Постанова 4822 № 727/1563/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 жовтня 2021 року м. Чернівці справа № 727/1563/21 провадження 22-ц/822/771/21 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Половінкіна Н. Ю. суддів Кулянди М.І., Одинака О.О. секретаря Паучек І.І. учасники справи позивач ОСОБА_1 відповідач Акціонерне товариство «Альфа-Банк» за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 травня 2021 року, головуючий у першій інстанції Чебан В.М. Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 у лютому 2021 року звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання несправедливим та недійсним пункту договору споживчого кредиту, стягнення коштів. Зазначав, що Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 на підставі акцепту пропозиції на укладення угоди про надання кредиту №50114972, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 4 червня 2019 року вчинено договір кредиту, за яким банк надав кредит в сумі 55590 грн. із сплатою 19,99% річних строком на 30 місяців. Пунктом 1(б) розділу Умови споживчого кредиту визначено, що під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування, комісійна винагорода за обслуговування кредиту складає 2,35% від суми кредиту. Отже, ОСОБА_1 повинен сплачувати відсотки в сумі 926 грн. 04 коп. з щомісячним пониженням у зв`язку із погашенням частини тіла кредиту та комісійну винагороду за розрахункове касове обслуговування в сумі 1306 грн. 37 коп. ОСОБА_1 сплатив банку комісію за розрахунково-касове обслуговування за період з 04 червня 2019 року по 24 березня 2021 року в сумі 27433 грн. 77 коп. Вважає, що умови договору щодо сплати комісії банку за розрахункове касове обслуговування є несправедливими, оскільки загальний розмір відсотків, які підлягають сплаті, складає 15494 грн. 99 коп., а загальний розмір комісії - 39191 грн. Посилався на те, що договір кредиту укладений під впливом тяжкої для нього обставини тяжкої хвороби матері дружини ОСОБА_2 , у якої було виявлено злоякісне новоутворення, і на вкрай невигідних умовах. Просив визнати несправедливим та недійсним пункт 1 (б) розділу «Умови споживчого кредиту» Акцепту пропозиції на укладання угоди про надання кредиту №501149872 обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 04 червня 2019 року та додаток №1 до угоди графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту і реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг в частині сплати комісії за розрахунково-касове обслуговування. Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 27433 грн. 77 коп. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 травня 2021 року позов задоволено. Визнано несправедливим та недійсним пункт 1 (б) розділу «Умови споживчого кредиту» акцепту пропозиції на укладання угоди про надання кредиту №501149872 обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 04 червня 2019 року та додаток №1 до угоди графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту і реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг в частині сплати комісії за розрахунково-касове обслуговування. Стягнуто з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 27433 грн. 77 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Акціонерне товариство «Альфа-Банк» в апеляційній скарзі просить рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 травня 2021 року скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання несправедливим та недійсним пункту договору споживчого кредиту та стягнення коштів. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Вказує, що судом першої інстанції не застосовано норми ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», за якою до загальних витрат за споживчим кредитом включаються зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця ( у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, статей 2, 47, 53 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якими передбачена така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у банку. Висновок, викладений в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі №369/9293/15-ц; від 02 вересня 2019 року у справі №361/7528/17 та від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц не піддягає застосуванню до даних правовідносин, з огляду на те, що предметом розгляду даної справи є угода про надання кредиту № 501149872 від 04 червня 2019 року, тобто правовідносини що склались за зовсім іншого правового регулювання, набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування» 10 червня 2017 року, яким внесено зміни до статей 11 та 23 Закону України «Про захист прав споживачів», та постановою Національного банку України від 08 червня 2017 року №40, якою припинено чинність постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Зазначає, що позичальник ОСОБА_1 ознайомився 04 червня 2019 року з паспортом споживчого кредиту, акцептом пропозиції на укладення угоди про надання кредиту, додатком №1 до кредитного договору (графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг), якими передбачена щомісячна комісія за розрахунково-касове обслуговування, що підтверджується його підписом. Комісія за обслуговування кредиту, включена до сукупної вартості кредиту, встановлена у твердій грошовій сумі, зміна якої не передбачена умовами договору та додатками до нього та не створює дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін, не завдає шкоди споживачеві. Вважає недоведеним, що оспорюваний договір в оскаржуваній частині був укладений під впливом тяжкої обставини, на вкрай невигідних умовах та що його волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відзиву на апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» не надходило.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Альфа-Банк» підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання несправедливим та недійсним пункту договору споживчого кредиту, стягнення коштів, суд першої інстанції керувався положеннями ч.1 ст.202, ч.2 ст.215, ч.1 ст.216, ч.1 ст.1054 ЦК України, п.17 ч.1 ст.1, п.7 ч.1 ст.15, ч.1-3 ст.18, ч.1 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 та дійшов висновку про наявність підстав для визнання несправедливим та недійсним пункту 1 (б) розділу «Умови споживчого кредиту» акцепту пропозиції на укладання угоди про надання кредиту №501149872 обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 04 червня 2019 року та додатку №1 до угоди графіку платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту і реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг в частині сплати комісії за розрахунково-касове обслуговування, стягнення з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 27433 грн. 77 коп. На обгрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив, що встановлення у кредитному договорі щомісячної комісії за обслуговування кредиту в розмірі 27% річних від суми кредиту є несправедливою умовою та створює істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача ОСОБА_1 , суперечить вимогам статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та є недійсною. При цьому суд першої інстанції вважав, що надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування відповідає потребам лише банку, не є послугою, що надається позичальнику, у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» Водночас судом першої інстанції зазначено про зобов`язання Акціонерного товариства «Альфа-Банк» повернути ОСОБА_1 все, що банк одержав на виконання пункту 1(б) розділу «Умови споживчого кредиту» акцепту пропозиції на укладання угоди про надання кредиту №501149872 обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 04 червня 2019 року та додатку №1 до угоди. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення наведеним нормам не відповідає. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Встановлено, що Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 на підставі акцепту пропозиції на укладення угоди про надання кредиту №50114972, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 4 червня 2019 року вчинено договір кредиту, за яким банк надав кредит в сумі 55590 грн. із сплатою 19,99% річних строком на 30 місяців. Пунктом 1(б) розділу Умови споживчого кредиту визначено, що під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування, комісійна винагорода за обслуговування кредиту складає 2,35% від суми кредиту. Згідно пунктів 2, 3 договору строк повернення кредиту 04 грудня 2021 року, кредит надається позичальнику для власних потреб. Сторони погодили, що позичальник перед укладенням угоди ознайомлений з усією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту, з нормами Закону України «Про споживче редитування» та нормативними актами Національного банку України. В додатку № 1 та додатку № 4, що є невід`ємною частиною угоди, визначаються складові загальної вартості кредиту, графік платежів з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, суми комісійної винагороди та інші платежі за угодою. Відповідно до Додатку №1 до угоди про надання кредиту № 50114972 від 04 червня 2019 року, яким є графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, передбачено повернення кредиту в розмірі 55590 грн., процентів за користування кредитом в розмірі 15494 грн. 99 коп., платежі за розрахунково-касове обслуговування 39141 грн. 10 коп., реальна процентна ставка 99,2 %, загальна вартість кредиту 110276 грн. 09 коп. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права при прийнятті постанови Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 206/1853/18 (провадження № 61-4205св21) вказано, що «відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту». Як роз`яснив Пленум Верховного Суду у п.3 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до ст.19 Конституції України, ст.1 ЦПК та з урахуванням положення ч.4 ст.10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом. За змістом статей 43 та 49 ЦПК України позивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову При цьому згідно зі п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Відповідно до правил, встановлених п. 3 ч.2 ст.197 ЦПК України, суд заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них. За змістом абз1, 4 п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Предметом позову ОСОБА_1 , тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої останній просив ухвалити судове рішення, є визнання несправедливим та недійсним пункт 1 (б) розділу «Умови споживчого кредиту» акцепту пропозиції на укладання угоди про надання кредиту №501149872 обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 04 червня 2019 року та додаток №1 до угоди графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту і реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг в частині сплати комісії за розрахунково-касове обслуговування, стягнення з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» грошових коштів в сумі 27433 грн. 77 коп. Підставою позову, тобто обставинами, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначалося несправедливість умов пункт 1 (б) розділу «Умови споживчого кредиту» акцепту пропозиції на укладання угоди про надання кредиту №501149872 обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 04 червня 2019 року та додатку №1 до угоди графіку в частині сплати комісійної винагороди за обслуговування кредиту в розмірі 2,35% від суми кредиту, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, вчинення правочину під впливом тяжкої для нього обставини хвороби матері дружини ОСОБА_2 і на вкрай невигідних умовах. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст.16 ЦК України. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3 ст.16 ЦК України). За змістом п.2 ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним. Згідно із ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 1 ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. На підставі ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Наведені положенням ч.2 ст.215 ЦК України встановлюють виняток із загального правила ч.1 ст. 11 ЦПК України щодо розгляду справ судом у межах заявлених особами вимог. Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). Згідно з ч.3 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування». Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів»станом на дату укладення кредитного договору (у редакції Закону України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування») містить положення про те, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». У статті 1 Закону «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) наведено визначення термінів, які вживаються в цьому Законі, зокрема: договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальна вартість кредиту для споживача - сума загального розміру кредиту (це сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит) та загальних витрат за споживчим кредитом (це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту); споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом, що врегулювано в частині другій статті 8 Закону України «Про споживче кредитування». До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов`язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов`язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов`язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі. До загальних витрат за споживчим кредитом не включаються: 1) платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов`язків, передбачених договором про споживчий кредит; 2) платежі з оплати товарів (робіт, послуг), які споживач зобов`язаний здійснити незалежно від того, чи правочин укладено з оплатою за рахунок власних коштів споживача чи за рахунок споживчого кредиту. Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» не забороняє встановлення у договорі про споживчий кредит комісій та інших обов`язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) (крім тих, які згідно із законом надаються безоплатно) для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору. У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін. Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Інформація, що надається кредитодавцем споживачу до укладення договору про споживчий кредит, зазначена у частині другій статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», має містити відомості про: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та його структурного підрозділу, через який надається споживчий кредит, реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру банків чи Державного реєстру фінансових установ; 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо); 3) суму кредиту, строк кредитування, мету отримання та спосіб надання кредиту; 4) тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим ЦК України; 5) види забезпечення за кредитом, необхідність проведення оцінки предмета забезпечення за кредитом та про те, за чий рахунок така оцінка проводиться; 6) реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування. Якщо кредитодавець пропонує різні способи надання кредиту, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що використання інших способів надання кредиту може мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки. Якщо платежі за послуги кредитодавця, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, є періодичними, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що витрати на такі послуги можуть змінюватися протягом строку дії договору про споживчий кредит; 7) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, які є обов`язковими для отримання кредиту, перелік осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг (за наявності). Споживач має бути письмово проінформований про те, що вартість послуг третіх осіб установлюється виключно такими особами, відповідно кредитодавець не здійснює інформування про розмір відповідних витрат та/або їх зміну протягом строку дії договору про споживчий кредит і не включає їх до розрахунку реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача; 8) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 9) попередження про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 10) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 11) порядок дострокового повернення кредиту; 12) у разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку - відомості про те, що від споживача може вимагатися повне повернення суми кредиту в будь-який час, строк попередження про таку вимогу (частина третя статті 9 Закону України «Про споживче кредитування»). Укладення договору про споживчий кредит може бути пов`язано з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця або третіх осіб (частина перша статті 20 Закону України «Про споживче кредитування»). Відповідно до пункту 3 частини другої статті 20 Закону до договорів про надання додаткових чи супутніх послуг, зокрема, належить договір страхування та інші договори, що укладаються для забезпечення виконання споживачем зобов`язань за договором про споживчий кредит. Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у додатку 1 до Закону , у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою статті 9 Закону України «Про споживче кредитування». Стандартизована форма паспорта споживчого кредитування, наведена у додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», передбачає окремий розділ про наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит (пеня, штрафи, процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту, інші платежі), де зазначаються розмір платежу, база його розрахунку та умови його застосування, а також окремий розділ додаткової інформації (додаткові та супутні послуги третіх осіб, обов`язкові для отримання кредиту): послуги нотаріуса, послуги оцінювача, послуги страховика, інше, де зазначаються необхідність отримання відповідної послуги, перелік осіб за наявності. Згідно зі статтею 19 Закону України «Про споживче кредитування» у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; 2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; 3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит. Методика розрахунку загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договорами про споживчий кредит встановлена Правилами розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 08 червня 2017 року №

49. Згідно з пунктом 5 Правил банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. З огляду на наведене положення Закону України «Про споживче кредитування» допускає, що укладення договору про споживчий кредит може бути пов`язано з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця або третіх осіб, відносить договір страхування до договорів про надання додаткових чи супутніх послуг, але вимагає, щоб відомості про це були відображені в паспорті споживчого кредитування, з яким кредитодавець має ознайомити позичальника в письмовій формі до укладення договору про споживчий кредит, при цьому інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит, має бути зазначена в такому договорі. Отже, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права (застосовано закон, який не підлягав застосуванню), що згідно п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення. ОСОБА_3 був ознайомлений та підписав акцепт пропозиції на укладення угоди про надання кредиту №50114972, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 4 червня 2019 року, додаток № 1 до угоди про надання кредиту № 50114972 від 04 червня 2019 року. Підписанням вказаних документів він підтвердив факт отримання в повному обсязі інформації (у письмовому вигляді) щодо кредитування та орієнтовної сукупної вартості кредиту. Статтями 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», передбачена така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, яка визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами. Постановою Національного банку України від 08 червня 2017 року № 49затвердженні Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, які розроблено відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність» «Про національний банк України», «Про споживче кредитування», встановлюють порядок та методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача. Згідно з пунктом 8 Правил банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки. Банк зазначає реальну річну процентну ставку та загальну вартість кредиту за рядком «Усього» у колонках 9 і 10 (відповідно) форми, наведеної в додатку 2 до цих Правил. Заявляючи вимоги про визнання недійсними положень кредитного договору щодо встановлення комісійної винагороди з розрахунково-касового обслуговування, ОСОБА_1 посилався на те, що такі положення є несправедливими. Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Згідно частини 5-7 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Не можна погодитися з доводами ОСОБА_1 , що умови договору щодо сплати комісії банку за розрахункове касове обслуговування є несправедливими, оскільки загальний розмір відсотків, які підлягають сплаті, складає 15494 грн. 99 коп., а загальний розмір комісії - 39191 грн. Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п"ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов"язань за договором. Пунктом 19 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що продукція будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. У такому разі вартість продукції за договором споживчого кредиту визначається як вартість споживчого кредиту. Разом з тим комісійна винагорода є платою, що стягується банком з споживача за виконання певних банківських послуг. Ураховуючи наведене, співвідношення суми комісійної винагороди до розміру процентів, що підлягають сплаті за користування кредитом, не має правового значення для встановлення істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків. Проте ОСОБА_3 не доведено, що встановлені у договорі положення щодо встановлення комісійної винагороди з розрахунково-касового обслуговування мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорена умова кредитного договору створює дислабаланс договірних прав та обов`язків сторін та завдає шкоди споживачеві на порушення норм матеріального права. Виходячи з мети законодавчого захисту прав споживача як більш вразливої та незахищеної сторони у договорі (в якому одна сторона є фахівець, а інша - ні), закон має на меті захистити право споживача бути обізнаним з умовами договору, що укладається, на зрозумілій для нього мові, коротко і прозоро, без прихованих невигідних для нього наслідків та умов, з метою уникнення ситуації, коли для належного розуміння договору та його умов споживач мав би детально аналізувати об`ємний матеріал, і з метою уникнення викривлення дійсного волевиявлення позичальника-споживача. Дані вимоги закону не мали на меті надати споживачу формальні підстави для подальшого визнання укладеного договору недійсним. Споживач (позичальник) не звільнений від обов`язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з`ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки. Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 1734-VIII споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. ОСОБА_3 не скористався своїм правом на відмову від кредитного договору. Натомість, ОСОБА_3 з червня по грудень 2019 року вносив кошти на виконання зобов`язання за кредитним договором, що підтверджує прийняття ним умов кредитування. Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. У підпункті в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу. Так, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Мотивованість судового рішення - це відображення всіх мотивів та обґрунтувань судового рішення у його змісті. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Також за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя. Однак, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання договору недійсним з підстав вчинення під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, суд першої інстанції не навів мотивів та посилань на норми матеріального права, не вказав підстав ухвалення судового рішення в частині цієї позовної вимоги. Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Визнання правочину недійсним з огляду на його вчинення всупереч вільному волевиявленню особи передбачено, зокрема, положеннями ст.ст.229-233 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України. Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах. Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 березня 2021 року у справі № 369/13272/18-ц, від 12 березня 2021 року у справі № 295/17488/15-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 333/1238/16-ц, що свідчить про сталість судової практики щодо вирішення питання застосування правового механізму, передбаченого статтею 233 ЦК України. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 23 постанови від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. ОСОБА_1 , посилаючись на наявність тяжкої хвороби матері дружини ОСОБА_2 , не зазначав про потреби у грошових коштах на лікування та надання таких коштів члену сім`ї. У той же час обставини захворювання матері дружини ОСОБА_2 самі по собі не свідчать про тяжки обставини. У матеріалах справи відсутні докази здійснення ОСОБА_1 оплати лікування матері дружини ОСОБА_2 . У матеріалах справи відсутні докази, що за відсутності тяжкої обставини (хвороби матері дружини ОСОБА_2 ) правочин не було б вчинено або вчинено не на таких умовах. З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку про вчинення оспорюваного правочину за наявності тяжкої обставини на вкрай невигідних умовах на порушення норм матеріального права. Оскільки позовна вимога про стягнення з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» грошових коштів в сумі 27433 грн. 77 коп. є похідною та взаємопов`язаною із позовною вимогою про визнання недійсними відповідних пунктів кредитного договору, то у її задоволенні слід також відмовити. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно із п.4 ч.1ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ураховуючи викладене рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 травня 2021 року підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.4 ч.1ст.376 ЦПК України. Розподіл судових витрат Відповідно до ч.1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно частин 1статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно частин 1, 6 статті 141ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У відповідності до пункту 2 частини другої статті 141ЦПК Українисудові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Судом апеляційної інстанції позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання несправедливим та недійсним пункту договору споживчого кредиту та стягнення коштів залишено без задоволення. Акціонерного товариства «Альфа-Банк» при подання апеляційної скарги сплачено 2522 грн. 40 коп. судового збору відповідно до меморіального ордеру Акціонерного товариства «Альфа-Банк»№328273177 від 14 червня 2021 року та 201 грн. 60 коп. відповідно до меморіального ордеру Акціонерного товариства «Альфа-Банк»№400556972 від 15 липня 2021 року Отже, з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2724 грн. Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 травня 2021 року скасувати. У позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання несправедливим та недійсним договору в частині та стягнення коштів залишити без задоволення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» судовий збір в сумі 2724 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення Дата складання повного судового рішення 11 листопада 2021 року. Головуючий Н.Ю. Половінкіна Судді М.І. Кулянда О.О. Одинак