Постанова 4855 № 620/1487/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1487/20 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Грибан І.О., судді: Ключкович В.Ю., Парінов А.Б., за участі: секретар с/з Піскунова О.Ю., пр-к позивача Чайка О.А., пр-к відповідача Роєнко О.В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку, - У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з заробітної плати станом на день звільнення зі служби, 29.05.2018; - зобов`язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з заробітної плати станом на день звільнення зі служби, 29.05.2018 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб; - визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні; - стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 30.05.2018 по день розгляду справи в суді, з розрахунку середньоденного заробітку у розмірі 376,67 грн. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.09.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021, позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Постановою Верховного Суду від 14.04.2021 рішення Чернігівського районного суду від 16.09.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 скасовано в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Справа направлена на новий розгляд до Чернігівського окружного адміністративного суду. В іншій частині рішення Чернігівського районного суду від 16.09.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 змінено в частині мотивування. Після нового розгляду справи, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 . Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 4468,50 (чотири тисячі чотириста шістдесят вісім 50 коп.), сума без виключення сум відрахування на податки. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалене рішення скасувати та ухвалити постанову про задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх доводів вказував на неправильний розрахунок судом середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 29 травня 2018 року. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03 листопада 2021 року. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі. У судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд апеляційну скаргу задовольнити повністю з викладених у ній підстав. Представник відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Переглядаючи справу в межах доводів апеляційних скарг на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного. Як убачається з матеріалів справи, в період з 10.04.2002 по 06.11.2015 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 29.05.2018 в органах Національної поліції, та є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 25.06.2015. Згідно з наказом ГУНП в Чернігівській області від 25.05.2018 № 148 о/с "По особовому складу" старшого сержанта поліції ОСОБА_1 поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 3 Ніжинського ВП ГУНП в Чернігівській області звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліції» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) з 29.05.2018. (а.с.76). Згідно з листом ГУНП в Чернігівській області від 23 березня 2020 року № 21/К-129, в якому приведений розрахунок нарахованих сум при звільненні позивача, грошова компенсація відпустки останнього як учаснику бойових дій за 2018 рік не нараховувалася та не виплачувалася. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом. Підставою скасування рішення Чернігівського районного суду від 16.09.2020 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 Верховний Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій провели розрахунок середньої заробітної плати всупереч вимог Порядку №100, що призвело до помилкового розрахунку суми середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.05.2018 по 16.09.2020. Також зазначив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судами не з`ясовано загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, керуючись висновками Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, враховуючи принцип справедливості та співмірності, вирішив, що середній заробіток за час затримки розрахунку який підлягав стягненню на користь позивача має бути зменшено до 4468,50 грн. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини п`ятої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи. У силу вимог статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Згідно з положеннями частини першої статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Як зазначалося вище, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Суд апеляційної інстанції зазначає, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом частини першої статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Отже, обов`язок з виплати середнього заробітку відповідно до статті 117 виникає у роботодавця у разі не проведення зі звільненим працівником розрахунку у день звільнення. Важливо відмітити, що при вирішенні питання можливості застосування статті 117 КЗпП, обов`язково має досліджуватися вина роботодавця. Як встановлено рішеннями судів у даній справі, не нарахування та невиплата ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік при звільнені є протиправною. З огляду на це, а також враховуючи висновок Верховного Суду, що висловлений у постанові від 14 квітня 2021 року по даній справі, відповідач має виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні. Правила обчислення середнього заробітку визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № (далі - Порядок №100). Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. За змістом пункту 8 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. У цій справі Верховний Суд зазначив, що синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Відтак, аналіз правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. Цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. При вирішенні питання правильності обраного способу зменшення заробітку, колегія суддів враховує, що в матеріалах справи наявна довідка про розмір грошового забезпечення позивача від 16.10.2020 № 811/124/21/01-2020, в якій вказано, що середньоденне грошове забезпечення позивача становить 312,92 грн (а.с.132 т.1). Затримка у виплаті спірної грошової компенсації складає 840 календарні дні, отже, розмір середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 262852,80 грн (840 днів *312,92 грн). Грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з заробітної плати станом на день звільнення зі служби, 29.05.2018 складає 4380,88 грн. Отже, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 1,7% (4380,88/262852,80 х 100%). Таким чином, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 1,7% розраховується наступним чином: 312,92 грн (середньоденний заробіток позивача) х 1,7 % х 840 (дні затримки розрахунку) та дорівнює - 4468,50грн. Відтак, враховуючи вказані Великою Палатою Верховного Суду критерії розміру простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути стягнутий з відповідача на користь позивача у розмірі 4468,50 грн. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Решта доводів та заперечень апелянта - висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріального та процесуального права. У свою чергу, вказані в апеляційній скарзі доводи позивача не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 310, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Головуючий суддя І.О. Грибан Судді: В.Ю. Ключкович А.Б. Парінов (повний текст постанови складено 10.11.2021р.)