Постанова 4855 № 580/3256/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3256/21 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Черкаського апеляційного суду на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Черкаського апеляційного суду про визнання протиправними дій та стягнення коштів, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Черкаського апеляційного суду, в якому просив: - визнати протиправними дії Черкаського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Черкаського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн згідно частини третьої статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року; - стягнути з Черкаського апеляційного суду на користь судді ОСОБА_1 невиплачену суддівську винагороду на загальну суму 419767 грн, з відрахуванням при виплаті усіх обов`язкових податків, зборів та платежів, згідно до вимог законодавства України. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року позивачеві виплачено суддівську винагороду у розмірі, який не відповідає розміру, встановленому законом України «Про судоустрій і статус суддів», у зв`язку з чим позивач не погоджуюся із сумою виплаченої йому суддівської винагороди та вважає, що відповідач порушує його право на належне матеріальне забезпечення. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Черкаського апеляційного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 із застосуванням обмеження, встановленого статті 29 Закону України від 14.11.2019 № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Зобов`язано Черкаський апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18.04.2020 до 27.08.2020, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків і зборів. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. На обґрунтування своїх доводів апелянт зазначає, що виплата суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення за період з 01.04.2020 по 17.04.2020 проводилось у повному обсязі, втім, починаючи з 18.04.2020 були встановлені обмеження згідно із Законом України № 553-IX, згідно якого було обмежено суддівську винагороду у розмірі 47 230 грн. З огляду на вказане, апелянт вважає, що з 18.04.2020 відповідач не мав права для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Крім того, апелянт вказує, що рішення Конституційного суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 не може вплинути на спірні правовідносини, так як зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення. У запереченнях на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів. Враховуючи необхідність виконання відповідавчем як розпорядником бюджетних коштів вимог чинного законодавства не змінює правової природи таких дій, що за свою суттю мають ознаки протиправності, так як порушують конституційні гарантії суддів. У відзиві на апеляційну скаргу Державною судовою адміністрацією України зазначено про те, що апеляційна скарга є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, оскільки саме Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України, тому враховуючи положення Закону № 553-IX, Черкаський апеляційний суд дія правомірно. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Зважаючи на вказане, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працює на посаді судді Черкаського апеляційного суду. Однак, суддівська винагорода ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 виплачувалася з урахуванням обмеження відповідно до статті 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Не погоджуючись з рішенням про виплату суддівської винагороди за вказаний період позивач позивач звернувся з цим позовом до суду за захистом своїх порушених прав. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач має право на отримання суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 у розмірі, передбаченому статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тому слід визнати протиправними дії Черкаського апеляційного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 із застосуванням обмеження, встановленого статті 29 Закону України від 14.11.2019 № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Як наслідок, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання Черкаського апеляційного суду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18.04.2020 до 27.08.2020, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків і зборів. Колегія суддів не погоджується у повній мірі з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (надалі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року Разом з тим, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-IX, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша). Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга). Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя). З огляду на вказані норми, у спірний період (з 18 квітня 2020 року по 22 липня 2020 року) позивачу була виплачена суддівська винагорода у розмірі, з урахуванням обмежень, встановлених Законом № 553-IX. Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно частин першої-четвертої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, яким у спірних правовідносинах є Конституція України, а саме частина друга статті 130 останньої. Слід звернути увагу на те, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ. Зокрема, у зазначеному рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України. Крім того, у рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону №294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади. У контексті наведених норм колегія суддів приходить до висновку, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до частини другої ст. 130 Конституції України може встановлюватися розмір винагороди судді. Відтак, застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача з нормами Конституції України як нормами прямої дії не узгоджувалося. Отже, набрання з 18.04.2020 чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні передбачені Конституцією України чи Законом України «Про судоустрій і статус суддів» підстави для обмеження розміру суддівської винагороди. Таким чином, колегія суддів зазначає, що обмеження виплати позивачу суддівської винагороди, починаючи з 18.04.2020, суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, було неправомірним. Вказана позиція була підтримана і Верховним Судом у постанові від 03.03.2021 року у справі № 340/1916/20. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком попередньої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправними дій Черкаського апеляційного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 із застосуванням обмеження, встановленого статті 29 Закону України від 14.11.2019 № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Щодо позовних вимог про стягнення з Черкаського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 невиплачену суддівську винагороду на загальну суму 419767 грн, з відрахуванням при виплаті усіх обов`язкових податків, зборів та платежів, згідно до вимог законодавства України, слід зазначити наступне. Так, відповідно до частини першої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Частиною другою статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. За правилами частин третьої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів. У статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Зважаючи на наведені положення виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких (зокрема щодо Черкаського апеляційного суду) є Державна судова адміністрація України. Відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік). З огляду на вказане, застосування (відповідачем) обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) при виплаті позивачу суддівської винагороди, було обумовлено, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань відповідачеві на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що своєю чергою передбачає безпосередню участь також і Державної судової адміністрація України у цьому процесі (мається на увазі виділення відповідному суду бюджетних коштів на виплату суддівської винагороди). Відповідно до частин першої та третьої статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя. Аналогічну норму також містить пункт 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19). З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби саме головним розпорядником бюджетних коштів. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді). Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 03.03.2021 у справі №340/1916/20. У той же час, позивач, подаючи даний позов, заявив позовні вимоги виключно до Черкаського апеляційного суду, втім суд першої інстанції питання щодо участі Державної судової адміністрації України у розпорядження бюджетними коштами не досліджував. Однак, без залучення до участі у справі ДСА України неможливо визначити суб`єкта, який розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ). Так, у разі зменшення ДСА України обсягу асигнувань відповідачу після набрання чинності Законом № 553-ІХ, або ж за наявності виділення коштів в повному обсязі відповідач розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону №294-ІХ (із змінами, внесеними Законом № 553-ІХ). Слід вказати, що положення статті 48 КАС України передбачають, що суд першої інстанції, встановивши, що з позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, може за згодою позивача та особи, якій належить право вимоги, допустити заміну первинного позивача належним позивачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на його заміну іншою особою, то ця особа може вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, про що суд повідомляє третю особу. Якщо позивач згоден на його заміну іншою особою, але така особа не згодна на участь у справі, суд залишає позовну заяву без розгляду, про що постановляється відповідна ухвала. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності. З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Водночас, колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду. Проте, суд першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримався, та, вирішуючи спір про зобов`язання нарахувати та виплатити з Черкаського апеляційного суду на користь позивача недоплачену суддівську винагороду, не з`ясував хто є належним відповідачем у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача, так як саме Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів. Відповідно, нарахування позивачу суддівської винагороди здійснювалося відповідно Державною судовою адміністрацією України, а суд лише виплачує таку винагороду у відповідності до вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». У даному випадку, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості в межах наданої йому Кодексом адміністративного судочинства України компетенції виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції та має відмовити у задоволенні позовних вимог ще й з мотивів того, що позов заявлено до неналежного відповідача, оскільки частиною сьомою статті 48 вказаного Кодексу визначено, що заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено. При цьому, колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача. Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги відповідача частково спростовують висновки суду першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині зобов`язання Черкаського апеляційного суду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18.04.2020 до 27.08.2020, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків і зборів, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. Згідно частини другої статті 132 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі. Враховуючи, що відповідачем під час розгляду даної справи не було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги, тому що він підлягає розподілу шляхом його стягнення з Черкаського апеляційного суду. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Черкаського апеляційного суду - задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року - скасувати в частині зобов`язання Черкаського апеляційного суду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18.04.2020 до 27.08.2020, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків і зборів, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. В іншій частині - рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року залишити без змін. Стягнути з Черкаського апеляційного суду судовий збір у розмірі 1362 грн (одна тисяча триста шістдесят дві гривні) за наступними реквізитами: Отримувач коштів ГУК у м.Києві/Печерс.р-н/22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783; Банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.); Код банку отримувача (МФО) 899998; Рахунок отримувача UA638999980313171206081026007; Код класифікації доходів бюджету 22030101; Призначення платежу - *;101;____________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8); реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України (в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Шостий апеляційний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук