Постанова 4803 № 201/11242/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5362/21 Справа № 201/11242/18 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 29 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави, - ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з уточненим, 08 листопада 2018 року, позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави. В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що у серпні 2018 року ОСОБА_2 побачила пропозицію на Інтернет сайті ОЛХ з продажу телевізору SAMSUNG UE43NU7400UXUA вартістю 20 000 грн. Погодившись на цю пропозицію, позивач записала зі слів продавця на ім`я ОСОБА_4 номер його картки, на яку слід було перерахувати передплату у розмірі 16 000 грн для подальшого відправлення товару «Новою поштою». Сумнівів щодо перерахування коштів на картку не було, оскільки на сайті ОЛХ ОСОБА_4 був зареєстрований з 2015 року. На момент перерахунку на картці позивачки коштів було не достатньо, тому додаткові кошти на цю ж картку перерахував її чоловік ОСОБА_3 зі своєї картки. Як з`ясувалося після перерахування коштів, картка належить зовсім іншій особі з таким же іменем, оскільки воно було відображено на сайті. Позивачі зрозуміли, що здійснили перерахунки помилково на користь іншої особі. За допомогою його РНОКПП вдалося встановити особу та місце знаходження отримувача коштів, яким виявився ОСОБА_1 .Таким чином на користь ОСОБА_1 , з яким у позивачів відсутні будь-які договірні відносини, було перераховано грошові кошти в загальному розмірі 16 117 грн. З метою врегулювання спору, 05 жовтня 2018 року позивачі направили на адресу відповідача вимогу від 03 жовтня 2018 року про повернення грошових коштів, яка отримана ним 13 жовтня 2018 року, але залишена без реагування. Враховуючи викладене, просили стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 14 017 грн, а на користь ОСОБА_3 2 100 грн, а також компенсувати за рахунок відповідача судові витрати. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено повністю (а.с. 45-46). В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково стягнув з них грошові кошти, оскільки вони не є безпідставно набутими. Вказував, про те, що він робив ремонт у квартирі позивачів на підстав усної домовленості у зв`язку з чим йому і перераховували грошові кошти (а.с.96-99). 24 червня 2021 року позивачі надали відзив на апеляційну скаргу в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказували про те, що зазначаючи, що між ними існував договір жодних доказів не надав (а.с.118-124). Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову становить 16 117 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4 ст. 367 ЦПК України). Відповідно до ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо. Проте, у повній мірі зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачами на користь ОСОБА_1 перераховано грошові кошти в загальному розмірі 16 117 грн, в тому числі від платника ОСОБА_2 : в сумі 2 000 грн платіжним дорученням №93505032253813881041 від 27 серпня 2018 року; в сумі 1 554 грн платіжним дорученням №93505032255319687609 від 29 серпня 2018 року; в сумі 7 900 грн платіжним дорученням №93505032255341392170 від 29 серпня 2018 року; в сумі 2 563 грн платіжним дорученням №180830РР111535636306701862 від 30 серпня 2018 року, а також від платника ОСОБА_3 в сумі 2 100 грн платіжним дорученням №73063341755430628124 від 29 серпня 2018 року(а.с. № 5-9). Як вказують позивачі, вказані грошові кошти були перераховані помилково, призначалися іншій особі, з якою позивач ОСОБА_2 у серпні 2018 року домовлялася про придбання через Інтернет сайт ОЛХ телевізору SAMSUNG UE43NU7400UXUA вартістю 20 000 грн. Помилка у перерахуванні сталася тому, що номер картки був записаний зі слів продавця і позивачі помилилися в його особі. Будь-яких договірних відносин з ОСОБА_1 позивачі не мали і не мають, тому відсутні правові підстави для отримання вказаних грошових коштів. З метою врегулювання спору 05 жовтня 2018 року позивачі направили на адресу ОСОБА_1 вимогу від 03 жовтня 2018 року про повернення грошових коштів (а.с. № 10), яка отримана останнім 13 жовтня 2018 року, але залишена без реагування. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що сплачені позивачами кошти в сумі 16 117 грн. можна вважати майном, набутим відповідачем без достатньої правової підстави. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв`язку з наступним. Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним. Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 та постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18). У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК Україниє відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК Українизастосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) дійшла висновку, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно зі статтями 12,13 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів. За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач ОСОБА_2 , вказуючи на те, що у серпні 2018 року, на пропозицію інтернет сайту ОЛХ з продажу телевізору Самсунг вартістю 20 000 грн, записавши номер картки продавця ОСОБА_4 здійснила передоплату за нього, та таким чином помилково перевела грошові кошти відповідачу. Втім жодних доказів того, що існувало оголошення, за яким вона мала намір придбати телевізор, суду надано не було. З платіжних доручень вбачається, що грошові кошти переводились різними частинами у різні дні, 27 серпня 2018 року, 29 серпня 2018 року та 30 серпня 2018 року. Що ж стосується доводів позивачів про наявність помилки при здійсненні перерахунку коштів, колегія суддів оцінює їх критично, оскільки позивачами не доведено сутності такої помилки, в чому вона полягає, а саме, у номері рахунку, на який здійснювався переказ, в розрахунках, в особі отримувача чи інше. Той факт, що відповідачем також не надано доказів на підтвердження існування між сторонами правовідносин, не звільняє позивача від обов`язку доказування у справі. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості, однак, судом не було враховано вищевказані обставини. Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги залишити без задоволення. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч.ч.1,13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України та враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено, колегія суддів прийшла до висновку про стягнення з позивачів на користь відповідача судовий збор за подання апеляційної скарги по 528, 60 грн. з кожного. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави - відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 528,60 грн. з кожного. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров