Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/22785/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22785/21 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю. за участю секретаря Михайлової Л.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками про зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Тараса Євгенійовича від 10 серпня 2021 року ВП № 65364150 про закінчення виконавчого провадження. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на день винесення оскаржуваної постанови та подання позовної заяви, Державною службою України з лікарських засобів та контролю за наркотиками не видано наказу про поновлення позивача на посаді першого заступника Голови Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками з 07 листопада 2014 року або на рівнозначній посаді та фактично не забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Тараса Євгенійовича від 10 серпня 2021 року ВП № 65364150 про закінчення виконавчого провадження. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги відповідача та відсутність підстав для її задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року у справі № 826/17778/14 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково (а.с. 17). Визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №981-р про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками. Скасовано наказ Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками з 07.11.2014 року або на рівнозначній посаді; Стягнуто з Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.11.2014 року по 16.03.2021 року; Стягнуто солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 80 000,00 грн, а саме: з Кабінету Міністрів України - 26,666 грн, з Державної служби України з контролю за наркотиками - 26,666 грн, з Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками - 26,666 грн В іншій частині позову відмовлено. Допущено негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць. 23 березня 2021 року Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист №826/17778/14, про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками з 07.11.2014 року або на рівнозначній посаді. Стягувач - ОСОБА_1 . Боржник - Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року про роз`яснення судового рішення, заяву Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками про роз`яснення судового рішення задоволено частково. Роз`яснено Державній службі України з лікарських засобів та контролю за наркотиками рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2021 року в частині того, яким суб`єктом владних повноважень судом зобов`язано поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками. 11 травня 2021 року постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинським Тарасов Євгенійовичем відкрито виконавче провадження № 65364150 з примусового виконання виконавчого листа № 826/17778/14 виданого 23 березня 2021 року Окружним адміністративним судом міста Києва про поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками з 07 листопада 2014 року або на рівнозначній посаді. 10 серпня 2021 року Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками направила до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України лист № 6534- 001.1/008.0/17-21 в якому просила закінчити виконавче провадження. Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 10 серпня 2021 року закінчено виконавче провадження № 65364150 на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». Позивач, вважаючи вказану постанову протиправною та такою, що суперечить Закону України «Про виконавче провадження» та Конституції України, звернувся до суду із даним позовом. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що рішення суду боржником не було виконано в повному обсязі. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень га рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно ч. 1, 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Частиною 5 статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У разі фактичного виконання боржником у повному обсязі рішення суду за виконавчим документом виконавче провадження підлягає закінченню (п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404). Згідно ч. 2 ст. 39 Закону №1404 -VIII постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. Відповідно до вимог ч. 8 ст. 19 Закону №1404-VIII, особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій. Згідно вимог частини першої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 63 Закону №1404-VIII). Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. Таким чином, з огляду на викладене, належними доказами виконання боржником рішення у виконавчому провадженні щодо примусового виконання рішення про поновлення на роботі є: наказ про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача. Як вбачається з матеріалів справи, держаний виконавець закінчив виконавче провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII. Відповідно до вказаної норми, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази виконання боржником рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/17778/14 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками з 07 листопада 2014 року або на рівнозначній посаді. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2021 року про роз`яснення судового рішення у справі № 826/17778/14, Державній службі України з лікарських засобів та контролю за наркотиками роз`яснено рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 березня 2021 року в частині того, яким суб`єктом владних повноважень судом зобов`язано поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками. Крім того, у вищевказаній ухвалі зазначено, що на момент розгляду судом адміністративної справи правонаступником Державної служби України з контролю за наркотиками є саме Державна служба з лікарських засобів та з контролю за наркотиками, та беручи до уваги встановлення судом протиправності та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України №981-р від 16 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками, яке було підставою для звільнення позивача з займаної посади, суд вважає, що відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, позивач підлягає поновленню на посаді першого заступника Державної служби з лікарських засобів та з контролю наркотиками з 07 листопада 2014 року. А також, було зазначено, що в разі, якщо на вказану посаду було обрано особу, відповідно до процедури зайняття посад в державних органах, і особа займає її на час винесення рішення по справі, позивачу повинні запропонувати рівнозначну посаду та поновити на ній. Однак, Державною службою з лікарських засобів та з контролю за наркотиками не виконано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2021 року у справі № 826/17778/14, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України. Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України. За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення. Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур. Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»). У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші). Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу. Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тому, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено правомірність прийнятого ним рішення про закриття виконавчого провадження. Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 272, 287, 308, 311, 313, 315-316, 321-322, 325, 328, 329, КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Л.В. Бєлова А.Ю. Кучма