Постанова КЦС ВС № 495/10983/17

Постанова Іменем України 10 листопада 2021 року м. Київ справа № 495/10983/17 провадження № 61-19358св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Висоцької В. С., суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач), розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, про визнання незаконним рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2017 року перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області звернувся до суду з позовом до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (далі - Затоківська селищна рада) та ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, у якому просив визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,093 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0179) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 », визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно щодо земельної ділянки площею 0,093 га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:012:0179), видане ОСОБА_1 . Позов обґрунтований тим, що 12 жовтня 2004 року між Затоківською селищною радою (орендодавець) та Департаментом державної автомобільної інспекції МВС України (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,5244 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, місто Білгород-Дністровський, смт Затока, Лиманський район, з цільовим призначенням - для розміщення готельного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » строком на 25 років. 20 листопада 2014 року орендарем Департаментом державної автомобільної інспекції МВС України повернено орендодавцю Затоківській селищній раді земельну ділянку загальною площею 1,5244 га, але як таку, що складається вже з трьох земельних ділянок кадастрові номери: 5110300000:02:012:0017, 5110300000:02:012:0016, 5110300000:02:012:0015. Ці повернені три земельні ділянки знову об`єднано в одну та поділено на 17 ділянок, одна з яких площею 0,093 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0179, за адресою: АДРЕСА_1 , виділена ОСОБА_1 . На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 23 грудня 2014 року проведено державну реєстрацію цієї земельної ділянки, із земель, наданих раніше у користування Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України. Рішенням Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року вказана вище земельна ділянка передана ОСОБА_1 у власність, з цільовим призначенням - для індивідуального дачного будівництва. На підставі цього рішення реєстраційною службою Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно (вищезазначену земельну ділянку) ОСОБА_1 . Прокурор вважав, що рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року має бути визнано незаконним, а свідоцтво про право власності - недійсним, оскільки право власності на земельну ділянку набуто ОСОБА_1 з порушенням вимог земельного законодавства, а саме цільове призначення земельної ділянки, яка перебувала у користуванні Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України - «для розміщення готельного комплексу». Після об`єднання та виділення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 відбулася зміна виду використання земельної ділянки з «для розміщення готельного комплексу» на «для індивідуального дачного будівництва» без проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення земельних ділянок (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо). При цьому прокурор посилався на те, що відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва здійснено у порушення Генерального плану смт Затока та за відсутності детального плану території. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 квітня 2018 року у задоволенні позову першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову прокурора, суд першої інстанції виходив із встановлених у справі обставин, які свідчать про те, що цільове призначення сформованих земельних ділянок (кадастрові номери: 5110300000:02:012:0017, 5110300000:02:012:0016, 5110300000:02:012:0015), що були об`єктом об`єднання та поділу на підставі технічної документації із землеустрою до 23 грудня 2014 року - Е07 - «Землі рекреаційного призначення» (вид використання - розміщення готелю « ІНФОРМАЦІЯ_1 »). Цільове призначення спірної земельної ділянки площею 0,0930 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0179), яка сформувалася за рахунок вищезазначених земельних ділянок та передана ОСОБА_1 і зареєстрована за ним на праві власності - Е07 - «Землі рекреаційного призначення» (вид використання - Е07-03 для індивідуального дачного будівництва). Формування земельної ділянки відбулось без зміни цільового призначення, а саме категорії Е07 - «Землі рекреаційного призначення», а лише зі зміною виду використання земельної ділянки в межах цієї категорії. Тому формування земельних ділянок, зокрема спірної земельної ділянки 0,0930 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0179), було цілком правомірно здійснено на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Генеральний план смт Затока, а саме Лиманського курортного району, за місцезнаходженням спірної земельної ділянки площею 0,0930 га за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:012:0179) фіксує, що зазначена ділянка знаходиться на території рекреаційного призначення - категорія Е07 -«Землі рекреаційного призначення», що відповідає категорії цільового призначення вказаної ділянки. За таких обставин суд дійшов висновку про безпідставність доводів прокурора щодо того, що спірна земельна ділянка сформована з порушенням Генерального плану смт. Затока та містобудівної документації. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Одеського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 квітня 2018 року скасовано. Позов першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області задоволено частково. Визнано незаконним рішення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 29 грудня 2014 року «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,093 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0179, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 ». Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32264940, видане 15 січня 2015 року реєстраційною службою Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області про право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,093 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0179, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що попередньому користувачу - Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України земля надавалась в оренду для розміщення готельного комплексу та відповідно до цієї мети останнім розроблявся проект землеустрою щодо її відведення. Генеральний план смт. Затока (Лиманський курортний район) за місцезнаходженням спірної земельної ділянки (кадастровий номер 5110300000:02:012:0179) фіксує, що дана земельна ділянка знаходиться на території рекреаційного призначення (категорія Е07 «Землі рекреаційного призначення»), але вид використання цієї земельної ділянки є відмінним від того, що значиться в документах при передачі її ОСОБА_1 у власність. Отже, суд встановив, що земельну ділянку передано у власність відповідачу для індивідуального дачного будівництва без внесення змін у Генеральний план смт. Затока (Лиманський курортний район). Апеляційний суд акцентував увагу на тому, що зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов`язкового дотримання механізму такої зміни. Різний правовий режим землі рекреаційного призначення, що відводиться «для розміщення готельного комплексу» та землі «для індивідуального дачного будівництва», вимагає розроблення проекту землеустрою, встановлення правового режиму використання цієї землі та обов`язкове внесення змін у Генеральний план смт Затока. При передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_1 таких вимог дотримано не було. Короткий зміст вимог касаційної скарги У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року,у якій заявники просять скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а також на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України). В обґрунтування касаційної скарги заявники зазначали, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові безпідставно послався на висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 495/6080/17-ц за позовом першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Затоківської селищної ради, ОСОБА_4 , треті особи: виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, ОСОБА_5 , про визнання незаконним рішення про передачу земельної ділянки, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку. Свою позицію заявники мотивували тим, що апеляційний суд у своєму рішенні не обґрунтував, яким чином висновки у зазначеній вище постанові Верховного Суду, стосуються даної справи та як вони можуть бути застосовані з огляду на різні фактичні обставини, встановлені судами. Доводи інших учасників справи У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури, у якій останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали справи із суду першої інстанції.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду не відповідає цим вимогам, виходячи із наступного. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції Апеляційний суд встановив, що 12 жовтня 2005 року між Затоківською селищною радою (орендодавцем) та Департаментом державної автомобільної інспекції МВС України (орендарем) було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,5244 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, Лиманський район, з цільовим призначенням - для розміщення готельного комплексу «Стрела» строком на 25 років (а. с. 16-18, т. 1). Категорія переданої в оренду землі - Е07 «Землі рекреаційного призначення», вид використання: «для розміщення готельного комплексу». 20 листопада 2014 року орендарем Департаментом державної автомобільної інспекції МВС України повернено орендодавцю Затоківській селищній раді земельну ділянку загальною площею 1,5244 га, але як таку, що складається вже з трьох земельних ділянок кадастрові номери: 5110300000:02:012:0017, 5110300000:02:012:0016, 5110300000:02:012:0015. Ці повернені три земельні ділянки знову об`єднано в одну та поділено на 17 ділянок, одна з яких площею 0,093 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0179, за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2684 передана ОСОБА_1 у власність для індивідуального дачного будівництва (а. с. 19, т. 1). Категорія переданої у власність ОСОБА_1 землі - Е07 «Землі рекреаційного призначення», вид використання: «для індивідуального дачного будівництва». Тобто, на думку апеляційного суду, відбулася зміна виду використання з «для розміщення готельного комплексу» на «для індивідуального дачного будівництва», ця зміна виду використання дійсно відбулася в межах однієї категорії землі - Е07 «Землі рекреаційного призначення», отже, у розумінні чинного законодавства та судової практики така зміна виду використання земельної ділянки не потребувала проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення землі (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження тощо). Разом з цим Затоківська селищна рада як уповноважений власник землі, самостійно визначивши вид використання земельної ділянки (з «для розміщення готельного комплексу» на «для індивідуального дачного будівництва»), не дотрималась вимог частини п`ятої статті 20 ЗК України, а саме відповідності такого рішення містобудівній документації, в даному випадку Генеральному плану смт Затока. Генеральний план смт Затока (Лиманський курортний район) за місцезнаходженням спірної земельної ділянки площею 0,0930 га за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:012:0179) фіксує, що ця земельна ділянка знаходиться на території рекреаційного призначення (категорія Е07 «Землі рекреаційного призначення»), але вид використання цієї земельної ділянки є відмінним від того, що значиться в документах по передачі ОСОБА_1 у власність. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що земельну ділянку ОСОБА_1 передано у власність для індивідуального дачного будівництва без внесення змін у Генеральний план смт Затока (Лиманський курортний район), що є зміною виду використання земельної ділянки без дотримання її власником Затоківською селищною радою вимог закону. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із частинами першою, другою статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Стаття 1 Закону України «Про землеустрій» містить визначення поняття «цільове призначення земельної ділянки», згідно з яким це є використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам, юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається в державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою. Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. Згідно із частинами першою, другою статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідно до абзаців першого, другого частини п`ятої статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі рекреаційного призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Статтею 50 ЗК України визначено, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. Відповідно до статті 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації. Згідно зі статтею 52 ЗК України землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Землі загального користування дачного кооперативу безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління кооперативу до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). До земель загального користування дачного кооперативу належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. При цьому існує Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, розроблена відповідно до ЗК України, Закону України «Про землеустрій» та Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2008 року №

224. Відповідно до вищезазначеної Класифікації видів цільового призначення земель, землі рекреаційного призначення віднесено до категорії «Е07». Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку. У даній справі встановлено, що цільове призначення сформованих земельних ділянок (кадастрові номери: 5110300000:02:012:0017, 5110300000:02:012:0016, 5110300000:02:012:0015), що були об`єктом об`єднання та поділу на підставі технічної документації із землеустрою до 23 грудня 2014 року - Е07 - «Землі рекреаційного призначення» (вид використання - розміщення готелю « ІНФОРМАЦІЯ_1 »). Цільове призначення спірної земельної ділянки площею 0,0930 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0179), яка сформувалася за рахунок вищезазначених земельних ділянок та передана ОСОБА_1 і зареєстрована за ним на праві власності, - Е07 - «Землі рекреаційного призначення» (вид використання - Е07-03 для індивідуального дачного будівництва). Встановлено, що державну реєстрацію цієї земельної ділянки проведено на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Встановивши такі обставини у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що формування земельної ділянки площею 0,093 га на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:012:0179) та передача її ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва, відбулися без зміни цільового призначення цієї земельної ділянки, а саме категорії Е07 - «Землі рекреаційного призначення», а лише зі зміною виду її використання в межах цієї категорії та в порядку, визначеному чинним законодавством щодо її формування, а тому необхідності у проходженні додаткових процедур, які застосовуються при зміні цільового призначення, не було. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі. Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року в аналогічній справі № 495/6080/17-ц дійшов подібного висновку про те, що різний правовий режим землі рекреаційного призначення, що відводиться «для будівництва та експлуатації закладу відпочинку» та землі «для індивідуального дачного будівництва», вимагає розроблення проекту землеустрою та встановлення правового режиму використання цієї землі. Водночас у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо). Переглядаючи в касаційному порядку справу, колегія суддів звертає увагу на ці висновки, яких дійшли суди у подібних правовідносинах. Однак разом із цим колегія суддів акцентує увагу на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, на які посилаються заявники у поданій до Верховного Суду касаційній скарзі. Так, правовими підставами заявленого позову є набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з порушенням вимог статей 79-1, 118 ЗК України без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. А також відведення земельної ділянки у власність відповідачу для індивідуального дачного будівництва з порушенням Генерального плану смт Затока та за відсутності детального плану території. У статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено термін «генеральний план населеного пункту», це зокрема містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. У той же час «містобудівна документація» - це затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій. Згідно з положеннями частини другої статті 2 вищезазначеного Закону інструментом державного регулювання планування територій є містобудівна документація, яка поділяється на документацію державного, регіонального та місцевого рівнів. Статтею 5 цього Закону визначено, що програми розвитку регіонів та населених пунктів, програми господарського, соціального та культурного розвитку повинні узгоджуватися з містобудівною документацією відповідного рівня. Частиною першою статті 16 цього ж Закону передбачено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Відповідно до положень статті 17 вказаного вище Закону генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному суді та перевіряючи вищезазначені правові підстави на предмет їх обґрунтованості, суд апеляційної інстанції встановив, що попередньому користувачу - Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України земля надавалась в оренду для розміщення готельного комплексу та відповідно до цієї мети останнім розроблявся проект землеустрою щодо її відведення, у той час як ОСОБА_1 спірну земельну ділянку передано вже у власність для індивідуального дачного будівництва, тобто за іншим видом призначення. Затоківська селищна рада як уповноважений власник землі, самостійно визначивши вид використання земельної ділянки (з «для розміщення готельного комплексу» на «для індивідуального дачного будівництва»), не дотрималась вимог частини п`ятої статті 20 ЗК України, а саме відповідності такого рішення містобудівній документації, в даному випадку Генеральному плану смт Затока. Генеральний план смт Затока (Лиманський курортний район) за місцезнаходженням спірної земельної ділянки (кадастровий номер 5110300000:02:012:0179) фіксує, що ця земельна ділянка знаходиться на території рекреаційного призначення (категорія Е07 «Землі рекреаційного призначення»), але вид використання цієї земельної ділянки є відмінним від того, що значиться в документах по передачі ОСОБА_1 у власність. Отже, суд апеляційної інстанції встановив, що земельну ділянку передано у власність відповідачу для індивідуального дачного будівництва без внесення змін в Генеральний план смт Затока (Лиманський курортний район), що є зміною виду використання земельної ділянки без дотримання її власником Затоківською селищною радою вимог закону. Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Так, відповідно до частини першої статті 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Обов`язок дослідження наявних у матеріалах справи доказів і додатково поданих покладено і на суд апеляційної інстанції під час перевірки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, що передбачено частинами першою та другою статті 367 ЦПК України. У касаційній скарзі, яка переглядається Верховним Судом, скаржники звернули увагу суду касаційної інстанції на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив своє рішення на припущеннях, без вирішення питання про витребування, дослідження та оцінки доказів, якими у цій справі є Генеральний план смт Затока (Лиманський курортний район) та технічна документація із землеустрою щодо об`єднання і поділу вказаних земельних ділянок. Колегія суддів, перевіривши такі доводи касаційної скарги, вважає їх обґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять відомостей щодо дослідження апеляційним судом таких доказів, зокрема Генерального плану смт Затока (Лиманський курортний район) та технічної документації із землеустрою щодо об`єднання і поділу вказаних земельних ділянок. При цьому колегія суддів вважає, що такі докази у справі є вирішальними для ухвалення законного та обґрунтованого у цій справі рішення, яке б відповідало вимогам статей 263, 382 ЦПК України. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Оскільки суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не дослідив зібраних у справі доказів, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судового рішення. Таким чином, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України. Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. С. Висоцька Судді А. І. Грушицький А. А. Калараш Є. В. Петров О. С. Ткачук