Постанова Дніпровський апеляційний суд № 196/966/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7234/21 Справа № 196/966/19 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Ткаченко І.Ю., за участю секретаря Кругман А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Бойка Юрія Олександровича, представника ОСОБА_1 , на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на Ѕ частину будинку і земельної ділянки та позовом третіх осіб, які заявляють вимоги щодо предмету спору ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності, - ВСТАНОВИЛА: У липні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому, враховуючи останні уточнення, просила визнати об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнати за нею право власності на Ѕ частину об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та на Ѕ частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,15 га, кадастровий номер 1225655101:03:029:0007. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 22 вересня 2001 року по 11 грудня 2017 року. Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З часу укладення шлюбу з ОСОБА_3 сторони планували збудувати будинок, бо окремого житла у них не було і вони проживали спочатку у її батьків в с. Китайгорд, а потім в смт. Царичанка у батьків відповідача. На початку 2010 року почали будівництво будинку в АДРЕСА_1 . Документи на будівництво будинку - будівельний паспорт, рішення про приватизацію земельної ділянки для розташування на ній будинку в розмірі 0,15 га оформлялись на ім`я чоловіка - ОСОБА_3 . Будинок будувався спільними з чоловіком коштами, а також коштами її батька ОСОБА_6 , але з його боку це була допомога, умови про його частку в новобудові не було. За весь час перебування в шлюбі сторони вели спільне з чоловіком господарство. В грудні 2010 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 72,4 кв. м. було збудовано з повним обсягом житлових комунікацій - здійснено опалення, підведено водопровід та водовідвід, підведено газопостачання та електропостачання. Сім`я позивача, тобто вона, ОСОБА_7 та їхній син ОСОБА_8 , стали проживати в цьому будинку, а в реєстрації за цим місцем проживання їм відмовили реєстраційні служби за мотивами не введення офіційно будинку в експлуатацію та відсутності реєстрації права власності на вказаний будинок у державному реєстрі нерухомості. В цьому будинку позивач з сином проживає і по цей час, а відповідач проживав разом з нею та сином і після розірвання шлюбу, однак у вересні 2018 року проживає в іншому будинку. Спільний з колишнім чоловіком будинок до цього часу документально не введено в експлуатацію та не внесено в державний реєстр нерухомості в установленому законом порядку, що позбавляє можливості позивача в повному обсязі реалізувати її право як співвласника зазначеного будинку. Колишній чоловік ОСОБА_3 навмисно зволікає з оформленням введення в експлуатацію будинку та реєстрації права власності на цей будинок, заперечує наявність мого права власності на частку будинку, вимагає її виселення з будинку, стверджує, що будинок належить тільки йому. За таких обставин позивач змушена звертатись за захистом своїх прав до суду. У жовтні 2020 року звернулися до суду з позовом треті особи ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , які заявляють вимоги щодо предмету спору, в якому просять визнати за ними право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на будівельні матеріали, з якого збудований житловий будинок та господарські будівлі і споруди в АДРЕСА_1 . Позов мотивовано тим, що вони перебуваючи у шлюбі, у 2007 році одержали від компетентних органів дозволи на користування земельною ділянкою для житлової забудови, на її забудову відповідно до будівельного паспорту, а також за власний кошт придбали будівельні матеріали, наймали виконавців будівельних робіт та власними силами проводили будівельні роботи до останнього часу. Всі дозвільні документи оформлювались на одного з подружжя - ОСОБА_1 . Станом на 2010 рік третіми особами було витрачено на будівельні матеріали грошову суму, яка є еквівалентом понад 6 900 доларів США. Витрати стосувалися придбання цементу, щебню, відсіву, піску, буту, цегли, шлакоблоку, шиферу, будівельних плит, глини, виробів з дерева, балок, утеплювачів, металовиробів. Наймалася будівельна техніка та автотранспорт для доставки будівельних матеріалів. Наймалися будівельники та використовувалася їхня фізична праця. Посилаючись на те, що їм, як забудовникам та власникам будівельних матеріалів, належить право на будівельні матеріали, з якого побудований об`єкт незавершеного будівництва, просять задоволнити заявлені позовні вимоги. Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину об`єкту незавершеного будівництва житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,15 га, кадастровий номер 1225655101:03:029:0007, що розташована по АДРЕСА_1 . Відмовлено у задоволенні позовних вимог третіх осіб, які заявляють вимоги щодо предмету спору ОСОБА_1 , ОСОБА_4 . Додатковим рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2021 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1 982 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог третіх осіб, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції не було враховано обставини та норми закону на які заявник посилався у своїй позовній заяві. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що 22 вересня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений шлюб, який розірвано 11 грудня 2017 року /а. с. 12-14/. Житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , збудовано в 2011, 2012 р. р., згідно даних технічного паспорту /а.с. 15-19/. Вказаний житловий будинок не введено в експлуатацію та право власності на вказане домоволодіння не зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що не оспорюється учасниками справи. Земельна ділянка площею 0,15 га, кадастровий № 1225655101:03:029:0007, передана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно рішення Царичанської селищної ради № 210-9/VII від 11 травня 2016 року належить ОСОБА_3 . Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 травня 2016 року /а. с. 23/. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 з присадибною земельною ділянкою набуто сторонами в період шлюбу, тому вказане майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. З даним висновком також погоджується колегія суддів виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 вересня 2001 року по 11 грудня 2017 року. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Згідно частини першої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України). Відповідно до частини першої статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України). Як всатновлено судом, право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 26 травня 2016 року, тобто у період перебування у шлюбі з ОСОБА_2 . Отже, суд першої інстанції, визначаючи земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0, 15 га спільною сумісною власністю подружжя із рівними частками дійшов правильного висновку. У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351 ЦК України), вживаються також інші поняття, наприклад: «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України), «об`єкт будівництва» (статті 876, 877, 879-881, 883 ЦК України), однак прямого визначення цих понять не міститься. Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, необхідно визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) це нерухома річ особливого роду, оскільки її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства. Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами. Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію. Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 і, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року в справі № 158/2404/13-ц та постанові Верховного суду від 12 лютого 2020 року у справі 488/3103/17-ц. Доводи апеляційної скарги щодо неможловості поділу об`єкта незавершеного будівництва спростовуються вищевикладеним. Доводи скарги щодо невстановлення судом належність будівельних матеріалів саме подружжю колегія суддів вважає неогрунтованими, оскільки судом встановлено, що спірний будинок збудовано у період шлюбу на земельній ділянці, на яку право власності за відповідачем зареєстравано у період шлюбу, а тому дане майно є спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, третіми особами не було надано належних доказів щодо придбання будівельних матеріалів саме за їх кошти, а тому дані твердження не спростовують висновків суду першої інстанції. Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Проте, суду не надано будь-яких належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог третіми особами. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не надано об`єктивних, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що їх кошти було використано для будівництва спірного будинку. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 12, 81 ЦПК України), прийшов до правильного висновку, що грунтується на матеріалах справи. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанції було дотримано норми матеріального та процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості та незаконності рішення не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування рішення, оскільки скарга не містить обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу адвоката Бойка Юрія Олександровича представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2021 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко І.Ю. Ткаченко