Постанова 4876 № 908/756/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.11.2021 Справа № 908/756/21 м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач), суддів: Іванов О.Г., Дармін М.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Савранської Алли Володимирівни на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.07.2021 у справі №908/756/21 (суддя Науменко А.О.; рішення ухвалене о 15:23 год. у місті Запоріжжя, повне рішення складено 05.08.2021) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Манкі Бразерс", м.Запоріжжя до відповідача: фізичної особи-підприємця Савранської Алли Володимирівни, м.Запоріжжя про стягнення 100099 грн. 41 коп. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю "Манкі Бразерс" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Савранської Алли Володимирівни про стягнення заборгованості за договором №28-4-11/19 суборенди нежитлового приміщення від 28.11.2019 року в сумі 77000 грн. 00 коп., трьох процентів річних в сумі 1485 грн. 89 коп., інфляційних втрат в сумі 3370 грн. 28 коп., пені в сумі 6693 грн. 24 коп., штрафу в сумі 11550 грн. 00 коп. та судових витрат (судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу). Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №28-4-11/19 суборенди нежитлового приміщення від 28.11.2019 в частині оплати орендної плати за період грудень 2019 року - лютий 2021 року (окрім жовтня 2020 року), у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення пеню за загальний період 31.01.2020-23.02.2021 в сумі 6693 грн. 24 коп., інфляційні втрати за загальний період грудень 2019 року по січень 2021 року в сумі 3370 грн. 28 коп., три проценти річних за загальний період 04.12.2019-23.02.2021 в сумі 1485 грн. 89 коп., штраф 15%, передбачений п. 7.2. договору за загальний період 04.12.2019 - 23.02.2021 в сумі 11550 грн. 00 коп. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.07.2021 у справі №908/756/21 позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Савранської Алли Володимирівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Манкі Бразерс" 76972 грн. 46 коп. основного боргу, 1477 грн. 85 коп. 3% річних, 3368 грн. 51 коп. інфляційних втрат, 5038 грн. 54 коп. пені, 11545 грн. 87 коп. штрафу, 2231 грн. 53 коп. судового збору та 4915 грн. 28 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Відмовлено у позовних вимогах щодо стягнення 27 грн. 54 коп. основного боргу, 1654 грн. 70 коп. пені, 8 грн. 04 коп. 3% річних, 1 грн. 77 коп. інфляційних втрат, 4 грн. 13 коп. штрафу, 38 грн. 47 коп. судового збору та 84 грн. 72 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з обставин неналежного виконання відповідачем зобов`язання за договором №28-4-11/19 суборенди нежитлового приміщення від 28.11.2019 в частині оплати орендної плати за період грудень 2019 року - лютий 2021 року (окрім жовтня 2020 року). Суд першої інстанції зазначив, що надані відповідачем квитанції не свідчать про оплату вказаних у них коштів саме на підставі договору суборенди №28-4-11/19 нежитлового приміщення від 28.11.2019; оплати, на які посилається відповідач не відповідають умовам договору суборенди та не можуть свідчити про сплату саме спірної заборгованості за договором суборенди; посилання на узгодження із директором товариства менших сум орендної плати суперечить умовам договору суборенди. Враховуючи невиконання відповідачем умов вищевказаного договору та здійснивши перерахунок розрахунку позивача пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з наявністю арифметичних помилок, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення пені за загальний період 31.01.2020 - 23.02.2021 в сумі 5038 грн. 54 коп., 3% річних в сумі 1477 грн. 85 коп. та інфляційних втрат в сумі 3368 грн. 51 коп., в іншій частині - відмовив у зв`язку з тим, що їх безпідставно заявлено. Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. 00 коп., господарський суд дійшов висновку про їх обґрунтованість та співмірність у заявленій позивачем сумі, однак враховуючи часткове задоволення позову місцевий господарський суд дійшов висновку про їх задоволення в сумі 4915 грн. 28 коп. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, фізична особа-підприємець Савранська Алла Володимирівна (далі також - ФОП Савранська А.В., відповідач) звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Запорізької області від 29.07.2021 у справі №908/756/21 скасувати; прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Узагальнені доводи апеляційної скарги Відповідач посилається на те, що позивачем до позовної заяви не додано щомісячних актів приймання-передачі та виставлених рахунків з доказами їх надання (направлення) відповідачу, у зв`язку з чим відсутні докази належного виконання умов договору позивачем. Апелянт зазначає, що отримання позивачем оплати орендної плати готівковим розрахунком мало відбуватись виключно з його згоди, оскільки, у разі незгоди з готівковим розрахунком, в прийнятті грошових коштів та видачі квитанції до прибутково-касових ордерів було б відмовлено. Крім того, відповідач зазначає, що він знаходився в орендованому приміщенні протягом 14 місяців, а враховуючи те, що позивач посилається на неоплату орендної плати, останній не вимагав від відповідача її компенсації, враховуючи, що позивач весь це час ніс витрати на сплату комунальних послуг, не здійснював листування з відповідачем щодо оплати орендної плати або компенсації спожитих комунальних послуг, як і не ставив питання про дострокове припинення дії договору у зв`язку із заборгованістю. Враховуючи зазначене, відповідач вважає, що оскільки між сторонами відсутні договірні відносини, крім договору №28-4-11/19 суборенди нежитлового приміщення від 28.11.2019, відповідно, відсутні підстави вважати, що квитанції до прибутково-касових ордерів про сплату орендної плати та комунальних послуг є безпідставно набутими коштами, що підтверджує те, що сторонами було погоджено здійснення розрахунків готівкою. За доводами скаржника, рахунки-фактури, надані відповідачем до матеріалів справи, хоча були оформлені без підпису та зазначення договору, а також інших реквізитів, однак фактично були оформлені позивачем; рахунки-фактури, які надавались суборендарю хоча і не підписувались у визначеному для цього місці та не містили посилання на договір, повне зазначення сторін та інших реквізитів, однак фактично були видані на виконання умов спірного договору. Апелянт вважає, що господарським судом не враховано при прийнятті оскаржуваного рішення пояснення суборендаря про те, що сторони дійшли згоди щодо зарахування гарантійних платежів за попередніми договорами, укладеними з власниками приміщення, в рахунок орендної плати за грудень 2020 року, а наданий суду рахунок-фактура №МБ-0000407 від 08.12.2020 має напис - "Отримав 2649 грн" з проставленням підпису орендаря, що підтверджує згоду з вартістю оренди, так і з фактом отримання оплати. За доводами скаржника, надані відповідачем квитанції в підтвердження оплати ним орендної плати за спірним договором, містять факсиміле позивача та підтверджують отримання грошових коштів, а не зазначення в квитанціях ПІБ суборендаря не спростовує отримання позивачем оплати орендної плати за договором №28-4-11/19 суборенди нежитлового приміщення від 28.11.2019, оскільки інших договорів між сторонами не укладалось. Апелянт посилається і на те, що підпис у вказаних вище квитанціях відповідає підпису, що був проставлений у квитанціях до прибутково-касових ордерів за договором суборенди нежитлових кімнат №01/10-18-23, приміщення за яким були повернуті та в п. 4 акту приймання-передавання (повернення) нежитлових кімнат від 30.06.2019 визначено, що ніяких фінансових претензій сторони одна до одної не мають. Враховуючи зазначене, апелянт посилається на те, що ним було сплачено 80 734 грн 94 коп. орендної плати на картку ОСОБА_1 (фактичного власника приміщень) на підставі вимог директора позивача. Також, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про включення до стягнення періоду з 30.12.2020 по лютий 2021 року, оскільки орендарю було направлено акт приймання-передавання (повернення) нежитлового приміщення, однак орендар ухилився від його отримання, у зв`язку з чим вказаний лист було повернуто на підставі закінчення терміну зберігання, відповідно, стягнення орендної плати за вказаний період є безпідставним та не відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, як зазначає апелянт, господарським судом не надано оцінки відносинам, що склались між ФОП Савранська А.В. та фактичним власником приміщень - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через пов`язані з ним підприємства та фізичних підприємців. Апелянт зазначає, що видача позивачем квитанції до прибуткового касового ордеру у такій формі відповідала усталеним правилам поведінки сторін, які склались з 2016 року з оформлення факту оплати за договорами оренди приміщень. З урахуванням вищевикладеного, нарахування штрафу, інфляційних втрат, пені та 3% річних є похідними від задоволення вимог про стягнення основної заборгованості. Як зазначає відповідач, господарський суд не надав оцінку обставині, що позивач міг відмовитись від отримання готівкових коштів, однак не зробив цього, а надав квитанції прибуткового касового ордеру, які містили зазначення підстави оплати - оплата за оренду та комунальні послуги з зазначенням місяця, за який здійснена оплата, проте допустив зловживання правом шляхом звернення до суду з позовом про стягнення грошових коштів, які фактично сплачені. Узагальнені доводи та заперечення на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Манкі Бразерс" (далі також - ТОВ "Манкі Бразерс", позивач) у своєму відзиві вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, просить залишити рішення господарського суду без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Позивач посилається на те, що відповідачем доказів іншого погодженого з позивачем засобу оплати, у відповідності до чинного законодавства не надано, а надані відповідачем роздруківки рахунків-фактур не підписані, не містять посилання на договір суборенди, у тому числі зазначення сторін договором суборенди (орендар та суборендар та інших реквізитів), а також не містять посилання на відповідні компенсації оренди приміщення та комунальних послуг, що не відповідає умовам договору суборенди. За доводами позивача квитанції до прибуткових касових ордерів не свідчать про оплату орендних платежів у спосіб, визначений договором суборенди, оскільки договором передбачено сплату орендної плати шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендаря на підставі рахунку, у квитанціях не зазначено, що грошові кошти приймаються на підставі договору суборенди, саме від відповідача та не зазначене ПІБ особи, яка підписала квитанцію. Крім того, як зазначає позивач, відповідно до штатного розкладу у товаристві відсутня посада головного бухгалтера, на товаристві позивача, окрім посади керівника - директора ОСОБА_3., будь-яких інших посад, у тому числі, головного бухгалтера, не існує, відповідачем не надані належні та допустимі докази для спростування вищезазначеного та належного виконання своїх обов`язків щодо оплати орендних платежів, у зв`язку з чим твердження апелянта, що надані ним документи, засвідчують факт належного виконання ним обов`язку щодо сплати орендних платежів не відповідають дійсності. Позивач зазначає, що надані відповідачем роздруківки рахунків-фактур та оригінали і копії квитанції до прибуткового касового ордеру про прийняття позивачем коштів за оренду та комунальні послуги за період з грудня 2019 року по грудень 2020 року не відповідають критеріям належності, допустимості, достовірності та вірогідності та судом першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного, факт того, що протягом заявленого до стягнення періоду позивач не звертався до відповідача із вимогами про сплату боргу не спростовує факту наявності у відповідача перед позивачем простроченого боргу, заявленого до стягнення та підстав для його стягнення в судовому порядку; відсутність в матеріалах справи щомісячних актів приймання-передачі та виставлених рахунків саме щодо сплати орендних платежів не спростовують встановлених судом фактів оренди майна відповідачем протягом заявленого до стягнення періоду та обізнаності відповідача із умовами оплати суборенди для їх своєчасного здійснення саме на розрахунковий рахунок позивача, вказаний у договорі суборенди. На думку позивача, відповідачем не надані належні докази того, що позивач після закінчення строку договору найму заперечував протягом встановленого законом строку щодо поновлення строку дії договору суборенди та ухилявся від отримання акту приймання-передавання (повернення) нежитлового приміщення від орендаря, у зв`язку з чим судом правомірно задоволені позовні вимоги та включення до стягнення з відповідача періоду з 30.12.2020 по лютий 2021 року. Позивач вважає, що посилання відповідача на подібні правовідносини з такими ж доказами, які склались між відповідачем та фактичним власником приміщень - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через пов`язані з ним підприємства та фізичних осіб-підприємців, не стосуються предмету спору у даній справі, надані відповідачем договори містять інші умови оплати. Також, до відзиву на апеляційну скаргу позивачем додано клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до якого позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу за розгляд даної справи в суді апеляційної інстанції в сумі 2500 грн. 00 коп. Клопотання мотивоване тим, що в суді апеляційної інстанції позивачу надано професійну правничу допомогу адвокатом Хілько Антоном Сергійовичем на підставі договору про надання правової допомоги №194 від 22.02.2021, обсяг наданих адвокатом послуг та витрачений на це час, зафіксований в акті приймання-передачі та детальному описі робіт (наданих послуг), факт оплати послуг адвоката підтверджується платіжним дорученням. Рух справи у суді апеляційної інстанції Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2021 поновлено фізичній особі-підприємцю Савранській Аллі Володимирівні пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Запорізької області від 29.07.2021 у справі №908/756/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Савранської Алли Володимирівни на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.07.2021 у справі №908/756/21; ухвалено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. 15.09.2021 на електронну адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання фізичної особи-підприємця Савранської Алли Володимирівни про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.09.2021 відмовлено фізичній особі-підприємцю Савранській Аллі Володимирівні у задоволенні клопотання про розгляд справи №908/756/21 у судовому засіданні з повідомленням сторін. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів виходить з наступного. Судом першої інстанції і судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини 28.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Манкі Бразерс" (орендарем) та Фізичною особою-підприємцем Савранською Аллою Володимирівно. (суборендарем) укладено договір № 28-4-11/19 суборенди нежитлового приміщення, відповідно до п. 1.1. якого орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування визначене майно: нежитлові кімнати № 13,14,16,18,19 в нежитловому приміщенні №46 підвалу літера А-4 загальною площею 110,9 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (майно, об`єкт оренди). Майно передається в оренду з метою: використання в якості складу. Використання майна в інших цілях, без письмової згоди орендаря, забороняється (п. 1.2. договору суборенди). Згідно з п. 1.3. договору суборендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна. Об`єкт суборенди, вказаний в п. 1.1 договору знаходиться у користуванні орендаря на підставі договору оренди №4-11/19 від 04.11.2019 ( п. 1.6 договору суборенди). Відповідно до п. 2.1. договору суборенди, за користування майном щомісяця суборендар сплачує орендарю орендну плату в сумі 5500 грн. 00 коп. Орендна плата за перший місяць сплачується суборендарем в повному обсязі протягом 5 днів з моменту підписання цього договору на підставі договору. Орендна плата за кожний наступний місяць сплачується суборендарем до 10 числа поточного місяця шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендаря на підставі рахунку або іншим погодженим сторонами засобом. Згідно з п. 2.2. договору за умов інфляції (дефляції) оренда плата, визначена в п. 2.1. договору, коригується на офіційно встановлений індекс інфляції (дефляції), а саме розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за розрахунковий місяць на індекс інфляції (дефляції) за попередній місяць (наростаючий підсумком). Якщо суборендар користується орендованим майном неповний місяць, то для розрахунку індексації береться частина орендної плати за фактичний строк користування майном у такому місяці. Пунктом 2.3. договору суборенди встановлено, в орендну плату не входять витрати на комунальні послуги (вода, електроенергія, послуги утримання будинку і прибудинкової території, вивіз сміття). Оплата зазначених платежів відшкодовується орендарю суборендарем на підставі виставлених рахунків, що підлягають безумовній оплаті. Відповідно до умов п. 2.5. договору суборенди, у разі припинення (розірвання) договору оренди суборендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє суборендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі. Оплата платежів, передбачених договором, проводиться в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів орендарю на розрахунковий рахунок, вказаний в розділі договору "9. Платіжні та поштові реквізити Сторін" (п. 2.7. договору суборенди). Пунктом 2.8. договору суборенди встановлено, випадки, за яких може бути переглянутий розмір орендної плати. Дані зміни оформлюються шляхом укладення додаткової угоди між обома сторонами. Згідно з п. 3.3. договору суборенди, суборендар зобов`язувався своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату орендарю. Відповідно до п. 7.1. договору суборенди за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Пунктом 7.2. договору суборенди передбачено, що за прострочення виконання суборендарем у встановлений термін грошових зобов`язань протягом тридцяти календарних днів за місяцем обов`язкової оплати за цим договором він сплачує штраф у розмірі 15% від простроченої суми та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за весь період прострочення. Згідно з п. 8.1. договору суборенди, цей договір укладено строком на один рік з 01.12.2019 до 30.11.2020 включно. Умови цього договору зберігають силу протягом усього строку цього договору, у тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством установлено правила, що погіршують становище суборендаря, а в частині зобов`язань суборендаря щодо орендної плати - до виконання зобов`язань (п. 8.2. договору). Зміни до умов цього договору або його розірвання допускаються за взаємною згодою сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною (п. 8.3. договору). Правовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України. Норми закріплені цим договором, мають пріоритетне значення при вирішенні спорів ніж норми діючого законодавства (п. 8.9. договору суборенди). Відповідно до акту приймання-передавання нежитлових кімнат від 01.12.2019 позивач передав, а відповідач отримав у суборенду в строкове платне користування визначене майно: нежитлові кімнати № 13,14,16,18,19 в нежитловому приміщенні №46 підвалу літера А-4 загальною площею 110,9 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (майно, об`єкт оренди) згідно з договором суборенди №28-4-11/19 нежитлового приміщення від 28.11.2019. Посилаючись на несплату відповідачем позивачу орендної плати за договором суборенди №28-4-11/19 від 28.11.2019 за період грудень 2019 - лютий 2021 (окрім жовтня 2020, згідно з розрахунками заборгованості та позовних вимог, доданого до позову), Товариство з обмеженою відповідальністю "Манкі Бразерс" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця Савранської Алли Володимирівни основного боргу в сумі 77000 грн. 00 коп., 1485 грн. 89 коп. - 3% річних, 3370 грн. 28 коп. - інфляційних втрат, 6693 грн. 24 коп. - пені, 11550 грн. 00 коп. - штрафу та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. Такі вимоги й є предметом спору між сторонами у цій справі. Спірні правовідносини сторін виникли в ході виконання господарського договору, який за своєю правовою природою є договором оренди. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Стаття 6 Цивільного кодексу України встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України). При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина третя статті 180 Господарського кодексу України). Частина перша статті 283 Господарського кодексу України визначає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (частина 1 статті 284 Господарського кодексу України). Частина шоста статті 283 Господарського кодексу України встановлює також, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Так, відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У відповідності до 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до вимог частини першої статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції Судом встановлено, що сторони досягли всіх істотних умов відносно вказаного виду договору, доказів розірвання, припинення чи визнання недійсним договору суборенди матеріали справи не містять. Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, враховуючи умови передбачені п.п. 2.1., 2.2. договору суборенди, відповідачем, протягом 5 днів з моменту підписання договору та до 10 числа поточного місяця саме на розрахунковий рахунок позивача, зазначений у договорі суборенди, з урахуванням інфляції (дефляції) та встановленої суми оренди 5500 грн., повинна бути сплачена орендна плата, яка коригується на офіційно встановлений індекс інфляції (дефляції), а саме: розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за розрахунковий місяць на індекс інфляції (дефляції) за попередній місяць (наростаючий підсумком). Отже, відповідач повинен був оплачувати позивачу оренду плату за заявлений у позові період: грудень 2019 - лютий 2021, з урахуванням інфляції (дефляції), розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за розрахунковий місяць на індекс інфляції (дефляції) за попередній місяць (наростаючий підсумком). Як вбачається з матеріалів справи, позивач посилається на відсутність доказів оплати відповідачем орендної плати об`єкта оренди за договором суборенди №28-4-11/19 нежитлового приміщення від 28.11.2019, а відповідач посилається на здійснення ним відповідних оплат за узгодженим між сторонами способом. Відповідно до розрахунку позивача за період з грудня 2019 року по лютий 2021 року, заборгованість відповідача перед позивачем склала 77000 грн. 00 коп., тобто по 5500 грн. 00 коп. щомісячно (без урахування жовтня 2020 року), тоді як згідно з узгодженими сторонами умовами договору, оплата за грудень місяць 2019 складає 5 500 грн. 00 коп., за січень 2020 - 5489 грн. 00 коп., за лютий 2020 - 5499 грн. 98 коп., за березень 2020 - 5483 грн. 48 коп., а за період з квітня 2020 року по лютий 2021 року (без урахування незаявленого до стягнення позивачем жовтня 2020 року) більше ніж по 5500 грн. 00 коп., заявлених позивачем, враховуючи коригування 5500 грн. 00 коп. орендної плати за кожний наступний місяць шляхом коригування орендної плати за розрахунковий місяць на індекс інфляції (дефляції) за попередній місяць (наростаючий підсумком). Як вже зазначалось, пунктами 2.1.-2.8. договору суборенди сторони узгодили сплату орендної плати шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендаря на підставі рахунку або іншим погодженим сторонами засобом, випадки, за яких може бути переглянутий розмір орендної плати, передбачений сторонами у договорі, ці зміни оформлюються шляхом укладення додаткової угоди між обома сторонами. Відповідно до частини першої статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Отже, інший погоджений сторонами засіб договором не передбачено, а доказів укладення сторонами додаткової угоди щодо відповідних змін матеріали справи не містять. Враховуючи зазначене, належними доказами сплати орендної плати за договором суборенди №28-4-11/19 нежитлового приміщення від 28.11.2019 у даному випадку є докази перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендаря на підставі рахунку або іншим погодженим сторонами засобом, шляхом укладення сторонами додаткової угоди до договору у письмовій формі. Між тим, матеріали справи не містять належних доказів здійснення орендної плати саме за договором суборенди №28-4-11/19 нежитлового приміщення від 28.11.2019, враховуючи вищезазначені умови цього договору щодо оплати орендної плати. Як правильно зазначено судом першої інстанції, надані відповідачем роздруківки рахунків-фактур не підписані, не містять посилання на договір суборенди №28-4-11/19 нежитлового приміщення від 28.11.2019, зазначення сторін саме за договором суборенди, орендар та суборендар та інших реквізитів та містять посилання на відповідні компенсації оренди приміщення та комунальних послуг, що не відповідає умовам договору. В наявних в матеріалах справи квитанціях до прибуткових касових ордерів не зазначено про прийняття коштів на підставі договору суборенди саме від ФОП Савранської А.В., не зазначено ПІБ особи, яка підписала квитанцію. Тому квитанції до прибуткових касових ордерів не свідчать про оплату орендних платежів у спосіб, визначений договором суборенди №28-4-11/19 нежитлового приміщення від 28.11.2019, та саме за цим договором, оскільки договором передбачено сплату орендної плати шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендаря на підставі рахунку; оплати, на які посилається відповідач, не відповідають умовам договору суборенди та не можуть свідчити про сплату саме спірної заборгованості за договором суборенди. Доказів іншого погодженого засобу оплати сторонами, у відповідності до чинного законодавства, матеріали справи не містять. Отже, заборгованість з орендної плати за договором суборенди, з урахуванням позовних вимог за заявлений до стягнення період: грудень 2019 року по лютий 2021 року (без урахування жовтня 2020 року, який не вказаний позивачем у розрахунку позовних вимог) складає 76972 грн. 46 коп., беручи до уваги, що за період з квітня 2020 року по лютий 2021 року позивачем заявлено до стягнення по 5500 грн. 00 коп. орендної плати. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача простроченої заборгованості зі сплати орендної плати за вищевказаним договором суборенди за заявлений позивачем період з грудня 2019 року по лютий 2021 року (крім жовтня 2020 року) є обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 76972 грн. 46 коп., а в іншій частині щодо стягнення 27 грн. 54 коп. - є необґрунтованими. Щодо доводів скаржника про узгодження із директором товариства менших сум орендної плати, то вказане суперечить умовам спірного договору суборенди, а посилання відповідача на закриття магазину у період з 17.03.2020 по 11.05.2020 у зв`язку з карантином, є безпідставним, оскільки, як вже зазначалось, відповідно до п. 1.2. договору майно передається в оренду з метою використання в якості складу; використання майна в інших цілях, без письмової згоди орендаря, забороняється. Крім того, закриття спірного об`єкта оренди у зв`язку з карантином не звільняє відповідача від виконання обов`язку щодо оплати орендної плати. Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача на подібні правовідносини між відповідачем та фактичним власником приміщень - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через пов`язані з ним підприємства та фізичних осіб-підприємців, оскільки зазначене не стосуються предмета спору у даній справі. Також, є безпідставним посилання апелянта на факсиміле директора позивача ОСОБА_3 на наданих відповідачем документах оплати, оскільки договором відповідний підпис передбачений лише при підписанні актів приймання-передачі. Доводи скаржника про те, що протягом заявленого до стягнення періоду позивач не звертався до відповідача із вимогами про сплату боргу, не спростовує факту наявності у відповідача обов`язку щодо оплати орендної плати. Посилання скаржника на відсутність в матеріалах справи щомісячних актів приймання-передачі та виставлених рахунків щодо сплати орендних платежів не спростовує встановлених як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, факту оренди майна відповідачем протягом заявленого до стягнення періоду та обізнаності відповідача із умовами оплати суборенди для їх своєчасного здійснення саме на розрахунковий рахунок позивача, вказаний та погоджений сторонами у договорі суборенди. При цьому, як правильно зазначено судом першої інстанції, відповідач не позбавлений права захисту своїх прав та інтересів, які він вважає порушеними у передбачений законом спосіб, шляхом подання позову про повернення безпідставно перехованих коштів тощо. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Як вже зазначалось, при укладенні договору сторонами було узгоджено (п. 7.2. договору), що за прострочення виконання суборендарем у встановлений термін грошових зобов`язань протягом тридцяти календарних днів за місяцем обов`язкової оплати за цим договором він сплачує штраф у розмірі 15% від простроченої суми та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за весь період прострочення. Відповідно до частини другої статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. За змістом положень частин четвертої та шостої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Як убачається з оскаржуваного рішення, судом першої інстанції здійснено перевірку розрахунку позивача щодо нарахованих ним до стягнення з відповідача сум пені та штрафу у вигляді 15% від простроченої суми, враховуючи умови договору (прострочення виконання суборендарем у встановлений термін грошових зобов`язань (протягом тридцяти календарних днів за місяцем обов`язкової оплати за цим договором), враховуючи вище встановлені суми прострочених орендних платежів, дати початку нарахування відповідних сум, з урахуванням частини п`ятої статті 254 Цивільного кодексу України, та враховуючи межі позовних вимог. За результатами проведеного розрахунку суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені за загальний період з 31.01.2020 по 23.02.2021 в сумі 5038 грн. 54 коп. та штрафу в розмірі 15% від простроченої суми в сумі 11545 грн. 87 коп., щодо вимог про стягнення пені в сумі 1654 грн. 70 коп. та штрафу в сумі 4 грн. 13 коп. господарський суд визнав їх безпідставно заявленими. При цьому судом враховано, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18; від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17). Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Судом першої інстанції проведено перерахунок заявлених до стягнення позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням встановлених судом сум прострочення та дат виникнення прострочення, за наслідками проведення якого судом визнано обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1477 грн. 85 коп. 3% річних, та 3368 грн. 51 коп. інфляційних втрат, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 8 грн. 04 коп. 3% річних та 1 грн. 77 коп. інфляційних втрат відмовлено у зв`язку з тим, що їх безпідставно заявлено. При цьому суд встановив, що розрахунки інфляційних втрат, здійснені позивачем відповідають рекомендаціям відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" №62-97р від 03.04.1997 та відповідній судовій практиці з цього питання. Висновок у застосуванні статті 625 Цивільного кодексу України міститься також у постанові Об`єднаної палати касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19. За статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів, способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами. Враховуючи вищевикладене, а саме встановлення як судом першої інстанції, так і апеляційним господарським судом факту неналежного виконання відповідачем умов договору суборенди №28-4-11/19 нежитлового приміщення від 28.11.2019 в частині оплати орендної плати у спірний період та те, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами оплату спірної заборгованості, враховуючи обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості за вказаним договором, відповідно, місцевим господарським судом й було задоволено вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що апеляційна скарга не містить доводів та заперечень скаржника щодо самого розрахунку позивача пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, відповідно, суд апеляційної інстанції, не здійснює перегляд оскаржуваного рішення в цій частині. Також, враховуючи, що в апеляційній скарзі відсутні доводи та заперечення відповідача щодо часткового задоволення господарським судом клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4915 грн. 28 коп., відповідно, суд апеляційної інстанції не переглядає оскаржуване рішення в цій частині. Інші доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2500 грн. 00 коп., яке було заявлене в суді апеляційної інстанції, то колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 22.02.2021 між адвокатом Хілько Антоном Сергійовичем (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Манкі Бразерс" (клієнт) укладено договір №194 про надання правової допомоги, відповідно до п. 1.1. якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання з надати клієнту правову допомогу, пов`язану із захистом його прав і законних інтересів в судах всіх інстанцій, що діють в системі судоустрою України, на підприємствах, установах і організаціях усіх форм власності незалежно від підпорядкування у справі про стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та повернення нерухомого майна за договором суборенди №28-4-11/19 нежитлового приміщення від 28.11.2019, укладеного між ТОВ "Манкі Бразерс" та ФОП Савранською А.В. Порядок оплати послуг адвоката передбачений розділом четвертим договору і передбачає складення акту приймання-передачі послуг та оплату рахунку адвоката протягом трьох робочих днів. Відповідно до п. 6.1. договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором. Відповідно до матеріалів справи відзив на позовна заяву від імені ТОВ "Манкі Бразерс" підписаний адвокатом Хілько А.С. Також матеріали справи містять копію свідоцтва Хілько Антона Сергійовича серія ЗП №001815 про право на заняття адвокатською діяльністю від 27.09.2018. Враховуючи зазначене, у адвоката Хілько А.С. наявні в матеріалах справи підтверджені повноваження на надання правової допомоги ТОВ "Манкі Бразерс", в тому числі, у Центральному апеляційному господарському суді та повноваження щодо підписання та подання, зокрема, відзиву на позовну заяву від імені позивача - ТОВ "Манкі Бразерс". Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 16.09.2021, укладеного між адвокатом Хілько А.С. та ТОВ "Манкі Бразерс", адвокат надав товариству юридичні послуги за договором № 194 про надання правової допомоги від 23.02.2021 у справі про стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та повернення нерухомого майна за договором суборенди №28-4-11/19 нежитлового приміщення від 28.11.2019, укладеного між ТОВ "Манкі Бразерс" та ФОП Савранською А.В. (апеляційна інстанція). Вказаний акт приймання-передачі наданих послуг підписано адвокатом Хілько А.С. та ТОВ "Манкі Бразерс". Крім того, в підтвердження надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції адвокатом Хілько А.С. ТОВ "Манкі Бразерс" надано детальний опис робіт (наданих послуг) та здійснення витрат виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі (апеляційна інстанція) від 09.09.2021, відповідно до якого адвокатом надано послуги товариству - підготовка відзиву на апеляційну скаргу - 2500 грн. 00 коп. Відповідно до платіжного доручення №26 від 10.10.2021 ТОВ "Манкі Бразерс" оплатило ФОП Хілько А.С. 2500 грн. 00 коп., в призначенні платежу значиться - "за правову допомогу адвоката за договором №194 від 22.02.2021 згідно рахунку №19402 від 09.09.2021". За вимогами статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядку. Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. У відповідності до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, передбаченому цим Законом. Визначення договору про надання правової допомоги також міститься в статті 1 вказаного Закону, відповідно до якої договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (стаття 903 Цивільного кодексу України). Положеннями статті 632 Цивільного кодексу України врегульовано поняття ціни договору, зокрема, визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. За змістом наведених законодавчих положень необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів на підтвердження фактичного здійснення таких витрат учасником справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009р. у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014р. у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26.02.2015р. у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. Матеріалами справи підтверджено, що адвокат Хілько А.С. був представником ТОВ "Манкі Бразерс" в суді апеляційної інстанції, зокрема підготував і подав відзив на апеляційну скаргу. З поданих позивачем доказів на підтвердження вимог про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 2500 грн. 00 коп. позивачем доведено, що послуги, надані адвокатом згідно договору про надання правової допомоги, надавалися саме по даній справі та в суді апеляційної інстанції. Тому враховуючи те, що за результатами розгляду апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Савранської Алли Володимирівни на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.07.2021 у справі №908/756/21 суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, тобто рішення зі справи прийнято на користь ТОВ "Манкі Бразерс", відповідно, клопотання ТОВ "Манкі Бразерс" про покладення на фізичну особу-підприємця Савранську Аллу Володимирівну витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції підлягає задоволенню у заявленій сумі 2500 грн. 00 коп. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції За приписами частини першої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та не спростовують викладених вище висновків суду. За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно й об`єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог. Тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення немає. Розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати в сумі 3405,00грн. на оплату судового збору, понесені апелянтом у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника (апелянта) у скарзі і відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Савранської Алли Володимирівни - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Запорізької області від 29.07.2021 у справі №908/756/21 - залишити без змін. Судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на фізичну особу-підприємця Савранську Аллу Володимирівну. Стягнути з фізичної особи-підприємця Савранської Алли Володимирівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Манкі Бразерс" витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 2500 грн. 00 коп. Доручити Господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту з підстав, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова складена 10.11.2021. Головуючий суддя І.М. Подобєд Суддя О.Г. Іванов Суддя М.О. Дармін