Постанова Львівський апеляційний суд № 461/9988/20

Справа № 461/9988/20 Головуючий у 1 інстанції: Мисько Х.М. Провадження № 22-ц/811/2309/21 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І. за участі секретаря: Савчук Г.В., без участі сторін, розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» на рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до кредитної спілки «Перше кредитне товариство» про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання,- ВСТАНОВИЛА: В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Позовні вимоги мотивував тим, що 28 квітня 2012 року Приморським районним судом м.Одеси розглянуто цивільну справу №1522/6783/12 та винесено рішення, яким вирішено стягнути з КС «Перше кредитне товариство» на користь ОСОБА_1 суми внеску та відсотків по ньому за Депозитним договором №ЛВ-1/0120/09/1551 від 21 вересня 2009 року та Договору №ЛВ-20/0041/08/0986 від 19 вересня 2008 року, з урахуванням Додаткового Договору №1 від 21 липня 2009 року в розмірі 9507,57 грн. 10 травня 2012 року вказане рішення набрало законної сили та 21 червня 2012 року видано виконавчий лист №1522/6783/12, який скеровано позивачем на виконання до відділу ДВС Приморського районного управління юстиції у м.Одесі. На даний час, у Другому Приморському відділі ДВС м.Одеса ГТУЮ в Одеській області відкрито виконавче провадження №55267625 по вищевказаному виконавчому листі та тривають виконавчі дії, однак, боржник ухиляється від виконання рішення суду. Крім того, зазначав, що у п.п.4.1, 4.2 Договору №ЛВ-1/0120/09/1551 від 21 вересня 2009 року та Договору №ЛВ-20/0041/08/0986 від 19 вересня 2008 року зазначено про те, що сторони несуть відповідальність за порушення умов цього Договору, згідно чинного законодавства України, порушення умов цього Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору. Відтак, згідно наданого розрахунку пені за несвоєчасне виконання договорів про повернення депозитних вкладів та нарахованих на нього процентів, згідно облікової ставки НБУ, вважає, що сума пені за грудень 2019 року становить: 84141,96 грн. (35368,20 грн. +48773,76 грн.). Також просив стягнути в його користь з відповідача 2500,00 грн. компенсації за відрив від звичайних занять, підготовку, написання та подання позовної заяви за п`ятнадцять днів. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 26 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду оскаржили ОСОБА_1 та Кредитна спілка «Перше кредитне товариство». В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що вимога про стягнення пені за порушення відповідачем виконання грошового зобов`язання за договором, підтвердженого рішенням суду, яке набрало законної сили, передбачено на підставі тлумачення у рішенні КСУ від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 щодо ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань». Також посилається на правові позиції, висловлені Верховним Судом у справі №310/11534/13-ц та №461/709/19. Звертає увагу на те, що у поданому відзиві на позовну заяву, представник відповідача не заперечує щодо невиконання відповідачем грошового зобов`язання згідно умов договору №ЛВ-1/0120/09/1551 від 21 вересня 2009 року та договору №ЛВ-20/0041/08/986 від 19 вересня 2008 року про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок, та не надав доказів виконання рішення суду від 28 квітня 2012 року у справі №1522/6783/12. Зазначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання і не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України. Посилається на те, що у разі задоволення позову, йому також належить компенсація за відрив від звичайних занять за підготовку, складання та подання позовної заяви та апеляційної скарги. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги Кредитна спілка «Перше кредитне товариство» зазначає, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу. Звертає увагу на те, що ЦПК України та законодавство України з питань діяльності адвокатури дозволяють стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які мають бути сплачені довірителем адвокату у подальшому, відповідно до умов договору про надання вказаної допомоги. Зазначає, що у справі наявні всі належні та достатні докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, яку вони просили стягнути, а також дотримані всі відповідні норми ЦПК України. Стверджує, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», однак при цьому він не звільняється від сплати витрат на правову допомогу. Посилається на те, що відсутні правові підстави для зменшення розміру витрат на правову допомогу, оскільки такого клопотання позивач не заявляв та не заявляє. Просить рішення суду скасувати в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» слід задовольнити частково з наступних підстав. Як вірно встановлено судом першої інстанції, 21 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою «Перше кредитне товариство» укладено Договір №ЛВ-1/0120/09/1551 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок в розмірі 5555 грн. строком на 13 місяців. 19 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою «Перше кредитне товариство» укладено Договір №ЛВ-20/0041/08/986 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок в розмірі 100 грн. на строк 12 місяців. Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2012 року у справі №1522/6783/12 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Вирішено стягнути з КС «Перше кредитне товариство» на користь ОСОБА_1 суму внеску та відсотки по ньому за депозитним Договором ЛВ-1/0120/09/1551 від 21 вересня 2009 року та Договору № ЛВ-20/0041/08/986 від 19 вересня 2009 року, з урахуванням додатковового договору №1 від 21 липня 2009 року в розмірі 9507,57 грн. та 120 грн. витрат на іфнормаційно-технічне забезпечення. В задоволенні вимог щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 5000 грн. відмовлено. Частиною 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання. Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Таким чином, передумовою для стягнення пені є порушення виконання грошового зобов`язання відповідачем. Відповідно до ст.1 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст.3 цього Закону, розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. ОСОБА_1 надано суду розрахунок, відповідно до якого, розмір пені за грудень 2019 року становить 84141,96 грн. При цьому, жодних доказів на підтвердження неналежного виконання відповідачем зобов`язання, що дає підстави для стягнення на його користь пені, матеріали справи не містять. Зокрема, відсутні будь-які відомості про видачу виконавчого листа №1522/6783/12 на виконання рішення суду від 28 квітня 2012 року, докази на підтвердження звернення з вказаним виконавчим листом до виконавчої служби та факту невиконання вказаного рішення. Згідно із ч.2 ст.1 Закону України «Про кредитні спілки», кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансової послуги. Встановлено, що відповідач - КС «Перше кредитне товариство» є фінансовою, а не банківською установою. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не обґрунтував належним чином розрахунок пені за вказаний ним період, а саме: період 01 грудня 2019 року по 31 грудня 2019 року включно, згідно облікової ставки НБУ із застосуванням пені, а також того, що облікова ставка НБУ стосується фінансової установи - КС «Перше кредитне товариство» Крім цього, як вбачається з умов договорів про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки, укладених між ОСОБА_1 та КС «Перше кредитне товариство», відповідальності у виді неустойки (пені, штрафних санкцій) та розміру такої за прострочення або несвоєчасне повернення грошових коштів не встановлено. Натомість, такі містять посилання на «чинне законодавство України». Крім того, судом встановлено, що 31 травня 2011 року Господарським судом Одеської області було відкрито провадження у справі №7/17-2087-2011 про визнання Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» банкрутом. 05 травня 2013 року судом затверджено реєстр кредиторів кредитної спілки. 05 квітня 2016 року Господарським судом Одеської області винесено ухвалу про припинення провадження у справі та затверджено мирову угоду з кредиторами вкладниками, згідно умов якого сплата заборгованості відстрочується на один рік від моменту затвердження мирової угоди та сплачується після закінчення цього строку. ОСОБА_1 не звертався до Господарського суду Одеської області з вимогами про визнання його конкурсним кредитором. Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції проте, що зобов`язання КС «Перше кредитне товариство» перед позивачем, які виникли на підставі наявних у справі договорів є такими, що припинилися в силу положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 02 жовтня 2012 року), а саме - вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Оцінюючи покликання позивача на практику судів касаційної інстанції, як на підставу задоволення позову, суд першої інстанції правильно зазначив, що наведені правові висновки висловлені у вказаних справах не є подібними за змістом, не є тотожними та в повній мірі не відповідають характеру правовідносин сторін у цій справі, а відтак, не можуть бути застосовані у даній справі, як підстава для задоволення позову. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов правильного висновку, що аргументи, якими позивач мотивував свої позовні вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за договорами вкладу, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому, в задоволенні таких слід відмовити. Також, зважаючи на вищенаведене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у виді компенсації за відрив від звичайних занять у розмірі 2500,00 грн. Оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення пені, тому й відсутні підстави для стягнення витрат за відрив від звичайних занять у розмірі 5199,84 грн. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача понесених витрат на правову допомогу, оскільки з долучених до матеріалів справи документів, не вбачається доказів того, що сплачені кошти в сумі 3000,00 грн. були відраховані у встановленому законом порядку з рахунку КС «Перше кредитне товариство», передбаченому для юридичних осіб. Як встановлено судом, між відповідачем та адвокатом Племениченко Геннадієм Вячеславовичем укладено договір про надання правової допомоги №461/9988/2020/1 від 11 грудня 2020 року, предметом якого є надання клієнту правничої допомоги у цивільній справі №461/9988/20. Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 12 лютого 2021 року, згідно договору, вартість послуг, наданих адвокатським об`єднанням становить 3000,00 гривень. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Верховний Суд в Постанові від 12.06.2018 року по справі №462/9002/14-ц (провадження №61-9880св18), прийшов до наступних висновків: «свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг у формі представництва у суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес). Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту. Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постановах КЦС ВС від 09.06.2020 року по справі №466/9758/16-ц та від 15.04.2020 року по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені. Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів колегія суддів враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору. Крім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін). Тож суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт. Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн. не є співмірним із складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. З урахуванням вищенаведеного, рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 березня 2021 року слід скасувати в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000 гривень. Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 375, ст.ст. 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» задовольнити частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 березня 2021 року скасувати в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» 1000 гривень витрат на професійну правничу допомогу. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 09 листопада 2021 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Мікуш Ю.Р. Приколота Т.І.