Постанова КЦС ВС № 344/2900/21

Постанова Іменем України 10 листопада 2021 року м. Київ справа № 344/2900/21 провадження № 61-7455св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Висоцької В. С., суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука

0. С., учасники справи: позивач - Державне підприємство Виробниче об`єднання «Карпати», відповідачі: Міністерство юстиції України, ОСОБА_1 , треті особи: Івано-Франківська обласна державна адміністрація, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, Івано-Франківська філія Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» ім. Ю. М. Білоконя, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 березня 2021 року під головуванням судді Пастернак І. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Девляшевського В. А. у справі за заявою Державного підприємства Виробничого об`єднання «Карпати» про забезпечення позову у справі за позовом Державного підприємства Виробничого об`єднання «Карпати» до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , треті особи: Івано-Франківська обласна державна адміністрація, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, Івано-Франківська філія Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» ім. Ю. М. Білоконя, про визнання незаконним та скасування Наказу Міністерства юстиції України від 23 грудня 2020 року № 4431/5 «Про задоволення скарги», ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст вимог заяви про забезпечення позову У провадженні Івано-Франківського міського суду перебуває цивільна справа за позовом Державного підприємства Виробничого об`єднання «Карпати» (далі - ДП ВО «Карпати») до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 23 грудня 2020 року № 4431/5 «Про задоволення скарги». 12 березня 2021 року позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій пов`язаних з виконанням Наказу Міністерства юстиції України від 23 грудня 2020 року № 4431/5 «Про задоволення скарги» щодо скасування: рішень від 14 червня 2017 року № 35668128, від 15 червня 2017 року № 35680330, від 17 жовтня 2017 року № № 37599361, 37600965, прийнятих державним реєстратором виконавчого комітету Івано- Франківської міської ради Гардабура-Черпак Т. В.; рішення від 14 вересня 2017 року № 37079105, прийнятого державним реєстратором Івано-Франківської філії Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» імені Ю. М. Білоконя Івано-Франківської області Цалин Ю. В.; рішення від 03 квітня 2018 року № 40457640, прийнятого державним реєстратором Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області Пиць О. В. Заяву мотивував тим, що внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про скасування вище перелічених рішень державних реєстраторів спричинить припинення обумовлених ними речових прав Держави Україна, як власника, так і ДП «ВО «Карпати», як землекористувача, щодо земельної ділянки на якій фактично розташовано ДП «ВО «Карпати» та всі його виробничо-адміністративні потужності (в тому числі нежитлові виробничо-адміністративні приміщення площею понад 72 000 кв. м). Як наслідок, ДП «ВО «Карпати» за будь-якого результату вирішення даної справи, на час такого вирішення, може бути позбавлено правових підстав користування земельною ділянкою і, відповідно, й згаданими виробничими потужностями, оскільки до оформлення права користування землею приступати до її фактичного використання - заборонено. Відповідно, це може спричинити до зупинки всього виробничого процесу державного підприємства на якому працює понад 4 054 працівники та завдати незворотних фінансових збитків як самому підприємству, так і державному та місцевому бюджетам. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області ухвалою від 15 березня 2021 року заяву ДП ВО «Карпати» про забезпечення позову задовольнив. Заборонив вчинення реєстраційних дій пов`язаних з виконанням наказу Міністерства юстиції України від 23 грудня 2020 року № 4431/5 «Про задоволення скарги» щодо скасування: рішень від 14 червня 2017 року № 35668128, від 15 червня 2017 року № 35680330, від 17 жовтня 2017 року № № 37599361, 37600965, прийнятих державним реєстратором Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гардабура-Черпак Т. В.; рішення від 14 вересня 2017 року № 37079105, прийнятого державним реєстратором Івано-Франківської філії Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» імені Ю. М. Білоконя Івано-Франківської області Цалин Ю. В.; рішення від 03 квітня 2018 року № 40457640, прийнятого державним реєстратором Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області Пиць О. В. Копію ухвали направив для виконання Міністерству юстиції України та Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради та сторонам для відома. Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 22 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, ухвалу Івано-Франківського міського суду від 15 березня 2021 року без змін. Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спір між сторонами виник з приводу скасування наказу від 23 грудня 2020 року № 4431/5, яким скасовано ряд рішень про реєстрацію права користування спірною земельною ділянкою. Даний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами. Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав для обґрунтованого припущення вважати, що незастосування цього заходу призведе до ускладнення поновлення порушених прав та інтересів позивача, а відтак заява підлягає до задоволення. Короткий зміст вимог касаційної скарги У травні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 березня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а у справі прийняти нову постанову, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу У поданій касаційній скарзі посилається на те, що аргументи заяви про забезпечення позову стосовно того, що через дії відповідача підприємство до оформлення права користування землею позбавлене права приступити до її фактичного використання, а наведене може спричинити зупинку всього виробничого процесу необґрунтовані, адже цей спір жодним чином не стосується основних виробничих потужностей позивача. Позивач не навів жодних доказів, які б свідчили про існування реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду. Суди не звернули увагу на правові позиції, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18. Посилається на те, що суди не взяли до уваги ту обставину, що забезпечення позову у обраний позивачем спосіб є тотожним задоволенню позовних вимог. Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із Івано Франківського міського суду Івано-Франківської області копію матеріалів цивільної справи № 344/2900/21. 09 червня 2021 року копія матеріалів цивільної справи № 344/2900/21 надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів. Фактичні обставини справи, встановлені судами У лютому 2021 року ДП ВО «Карпати» звернулось в суд з позовом до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , треті особи: Івано-Франківська обласна державна адміністрація, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, Івано-Франківська філія Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» ім. Ю. М. Білоконя, про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 23 грудня 2020 року №4431/5 «Про задоволення скарги», посилаючись на те, що оспорюваним наказом порушується право позивача на користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування виробничих приміщень.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права У справі, яка переглядається, ДП ВО «Карпати» звернулось в суд з позовом до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування Наказу Міністерства юстиції України від 23 грудня 2020 року №4431/5 «Про задоволення скарги», посилаючись на те, що оспорюваним наказом порушується право позивача на користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування виробничих приміщень. Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містить, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову. Положеннями статті 152 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо. Відповідно до частини третьої статті 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Крім того, колегія суддів наголошує, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу. Судами встановлено, що між сторонами існує спір, який виник з приводу скасування наказу від 23 грудня 2020 року № 4431/5, яким скасовано ряд рішень, внаслідок чого порушується право позивача на користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування виробничих приміщень. Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18). З урахуванням того, що предметом спору є немайнові вимоги - визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 23 грудня 2020 року № 4431/5 «Про задоволення скарги», згідно з правовими висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, суди попередніх інстанцій правомірно досліджували питання чи не призведе невжиття заявлених позивачем заходів до істотного ускладнення чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та чи зможе позивач захистити свої права в межах цього одного судового провадження без нових звернень до суду. Таким чином колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для забезпечення позову, адже реалізація спірного наказу може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача. Крім того згідно зі статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. За частиною першою статті 25 цього Закону проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили, або на підставі заяви власника об`єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об`єкта нерухомого майна. Відповідно до пункту 17 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року за № 1127, у разі коли під час розгляду заяви державним реєстратором встановлено наявність зареєстрованого рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав зупиняє державну реєстрацію прав з обов`язковим посиланням на зареєстроване у базі даних заяв рішення суду. Отже, заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом способів забезпечення позову, який передбачений зокрема Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Доводи касаційної скарги у цій частині не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій про обґрунтованість аргументів заяви про забезпечення позову, а тому не приймаються колегією суддів до уваги. Одночасно колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не звернули увагу на правові позиції, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 з огляду на таке. Фактичні обставини справи № 381/4019/18 та спосіб забезпечення позову застосований у ній відмінні від обставин справи, яка є предметом касаційного перегляду, а тому колегія суддів відхиляє посилання на неї. Щодо посилання відповідача на постанову Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», то необхідно зазначити, що відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Постанови Пленуму Верховного Суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми. Посилання заявника на те, що суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню позовних вимог є необґрунтованим, оскільки в даному випадку вживалися заходи забезпечення позову, які є співмірними з предметом позову, адекватними та обґрунтованими і вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій не може свідчити про вирішення спору сторін по суті. Колегія суддів перевірила інші доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 березня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. С. Висоцька Судді А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук