Постанова Одеський апеляційний суд № 947/16219/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.09.2021 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи № 947/16219/20 Апеляційне провадження № 22-ц/813/6367/21 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого- Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач), суддів Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря - Кузьмук А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Пилаєвої Вікторії Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 21 грудня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Петренка В.С., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про збільшення розміру аліментів та позбавлення батьківських прав (а.с.1-5). В обґрунтування позову позивачка зазначила, що вона з 06 листопада 2009 року по 25 червня 2013 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого має доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Донька проживає з нею. Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 13 червня 2013 року стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання доньки в сумі 500 грн. щомісячно, починаючи з 23 квітня 2013 року та до 26 серпня 2028 року. Однак, вказане рішення ОСОБА_2 не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість зі сплати аліментів. Вказувала, що дитина підросла, тому збільшилися витрати на її утримання, харчування та навчання і визначена судовим рішенням сума аліментів в розмірі 500 грн. є недостатньою. З січня 2016 року відповідач не піклується про фізичний та духовний стан дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, чим свідомо нехтує своїми обов`язками. Наразі вона (позивачка) перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , який бажає удочерити доньку ОСОБА_3 . На підставі наведеного, позивачка просила суд: - позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - збільшити розмір аліментів, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 , в твердій грошовій сумі у розмірі 2 000 грн. щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення донькою повноліття. Відповідач відзив на позов суду не надав, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі (а.с.46-48). Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 21 грудня 2020 року позов задоволено частково. Збільшено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 червня 2013 року у справі № 520/5246/13-ц в сумі 500 грн. щомісячно, але не менш ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 1 197,50 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с.70-77). Задовольняючи частково позовні вимоги в частині збільшення розміру аліментів, суд виходив з того, що позивач працює офіційно та отримує дохід на рівні 4 200 грн. щомісячно, тому в змозі сплачувати аліменти на рівні 1 197,50 грн., що становить 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік». Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач категорично заперечував проти позбавлення його батьківських прав; в матеріалах справи відсутні данні, які б негативно характеризували відповідача як особистість та члена суспільства; та врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Короткий зміст апеляційної скарги В апеляційній скарзі адвокат Пилаєва В.В. в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині відмови у позбавленні батьківських прав відповідача та винести нове рішення про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 80-84). Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що: - відповідач свідомо нехтує своїми обов`язками - не піклується про дитину, не цікавиться її навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, лікування, що негативно впливає на її фізичний та духовний розвиток; - відповідачем не надано пояснень яким чином позивачка чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною; - заборгованість по сплаті аліментів не гасить, хоча сам винаймає квартиру в м.Одесі. Апелянт зазначала, що суд першої інстанції повно та всебічно не дослідив обставини справи, не надав належної оцінки доказам, що призвело до ухвалення необґрунтованого та незаконного рішення. Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу. Третя особа надала суду заяву про слухання справи за відсутності представника Київської районної адміністрації, підтримавши свій висновок від 12 травня 2020 року (а.с.133). Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з огляду на таке. Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, тому з огляду на вимоги ст.367 ЦПК України в частині збільшення розміру аліментів судове рішення апеляційним судом не переглядається. Встановлені судами фактичні обставини справи З 06 листопада 2009 року по 25 червня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітню дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає з матір`ю. Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 13 червня 2013 року у справі №520/5246/13-ц шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 500 грн. щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 квітня 2013 року до досягнення дитиною повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішення набрало законної сили 25 червня 2013 року (а.с.7). Висновком Київської районної адміністрації Одеської міської ради за № 695/01-11 від 12 травня 2020 року визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9-10). За розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеним старшим державним виконавцем Першого Київського ВДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеси) Тихоненко А.О., станом на 30 квітня 2020 року за відповідачем ОСОБА_2 рахується заборгованість у загальному розмірі 53 814,73 грн. (а.с.28-29). Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно зі ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст.164 Сімейного кодексу України. Зокрема, п.2 ч.1 ст.164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. Тлумачення п.2 ч.1 ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58). У статті 9 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100). Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин. Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень ст.164 СК України є усталеною. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача. Встановивши відсутність фактів злісного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 , врахувавши бажання батька спілкуватись з дитиною, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав категорично заперечує й бажає приймати участь у вихованні дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його малолітньої доньки ОСОБА_7 . Посилання апелянта на несплату відповідачем аліментів на дитину та наявну заборгованість як на один із доводів свідомого нехтування відповідачем своїх обов`язків по відношенню до дитини є необґрунтованими, з огляду на таке. Так, у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 204/1199/16-ц (провадження № 61-170св17) зроблено висновок, що не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків факт стягнення з батька аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментах сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 не є особою, яка злісно ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків. З цього приводу до відповідача не було застосовано, а ні кримінальної відповідальності за ст.166 КК України, а ні навіть адміністративної відповідальності за ст.184 КУпАП. Відповідач відкрито висловлює бажання спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, недостатнє спілкування з дитиною залежало від позиції позивачки, тому вважає, що не заслуговує на крайній захід в виді позбавлення батьківських прав, щодо доньки. Суд першої інстанції помилково зазначив, що висновком Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 12 травня 2020 року визнано недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 у відношення доньки ОСОБА_5 , з огляду на сам висновок (а.с.8-10). Аналізуючи наявний в матеріалах справи висновок Київської районної адміністрації від 12 травня 2020 року за № 695/01-11 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні малолітньої дитини ОСОБА_5 та додані до нього копії документів, колегія суддів не може погодитись з ним, оскільки обставини цієї справи не свідчать про злісне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Так, за положенням ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Такий висновок має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного із батьків батьківських прав. Висновок від 12 травня 2020 року є недостатньо обґрунтованим, не враховує характеристики батька, його ставлення до виконання батьківських обов`язків та суперечить інтересам дитини. В ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 не є особою, яка злісно ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків та бажає спілкуватися з дитиною і брати участь у її вихованні, що відповідатиме інтересам дитини. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, який застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька (матері) як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, слід зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, тому застосовувати цей захід можливо лише як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Достатні підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав судом не встановлені. Позивачем не надано суду належних та достатніх доказів винної поведінки або свідомого нехтування батьківськими обов`язками відповідача відносно малолітньої доньки, не надано доказів і вжиття відносно відповідача заходів реагування з приводу неналежного виконання батьківських обов`язків. Суд першої інстанції, враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову про позбавлення батька батьківських прав стосовно малолітньої доньки ОСОБА_3 . Колегія суддів вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до дитини ОСОБА_5 , оскільки батько має проявляти більш активну позицію й участь у питаннях виховання дитини та спілкуванні з нею. Доводи апеляційної скарги про те, що батько дитини не піклується про неї, не цікавиться її навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, лікування, що негативно впливає на її фізичний та духовний розвиток, до уваги не приймаються, оскільки одне лише перерахування вказаних в законі підстав для позбавлення батьківських прав без надання відповідних доказів не є підтвердженням винної поведінки батька, свідомого нехтування ним своїх обов`язків, що може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції, в частині, що оскаржується, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з дотриманням норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції. Тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Пилаєвої Вікторії Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м.Одеси від 21 грудня 2020 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особи: орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 04 жовтня 2021 року. Головуючий: Судді: