Постанова 4855 № 2а-7679/10/1070

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 2а-7679/10/1070 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В. За участю секретаря: Шевченко Е.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року, у складі колегії суддів: головуючого судді Кушнової А.О., суддів: Лисенко В.І., Щавінського В.Р., у справі за адміністративним позовом Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс" до Головного управління ДПС у Київській області про визнання недійсними та скасування рішень,- У С Т А Н О В И Л А: Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс" звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про визнання недійсними та скасування рішень Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 28.01.2010 № 0000102305 та від 07.04.2010 № 0000122305. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки в частині незаконності реалізації позивачем за готівковий розрахунок товарів невласного виробництва та надання послуг з автостоянки автомобілів без застосування реєстратора розрахункових операцій, перевищення працівникам встановлених строків використання виданої під звіт готівки та порушення порядку відображення в облікових документах каси підприємства витраченої готівки нічим не підтверджені та не відповідають дійсності. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2015 року апеляційну скаргу Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2015 року залишено без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2015 залишено без змін. Постановою Верхового Суду від 19 вересня 2019 року касаційну скаргу Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс" задоволено частково, постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. У постанові Верхового Суду від 19 вересня 2019 року зазначено, що поза увагою та оцінкою суду залишились посилання позивача, наведені останнім як в позовній заяві, так і в додаткових письмових поясненнях від 20 вересня 2011 року, на те, що штрафні (фінансові) санкції були до нього застосовані поза межами строку, встановленого статтею 250 ГК України, згідно з якою адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року замінено відповідача - Вишгородську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС на правонаступника Головне управління ДФС у Київській області, а Головне управління ДФС у Київській області на правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377, місцезнаходження: 03151, м.Київ, вул. Народного ополчення, буд. 5А). Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 28.01.2010 №0000102305 на суму 54998,82 грн. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 07.04.2010 №0000122305 в частині застосування до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс" штрафних (фінансових) санкцій на суму 635570,75 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління ДПС у Київській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Окрім того, Головним управлінням ДПС у Київській області заявлено клопотання про здійснення процесуального правонаступництва відповідача у справі. Відповідно до частини першої статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» від 30.09.2020 № 893 (далі - Постанова № 893) ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком (у тому числі Головне управління ДПС у Київській області). Пунктом 2 Постанови № 893 установлено, що територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій. Згідно з пунктом 3 Постанови № 893 права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи. Наказом Державної податкової служби України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 30.09.2020 № 529 утворені як відокремлені підрозділи Державної податкової служби України територіальні органи згідно з переліком (додаток до цього наказу), серед яких Головне управління ДПС у Київській області. Наказом Державної податкової служби України «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» від 24.12.2020 №755 розпочато з 1 січня 2021 року здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 Постанови №893. Враховуючи викладене, колегія суддів допускає процесуальну заміну відповідача відповідно до частини 1 статті 52 КАС України з Головного управління ДПС у Київській області (ЄДРПОУ 43141377) на Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797). Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з`явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс" (ідентифікаційний код 21536845) зареєстроване як юридична особа 04 квітня 1994 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 4, а.с. 86-110). Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс" (ідентифікаційний код 21536845) засноване на державній власності, є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, та належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України, про що свідчить статут Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс", затверджений наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 656 від 02.06.2008 (далі - Статут) (том 1 а.с. 21-14) з урахуванням Змін до Статуту, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 27.10.2014 № 524 (том 2 а.с. 39-44); Змін до Статуту, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 08.08.2013 № 584 (том 2 а.с. 45-48); Змін до Статуту, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 11.08.2011 № 0279 (том 2 а.с. 64-66). Станом на 06.11.2019 основними видами діяльності позивача за КВЕД є: діяльність шкіл із підготовки водіїв транспортних засобів (85.53), друкування іншої продукції (18.12), технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (45.20). У період з 30 листопада по 25 грудня 2009 року відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2005 року по 30 вересня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2005 року по 30 вересня 2009 року. За результатами перевірки контролюючим органом 18 січня 2010 року було складено акт перевірки № 37/23-1/21536845 (далі - акт перевірки №37/23-1/21536845) (т. 2 а.с. 155-220). У розділі "Висновок" вказаного акту перевірки, з поміж іншого, зазначено, що позивачем порушено: 1) п. 2.6, п. 2.11, п. 7.41 та п. 7.42 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. № 637 (з послідуючими змінами та доповненнями) (надалі - Положення №637); 2) п. 1, п. 9 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг" від 6 липня 1995 року №265/95ВР (з послідуючими змінами та доповненнями) (надалі - Закон України № 265/95ВР). На підставі названого акту перевірки №37/23-1/21536845 Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій: - від 28 січня 2010 року №0000102305, яким за порушення п. 2.6, п. 2.11, п. 7.41 та п. 7.42 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. № 637 (з послідуючими змінами та доповненнями) застосовано до позивача штрафні (фінансові санкції) у сумі 54998,82 грн (далі - рішення №0000102305) (т. 2 а.с. 107); - від 28 січня 2010 року №0000092305, яким за порушення п. 1, п. 9 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг" від 6 липня 1995 року №265/95ВР (з послідуючими змінами та доповненнями) застосовано до позивача штрафні (фінансові санкції) у сумі 650530,75 грн (далі - рішення №0000092305) (т. 1 а.с. 106). Не погодившись із рішеннями ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 28.01.2010 №0000102305 та №0000092305, позивач 26.02.2010 та 05.03.2010 звернувся зі скаргами до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області (т. 2, а.с.119-124). Рішенням ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 18.02.2010 №1069/10/25-010/5 скаргу УДП "Укрінтеравтосервіс" від 12.02.2010 №1/02-04-110 на рішення ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 28.01.2010 №0000102305 залишено без розгляду (т.2 а.с.125-126.) Рішення ДПІ у Вишгородському районі Київської області за результатами розгляду скарги на рішення від 28.01.2010 №0000092305 матеріали справи не містять. Не погодившись із рішеннями ДПІ у Вишгородському районі Київської області про результати розгляду скарг позивач звернувся зі скаргою до Державної податкової адміністрації в Київській області, в якій просив скасувати рішення ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 28.01.2010 №0000102305 (т.2, а.с.127-134). Рішенням Державної податкової адміністрації в Київській області від 02.04.2010 №447/10/25-017/4351-271 про результати розгляду скарг Державна податкова адміністрація в Київській області залишила без змін рішення ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 28.01.2010 №0000102305 і скасувала рішення ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 28.01.2010 №0000092305 у частині 9860,00 грн застосованої штрафної (фінансової) санкції, а в іншій частині це рішення залишила без змін (т.2, а.с.135-138). На підставі рішення Державної податкової адміністрації в Київській області від 02.04.2010 №447/10/25-017/4351-271 про результати розгляду скарг, Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій: - від 7 квітня 2010 року №0000122305, яким за порушення п. 1, п. 9 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг" від 6 липня 1995 року №265/95ВР (з послідуючими змінами та доповненнями) застосовано до позивача штрафні (фінансові санкції) у сумі 640670,75 грн (далі - рішення №0000122305) (т. 1 а.с. 108). Позивач вважаючи рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 28 січня 2010 року №0000102305 та від 7 квітня 2010 року №0000122305 протиправними, звернувся до суду з даним адміністративний позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР (далі - Закон 265). Статтею 1 цього Закону встановлено, що реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами), які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Згідно з п. 1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок. З метою вдосконалення організації готівкового обігу, зміцнення касової дисципліни, підвищення ефективності контролю за додержанням суб`єктами господарської діяльності встановленого порядку ведення операцій з готівкою у національній валюті, посилення відповідальності за додержанням ними норм з регулювання обігу готівки та виконання своїх зобов`язань перед бюджетами і державними цільовими фондами Президентом України видано Указ в якому установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземним громадянами та особами без громадянства, які є суб`єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюється Національним банком України, до них застосовуються штрафні санкції у вигляді штрафу. Зокрема, за не оприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) у касах готівки застосовується штраф у п`ятикратному розмірі не оприбуткованої суми. Водночас, порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою, визначені Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004 (далі - Положення), пунктом 1.2 якого визначено, наступне. Оприбуткування готівки - проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій. Книга обліку розрахункових операцій - прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг). Відповідно до пункту 2.6 Положення уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій (РРО) або використанням розрахункових книжок (РК) оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). Підприємствам, яким Законом України №265/95ВР надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку. Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах. Згідно з вимогами п. 2.11 Положення №637 видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України. Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт. Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України. У відповідності до п. 7.41 Положення №637, під час перевірки правильності оформлення видач готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів. Згідно з вимогами п. 7.42 Положення №637 слід звернути увагу на повне та своєчасне звітування підзвітних осіб у разі використання ними під час відрядження значних сум підзвітних коштів для вирішення господарських питань. Як убачається із матеріалів справи, податковим органом під час перевірки було встановлено продаж позивачем за готівковий розрахунок товарів невласного виробництва та надання послуг з автостоянки автомобілів без застосування реєстратора розрахункових операцій, перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки та порушення порядку відображення в облікових документах каси підприємства витраченої готівки (т. 2 а.с. 155-220). Щодо порушення позивачем п. 1 ст. 3 Закону України №265/95ВР колегія суддів зазначає наступне. В акті перевірки №37/23-1/21536845 зазначено, що позивачем здійснено продаж за готівковий розрахунок товарів невласного виробництва та надано послуги з автостоянки автомобілів без застосування реєстратора розрахункових операцій. Зокрема в акті перевірки зазначено, що розрахунки між позивачем (продавцем) та покупцями товарів були здійснені на підставі таких розрахункових документів (т. 2 а.с. 215 на звороті, а.с.216): - прибуткового касового ордеру та видаткової накладної №422 від 7 червня 2007 року, на підставі яких позивачем було прийнято в касу готівкові кошти від споживача ОСОБА_1 у сумі 48000,00 грн. за портландцемент П/Б-Ш-400 арт. 10-7378; - прибуткового касового ордеру від 31 липня 2007 року №707 та видаткової накладної від 30 липня 2007 року № 612/1р, на підставі яких позивачем було прийнято в касу готівкові кошти від ОСОБА_2 у сумі 9789,14 грн. за запасні частини; - прибуткових касових ордерів від 5 березня 2007 року №164, 165, 166, 167, 168, 169, 170, на підставі яких позивачем було прийнято в касу від споживачів готівкові кошти за косметичні набори у сумі 1065,02 грн.; - прибуткових касових ордерів від 6 березня 2007 року №171, 172, 173, 174, 175, 176, 177, 178, 180, 181, на підставі яких позивачем було прийнято в касу від споживачів готівкові кошти за косметичні набори у сумі 1556,42 грн.; - прибуткового касового ордеру від 7 березня 2007 року №184, на підставі якого позивачем було прийнято в касу від споживача готівкові кошти за косметичний набір у сумі 155,00 грн.; - прибуткових касових ордерів від 12 березня 2007 року №196, 197, на підставі яких позивачем було прийнято в касу від споживачів готівкові кошти за косметичні набори у сумі 120,00 грн.; - прибуткових касових ордерів від 14 березня 2007 року №203, 204, 205, на підставі яких позивачем було прийнято в касу від споживачів готівкові кошти за косметичні набори у сумі 405,00 грн.; - прибуткового касового ордеру від 15 березня 2007 року №213, на підставі якого позивачем було прийнято в касу готівкові кошти за косметичний набір у сумі 50,00 грн.; - прибуткового касового ордеру від 20 березня 2007 року №233, на підставі якого позивачем було прийнято в касу від споживача готівкові кошти за косметичний набір у сумі 135,00 грн.; - прибуткових касових ордерів від 21 березня 2007 року №234, 237, на підставі яких позивачем було прийнято в касу від споживачів готівкові кошти за косметичні набори у сумі 346,08 грн.; - прибуткового касового ордеру від 12 квітня 2007 року №297, на підставі якого позивачем було прийнято в касу від споживача готівкові кошти за пиломатеріали у сумі 45,49 грн.; - прибуткового касового ордеру від 8 травня 2007 року №388, на підставі якого позивачем було прийнято в касу від споживача готівкові кошти за дошки у сумі 51,00 грн.; - прибуткового касового ордеру від 13 серпня 2008 року №609, на підставі якого позивачем було прийнято в касу від споживача готівкові кошти за гирі (ТМЦ) у сумі 3700,00 грн.; - 21 листопада 2008 року позивачем було прийнято в касу від споживача готівкові кошти за гирі (ТМЦ) у сумі 3000,00 грн. (без зазначення назви документу, на підставі якого було прийнято кошти в касу) (т. 2 а.с. 215 на звороті, а.с.216). Проте, як встановлено судом першої інстанції, позивачем не було подано до суду копію жодного з перерахованих касових ордерів та не надано жодного доказу на підтвердження походження реалізованого ним товару, його ціни та правомірності його реалізації, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, оскільки позивачем було допущено порушення вимог п. 1 ст. 3 Закону України №265/95ВР, а саме отримання грошових коштів від продажу товарів третім особам без застосування реєстратора розрахункових операцій. Також в акті перевірки зазначено, що в період з 9 січня 2007 року по 28 липня 2008 року позивачем було надано платні послуги з автостоянки автомобілів за готівковий розрахунок за адресою: м. Київ, проспект Науки,

57. При розрахунках із споживачами за надані послуги реєстратор розрахункових операцій позивачем не використовувався, касова книга та прибуткові касові ордери на автостоянці були відсутні. Всього за період з 9 січня 2007 року по 28 липня 2008 року позивачем було отримано дохід від надання платних послуг за автостоянку автомобілів на суму 59648,00 грн. Позивачем не було надано до суду доказів щодо наявності у товариства передбачених законодавством підстав для надання зазначених послуг та не подано жодного розрахункового документу, на підставі яких позивачем було отримано зазначені кошти, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог в цій частині та є підставою для висновку, що позивачем дійсно було допущено порушення вимог п. 1 ст. 3 Закону України №265/95ВР, а саме отримання грошових коштів за послуги з автостоянки автомобілів без застосування реєстратора розрахункових операцій. Щодо порушення позивачем п. 2.6 Положення, колегія суддів зазначає наступне. В акті перевірки 37/23-1/21536845 зазначено, що позивачем не було вчинено запис (не оприбутковано готівку) в книзі обліку розрахункових операцій №1008002142 (зареєстровану 9 липня 2008 року) про отримані на підставі фіскального звітного чека №188 готівкових коштів у сумі 10111,15 грн. (т. 2 а.с. 216). Разом з тим, позивачем не було надано до суду доказів дотримання вимог п. 2.6 Положення №637, а саме копії книги обліку розрахункових операцій №1008002142, фіскального звітного чеку №188 тощо, що є свідченням необґрунтованості позовних вимог в цій частині та підставою для висновку, що позивачем дійсно було допущено порушення вимог п. 2.6 Положення №637, а саме, не оприбутковано готівку в порядку, визначеному Положенням. Щодо порушення п. 9 ст. 3 Закону України №265/95ВР слід зазначити таке. В акті перевірки 37/23-1/21536845 встановлено, що позивачем не було забезпечено щоденне друкування на реєстраторі розрахункових операцій, фіскальний номер 1008002200, фіскальних звітних чеків (т. 2 а.с. 216 на звороті). Не було роздруковано фіскальні звітні чеки від 6, 8, 10, 11, 12, 14, 15, 16, 18, 20, 24, 26 березня 2009 року, від 2, 4, 5, 9, 11, 13, 16, 17, 20, 21, 23, 28 квітня 2009 року та від 1, 6, 7, 11, 14, 15 травня 2009 року. Проте, позивачем не було надано до суду доказів на підтвердження дотримання ним вимог п.9 ст. 3 Закону України № 265/95ВР, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог в цій частині та є підставою для висновку, що позивачем дійсно було допущено порушення вимог п. 9 ст. 3 Закону України №265/95ВР, а саме не забезпечено щоденне друкування фіскальних звітних чеків у зазначені вище дати на одному з семи зареєстрованих ним у податковому органі реєстраторів розрахункових операцій. Щодо порушення п. 7.41 Положення колегія суддів враховує наступне. В акті перевірки 37/23-1/21536845 зазначено, що позивачем з каси підприємства видавались кошти працівникам під звіт на потреби підприємства (т. 2 а.с. 217). Зокрема в акті перевірки зазначено, що підзвітними особами позивача зазначені кошти було отримано на придбання товарів, сировини, матеріалів, проте до авансового звіту не було додано відповідних розрахункових документів, на підтвердження здійснення цими особами платежу за куплений товар, а також підтвердження отримання цього товару. За результатами перевірки посадовими особами контролюючого органу було зроблено висновки, що позивачем було порушено порядок відображення в облікових документах каси підприємства витраченої підзвітними особами готівки без подання ними підтверджуючих відповідних розрахункових документів. Зокрема зазначалось, що: - до звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт від 16 листопада 2007 року на суму 312,00 грн. ОСОБА_3 не було додано відповідного розрахункового документу на підтвердження сплати готівкових коштів, а саме, фіскального касового чека фірми "Епіцентр" за 16 листопада 2007 року на суму 274,60 грн.; - до звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт від 11 грудня 2007 року на суму 483,0 грн. ОСОБА_4 не було додано відповідного розрахункового документу на підтвердження сплати готівкових коштів, а саме, фіскального касового чека від 11 грудня 2007 року за паливо на суму 483,00 грн.; - до звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт від 22 січня 2007 року на суму 500,00 грн. ОСОБА_5 не було додано відповідного розрахункового документу на підтвердження сплати готівкових коштів, а саме, фіскального касового чека від 22 січня 2007 року за паливо на суму 246,97 грн.; - до звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт від 2 листопада 2007 року на суму 315,00 грн. ОСОБА_6 не було додано відповідного розрахункового документу на підтвердження сплати готівкових коштів, а саме належним чином оформленої квитанції до прибуткового касового ордера або фіскального касового чека фірми "Транссервіс" на суму 148,00 грн.; - до звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт від 2 листопада 2007 року на суму 315,00 грн. ОСОБА_7 не було додано відповідного розрахункового документу на підтвердження сплати готівкових коштів, а саме належним чином оформленої квитанції до прибуткового касового ордера або фіскального касового чека фірми "Транссервіс" на суму 168,00 грн.; - до звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт від 26 жовтня 2007 року на суму 2285,00 грн. ОСОБА_8 не було додано відповідного розрахункового документу, зокрема щодо сплати ОСОБА_8 готівкових коштів в сумі 2285,00 грн. Водночас, матеріали справи не містять копій звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт або інших доказів на підтвердження цільового використання підзвітними особами готівкових сумм, а тому неподання позивачем зазначених доказів є свідченням необґрунтованості позовних вимог в цій частині та підставою для висновку суду щодо порушення позивачем вимог п. 7.41 Положення, а саме порушенням порядку відображення в облікових документах каси підприємства витрачених підзвітними особами готівкових сум, зокрема, без подання ними підтверджуючих відповідних розрахункових документів. Щодо порушення п. 2.11 та п. 7.42 Положення встановлено наступне. В акті перевірки №37/23-1/ НОМЕР_1 зазначено, що працівниками позивача було перевищено встановлені законодавством строки використання виданої ним під звіт готівки. Так в акті зазначено, що підзвітними особами авансові звіти подавалися з перевищенням строку, встановленого п. 2.11 Положення №637, а саме: - на підставі видаткового касового ордеру від 21 травня 2007 року №229 позивачем з центральної каси було видано на відрядження ОСОБА_9 готівку у сумі 600,00 грн. Згідно з посвідченням про відрядження №79 ОСОБА_9 прибув на підприємство після відрядження 24 травня 2007 року. Проте, авансовий звіт про використання коштів у сумі 600,00 грн. ним було подано лише 30 травня 2007 року; - на підставі видаткового касового ордеру від 21 травня 2007 року №230 позивачем з центральної каси було видано на відрядження ОСОБА_10 готівку у сумі 600,00 грн. Згідно з посвідченням про відрядження №82 ОСОБА_10 прибув на підприємство після відрядження 24 травня 2007 року. Проте, авансовий звіт про використання коштів у сумі 600,00 грн. ним було подано лише 30 травня 2007 року; - на підставі видаткового касового ордеру від 21 травня 2007 р. № 231 позивачем з центральної каси було видано на відрядження ОСОБА_5 готівку у сумі 800,00 грн. Згідно з посвідченням про відрядження №78 ОСОБА_5 прибув на підприємство після відрядження 24 травня 2007 року. Проте, авансовий звіт про використання коштів у сумі 800,00 грн. ним було подано лише 30 травня 2007 року; - на підставі видаткового касового ордеру від 21 травня 2007 року №231 позивачем з центральної каси було видано на відрядження ОСОБА_11 готівку у сумі 600,00 грн. Згідно посвідчення про відрядження №81 ОСОБА_11 прибув на підприємство після відрядження 24 травня 2007 року. Проте, авансовий звіт про використання коштів у сумі 600,00 грн. ним було подано лише 30 травня 2007 року; - на підставі видаткового касового ордеру від 21 травня 2007 року №235 позивачем з центральної каси було видано на відрядження ОСОБА_12 готівку у сумі 250,00 грн. Згідно посвідчення про відрядження №80 ОСОБА_12 прибув на підприємство після відрядження 24 травня 2007 року. Проте, авансовий звіт про використання коштів у сумі 250,00 грн. ним було подано лише 30 травня 2007 року; - на підставі видаткового касового ордеру від 27 листопада 2007 року №883 позивачем з центральної каси було видано на виробничі (господарські) потреби ОСОБА_13 готівку у сумі 500,00 грн. Проте, авансовий звіт про використання коштів у сумі 500,00 грн. ним було подано лише 3 грудня 2007 року. Проте, позивачем не спростовано під час судового розгляду справи обставини перевищення його працівниками встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а первинні бухгалтерські документи за період з 1 січня 2005 року по 30 вересня 2009 року не збереглися, тому не можуть бути надані. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що під час розгляду справи знайшли підтвердження зазначені в акті перевірки факти порушення почивачем вимог законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин. Разом з тим, у постанові Верхового Суду від 19 вересня 2019 року, якою направлено справу на новий розгляд, зазначено, що поза увагою та оцінкою суду залишились посилання позивача, наведені останнім як в позовній заяві, так і в додаткових письмових поясненнях від 20 вересня 2011 року, на те, що штрафні (фінансові) санкції були до нього застосовані поза межами строку, встановленого статтею 250 ГК України, згідно з якою адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Надаючи оцінку даній обставині, колегія суддів зазначає наступне. Стаття 250 ГК України передбачає, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Закінчення будь-якого із встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій. Аналогічна правова позиція міститься в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 14.09.2015 у справі № 2а-1731/10/2470 (провадження №К/9991/35540/12) та від 22.09.2014 у справі № 2а-5672/10/2370 (провадження № К/9991/20081/11). У відповідності до ч. 1 ст. 238 ГК України (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин), адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. Виходячи з положень постанови Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. № 637 та Закону України №265/95ВР, встановлені за наслідком проведеної перевірки порушення, зокрема реалізація позивачем за готівковий розрахунок товарів невласного виробництва та надання послуг з автостоянки автомобілів без застосування реєстратора розрахункових операцій, перевищення працівникам встановлених строків використання виданої під звіт готівки та порушення порядку відображення в облікових документах каси підприємства витраченої готівки, відносяться до адміністративно-господарських, склад яких становить винне, протиправне невиконання чи неналежне виконання суб`єктом господарювання своїх зобов`язань в частині належного здійснення господарської діяльності. Отже, штрафні (фінансові) санкції, застосовані за наслідком винесення оскаржуваних рішень, підпадають під визначення адміністративно-господарської санкції, яка має застосовуватися в межах строків, визначених статтею 250 ГК України, а саме протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. З оскаржуваного рішення вбачається, що воно винесено за наслідками виявлених порушень Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 №637. Порушення виявлені та зафіксовані відповідачем 18 січня 2010 року в акті перевірки № 37/23-1/21536845. Як вбачається з Акта перевірки, виявлені порушення відбулися в період з січня 2007 року по грудень 2007 року (т. 2, а.с.217-218). Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, штрафні (фінансові) санкції згідно рішення від 28.01.2010 №0000102305 застосовано поза межами строків, встановлених ст. 250 ГК України. Доводи відповідача про те, що планова перевірка охоплювала період трьох років, що об`єктивно виключає можливість податкового органу дотриматися строків, визначених ст. 250 ГК України є безпідставними, оскільки положення вказаної статті є імперативними та такими, що зобов`язують уповноважений орган державної влади їх дотримуватися. Отже, рішення від 28.01.2010 №0000102305 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на суму 54998,82 грн є ротиправним, оскільки прйнято контролюючим органом з порушенням вищезазначених норм законодавства. Окрім того, підставою для застосування та визначення розміру штрафних санкцій за вказаним рішенням від 28.01.2010 №0000102305 є Указ Президента України від 12.06.1995 №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки". Водночас статтею 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" від 08 червня 1995 року №1к/95-ВР (далі - Конституційний Договір) Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов`язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів. Пунктом 3 статті 18 цього Договору також передбачено, що виключно законами визначаються, зокрема діяння, які є злочинними, адміністративними і дисциплінарними порушеннями, відповідальність за них. Оскільки шляхом прийняття Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, було врегульовано правовідносини державним органом, який наділено законодавчою ініціативою, то Указ № 436/95 припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення, як за перевищення встановлених строків звітування по використанню виданої під звіт готівки та порушення порядку відображення в облікових документах каси підприємства витраченої готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, його положення уже не могло застосовуватися. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17 листопада 2020 року у справі №826/14305/15. Отже, у податкового органу були відсутні правові підстави для застосування положення статті 1 Указу Президента № 436/95 до правовідносин, що виникли після набрання чинності Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 та застосування до позивача штрафних санкцій, передбачених статтею 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" на суму 54998,82 грн. Щодо оскаржуваного рішенням від 07.04.2010 №0000122305, колегія суддів зазнача наступне. Рішення від 07.04.2010 №0000122305 винесено податковим органом за наслідками виявлених порушень Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". Порушення виявлені та зафіксовані відповідачем 18 січня 2010 року в акті перевірки № 37/23-1/21536845. З Акта перевірки слідує, що виявлені порушення відбулися в період з березня 2007 року по травень 2009 року (т. 2, а.с.215 - 216). Враховуючи дату винесення оскаржуваного рішення (07.04.2010) та передбачені ст.250 ГК України строки накладення стягнень, за вчинені до 07 квітня 2009 року правопорушення стягнення не могло бути застосовано, оскільки порушено строки визначені ст. 250 ГК України. Як вбачається з оскаржуваного рішення від 07.04.2010 №0000122305 та акта перевірки, лише 15 фактів виявлених порушень були вчинені після 07 квітня 2009 року. Так, в акті перевірки зафіксовані порушення щодо незабезпечення друку фіскальних звітних чеків від 09, 11, 13, 16, 17, 20, 21, 23, 28 квітня 2009 року та від 01, 06, 07, 11, 14, 15 травня 2009 року (т.2 а.с.216 зворотна сторона). Інші порушення Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР мали місце до 07.04.2009, що виключає застосування будь-яких санкцій за їх вчинення. Таким чином, за рішенням від 07.04.2010 №0000122305 штрафні (фінансові) санкції мали бути застосовані лише щодо 15 (п`ятнадцяти) порушень, які стосувалися незабезпечення друку фіскальних звітних чеків. Відповідно до п.4 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку або його незберігання в книзі обліку розрахункових операцій до суб`єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Станом на дату винесення оскаржуваного рішення від 07.04.2010 №0000122305 розмір 1 (одного) неоподаткованого мінімуму доходів громадян становив 17,00 грн. Отже, розмір штрафних санкцій, які підлягали застосуванню за рішенням від 07.04.2010 №0000122305, становить 5100,00 грн (15 х 20 н.м.д.г.=15х340грн.) замість 640670,75 грн. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення відповідача про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 28.01.2010 №0000102305 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню повністю. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум". Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Допустити заміну Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797). Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Мєзєнцев Є.І. Файдюк В.В. Постанову виготовлено: 09 листопада 2021 року.