Постанова 4813 № 496/2694/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.10.2021 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи №496/2694/19 Апеляційне провадження №22-ц/813/8091/21 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач), суддів-Вадовської Л.Г., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря - Кузьмук А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Загарнюка Дениса Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 29 березня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Дранікова С.М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовної заяви В липні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на спадщину. Позов обґрунтовували тим, що сторони є рідними доньками ОСОБА_4 . Після смерті матері, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина на житловий будинок з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну частку (пай), яка розташована на території Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області. Заповіт ОСОБА_4 за життя не склала, а тому вони, як спадкоємці за законом першої черги у рівних частках, які проживали разом із матір`ю до її смерті, звернулися у 2019 році до Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області із заявами про прийняття спадщини. Зазначали, що листами державного нотаріуса від 05 лютого та 06 березня 2019 року відповідно їм повідомлено, що: -15 серпня 2012 року вже заведена спадкова справа №452/2012 до майна ОСОБА_4 на підставі заяви спадкоємиці ОСОБА_3 ; -їх заяви про прийняття спадщини не можуть буди прийнятті в зв`язку з тим, що ними попущено строк для прийняття спадщини та не надано доказів, що вони фактично прийняли спадщину Посилаючись на зазначені обставини, позивачі просили встановити факт їх постійного проживання разом з матір`ю ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини, та визнати за кожною з них право власності на 1/3 частини спадкового майна у порядку спадкування за законом (а.с.5-7). Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Осадча Н.В. позов не визнала та просила відмовити в його задоволенні з тих підстав, що спадкодавець ОСОБА_4 з позивачами не проживала та спільне господарство з ними не вела. Зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 29 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено (а.с.172-175). Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі адвокат Загарнюк Д.А. в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Доводи апеляційної скарги, зокрема, зводяться до того, що суд першої інстанції не взяв до уваги покази свідків, допитаних за ініціативою позивачів, а також письмові докази, надані позивачами,безпідставно надавши перевагу показам свідків, допитаних за ініціативою відповідача; позивачі, які постійно проживали з матір`ю до її смерті, протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, не відмовлялися від свого права на спадщину за законом, і відповідач не надав докази такої відмови (а.с.182 - 185). Правом відзиву на апеляційну скаргу відповідач та її представник не скористались, в судове засідання, призначене на 19 жовтня 2021 року, не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи не подавали, що відповідно до правил ч.2 ст.372 ЦПК Українине перешкоджає розгляду справи у їх відсутність. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи,перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що: -позивачі, місце проживання яких на час відкриття спадщини було відмінним від місця проживання спадкодавця, не прийняли спадщину в установленому законом порядку; -свідки, які були допитані в судовому засіданні не пояснили який період часу позивачі постійно проживали з ОСОБА_4 до її смерті, а посилались на постійну допомогу ОСОБА_4 з їх сторони; - надані позивачами документи на підтвердження факту постійного проживання позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 разом зі своєю матір`ю ОСОБА_4 , не можуть бути належними та достатніми доказами; -вказані довідки, як і покази свідків, допитані в судовому засіданні, містять протиріччя щодо періоду постійного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_4 до її смерті, а тому дійшов висновку про те, що позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не доведений факт постійного проживання разом із матір`ю ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає нормам матеріального та процесуального права. Встановлені судом фактичні обставини справи Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 у віці 78 років (а.с.12). Сторонами не оспорюється факт того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є дочками ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не залишивши заповіту, що вони були присутні при її похованні (а.с.12), 15 серпня 2012 року ОСОБА_3 звернулася до Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області із заявою про прийняття спадщини, в якій зазначила, що інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 немає. На підставі вказаної заяви нотаріусом заведена спадкова справа №452/2012 (а.с.52-59). Із довідки виконкому Великодальницької сільської ради №2604 від 20 серпня 2012 року, виданої ОСОБА_3 для державного нотаріуса, житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі запису в погосподарській книзі під №40, особовий рахунок № НОМЕР_1 , сторінка № НОМЕР_2 (а.с.62). Листом від 21 серпня 2012 року державний нотаріус Грабовенко-Ворсуляк Д.М. повідомила ОСОБА_3 про те, що за відсутності у спадкодавця ОСОБА_4 правовстановлюючого документу на житловий будинок АДРЕСА_1 , спадкоємець може звернутись до суду з відповідним позовом (а.с.64). 14 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до тієї ж нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 (а.с.с.72). Заява ОСОБА_2 про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 у справі відсутня. Листом від 06 березня 2019 року державний нотаріус Грабовенко-Ворсуляк Д.М. повідомила ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що їх заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 не можуть буди прийняті в зв`язку з тим, що ними пропущений строк для прийняття спадщини, не надано доказів, що вони фактично прийняли спадщину, та рекомендовано звернутися до суду для встановлення факту постійного проживання з матір`ю та прийняття спадщини за законом після її смерті (а.с.66). Згідно довідки виконкому Великодальницької сільської ради №1398 від 24 квітня 2019 року, виданою державному нотаріусу, на момент смерті ОСОБА_4 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрованих громадян не було (а.с.88,88 зворот). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до ч.1ст.1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. На підставі ч.3ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу (шість місяців), він не заявив про відмову від неї. Отже, породжує юридичні наслідки лише факт постійного проживання разом із спадкодавцем. З огляду на характер спірних правовідносин предметом доказування у даній справі є передбачений ч.3 ст.1268 ЦК України факт постійного проживання позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини. За приписами ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. У відповідності до роз`яснень, викладених у ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, а місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2019 року у справі №303/1816/17 вказав, що місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним. Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачами долучені довідки, які видані виконавчим комітетом Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області до матеріалів справи на підтвердження обставин викладених в позові, а саме: - довідка №2421 від 17 липня 2019 року, в якій зазначено, що ОСОБА_4 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.26,87); - довідка №2420 від 17 липня 2019 року, яка видана ОСОБА_2 про те, що її мати ОСОБА_4 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.29); - довідка №2381 від 15 липня 2019 року про те, що ОСОБА_1 постійно проживала з січня 2010 року в АДРЕСА_1 і доглядала за матір`ю ОСОБА_4 до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.24); - довідки №№2417, 2418 від 17 липня 2019 року про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з їх слів, приймали участь у поховані матері ОСОБА_4 , з її слів (а.с.27,28); - довідка №2419 від 17 липня 2019 року про те, що ОСОБА_1 тимчасово проживає у сестри ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.25). Згідно інформації відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеської області від 11 травня 2019 року, яка надана до нотаріальної контори, ОСОБА_1 по м.Одесі та Одеської області не значиться (а.с.85,85-зворот). При цьому довідка №2419 від 17 липня 2019 року суперечить довідці №2381 від 15 липня 2019 року щодо проживання ОСОБА_1 , оскільки в довідці № 2419 від 17 липня 2019 року вказано, що вона проживає у сестри ОСОБА_2 АДРЕСА_3 , а в довідці № 2381 від 15 липня 2019 року про те, що ОСОБА_1 дійсно постійно проживала з січня 2010 року по АДРЕСА_1 і доглядала за матір`ю ОСОБА_4 до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.24,25). Більш того, за довідкою виконавчого комітету Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області від 24 квітня 2019 року, яка надана до нотаріальної контори, на момент смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою її проживання АДРЕСА_1 , зареєстрованих громадян не було (а.с.88,88, зворот). Разом з тим, за довідкою виконавчого комітету Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області від 14 березня 2019 року, яка надана до нотаріальної контори, за місцем проживання ОСОБА_4 по день її смерті за адресою АДРЕСА_1 , проживав її співмешканець ОСОБА_5 , 1949 року народження (а.с.87, зворот). Згідно копії паспорту ОСОБА_1 , її місце проживання зареєстровано в АДРЕСА_4 з 14 січня 1987 року(а.с.8-9) Згідно копії паспорту ОСОБА_2 її місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 з 15 травня 2002 року (а.с.10-11). За відповіддю відділу довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеської області від 30 квітня 2019 року, відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає: АДРЕСА_1 з 24 березня 1994 року (а.с.50). Відповідно до ст. Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Згідно з п. 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5,( у редакції, чинній на момент відкриття спадщини), свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи у строки, визначені законом, подали нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем. Зі змісту наведених норм закону вбачається, що під постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою. У постанові від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18) Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені ч.3 ст. 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами. Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Оцінивши наявні справи докази у їх сукупності, взявши до уваги: -протиріччя у наданих позивачами письмових доказах, -що жоден із свідків, допитаних за ініціативою сторони позивачів, не надав категоричних свідчень про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постійно проживали разом з матір`ю до її смерті, -що ОСОБА_2 одружена, має родину, з якою постійно проживає за адресою своєї реєстрації в АДРЕСА_3 , тобто на одній вулиці, де був розташований житловий будинок її матері ( АДРЕСА_3 ), в якому вона проживала із цивільним чоловіком ОСОБА_5 (батьком позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 ), який помер після смерті матері сторін; -що ОСОБА_1 також одружена, має родину, постійно проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 . -відсутність належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів щодо складних життєвих обставин, інвалідності, незадовільного стану здоров`я матері ОСОБА_4 , внаслідок якого вона не могла самостійно пересуватися або самообслуговуватися позивачами не надано; - наявності будь-якої необхідності позивачам, які мають свої сім`ї, постійно проживати разом з матір`ю, яка більше 50-ти років проживала із цивільним чоловіком ОСОБА_5 , в селі, де дві її дочки (позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 ) мають своє житло та надавали їй родинну допомогу, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові, оскільки підставою для прийняття спадщини в силу ч.3ст.1268 ЦК України є саме постійне проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що позивачами не доведено. Сам по собі факт, що у своїй заяві до нотаріуса про прийняття спадщини ОСОБА_3 приховала інформацію про інших спадкоємців не може бути підставою для задоволення позову, оскільки позивачам достеменно було відомо про дату смерті своєї матері і у них об`єктивно не існувало перешкод для подачі відповідної заяви про прийняття спадщини до нотаріуса у передбачений законом шестимісячний строк. Звертаючись до суду позивачі за власним розсудом обирають спосіб захисту. Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які вважали себе потерпілими від правопорушень, допущених відповідачем ОСОБА_3 , заявили вимоги про встановлення факту їх постійного проживання разом з матір`ю ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини, та визнання за кожною право власності на 1/3 частини спадкового майна у порядку спадкування за законом (а.с.5-7). Саме ці вимоги вирішив суд першої інстанції та правильно відмовив у задоволенні позову. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що звертаючись до суду із вимогою про встановлення факту постійного проживання з матір`ю до її смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які користувалися правовою допомогою адвоката, не зазначили в позовній заяві з якого часу суду необхідно встановити такий факт проживання та в подальшому, під час розгляду справи в суді першої інстанції, свої вимоги не уточнили та не доповнили. Вказаний суттєвий недолік позовної заяви унеможливив у будь-якому разі прийняти рішення про задоволення позову. Ураховуючи викладене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Загарнюка Дениса Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 29 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 листопада 2021 року. Головуючий Судді: