Постанова 4818 № 641/7684/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2021 року м. Харків Справа № № 641/7684/17 Провадження № 22-ц/818/4580/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого Хорошевського О.М., Суддів Тичкової О.Ю., Яцини В.Б., Учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 адвоката Юрченка Віктора Володимировича на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2021 року, постановлене суддею Боговським Д.Є., за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення суми, позовом третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про стягнення суми,- ВСТАНОВИВ: У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому після збільшення позовних вимог просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в розмірі 157191,50 грн., інфляційні збитки в розмірі 25606,41 грн., 3% річних в розмірі 12753,99 грн., відшкодувати судові витрати. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 26.09.2016 між ОСОБА_4 з одного боку та ОСОБА_3 і ОСОБА_1 з другого боку було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Судовим рішенням, що набрало законної сили, було визнано недійсним даний договір із посиланням на ст. 229 ЦК України, однак під час розгляду справи сторона відповідача не заявляла вимог про реституцію, оскільки заперечувала проти визнання правочину недійсним. За приписаним ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Така вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно із вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги. Оскільки умовами Договору купівлі-продажу від 26.09.2016 було визначено, що ОСОБА_4 отримав грошові кошти за продаж квартири в сумі 314395,00 грн. ще до підписання договору, які передані йому у рівних частках покупцями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , тому поверненню позивачу підлягає частка грошових коштів в розмірі 157191,50 грн. Позивачем у відповідності до приписів ст. 625 ЦК України на суму заборгованості нараховано 3% річних за період з 27.10.2017 по 10.07.2020 в розмірі 12753,99 грн. та інфляційні збитки за той же період в розмірі 25606,41 грн. Третьої особою ОСОБА_3 також заявлені позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на його користь грошових коштів в розмірі 197280,94 грн., з яких 157191,50 грн. - сума заборгованості за договором купівлі-продажу від 26.09.2016, 25968,04 грн. - інфляційні збитки, 14121,40 грн. - 3% річних на суму заборгованості. Свої вимоги ОСОБА_3 обгрунтовує тим, що 26.09.2016 між ОСОБА_4 з одного боку та ОСОБА_3 і ОСОБА_1 з другого боку було укладено договір купівлі- продажу квартири АДРЕСА_1 . Судовим рішенням, що набрало законної сили, було визнано недійсним даний договір із посиланням на ст. 229 ЦК України, однак під час розгляду справи сторона відповідача не заявляла вимог про реституцію, оскільки заперечувала проти визнання правочину недійсним. За приписаним ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Така вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно із вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги. Оскільки умовами Договору купівлі-продажу від- 26.09.2016 було визначено, що ОСОБА_4 отримав грошові кошти за продаж квартири в сумі 314395,00 грн. ще до підписання договору, які передані йому у рівних частках покупцями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , тому поверненню третій особі ОСОБА_3 підлягає частка грошових коштів в розмірі 157191,50 грн. При цьому, в судових рішеннях у справі щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним не було встановлено факту того, що ОСОБА_5 не отримував грошових коштів. ОСОБА_3 також у відповідності до приписів ст. 625 ІЦК України на суму заборгованості нараховано 3% річних за період з 27.10.2017 по 23.10.2020 в розмірі 14121,40 грн. та інфляційні збитки за той же період в розмірі 25968,04 грн. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційних скаргах представник ОСОБА_1 та ОСОБА_3 адвокат Юрченко В.В. просить рішення суду першої інстанції скасувати як незаконне та необґрунтоване, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове яким позовні вимоги задовольнити. Скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 містить посилання на те, що пред`явлення вимог про реституцію не може бути підставою для відмови у задоволенні вказаних вимог. Судом першої інстанції покладено тягар доказування отримання грошових коштів за договором купівлі продажу продавцем ОСОБА_4 на покупців, тим саме не взявши до уваги умови договору про передачу коштів до його підписання. Відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 судова колегія до уваги не приймає, оскільки його подано після закінчення строку для його подання, а підстави зазначені для поновлення строку не можна визнати поважними. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За правилами до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скаргі підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Залишаючи без задоволення позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 судовим рішенням було повернуто у власність майно, передане ним на виконання умов договору купівлі-продажу, факт передачі грошових коштів в сумі 314395,00 грн. ОСОБА_4 не був підтверджений в ході розгляду справи № 641/8373/16-ц. Про спричинення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 збитків, які могли виникнути при укладенні правочину, визнаного недійсним, не заявлено, тому відсутні підстави для застосування положень ст. 216 ЦК України, а позовні вимоги ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_3 не обґрунтованими. Судова колегія з таким висновком суду першої інстанції не погоджується. Судовим розглядом встановлено, що 26 вересня 2016 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (покупці) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Харитоновою Я.М., предметом якого є квартира АДРЕСА_1 ; покупці прийняли у власність нерухоме майно по, 1/2 частині кожний. Пунктом 3 даного Договору визначено, що за домовленістю сторін продаж вчинено за суму 314395,00 грн., які ОСОБА_4 одержав повністю ще до підписання цього договору. 11.10.2016 ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу та визнання за ним права власності на спірну квартиру. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 06 липня 2017 у справі № 641/8373/16-ц заявлені ОСОБА_4 вимоги були задоволені частково; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 26.09.2016 року №3863 посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Харитоновою Я.М .; визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 26.10.2017 апеляційна скарга ОСОБА_3 відхилена, рішення суду першої інстанції від 06.07.2017 було залишено без змін. Даними судовими рішенням було встановлено, що на момент укладання оспорюваного договору ОСОБА_4 , 1934 року народження, є особою похилого віку, самотній, страждає низкою хронічних захворювань, потребує сторонньої допомоги. Спірний договір не був направлений на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, оскільки після підписання договору позивач ОСОБА_4 залишився проживати у спірній квартирі, а відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не мали намір вселятись та проживати у вищезазначеній квартирі. Дана обставина визнана була сторонами по справі. ОСОБА_4 самостійно продовжує сплачувати комунальні послуги. Крім того спірне житло, а саме квартира АДРЕСА_1 , є єдиним житлом ОСОБА_4 , же належало йому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 05.11.1997, в якому він проживав з 1973 року. Помилка ОСОБА_4 про правову природу договору була обумовлена змістом абз. 2 пункту 8 спірного договору, відповідно до якого сторони домовились, що ОСОБА_4 має право довічного користування та проживання у вищевказаній квартирі. Вказане право користування полягає у можливості довічного проживання ОСОБА_4 у вказаній квартирі та користування будь-яким приміщенням. Ці обставини дають підстави для висновку про намір позивача на укладення договору довічного утримання, тобто особа помилялася щодо правових наслідків договору, що є обставиною, яка має істотне значення, а тому наявні передбачені ст. 229 ЦК України підстави для визнання правочину недійсним, та як наслідок визнання за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції посилався на те, що не було встановлено передачу грошових коштів за договором купівлі-продажу, який в подальшому визнаний недійсним. Проте, судова колегія вважає таке посилання необґрунтованим, оскільки у п. 3 договору купівлі-продажу від 26.09.2016 року зазначено, що продаж вчинено за 314395,00 грн, які ОСОБА_4 отримав повністю до підписання цього договору. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 06 липня 2017 року безгрошовість договору купівлі-продажу не встановлено. На спростування цих умов договору доказів не надано, під час розгляду справи, що розглядається такі обставини не встановлювались. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, про що Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області 27.10.2017 зроблено відповідний актовий запис № 15294. До суду першої інстанції ОСОБА_6 надала свідоцтво про смерть ОСОБА_7 разом із заявою про закриття провадження у справі 05.03.2018 (т. 1 а.с. 48). Разом із тим, 04.04.2018 року ОСОБА_6 надано суду відповідь приватного нотаріуса Саварінської Н.В. про те, що нотаріусом заведена спадкова справа № 26/2017 після смерті ОСОБА_7 та, що до складу спадкоємців останнього входить ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 54). Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_6 отримано 26.06.2018 (т.1 а.с. 147). Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2019 року ОСОБА_6 залучено до участі у справі правонаступником після померлого ОСОБА_7 . За правилами ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другоюі третьою цієїстатті, позбавляється права вимоги. Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_7 вже після смерті останнього. Під час розгляду справи ця обставина була встановлена та позивачі мали змогу дізнатись про це та мали право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину. Таким чином враховуючи викладене, позивачі набули права звернення з вимогою про повернення коштів за договором купівлі-продажу до спадкоємиці ОСОБА_6 , проте у встановлений законом строк та порядок своїм правом не скористались. Вимога у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до ОСОБА_7 правонаступником якого залучено спадкоємцю ОСОБА_6 не можна вважати вимогою пред`явленою до спадкоємця передбаченою ст. 1281 ЦК України. Враховуючи викладене, судова колегія доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні та позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не підлягають задоволенню з підстав викладених у мотивувальній частині. Оскільки, позовні вимоги залишені без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат в порядку ст. 141 ЦПУК України за результатами розгляду апеляційних скарг, не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 адвоката Юрченка Віктора Володимировича - задовольнити частково. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий О.М. Хорошевський Судді: О.Ю. Тичкова В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 09 листопада 2021 року.