Постанова 4815 № 570/5723/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 листопада 2021 року м. Рівне Справа № 570/5723/18 Провадження № 22-ц/4815/663/21 21 жовтня 2021 року м. Рівне Справа № 570/5723/18 Провадження № 22-ц/4815/663/21 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С. секретар судового засідання: Ковальчук Л.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 27 січня 2021 року, ухвалене в складі судді Гнатущенко Ю.В., повний текст якого складено 08 лютого 2021 року у справі № 570/5723/18, в с т а н о в и в : У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів сплачених за автомобіль. Позов обґрунтовано тим, що в липні 2012 року в м.Рівне він домовився з ОСОБА_2 про купівлю-продаж автомобіля марки «Volkswagen Passat», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Оскільки, автомобіль перебуває у заставі банку ВАТ «Фінанси та кредит» сторони дійшли згоди, що відповідач передає позивачу у власність вищевказаний автомобіль, а останній погашає залишок кредиту в сумі 17000 доларів США в банку АТ «Фінанси та кредит» за ОСОБА_2 . Вказаний автомобіль позивач вирішив придбати за власні кошти для свого зятя ОСОБА_3 . В подальшому, відповідач передав позивачу автомобіль, свідоцтво про реєстрацію даного автомобіля та ключі від нього. Письмовий договір сторони повинні були укласти після зняття заборони банком на відчуження автомобіля. Позивач через свого зятя ОСОБА_3 сплатив за автомобіль кошти у банк ВАТ «Фінанси та кредит» на загальну суму 15812 доларів США. У травні 2014 р. в с.Велика Копаня Хустського району, Закарпатської області працівниками поліції було затримано автомобіль марки «Volkswagen Passat», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , так як державним виконавцем ДВС Рівненського районного управління юстиції на все майно ОСОБА_2 накладено арешт. Просить визнати поважними причини пропуску строку позовної давності звернення до суду з позовною заявою та поновити строк; стягнути з відповідача на його користь кошти в сумі 15812 доларів США, що по курсу станом на день звернення до суду 19.11.2018 року становить 438783 грн. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 27 січня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів сплачених за автомобіль задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 438 783 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 704,80 грн. судового збору. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким в задоволені позовних вимог відмовити. Вважає що між сторонами відсутній будь-який правочин, що породжує за собою права та обов`язки для осіб. Покликається на те, що жодних домовленостей між сторонами про купівлю-продаж автомобіля «Volkswagen Passat», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ніколи не було. Відзив не надходив. Сторони та їх представники в судове засідання не з`явились повторно, про день та час розгляду справи були належним чином повідомленні. Представник відповідача адвокат Пашкевич І.А. повторно подала клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки її довіритель не може з`явитись у судове засідання через тяжкі сімейні обставини, проте доказів поважності причин неявки до суду не надала. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18 вказано, що "якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні." Враховуючи, що поважність причин повторної неявки відповідача та його представника судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у відсутності відповідача та його представника. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам судове рішення відповідає. Установлено, що ОСОБА_2 є власником автомобіля марки «Volkswagen Passat», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , яке містить особливі відмітки «кредит ТОВ «Фінанси та кредит». У липні 2012 року між сторонами було досягнуто домовленості про купівлю-продаж вказаного автомобіля. На виконання вказаної домовленості позивачем, через свого зятя ОСОБА_3 , у період з 26.07.2012 по 29.01.2013 сплачено заборгованість за кредитним договором № ф1-06/46514-82 від 14.03.2006 р. в Північно-Західне РУ банку АТ «Фінанси та кредит» за позичальника ОСОБА_2 в розмірі 15 812 доларів США, а останній передав ОСОБА_1 автомобіль марки «Volkswagen Passat», 2006 року випуску та документи на нього. Автомобіль зареєстрований за позивачем не був, оскільки перебував у заставі Банку. У травні 2014 року працівниками поліції було затримано автомобіль марки «Volkswagen Passat», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , через накладення державним виконавцем арешту на все майно відповідача. У подальшому відповідач відмовився від договору купівлі-продажу, останнім не відчужено автомобіль позивачу, коштів сплачених на погашення кредиту також не повернув. Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно зі статтею 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна зі сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. За змістом частини першої статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання Частиною першою статті 571 ЦК України передбачено що, якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання. Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору. Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові. Судова колегія прийшла до висновку, що сума названа сторонами як завдаток, фактично таким не є, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу. Волевиявлення сторін щодо надання договору сили попереднього договору купівлі-продажу автомобіля дослідженням змісту цього договору суд не встановив. Внесення завдатку, як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникнути підставі договору купівлі- продажу автомобіля. За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що договір купівлі-продажу автомобіля, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі не укладався, а сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому, тому отримана відповідачем грошова сума, яка була зарахована за домовленістю між сторонами на погашення його кредитних зобов`язань перед банком, є авансом, який підлягає поверненню позивачу. Положення частини другої статті 215, частини першої статті 218, частини першої статті 220 ЦК України передбачають недійсність правочину, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Така позиція узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі за № 296/10217/15-ц та із постановами Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі за № 639/9339/16-ц; від 11 жовтня 2019 року у справі за № 569/12745/13-ц. Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Станом на момент звернення до суду 19.11.2018 р. позивач передав суму авансу у розмірі 15 812 доларів США, що еквівалентно 438 783 грн., тобто сторони відповідно до вимог частини другої статті 533 ЦК України у зобов`язанні визначили грошовий еквівалент у іноземній валюті за офіційним курсом на день платежу. За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення на користь позивача сплачені ним кошти як аванс за договором у сумі еквівалентній 15812 доларів США, що з урахуванням офіційного курсу гривні щодо долару США, встановленого Національним банком України на 19.11.2018 р. складає 438783 грн. Така позиція узгоджується з постановою Великої палати Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі за № 296/1021/15-ц. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки. Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Витрати за подання апеляційної скарги слід віднести за рахунок відповідача. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 27 січня 2021 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 12 листопада 2021 року. Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Боймиструк С.В. Шимків С.С.