Постанова 4855 № 755/7503/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 755/7503/20 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі судді-доповідача Черпіцької Л.Т. та суддів Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря Зуєнка Д.П. розглянувши в порядку письмового провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації, третя особа Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинення дій,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (далі по тексту також - відповідач.) за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Київського міського центру нарахування та здійсненню соціальних виплат (далі - третя особа), в якому просив: - визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо ненадання відповіді на звернення від 09.03.2020 про нарахування та виплату йому компенсації за проїзд до лікувального закладу і назад, як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року; - зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації надати йому відповідь на звернення від 09.03.2020 (про нарахування і виплату одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю внаслідок війни); - зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, одноразової грошової допомоги внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року; - зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи компе6нсацію за проїзд до лікувального закладу і назад в сумі 420,50 грн., з урахуванням виплачених сум; - стягнути на його користь з Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. (стаття 24 Закону України «Про звернення громадян»). Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідачем не надано відповіді на його звернення з приводу нарахування і виплати одноразової грошової допомоги на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» від 22.10.1993 №3551-XII та ст. 16 Закону Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII. Також йому не в повному обсязі було компенсовано вартість проїзду ( туди і назад) до лікувального закладу, як того вимагає стаття 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу». Протиправність дій відповідача послужила йому підставою для звернення до суду. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2021року у позові відмовлено. Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, виходив з того, що позивач не має підстав для отримання одноразової допомоги як особа з інвалідністю внаслідок війни відповідно до Закону №3551-XI , оскільки вже отримав таку допомогу відповідно до Закону № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року. Також, проаналізувавши норми зазначеного Закону, які дають право на безоплатний проїзд до місця лікування і назад, суд дійшов висновку, що компенсація проїзду позивача проведена у відповідності до цих норм. Що стосується вимог про визнання протиправними дій відповідача по ненаданню відповіді на звернення позивача щодо виплати одноразової допомоги, то суд розцінив таке ненадання відповіді як бездіяльність. Однак, суд не визнав її протиправною, оскільки не вважав за потрібне вийти за межі позовних вимог. Вимоги про стягнення моральної шкоди, які є похідними від вимог про визнання дій протиправними, на думку суду, не підлягають задоволенню, так як слідують долі основної вимоги. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. У відзивах на апеляційну скаргу відповідач і третя особа з посиланням на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просять залишити його без змін. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно з ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено наступне. 02.03.2020 (вх. П-86/1 від 03.03.2020) позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою, у якій, серед іншого, просив компенсувати вартість проїзду до місця санаторного лікування на суму 420,50 грн. в повному обсязі. Листом від 05.03.2020 №37/16-3569 відповідач повідомив заявника, що грошова компенсація витрат його проїзду включає вартість 2 (двох) проїзних документів без урахування вартості постільної білизни та пересадок та становить 245,50 грн. 09.03.2020 (вх. №1337 від 10.03.2020) позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про нарахування та забезпечення виплати заявнику одноразової грошової допомоги в разі інвалідності внаслідок захворювання - інваліда війни 3 групи інвалідності, пов`язаної з виконанням військової служби по ліквідації аварії на ЧАЕС у 1986 році на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» від 22.10.1993 №3551-XII. В матеріалах справи наявний лист від 23.03.2020 №37/10-4181, яким відповідач повідомляє позивача про прийняття ним рішення від 30.03.2020 щодо здійснення перерахунку одноразової грошової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, в сумі 30-ти мінімальних заробітних плат, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інваліду 3 групи, з розрахунку мінімальної заробітної плати, яка визначається на момент виплати, з урахуванням вже нарахованої суми та становить - 125190 грн. Також, відповідач із посиланням на частину 28 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказує про відсутність правових підстав для призначення допомоги, вказаної позивачем у заяві від 09.03.2020 (вх. 1337 від 10.03.2020). Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII). Згідно статті 1 Закону №3551-XII він спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я. Відповідно до статті 2 Закону №3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Згідно із пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Особам, зазначеним у пунктах 11-14 частини другої статті 7 цього Закону, за рахунок коштів державного бюджету призначається і виплачується одноразова грошова допомога у зв`язку з встановленням інвалідності у розмірі, визначеному підпунктом "б" пункту 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Якщо особа у зв`язку з встановленням інвалідності одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією частиною, та одноразової грошової допомоги відповідно до інших законів України, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за вибором такої особи. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. Позивач є інвалідом ІІІ-групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.03.2020 на виконання постанови Верховного Суду від 27.02.2020 та постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 13.09.2012 у справі №2-а-6873/11 у відповідності до Закону № 796-XII позивачу вирішено здійснити перерахунок одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, в сумі 30 мінімальних заробітних плат, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інваліду 3 групи, з розрахунку мінімальної заробітної плати, яка визначається на момент виплати, з урахуванням вже нарахованої суми, а саме - 125190 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем реалізовано вибір щодо виду одноразової грошової допомоги, а тому, з урахуванням положень пункту 28 частини 1 статті 13 Закону №3551-XII у нього відсутні правові підстави для нарахування та виплати, як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, одноразової грошової допомоги внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого цим законом для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року. Перевіряючи законність рішення окружного суду в частині відмови у стягненні компенсації коштів за проїзд у сумі 420,50 грн, судова колегія зважує на наступне. Пунктом 21 частини 1 статті 13 Закону №3551-XII встановлено, що особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються, серед іншого, такі пільги як безоплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад. У відповідності до пункту 19 частини 1 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII) Особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, як безплатний проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним або повітряним, або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків. Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що компенсація та пільги, як безплатний проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України і назад надається особі автомобільним або повітряним, або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків. Окружний суд дійшов вірного висновку, що конструкція речення та застосування у ньому сполучника «або» уживається на означення того, що з ряду перелічених предметів (автомобільний, повітряний, залізничний, водний транспорт) можливий тільки один. Тобто, наведені положення Законів вказують на право особи отримати компенсації та пільги як безплатний проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України і назад одним із перелічених видів транспорту без пересадки. З урахуванням наведеного, суд обґрунтовано погодився із визначеним відповідачем розміром грошової компенсації позивачу витрат на проїзд в розмірі 245,50 грн. та підставно відмовив у позові в цій частині. Таким, що не відповідає дійсним обставинам справи є висновок суду про відсутність ознак протиправності у ненаданні відповіді позивачу на його звернення від 09.03.20 року(вх. 1337 від 10.03.2020). Фактичне непідтвердження відповідачем надання відповіді на зазначене звернення встановлено судом першої інстанції. При цьому, на думку колегії обставина протиправного ненадання відповіді на звернення , незалежно від того, чим її вважає позивач: дією чи бездіяльністю, повинна бути оцінена судом. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР). У відповідності до частини 1 статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Згідно із статтею 18 Закону № 393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень. Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку. Як вбачається з матеріалів справи відповідач не довів виконання свого обов`язку надання письмової відповіді на звернення відповідно до наведених вище вимог Закону. За таких обставин, позов у частині визнання протиправною поведінки відповідача підлягає задоволенню, незалежно від того, у якій формі вона виражена: дії чи бездіяльності. Разом з тим колегія суддів погоджується з рішенням суду про відмову у позові про стягнення моральної шкоди, оскільки ця вимога є необґрунтованою. Позивач не підтвердив належними доказами факту заподіяння йому моральних, чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру та того, з чого він виходив, оцінюючи моральну шкоду. Крім того, колегія суддів враховує те, що звернення, на яке позивач не отримав відповіді, не підлягало до задоволення. Згідно з ч. 2 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині. У відповідності до ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалює нове рішення у відповідній частині в разі: неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2021 року скасувати в частині відмови у позові про визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо ненадання відповіді на звернення від 09.03.2020 про ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року та зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації надати ОСОБА_1 відповідь на звернення від 09.03.2020 (про нарахування і виплату одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю внаслідок війни). Позов у цій частині задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо ненадання відповіді на звернення від 09.03.2020 з приводу ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року. Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації надати ОСОБА_1 відповідь на звернення від 09.03.2020 ( з приводу ненарахування і невиплати одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю внаслідок війни). В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 09 листопада 2021 року. Головуючий суддяЛ.Т. Черпіцька Судді: О.Є. Пилипенко Я.М. Собків