № 61-15936св18). З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, встановивши, що сторони у справі не можуть домовитись про порядок користування спільним майном, з урахуванням висновку експерта від 24 січня 2019 року № 02-19 судової будівельно-технічної експертизи та прав співвласників, правильно встановив порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , а саме: виділивши у користування ОСОБА_1 житлової кімнати «2» площею 13,3 кв. м, житлової кімнати «5» площею 12,7 кв. м, балкону площею 0,9 кв. м; виділивши у користування ОСОБА_3 житлової кімнати «3» площею 16,3 кв. м; залишивши в загальному користуванні співвласників коридору площею 6,1 кв. м, комори площею 2,2 кв. м, кухні площею 5,9 кв. м, ванної кімнати площею 2,1 кв. м, туалету площею 0,9 кв. м, та обґрунтовано вважав, що такий порядок користування спільною квартирою найбільше враховує баланс інтересів кожного із співвласників. Доводи касаційної скарги про те, що оскаржуваними судовими рішеннями було встановлено право користування квартирою тільки між двома особами - ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , чим позбавлено право користування житлом ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які зареєстровані у спірній квартирі, є безпідставними, оскільки в даній справі вирішувалось питання щодо користування частинами співвласників у спірній квартирі, а саме ОСОБА_1 (2/3 частини) та ОСОБА_3 (1/3 частини). Таким чином доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , подану адвокатом Гареєвим Євгеном Шамільовичем, залишити без задоволення. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький