Постанова 4807 № 311/2239/21

Дата документу 09.11.2021 Справа № 311/2239/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №311/2239/21 Головуючий у 1 інстанції Нікандрова С.О. Провадження № 22-ц/807/3684/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Крилової О.В., Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Василівського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И ЛА: У червні 2021 АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначено, що на підставі підписаної ОСОБА_1 заяви б/н від 29 квітня 2013 року, останньому було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, процентами, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором, станом на 12.05.2021 року виникла заборгованість в сумі 29 874,84 грн., що складається з наступного: 25 466,54 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 4 408,30 грн. заборгованість за простроченими відсотками. На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 29 квітня 2013 року в сумі 29 874,84 грн., та судовий збір в сумі 2270 грн. Рішенням Василівського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 21 квітня 2011 року в розмірі тіла кредиту та судові витрати. В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині незадоволених вимог та ухвалити нове, яким вимоги в цій частині задовольнити у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Вирішити питання судових витрат. У доводах апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, вважає що суд не врахував усі обставини справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що незважаючи на імперативність процесуальних вимог, встановлених ч.ч. 3,4,5 ст. 12 ЦПК України, щодо здійснення правосуддя виключно на засадах змагальності сторін та об`єктивності і неупередженості суду, справа була розглянута з грубим порушенням цих вимог, оскільки місцевий суд не маючи у справі обґрунтованих та доказових заперечень відповідача, навів доводи проти вимог позивача і відмовив банку у цих вимогах, фактично виступивши «адвокатом» відповідача. Щодо посилання суду першої інстанції на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладено у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17, АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що практика Верховного Суду не є доказовою базою по справі. Крім іншого висновок Великої Палати Верховного Суду був зроблений в іншій конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами належним чином. Проте, у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорював ся та не визнавався недійсним, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами договору. Відмовивши у задоволенні стягнення з відповідача відсотків по кредиту, судом не враховано ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої надання безпроцентних кредитів забороняється за винятком, передбачених законом винятків. Також, в апеляційній скарзі міститься посилання на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня 2019 року по справі № 4285/2873/17, у якому зазначено, що посилання на не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою суду апеляційної інстанції в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надавався строк для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк». Однак, в строк визначений судом на адресу апеляційного суду відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу, не надійшло. В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не оскаржено, тому колегія суддів у відповідності до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Згідно із частинами 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Встановлено судом, та підтверджується матеріалами справи, що 29 квітня 2013 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, на підставі якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а.с.13). ОСОБА_1 в анкеті-заяві погодився на приєднання до Умов в Правил надання банківських послуг ПАТ КБ ПриватБанк, які розміщені на офіційному сайті банку а мережі Інтернет, які разом з Тарифами складають договір банківського обслуговування, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До позовної заяви позивач надав розрахунок заборгованості за договором від 29.04.2013 року (а.с.6-10), довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (а.с.11), довідку про надані ОСОБА_1 кредитні картки (а.с.12), а також виписку по картковому рахунку станом на 14.05.2021 року (а.с.48-53), з яких вбачається, що відповідач ОСОБА_1 отримав кредитну картку та користувався грошовими коштами, отримував кошти через банкомат, розраховувалася в торгівельних мережах, частково погашав заборгованість за кредитним договором. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк». Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Пред`являючи вимоги про погашення кредиту, банк просив, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), в тому числі стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за нарахованими відсотками. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором б/н від 29 квітня 2013 року, позивач посилається на витяг з «Умов та правил надання банківських послуг», в редакції, що діяла на момент підписання заяви та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", як невід`ємні частини спірного договору. Судом першої інстанції вірно встановлено, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідач ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, а також те, що вказані документи станом на 29 квітня 2013 року містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Вказаний висновок суду першої інстанції узгоджується з висновком зробленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження №14-131цс19, де зауважено, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. За таких підстав, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані Тарифи з обслуговування кредитних карт "Універсальна", Умови та правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 29 квітня 2013 року. Анкета-заява від 29 квітня 2013 року, підписана ОСОБА_1 , також не містить відомостей щодо встановленої процентної ставки. Одночасно з цим, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. З розрахунку заборгованості за договором б/н від 29 квітня 2013 року станом на 12.05.2021 року вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 були витрачені кредитні кошти на суму 25 466,54 грн., які ним не повернуті, а тому зазначена сума фактично отриманих коштів підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги, що суд, встановивши факт надання відповідачу кредиту, не мав достатніх підстав у відмови в позові в частині стягнення відсотків, знехтував принципом платності кредитного договору слід відхилити, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції, які є законними, відповідають встановленим обставинам справи та узгоджуються з правової позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах. Також, не заслуговують на увагу твердження апеляційної скарги про безпідставність посилання суду на позицію Верховного Суду, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, так як на думку Банку в тій справі відповідачем заперечувалися такі умови договору, а в цій справі відповідач не заперечував факт укладення кредитного договору та не оспорював його умови, а отже судом першої інстанції порушено принцип змагальності та неупередженості. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно посилання позивачем на відсутність заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків. Також, посилання АТ КБ «ПриватБанк» на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28 березня 2019 року по справі № 428/2873/17 не приймаються колегією суддів, оскільки вказаний висновок, що посилання на не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних відносин стосується саме щодо визнання кредитного договору неукладеним, про що у наведеній справі заявляла позивач за зустрічним позовом. В даному випадку, суд першої інстанції не зазначав про недійсність договору чи його неукладення. Суд зазначив, що позивач не надав доказів, що стверджують про ознайомлення відповідача з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами. Таким чином, викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи та долученим до справи доказам. Норми матеріального й процесуального права судом першої інстанції застосовано правильно. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Василівського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 09 листопада 2021 року. Головуючий Судді: