Постанова 4854 № 540/1820/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/1820/21 Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Шляхтицького О.І., суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д., секретар П`ятіна В.В., за участю: представника Херсонської обласної прокуратури Пашаєва Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційні скарги Херсонської обласної прокуратури, ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року по справі № 540/1820/21 за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з вищевказаним адміністративним позовом, у якому просила: - визнати бездіяльність Херсонської обласної прокуратури протиправною щодо нездійснення нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні; - зобов`язати Херсонську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100; - визнати бездіяльність Херсонської обласної прокуратури протиправною щодо нездійснення нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати з урахуванням посадового окладу згідно ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" за період з 26.03.2020 по 12.03.2021; - зобов`язати Херсонську обласну прокуратуру здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 , виходячи з розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням усіх надбавок до посадового окладу, премій, та виплатити різницю недоотриманої суми заробітної плати за період з 26.03.2020 по 12.03.2021; - зобов`язати Херсонську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити середній місячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 13.03.2021 по день постановлення рішення у справі, обчислення якого здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що наказом керівника Херсонської обласної прокуратури від 12.03.2021 № 117к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Нокаховської місцевої прокуратури Херсонської області та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 12.03.2021, проте при здійсненні розрахунків внаслідок такого звільнення в порушення ст. 44 КЗпП України відповідачем не було нараховано та не виплачено вихідну допомогу, яка за позицією позивачки є мінімальною державною гарантією в оплаті праці і складовою змісту права на працю. Враховуючи, що Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-УІІ № 1697-УІІ не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, у зв`язку з чим вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП, що не заборонено спеціальним законодавством, що узгоджується з аналогічною правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 420/4115/20, від 18.02.2021 у справі № 640/23379/19, від 25.02.2021 у справі № 640/8451/20. З огляду на вказане та враховуючи, що позивачку звільнено з посади прокурора Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру", тому вважає, що вона набула право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до ст. 44 КЗпП, обчислення якої необхідно було здійснити відповідно до "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. Крім того, позивачка вказує, що у період з 26.03.2020 по 31.12.2020 їй нараховувалась заробітна плата, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", тобто, з урахуванням положень Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 № 79-VІІІ, у розмірі встановленому законом, тобто у розмірі, який є меншим, ніж визначений ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-УІІ (далі - Закон № 1697). Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі № 6-р/2020 визначено, що положення пункту 26 розділу VI " Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-УІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697- VII зі змінами, втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто, з 26.03.2020. На підставі викладеного вважає, що роботодавець повинен був вчинити дії, а саме: провести розрахунок та здійснити їй виплату заробітної плати з урахуванням посадового окладу згідно ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" у вказаний період, але в порушення норм діючого законодавства такий розрахунок не проведено, що стало підставою звернення до суду з даним позовом. У зв`язку з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати всіх належних сум при звільненні та з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України позивачка вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву у якому зазначив, що відповідно до вимог ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1,2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Проте, позивачку було звільнено з посади відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-УП та п. 3 пп. 1 п. 19 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ, а не з підстав, передбачених п. 1, 2, 6 ст. 40, п. 6 ст. 36 Кодексу. Відтак, юридичним фактом, що зумовив звільнення позивачки на підставі вказаної норми Закону № 1697-УІІ, в даному випадку, є неуспішне проходження ним атестації, а не реорганізація, ліквідація, перепрофілювання організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому, Законом № 1697-VІІ не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 цього Закону. У свою чергу, ст. 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-УІІ. За таких обставин у відповідача відсутній юридичний обов`язок щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги. Щодо вимоги позивачки в частині не здійснення їй виплати заробітної плати у період з 26.03.2020 по 31.12.2020 згідно зі ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", яка вмотивована рішенням Конституційного суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, то відповідач вказує, що у вказаний період заробітна плата позивачці нараховувалась і виплачувалась відповідно до приписів Постанови №

505. При цьому, на вказані правовідносини щодо нарахування та виплати заробітної плати позивачці як прокурору місцевої прокуратури у період з 26.03.2020 по 12.03.2021, рішення Конституційного Суду України № 6-р/20 не поширюється, оскільки ці правовідносини з 25.09.2019 врегульовано іншим нормативно-правовим актом, а саме Законом № 113-ІХ, який є чинним та неконституційним не визнано. Так, відповідно до п. З розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", який набрав чинності 25.09.2019, оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Таким чином, до початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, оплата праці прокурорів здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Окружні прокуратури розпочали роботу з 15.03.2021 відповідно до наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 №

40. Враховуючи, що позивачка була звільнена з посади та з органів прокуратури з 20.10.2020, рішення щодо початку роботи окружних прокуратур у порядку, встановленому законом не прийнято та не оприлюднено, а отже, оплата праці позивачки здійснювалась відповідно до постанови Уряду з огляду на вимоги п. 3 розд. II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ. Таким чином, відповідач вказує, що ОСОБА_1 при звільненні виплачено всі належні суми, тому відсутні підстави для застосування до обласної прокуратури відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 17 серпня 2021 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Херсонської обласної прокуратури щодо нездійснення нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні. Зобов`язав Херсонську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. Зобов`язав Херсонську обласну прокуратуру здійснити нарахуваня та виплатити середній місячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 13.03.2021 по день постановлення рішення у справі, обчислення якого здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. Стягнув з Херсонської обласної прокуратури за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 816,00 гривень (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 копійок) В іншій частині позову відмовив. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині задоволення позовних вимог, Херсонська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення: - суд першої інстанції не врахував, що Законом № 1697-VІІ не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 цього Закону. У свою чергу, ст. 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VІІ; - посилання на постанову Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 820/1119/16. Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині відмови позовних вимог, ОСОБА_1 також подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що рішення суду першої інстанції, у відповідній частині, ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення: - незаконним є висновок суду першої інстанції, що у позивачки відсутнє право на здійснення перерахунку та виплату посадового окладу без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України у розмірі, іншому, ніж встановлено постановою Кабінета Міністрів України № 505; - суд першої інстанції не врахував, те, що оскільки рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 прийнято 26.03.2020, яким визнано неконституційним положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, право на отримання заробітної плати у вигляді належного посадового окладу виникає у працівника прокуратури з 27.03.2020; - посилання на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі № 240/13819/20 від 25.02.2021. Обставини справи. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 з 14.09.2001 по 12.03.2021 працювала в органах прокуратури Херсонської області на різних посадах, у т.ч. з 15.12.2015 на посаді прокурора Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області, що підтверджується записами у трудовій книжці ( а.с. 16-20) та отримувала заробітну плату відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури". 12.03.2021 наказом керівника Херсонської обласної прокуратури № 117к, позивачку звільнено з займаної посади та з органів прокуратури області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 12.03.2021 . Підстава - рішення кадрової комісії від 19.02.2021 р. №

23. Відділу фінансування та бухгалтерського обліку Херсонської обласної прокуратури доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні. ( а.с. 15). Вважаючи, що при проведенні остаточного розрахунку ОСОБА_1 протиправно не було виплачено вихідну допомогу при звільненні, а також протиправно у період з 26.03.2020 по 12.03.2021 заробітна плата виплачувалась із урахуванням посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2021 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", а не посадового окладу, визначеного у відповідності до положень ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", позивачка звернувся до суду з даною позовною заявою. Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими. Висновок суду першої інстанції. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у день фактичного звільнення із займаної посади ОСОБА_1 належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги. Відповідно суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивачки. Проте, у задоволенні позовних вимог в частині не нарахування та не виплати позивачці у період з 26.03.2020 по 12.03.2021 посадового окладу прокурора окружної прокуратури у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, суд першої інстанції відмовив, з огляду на те, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури". Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ, постанові Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури". Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду. За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин). Згідно зі статтею 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (далі - Закон №113-ІХ, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, такого змісту: «на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження». Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Частиною четвертою статті 40 КЗпП України визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. При цьому, Законом № 113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус". Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку <…>. Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин). Так, за змістом абзацу третього пункту 2 розділ ІІ Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 4 розділ ІІІ Порядку № 100, визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. В той же час приписами Закону № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі не проходження атестації. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівник, є стаття 44 КЗпП України. Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 823/276/16, від 11 жовтня 2018 року у справі № 823/244/16 та від 08 жовтня 2019 року у справі № 823/263/16. Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 11.02.2021 по справі № 420/4115/20, від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20 і підстав для відступу від таких висновків під час розгляду цієї справи колегія суддів не знаходить. За наведеного правового регулювання, колегія суддів приходить до висновку про правильність висновку суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачці вихідної допомоги при звільненні. Вирішуючи спірне питання щодо зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплатити середній місячний заробіток за час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки позивачці при звільненні не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України, то відповідно статті 117 КзПп наявні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивачки з 13.03.2021, тобто наступного після звільнення позивачки дня по ухвалення судового рішення. Вирішуючи спірне питання не виплати позивачці у період з 26.03.2020 по 12.03.2021 посадового окладу прокурора окружної прокуратури у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, суд першої інстанції виходив із такого. Враховуючи зазначені норми матеріального права, Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, зі змінами, внесеними Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", який набрав чинності 25.09.2019, а не Бюджетний кодекс України передбачає оплату праці працівників регіональних прокуратур та місцевих прокуратур відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури". Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що у спірний період ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата виходячи з розміру посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", тобто, з урахуванням положень Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, у розмірі встановленому законом. Так, рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України". Окрім цього, у статті 97 цього Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні чи висновку може встановити порядок і строки їх виконання. Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України. Тобто, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням. Ці ж правові висновки знайшли своє підтвердження у постанові у постанові Верхового Суду від 28 січня 2021 року у справі № 560/703/20. Отже, у рішенні Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині рішення чітко вказано, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Колегія суддів констатує, що з обсягу встановлених судом першої інстанції обставин випливає, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури". Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі №807/1171/16. Разом з тим, Законом України від 19.09.2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", який набрав чинності 25.09.2019 частини 3, 4 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" викладені у такій редакції: "Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3." Отже, з 25.09.2019 положення ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" встановлюють розміри посадових окладів прокурорів окружних та обласних прокуратур. В той же час, за прокурорами місцевих прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до окружної прокуратури, а оплата праці працівників місцевих прокуратур протягом зазначеного періоду здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. ( п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ). Наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 №40 днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15 березня 2021 року. Таким чином, у спірний період (з 26 березня 2020 року по 15 березня 2021 року) обласні та окружні прокуратури не розпочали свою роботу, а тому, під час здійсненні їх повноважень регіональними та місцевими прокуратурами, оплата праці працівників регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, здійснювалась відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, зокрема відповідно до Постанови Кабінета Міністрів України № 505 від 31.05.2012 , що узгоджується із приписами п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, який був та є чинним, у встановленому законом порядку неконституційним не визнавався. Стосовно конкуренції норм Законів № 1697-VІІ та № 113-ІХ, апеляційний суд зазначає, що переведення прокурорів, зокрема до обласних та окружних прокуратур, обумовлено проходженням ними атестації, а від так і оплата праці передбачена, безпосередньо ст. 81 Закону № 1697-VІІ, стосується саме працівників обласних та окружних прокуратур, які пройшли атестацію, передбачену Законом №113-ІХ, в той час як оплата праці працівників регіональних та місцевих прокуратур, які не пройшли атестацію, врегульована тимчасово Постановою №505 від 31.05.2012 . Тобто, після проходження атестації та переведення працівників до обласних та окружних прокуратур, припиняється тимчасове врегулювання оплати праці на підставі Постанови №

505. Проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури. З порівняння співвідношення правових норм Закону № 1697-VII і Закону № 113-ІХ, які визначають підстави оплати праці, вбачається, що вони не суперечать одна одній, кожна з них має відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин. Закон № 1697-VII та Закон № 113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон №1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14 жовтня 2014 року (набрав чинності 15 липня 2015 року), а Закон № 113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19 вересня 2019 року (набрав чинності 25 вересня 2019 року, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон № 113-ІХ який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше. Оскільки, Закон № 113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому ст. 81 Закону №1697-VII, не може бути застосовна у розв`язанні спірних правовідносин щодо оплати праці прокурора регіональної або місцевої прокуратури, який не пройшов атестацію. Використовуючи згаданий принцип верховенства права, можна зробити висновок, що до спірних правовідносин застосованим є пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, оскільки він передбачає оплату праці прокурорів, які не пройшли атестації та працюють в регіональній або місцевій прокуратурі, і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно правил конкуренції правових норм, має перевагу над загальним Законом № 1697-VII. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції , що враховуючи відсутність у відповідача права на здійснення перерахунку та виплату посадового окладу позивачці самостійно без правого врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України у розмірі, іншому ніж встановлений постановою Кабінета Міністрів України № 505, отже відповідачем не було допущено бездіяльності щодо неналежного розрахунку з позивачкою і як наслідок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині. Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В ході розгляду справи позивач частково довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову. Доводи апеляційної скарги. Доводи апеляційних скарг не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу. Доводи апеляційної скарги Херсонської обласної прокуратури колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що вони не відповідають усталеній практиці Верховного Суду щодо застосування статті 44 КЗпП України у взаємозв`язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 11.02.2021 по справі № 420/4115/20, від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20 і підстав для відступу від таких висновків під час розгляду цієї справи колегія суддів не знаходить. Доводи апеляційної скарги позивачки щодо не законності висновку суду першої інстанції, про відсутність у неї права на здійснення перерахунку та виплату посадового окладу без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України у розмірі, іншому, ніж встановлено постановою Кабінета Міністрів України № 505, не найшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки період з 26.03.2020 по 12.03.2021 окружні прокуратури створені не були, позивачка у цей період не обіймала посаду прокурора окружної прокуратури, а обіймала посаду прокурора Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області, що підтверджується записом у її трудовій книжці ( а.с. 19) Також, не може бути врахована і позиція Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі № 240/13819/20 від 25.02.2021, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Інші доводи апеляційних скарг, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Отже, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Херсонської обласної прокуратури, ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року по справі № 540/1820/21 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Дата складення та підписання повного тексту судового рішення 10 листопада 2021 року. Головуючий суддя Шляхтицький О.І. Судді Семенюк Г.В. Домусчі С.Д.