Постанова КЦС ВС № 633/403/18

Постанова Іменем України 12 листопада 2021 року місто Київ справа № 633/403/18 провадження № 61-17578св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В., учасники справи: позивач - заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2, відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П., ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 у листопаді 2018 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - Держгеокадастр) та ОСОБА_1 про: - визнання незаконним та скасування наказу Держгеокадастру від 04 травня 2016 року № 3615-СГ; - зобов`язання ОСОБА_1 повернути у віддання держави в особі Держгеокадастру земельну ділянку, площею 4, 8367 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1077; - скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Гамлета Аветіковича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 червня 2016 року № 29846125. Позивач на обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що розпорядженням Печенізької районної державної адміністрації Харківської області (далі - Печенізька РДА) 20 листопада 2012 року № 453 затверджений проект землеустрою та надані в оренду ОСОБА_2 земельні ділянки, загальною площею 101, 8581 га (рілля), для ведення фермерського господарства. У подальшому розпорядженням Печенізької РДА від 14 листопада 2013 року № 30 внесені зміни до зазначеного розпорядження, а саме надано в оренду ОСОБА_2 земельні ділянки, загальною площею 101, 8581 га, у т. ч. земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 39, 5459 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1061), та земельна ділянка № НОМЕР_2 , площею 62, 3122 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1062), які в подальшому на підставі договорів оренди земельних ділянок передані ОСОБА_2 в оренду на 49 років для ведення фермерського господарства. 14 квітня 2015 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Фермерського господарства «Олта» (далі - ФГ «Олта»), відповідно до якого ОСОБА_2 стала власником 90, 00 % статутного капіталу товариства, право власності по 5 % кожна отримали ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Рішенням загальних зборів членів ФГ «Олта» прийнято у користування ФГ «Олта» земельні ділянки з кадастровими номерами 6324681000:02:001:1061, 6324681000:02:001:1062. Отже, ОСОБА_2 не було створене нове фермерське господарство для обробки спірних земельних ділянок, а землі були передані вже існуючому господарству. Це стало підставою звернення до суду з позовом про визнання незаконними та скасування розпоряджень про передачу в оренду земельних ділянок ОСОБА_2 та визнання недійсним договору оренди, але ОСОБА_2 усунула допущені нею порушення і 15 липня 2015 року створила та зареєструвала Фермерське господарство «Олта-А» (далі - ФГ «Олта-А»). 09 вересня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Держгеокадастру з клопотанням про поділ земельних ділянок та отримала відповідний дозвіл, на підставі якого здійснила поділ земельної ділянки, кадастровий № 6324681000:02:001:1062, площею 62, 3122 га, на 13 земельних ділянок. 01 березня 2016 року було укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 30 грудня 2014 року, відповідно до якої в оренду ОСОБА_2 передаються 13 земельних ділянок, загальною площею 62, 3122 га з кадастровими номерами з 6324681000:02:001:1067 до 6324681000:02:001:1079, в тому числі земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1077, площею 4, 8367 га. 02 квітня 2016 року відбулися загальні збори засновників ФГ «Олта-А», на яких прийняте рішення про приватизацію земельної ділянки № 6324681000:02:001:1062, площею 62, 3122 га, яка вже була розподілена на 13 земельних ділянок між засновниками та членами ФГ. 04 травня 2016 року Держгеокадастр видав наказ № 3612-СГ про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 6324681000:02:001:1077 ОСОБА_1 на підставі його особистої заяви. В наказі містяться недостовірні дані про те, що земельна ділянка перебуває в користуванні ОСОБА_2 . Рішенням засновників ФГ «Олта-А» подальше використання земельної ділянки № 6324681000:02:001:1062, площею 62, 3122 га, припинене. На теперішній час ФГ «Олта-А» знаходиться в процесі ліквідації на підставі рішення засновників. Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_2 не мала на меті створення та ведення фермерського господарства, наказ про передачу земельних ділянок у приватну власність члена ФГ «Олта-А» ОСОБА_1 прийнятий з порушенням чинного законодавства, спірна земельна ділянка перебувала у власності держави і в оренді у ОСОБА_2 як фізичної особи, тобто член ФГ «Олта-А» не мав законних підстав для отримання її безоплатно у приватну власність. Стислий виклад заперечень відповідача ОСОБА_1 позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 13 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції зазначив, що прокурор не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для задоволення позову. На час приватизації спірної земельної ділянки ОСОБА_1 був членом ФГ «ОЛТА-А», яке, в свою чергу, було засноване на базі двох земельних ділянок, загальною площею 101, 8581 га, у тому числі, земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 39, 5459 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1061), та земельної ділянки № НОМЕР_2 , площею 62, 3122 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1062), які перебували в оренді у ОСОБА_2 на підставі договорів оренди від 30 грудня 2014 року і які остання внесла до статутного капіталу ФГ «ОЛТА-А». Зазначене свідчить про використання земельних ділянок фермерським господарством і дотримання вимог Закону України «Про фермерське господарство». Відповідно до вимог статті 13 зазначеного Закону ОСОБА_1 як член ФГ «Олта-А» мав право на приватизацію земельної ділянки та виконав встановлену процедуру приватизації. Прокурор не довів, що спірна земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням. Відсутність у ФГ «Олта-А» зареєстрованої сільськогосподарської техніки не свідчить про те, що господарство створене фіктивно, з метою отримання додаткових земельних ділянок на позаконкурсній основі. Прокурором не доведено на підставі належних та достовірних доказів наявності порушень зі сторони Держгеокадастру при передачі у власність фізичній особі ОСОБА_1 земельної ділянки. Позбавлення ОСОБА_1 права на земельну ділянку призведе до порушення права власності/права подальшого використання земельної ділянки. Оскільки право власності на земельну ділянку отримане ОСОБА_5 на законних підставах, воно має бути захищено відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що встановлює право кожної фізичної та юридична особи на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Постановою Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Держгеокадастру «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3615-СГ. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку, площею 4, 8367 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1077. Скасовано рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 червня 2016 року № 29846125. Здійснено розподіл судових витрат. Судове рішення апеляційного суду обґрунтовувалося тим, що Держгеокадастр, передаючи у власність ОСОБА_5 для ведення фермерського господарства земельну ділянку у розмірі частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, не пересвідчилося в його дійсній спроможності вести фермерське господарство, тобто самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, відповідно до задекларованої у заяві мети, не перевірило, чи не є така заява штучним використанням процедури створення фермерського господарства, як спрощеного, пільгового порядку одержання земельної ділянки для використання її іншими суб`єктами господарювання в обхід передбаченої законом процедури - проведенням прилюдних торгів. Апеляційний суд також зазначив, що задоволення позову не свідчить про непропорційне втручання держави у право ОСОБА_5 на мирне володіння майном, оскільки таке право він набув з порушенням процедури отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, передбаченої законом. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1 27 листопада 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року, залишити без змін рішення Печенізького районного суду Харківської області від 13 листопада 2019 року. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Заявником як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначено, що: - оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права; - судом апеляційної інстанцій ухвалено рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19); - суд апеляційної інстанцій фактично вирішив питання про права та обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, а саме Фермерського господарства «Олта-А», ОСОБА_2 . Узагальнений виклад позиції інших учасників справи Держгеокадастр надав суду відзив, у якому просив скаргу задовольнити. ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ІV.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом Держгеокадастру у Харківській області від 04 травня 2016 року № 3615-СГ передано громадянину члену ФГ «Олта-А» ОСОБА_1 у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Борщівської сільської ради, площею 4, 8367 га, в тому числі рілля, площею 4, 8367 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1077), зареєстровану у Державному реєстрі речових прав 24 лютого 2016 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 863676163246), із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають в оренді ФГ «Олта-А» згідно з договором оренди землі від 30 грудня 2014 року, розташовану за межами населених пунктів на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області. Для отримання у власність цієї земельної ділянки ОСОБА_1 12 квітня 2016 року звернувся із заявою від 08 квітня 2016 року до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, що містить перелік доданих в копіях документів: договору оренди землі від 30 грудня 2014 року б/н, додаткової угоди до договору оренди землі від 01 березня 2016 року № б/н, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, довідки про середній розмір земельної частки (паю) на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області, протоколу № 4 загальних зборів членів фермерського господарства від 02 квітня 2016 року, статуту фермерського господарства «Олта-А», відомостей з ЄДРПОУ, виписки з державної реєстраційної служби, копії паспорта та ідентифікаційного коду. Матеріали справи свідчать про те, що земельна ділянка, площею 4, 8367 га, у тому числі рілля, площею 4, 8367 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1077), була утворена в результаті поділу земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, площею 62, 3122 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1062), що у 2014 році надана у користування ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства на підставі договору оренди землі від 30 грудня 2014 року в редакції додаткової угоди від 01 березня 2016 року. Дані про укладення договору оренди спірної земельної ділянки з ФГ «Олта-А» у матеріалах справи відсутні. Доказів надання ОСОБА_2 даних щодо перспектив діяльності фермерського господарства під час надання їй земельної ділянки, кадастровий номер 6324681000:02:001:1062, площею 62, 3122 га, розташованої на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області, матеріали справи не містять. Натомість докази, що містяться в матеріалах справи, доводять, що 15 липня 2015 року ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_6 засноване Фермерське господарство «Олта-А», яке з 18 січня 2017 року знаходиться у стані припинення. Відомостей про оброблення зазначеним фермерським господарством наданої земельної ділянки, про сплату ОСОБА_2 орендної плати, земельного податку за користування спірною земельною ділянкою матеріали справи не містять. ОСОБА_1 не надав суду доказів про прийняття та затвердження статуту ФГ «Олта-А», прийняття його до зазначеного фермерського господарства як члена сім`ї ОСОБА_2 , розмір його земельної частки (паю) відповідно до статуту та здійснення ним особистої праці на спірній земельній ділянці. Судом встановлено, що належна перевірка під час передачі земельної ділянки ОСОБА_2 , а відповідно і ФГ «Олта-А» та ОСОБА_1 проведена не була, ці особи не мали наміру на спірній земельній ділянці вести фермерське господарство, виробляти сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, доказів того, що вони приступили або здійснювали таку діяльність суду не надано. Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним. Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону. Частиною другою статті 134 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено винятки із загального правила отримання земель державної та комунальної власності в оренду або власність шляхом проведення земельних торгів. Одним із таких винятків є надання земельних ділянок державної або комунальної власності громадянам для створення фермерського господарства. Згідно з положеннями Закону України «Про фермерське господарство» громадянин, як фізична особа, звертається з відповідним клопотанням про одержання земельної ділянки у власність або користування та після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа. Системний аналіз ЗК України та Закону України «Про фермерське господарство» в аспекті даного спору свідчить про наступне: (1) земельна ділянка для ведення фермерського господарства набувається саме фізичною особою; (2) після створення (державної реєстрації) фермерського господарства, останнє набуває земельні ділянки державної або комунальної власності у користування або власність виключно на підставі земельних торгів відповідно до положень частини першої статті 134 ЗК України. Як встановлено судами попередніх інстанцій, після отримання ОСОБА_2 земельної ділянки в оренду було створено ФГ «Олта-А». Порядок набуття права власності на земельну ділянку врегульовано ЗК України та Законом України «Про фермерське господарство». Згідно з частиною другою статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю). Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Так, згідно з абзацами першим та другим частини першої статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. За змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів. Подібну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-248цс16 та в постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 389/29/17-ц (провадження № 61-1100св17). Звертаючись із заявою про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, ОСОБА_1 на обґрунтування необхідності відведення земельної ділянки в розмірі 4,8367 га зазначив, що він бажає створити фермерське господарство. До заяви ОСОБА_1 додав копію договору оренди від 30 грудня 2014 року, копію додаткової угоди до договору оренди від 01 березня 2016 року, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, довідку про середній розмір земельної частки (паю) на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області, протокол загальних зборів членів фермерського господарства від 02 квітня 2016 року, статут ФГ «Олта-А», відомості з ЄДРПОУ, виписку з державної реєстраційної служби, копію паспорта та копію ідентифікаційного коду. Разом із тим, ОСОБА_1 у заяві не зазначив про наявність у нього, як фізичної особи, яка бажає створити фермерське господарство, матеріальних та трудових ресурсів для ефективного здійснення фермерської діяльності, а відтак ГУ Держгеокадастр, передаючи ОСОБА_1 у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку у розмірі частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області, площею 4, 8367 га, в тому числі, ріллі площею 4, 8367 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1077), на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, не пересвідчилося в дійсності його спроможності вести фермерське господарство - самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися його переробкою та реалізацією, відповідно до задекларованої у заяві мети, та чи не є така заява штучним використанням процедури створення фермерського господарства, як спрощеного, пільгового порядку одержання земельної ділянки для використання її іншими суб`єктами господарювання, поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - проведення земельних торгів. ОСОБА_1 після передачі йому у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства у розмірі частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області, площею 4, 8367 га, в тому числі, ріллі площею 4, 8367 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1069), фермерську діяльність не здійснював. Згідно з договором оренди від 10 травня 2017 року № 30 ОСОБА_1 передав ФОП « ОСОБА_6 » спірну земельну ділянку в оренду на 10 років. З урахуванням викладеного Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що наявні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки під час передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 . ГУ Держгеокадастр належним чином не встановило дійсності намірів використовувати спірну земельну ділянку за її цільовим призначенням й надало у власність земельну ділянку за пільговим порядком її одержання, тобто без процедури проведення земельних торгів. Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що прокурор не мав права самостійно звертатися до суду із позовом, не можуть бути взяті до уваги судом. Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Положеннями частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статуту позивача. Звертаючись до суду із зазначеним позовом, прокурор наголосив, що він пред`явив позов в інтересах держави, при цьому уповноважений державою здійснювати відповідні функції орган - Держгеокадастр є співвідповідачем у справі. З урахуванням того, що Держгеокадастру неналежним чином здійснював свої повноваження, прокурор звернувся до суду із позовом в інтересах держави самостійно і набув статус позивача відповідно до статті 56 ЦПК України. Зазначене узгоджується зі висновком, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження 14-317цс19). Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про права та обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, а саме ФГ «Олта-А» та ОСОБА_2 , є безпідставними, оскільки судове рішення стосується виключно питання правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку. Аналогічних висновків у подібних справах дійшов Верховний Суд у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 633/404/18 (провадження № 61-18961св20), від 21 липня 2021 року у справі № 633/411/18-ц (провадження № 61-18116св20), підстави відступити від зазначених висновків Верховним Судом не встановлено. Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки у зазначеній справі предметом спору було визнання судом недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування (сільської ради) про вилучення земельної ділянки з державного лісового фонду та зміну її цільового призначення. Посилання заявника на те, що рішення ухвалено без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), щодо належного способу захисту, Верховний Суд визнає необґрунтованим, оскільки зазначену справу розглянуто за інших фактичних обставин. Крім того, Верховний Суд у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 633/404/18 (провадження № 61-18961св20), від 21 липня 2021 року у справі № 633/411/18-ц (провадження № 61-18116св20) у аналогічних справах дійшов висновків, що застосований судами спосіб захисту є правомірним та ефективним, підстави відступити від зазначеного висновку судом не встановлені. Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), також є необґрунтованими, оскільки предметом спору у цій справі було визнання недійсними наказів щодо передачі земельних ділянок в оренду та визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенції) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді С. О. Погрібний О. В. Ступак В. В. Яремко