Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/3696/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 280/3696/21 (суддя Батрак І.В., м. Запоріжжя) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Панченко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року у справі №280/3696/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 06 травня 2021 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, згідно з яким, просить: визнати протиправними дії відповідача щодо неврахування позивачу при призначенні пенсії за віком стажу роботи на території Російської Федерації з 02.11.2004 по 31.03.2005, з 01.04.2005 по 31.03.2007, з 01.04.2007 по 31.03.2012, з 01.04.2012 по 31.03.2017, з 01.04.2017 по 31.03.2018; зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи на території Російської Федерації з 02.11.2004 по 31.03.2005, з 01.04.2005 по 31.03.2007, з 01.04.2007 по 31.03.2012, з 01.04.2012 по 31.03.2017, з 01.04.2017 по 31.03.2018 та здійснити перерахунок пенсії з урахуванням зарахованого стажу і раніше сплачених сум з 17.06.2020 року. Позов обґрунтовано тим, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи до загального страхового стажу, оскільки основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, при цьому зазначені періоди роботи зазначені у трудовій книжці позивача. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року позов задоволено повністю. Рішення суду мотивовано тим, що внаслідок невиконання страхувальником обов`язку по сплаті внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Також, суд першої інстанції зробив висновок про наявність правових підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи на території Російської Федерації з 02.11.2004 по 31.03.2005, з 01.04.2005 по 31.03.2007, з 01.04.2007 по 31.03.2012, з 01.04.2012 по 31.03.2017, з 01.04.2017 по 31.03.2018, оскільки вказані періоди підтверджені відповідними записами в трудовій книжці. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповного встановлення обставин, що мають значення для справи, оскаржив його до апеляційного суду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволення позову відмовити повністю. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що у відповідача були відсутні правові підстави для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи на території Російської Федерації та Ірану з 02.11.2004 по 31.03.2005, з 01.04.2005 по 31.03.2007, з 01.04.2007 по 31.03.2012, з 01.04.2012 по 31.03.2017, з 01.04.2017 по 31.03.2018, оскільки за ці періоди не сплачувалися страхові внески на підставі законодавства Російської Федерації. Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, позивач зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що позивач перебуває на обліку у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та з 15 вересня 2020 року отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до рішення ПФУ №084350002503 від 15.09.2020, страховий стаж позивача складає 28 років 04 місяці 23 дні, а розмір пенсії, яку призначено з 17.06.2020 склав 2892,79 грн (а.с.70). Листом №10384-10112/І-02/8-0800/20 від 23.11.2020 року відповідач розглянувши заяву позивача від 09.11.2020 року повідомив про відсутність підстав для зарахування до його страхового стажу періодів роботи з 02.11.2004 по 31.03.2005, з 01.04.2005 по 31.03.2007, з 01.04.2007 по 31.03.2012, з 01.04.2012 по 31.03.2017, з 01.04.2017 по 31.03.2018, оскільки за ці періоди не сплачувалися страхові внески до Пенсійного фонду Російської Федерації (а.с.43-45). Правомірність дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи роботи з 02.11.2004 по 31.03.2005, з 01.04.2005 по 31.03.2007, з 01.04.2007 по 31.03.2012, з 01.04.2012 по 31.03.2017, з 01.04.2017 по 31.03.2018 є предметом спору переданого на вирішення суду. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В силу приписів частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Як визначено статтею 1 Закону № 1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (пункт 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-ІV). Згідно з статті 20 Закону №1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. У відповідності до абзацу першого частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно із абзацом першим частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Згідно із статтею 26 Закону 1058-IV починаючи з 1 січня 2020 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років. Тобто, визначальною умовою для призначення пенсії крім досягнення віку є наявність саме страхового стажу. При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що трудовий стаж не є тотожнім поняттю страхового стажу. Як встановлено судом апеляційної інстанції з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача вбачається, що позивач мав трудові відносини у період з 02.11.2004 по 31.03.2005 з «ООО «Энергопрогрес», з 01.04.2005 по 31.03.2007 з «ООО Корпорация АК «ЭЛЕКТРОСЕВКАВМОНТАЖ», з 01.04.2007 по 31.03.2012 з «Закрытым акционерним обществом «АТОМСТРОЙЭКСПОРТ», з 01.04.2012 по 31.03.2017 з «Закрытым акционерним обществом «АТОМСТРОЙЭКСПОРТ», з 01.04.2017 по 31.03.2018 з «Акционерним обществом «АТОМСТРОЙЭКСПОРТ» АО АСЭ, які є підриємствами Російської фідерації (а.с.8-16). Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Згідно з абзацом 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. З аналізу вищезазначеної норми вбачається, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні, при цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Тобто, для вирішення питання щодо необхідності зарахування до страхового стажу позивавча спірних періодів його роботи слід враховувати законодавство Сторони, на території якої відбулась його трудова діяльність, а як стверджує позивач у позові його стаж набут на територій Російської федерації. Між тим, згідно з актом «документальной проверки» Пенсійного фонду Російської федерації «На момент проверки ОСОБА_2 являеться гражданином Украины, временно пребывающим на територии Российской Федерации. До 01.01.2010 г. граждане Украины, которые имели статус временно пребывающих иностранных граждан на территории Российской Федерации в соответствии со статьей 7 Федерального закона от 15.12.2001 г. №167-ФЗ «Об обязательном пенсионном страховании в Российской Федерации, не являлись застрахованими лицами по обязательному пенсионному страхованию. Таким образом страховые взноси на обязательное пенсионное страхование с выплат в пользу данного физического лица не начислялись.» (а.с. 23-24). Також з листа Пенсійного фонду Російської федерації №12-18/1438 від 25.03.2020 року вбачається, що за данними ліцевих рахунків ОСОБА_1 1960 р.н. працювал за межами РФ в АО «АТОМСТРОЙЄКСПОРТ» с 01.04.2007 р. по 31.03.2018 року, індівідуальні відомості передбачені «ФЗ от 01.04.1996г. № 27-ФЗ «Об индивидуальном (персонифицированом) учете в системе обязательного страхувания» не представлялись, отчисления страхових взносов в ПФР не производились» (а.с. 26). Зазначені обставини знайшли своє відображення і в трудовій книжці позивача де зазначено про работу позивача на АЄС «Бушер» в Ірані (а.с. 8-16). При цьому, відповідно до «п.4 ст. 7 Федерального закона от 24.07.2009 №212-ФЗ «О страховых взносах в Пенсионный фонд Российской Федерации» не признаются объектом обложения для плательщиков страховых взносов, указанных в пункте 1 части 1 статьи 5 настоящего Федерального закона, выплаты и иные вознаграждения, начисленные в пользу физических лиц, являющихся иностранными гражданами и лицами без гражданства, по трудовым договорам, заключенным с российской организацией для работы в ее обособленном подразделении, расположенном за пределами территории Российской Федерации, выплаты и иные вознаграждения, начисленные в пользу физических лиц, являющихся иностранными гражданами и лицами без гражданства, в связи с осуществлением ими деятельности за пределами территории Российской Федерации в рамках заключенных договоров гражданско-правового характера, предметом которых является выполнение работ, оказание услуг.». Крім того, як вбачається з наданих до Пенсійного фонду довідок, листів щодо перевірки сплати страхових внесків позивачем на території Російської Федерації, що містяться в пенсійній справі позивача, копії яких надано відповідачем до суду відомості щодо сплати позивачем страхових внесків за спірні періоди відсутні, зокрема і з підстав «п.4 ст. 7 Федерального закона от 24.07.2009 №212-ФЗ «О страховых взносах в Пенсионный фонд Российской Федерации» (а.с.69-93). Враховуючи те, що страхові внески страхувальниками за позивача у спірні періоди не сплачувалися з підстав встановлених законодавством Російсько Федерації, суд апеляційної інстанції зробив висновок про відсутність підстав для зарахування спірних періодів роботи трудової діяльності до страхового стажу позивача, оскільки за законодавчим визначенням такий стаж не є страховим. Суд апеляційної інстанції зауважує, що підставою для зарахування трудового стажу до страхового стажу є виключно сплата страхових внесків. Крім того, звертає на себе увагу той факт, що зазначений трудовий стаж з 02.11.2004 року по 31.08.18 рік набутий позивачем у зв`язку з трудовою діяльністю не тільки на території Російської федераціі, а й на території Ірану, а саме з с 01.04.2007 р. по 31.03.2018 року. Проте Україною не укладались міжнародні угоди щодо соціального забезпечення з Ісламською Республікою Іран. Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує на помилковості посилань суду першої інстанції на положення статті 62 Закону № 1788-XII, якою передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, оскільки зазначена норма не вирішує питання щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи за який не було сплачено страхові внески. Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними посилання суду першої інстанції на практику Верховного Суду, викладену у постановах від 17.07.2019 (справа № 144/669/17) та від 20.03.2019 (справа № 688/947/17), оскільки спірні правовідносини регулюються іншими нормативно-правовими актами та виникли за інших обставин, так як страхові внески за позивача не сплачувалися не з вини страхувальника, а на підставах встановлених законодавством Російської Федерації. Суд апеляційної інстанції зауважує, що позивач приймаючи умови праці встановлені Російською Федерацією розумів те, що страхові внески за нього підприємством не сплачуються, а тому посилання позивача на «законне сподівання» на отримання «активу» з посиланням на практику ЄСПЛ є безпідставним. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задовольнити. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року у справі №280/3696/21 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 09 листопада 2021 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко