Постанова Київський апеляційний суд № 753/13959/20

справа № 753/13959/20 головуючий у суді І інстанції Мицик Ю.С. провадження № 22-ц/824/9143/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А., з участю секретаря Мариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року по цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ткачової Катерини Володимирівни, заінтересовані особи: Дарницький районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), ОСОБА_2 ,- В С Т А Н О В И В: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції України (м. Київ) Ткачової Катерини Володимирівни, просив: визнати дії старшого державного виконавця Ткачової К.В. при обчисленні розрахунку заборгованості по аліментам під час виконання судового наказу Дарницького районного суду м. Києва від 24.02.2020 по справі № 753/3287/20 - неправомірними; визнати недійсним та скасувати розрахунок заборгованості зі сплати аліментів № 61621092/2 від 17.06.2020 у виконавчому провадженні № 61621092; зобов`язати старшого державного виконавця Ткачову К.В. здійснити помісячний перерахунок заборгованості зі сплати аліментів. Скарга обґрунтована тим, що 03.04.2020 року старшим державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції України (м. Київ) Ткачовою Катериною Володимирівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 61621092 на підставі судового наказу Дарницького районного суду м. Києва від 24.02.2020 про стягнення аліментів. 18.07.2020 від Дарницького РВ ДВС у м. Києві скаржник отримав вимогу від 17.06.2020 № 61621092/2 про звернення стягнення із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів у розмірі 70% щомісячно до погашення заборгованості, яка станом на 01.06.2020 складала 196 946.28 грн. та відповідний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів. Скаржник вважає, що розрахунок заборгованості зі сплати аліментів повинен бути скасований, а заборгованість перерахована. Зазначає, що державний виконавець діяв неправомірно при обчисленні розрахунку, внаслідок чого розмір заборгованості по аліментам не відповідає дійсності, чим порушено його права. Крім того вказує, що він в добровільному порядку сплачував аліменти на картковий рахунок ОСОБА_2 , сплачував всі необхідні додаткові витрати на дітей, комунальні послуги та виплати по кредиту. Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.Визнано неправомірними дії головного державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Ткачової Катерини Володимирівни при обчисленні заборгованості ОСОБА_1 по аліментах у виконавчому провадженні № 61621092 з примусового виконання судового наказу Дарницького районного суду м. Києва від 24.02.2020 у справі № 753/3287/20. Зобов`язано головного державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Ткачову Катерину Володимирівну здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 по аліментах за період з 19.02.2020 по 30.07.2020 у виконавчому провадженні № 61621092 з примусового виконання судового наказу Дарницького районного суду м. Києва від 24.02.2020 у справі № 753/3287/20.В іншій частині вимог скарги відмовлено. Не погоджуючись з вказаною ухвалою, Дарницький районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)подав апеляційну скаргу, В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги в повному обсязі. При цьому, апелянт зазначає, що дії виконавця щодо примусового виконання судового наказу, здійснені у відповідності та у порядку визначеному чинним законодавством. Державним виконавцем дотримано процедуру доведення до відома боржника інформації та документів виконавчого провадження. Вважає, що боржник звернувся до суду з порушенням строків оскарження рішень та дій державного виконавця. На думку апелянта, боржник невірно визначив спосіб захисту цивільних прав та інтересів. Крім того, вказує, що оскільки виконавчий документ не містить посилання на граничний розмір аліментів, державний виконавець при обчисленні розміру заборгованості зі сплати аліментів та при стягненні аліментів не уповноважений обмежувати суму коштів (платежів), що підлягають стягненню щомісячно. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 16 вересня 2021 року до суду надійшов відзив скаржника, ОСОБА_1 , на апеляційну скаргу, згідно якого просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. При цьому зазначає, що його неналежне повідомлення про початок примусового виконання рішення доведено в суді першої інстанції. Апелянтом не доведено направлення виконавчих документів скаржнику. Обраний спосіб захисту вважає належним та ефективним. 23 вересня 2021 року до суду надійшов відзив представника заінтересованої особи, адвоката - Ткаченка О.В., згідно якого просив апеляційну скаргу задовольнити у повному обсязі. Вказує, що вимогами законодавства не надано можливість виконавцю при здійсненні виконавчого провадження виходити за межі виконавчого документу, що є підставою для стягнення. Вважає, що обраний скаржником спосіб захисту суперечить вимогам цивільно-процесуального законодавства. В судовому засіданні державний виконавець Ткачова К.В. та представник заінтересованої особи, адвокат - Ткаченко О.В. просили апеляційну скаргу задовольнити. Представник скаржника, ОСОБА_1 , адвокат Омельченко Д.В., в судовому засіданні просила апеляційну скаргу залишити без задоволення. Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвалисуду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з такого. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 24.02.2020року Дарницьким районним судом м. Києва було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 аліментівна користь ОСОБА_2 на утримання двох синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини від його заробітку/доходу щомісячно й до досягнення повноліття сином ОСОБА_3 , а потім - у розмірі 1/4 частини від його заробітку/доходу до повноліття сина ОСОБА_4 , починаючи із дня пред`явлення заяви до суду - 19.02.2020 року. 03.04.2020 року старшим державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції України (м. Київ) Ткачовою Катериною Володимирівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 61621092 на підставі судового наказу Дарницького районного суду м. Києва від 24.02.2020 про стягнення аліментів. Відповідно до розрахунку заборгованості по сплаті аліментів за період з лютого 2020 року по травень 2020 року, скаржнику в лютому 2020 року було нараховано до виплати - 5184,54, в березні 2020 року 173 461,23 грн, в квітні 2020 року - 42 660,73 грн., в травні 2020 року - 42 315,13 грн., в червні 2020 року - 42169,82 грн. Задовольняючи скаргу частково, суд першої інстанції виходив з того, щонарахування розміру аліментів за березень 2020 року у сумі 173 461,23 грн. є неправомірним, оскільки такий розмір перевищує граничний розмір і є більше десяти прожиткових мінімумів на одну дитину відповідного віку.Розрахунок заборгованості по сплаті аліментів за березень 2020 року у розмірі 173 461,23 грн., здійснено без врахування визначеного законом обмеження, тому скарга в цій частині є обгрунтованою. Оцінюючи висновки суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного. Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 1 статті 5 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII«Про виконавче провадження» (далі - Закон) встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 3 Закону, рішення підлягають примусовому виконанню на підставі виконавчих документів, зокрема судових наказів. Частиною 3 статті 431 ЦПК України передбачено, що виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Вимоги до виконавчого документу встановлені статтею 4 Закону. Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 Цивільного Процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Згідно із ч. 5 ст. 183 Сімейного кодексу України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягнення аліментів за судовим наказом обмежується максимально встановленим законодавством розміром. Відсутність зазначення у судовому наказі граничного розміру суми аліментів не може бути підставою для стягнення розміру аліментів, що перевищує десять прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Апеляційним судом встановлено, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць дітей віком від 6 до 18 років у розмірі : з 1 січня 2020 року - 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень. Враховуючи зазначене максимальний розмір аліментів, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 мав становити: з лютого по липень 2020 року у розмірі 44 360,00 грн. на двох дітей. А відтак, суд першої інстанції вірно вважав, що нарахування розміру аліментів за березень 2020 року у сумі 173 461,23 грн. є неправомірним, оскільки перевищує розмір десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Вказаного висновку доводи апеляційної скарги не спростовують, а посилання апелянта на відсутність у виконавчому документі граничного розміру аліментів є безпідставними та такими, що не відповідають вимогам вказаних вище норм законодавства. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що відповідно до статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення і підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до ч.1 ст.271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи при цьому змісту судового рішення. Отже, доводи апелянта про те, що саме скаржник повинен звертатися до суду за роз`ясненням судового рішення на думку колегії суддів є хибними і не заслуговують на увагу, оскільки у разі, якщо державному виконавцю не зрозуміло, на його думку, зміст судового рішення, що впливає на порядок його примусового виконання, саме він, в силу вимог ст. 271 ЦПК України має звернутися до суду за його роз`ясненням. Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. За змістом чч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до вимог ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно п. 4 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Відповідно до змісту вищенаведених норм законодавства вбачається, що при здійсненні розрахунку зі сплати аліментів виконавець зобов`язаний враховувати суми аліментних платежів, які сплачені боржником у виконавчому провадженні на користь стягувача, якщо сплата таких сум підтверджена документально. Враховуючи наведені норми права, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що додані скаржником квитанції про сплату комунальних послуг, витрат на утримання будинку та прибудинкової території, оплату кредитних зобов`язань правомірно не враховані виконавцем при розрахунку заборгованості, оскільки останні не є аліментними платежами. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Також, на думку апеляційного суду є неспроможними доводи апелянта та представника стягувача щодо неналежності обраного способу захисту скаржником. Гарантією прав фізичних та юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. Частиною восьмою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Згідно з частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. У постанові від 13 січня 2021 року у справі №61-15422св20 Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки заявник звернулася до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, то такий спір може розглядатися у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що передбачений розділом VIIЦПК України. До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 29 серпня 2018 року у справі N 201/10328/16-ц, провадження N 14-192цс18; від 27 листопада 2019 року у справі N 201/10329/16-ц, провадження N 14-496цс19. Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у постанові від 05 серпня 2020 року у справі N 464/6206/18, провадженняN 61-18142св19.Тобто, у вказаній категорії справ боржник, як і стягувач аліментів, вправі обирати спосіб судового захисту: або оскаржувати дії державного виконавця, або пред`являти позов на загальних підставах, що узгоджується з пунктом 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року N 6 (з відповідними змінами) і підтверджується судовою практикою Верховного Суду. Верховний суд вказав, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів підлягають вирішенню судом лише у порядку позовного провадження. Помилковим є висновок апеляційного суду і щодо компетентності суду зобов`язувати державного виконавця вчиняти певні дії, так як це не є втручанням у повноваження державного виконавця, а узгоджується із положенням частини другої статті 451 ЦПК України, згідно з яким у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Отже, вимога скарги про зобов`язання державного виконавця провести повторний розрахунок заборгованості боржника по сплаті аліментів є правомірною й підлягає перевірці по суті, яка зазначена у скарзі, а саме щодо певного розрахунку державною виконавчою службою заборгованості по аліментам. За таких обставин, доводи апеляційної скарги про обрання боржником невірного способу захисту цивільних прав та інтересів на думку апеляційного суду є безпідставними, оскільки у визначений скаржником спосіб він зможе ефективно захистити свої права та інтереси. Колегія суддів вважає, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів, що спростовують висновки суду першої інстанції. Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх». Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення скарги, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Поряд з цим, доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінкута тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в ухвалі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому, судове рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - залишити без задоволення. Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська В.А. Нежура