Постанова 4807 № 334/8135/17

Дата документу 08.11.2021 Справа № 334/8135/17 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/8135/17 Провадження №22-ц/807/967/21 Провадження №22-ц/807/967/21-2 Головуючий в 1-й інстанції Гнатюк О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 листопада 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Кримської О.М., секретарПутій Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами Запорізької обласної прокуратури, ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 14 грудня 2020 року) та апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Прокуратури Запорізької області, Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області в особі комісії з припинення про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ: У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який в ході розгляду справи неодноразову уточнювався, до Державної казначейської служби, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Прокуратури Запорізької області, Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області в особі комісії з припинення про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивачка просила суд: -визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити строк позовної давності на звернення із позовними вимогами до Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області; -визнати незаконною бездіяльність посадових осіб Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (безпосередньо СВ Ленінського РВ ГУ УМВС в м. Запоріжжі) щодо довготривалого досудового розслідування в кримінальних провадженнях №12013089990001132 та №12013089990001133 відносно ОСОБА_1 .; -визнати незаконними дії посадових осіб Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (безпосередньо Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області, безпосередньо СГІРФО Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області) щодо неправомірного зняття з реєстрації ОСОБА_1 ; -визнати незаконною бездіяльність посадових осіб Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (безпосередньо Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України у Запорізькій області), Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (безпосередньо Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області) та Прокуратури Запорізької області (безпосередньо Прокуратури Шевченківського району м. Запоріжжя, в подальшому Запорізької місцевої прокуратури №1), щодо довготривалого та неефективного досудового розслідування в кримінальному провадженні №12015080080000890; -стягнути на користь ОСОБА_1 з державного бюджету України шляхом безспірного списання на відшкодування матеріальних збитків в сумі 299855 (двісті дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят п`ять) грн. 21 коп., нанесених неправомірними діями посадових осіб Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (безпосередньо Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України у Запорізькій області), Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (безпосередньо Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУ НП в Запорізькій області) та Прокуратури Запорізької області (безпосередньо Прокуратури Шевченківського району м. Запоріжжя, в подальшому Запорізької місцевої прокуратури №1); -стягнути на користь ОСОБА_1 з державною бюджету України шляхом безспірного списання на відшкодування моральної шкоди в сумі 500 000 (п`ятсот тисяч) грн. 00 коп., спричиненої в тому числі: неправомірними діями посадових осіб Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (безпосередньо СВ Ленінського РВ ГУ УМВС в м. Запоріжжі та СГІРФО Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області) в розмірі 200 000 (двісті тисяч) грн. 00 коп.; неправомірними діями посадових осіб Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (безпосередньо Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України у Запорізькій області), Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (безпосередньо Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУ НП в Запорізькій області) та Прокуратури Запорізької області (безпосередньо Прокуратури Шевченківського району м. Запоріжжя, в подальшому Запорізької місцевої прокуратури №1) в розмірі 300 000 (гриста тисяч) грн. 00 коп. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2020 року, частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Прокуратури Запорізької області, Запорізького міського управління ГУМВС України в Запорізькій області в особі комісії з припинення про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди. Визнано незаконною бездіяльність посадових осіб Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (безпосередньо Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України у Запорізькій області), Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (безпосередньо Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області) та Прокуратури Запорізької області (безпосередньо Прокуратури Шевченківського району м. Запоріжжя, в подальшому Запорізької місцевої прокуратури №1), щодо довготривалого та неефективного досудового розслідування в кримінальному провадженні №12015080080000890. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь моральну шкоду в розмірі 50000 грн. В іншій частині вимог відмовлено. 10 грудня 2020 року представник позивача звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, відповідно до якої просила стягнути з відповідачів на користь позивачки судові витрати на правничу допомогу у розмірі 30250,00 грн. Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2020 року, заяву представника позивача Погрібної С.О. щодо ухвалення додаткового рішення у справі за цивільним позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, ГУНП в Запорізькій області, Прокуратури Запорізької області, Ліквідаційної комісії Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди - задоволено частково. Стягнуто з державного бюджету України через Державну казначейську службу шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги у сумі 1890,97 грн. В іншій частині вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Запорізька обласна прокуратура подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що реалізація процесуального права позивача на контроль, оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінального провадження не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав такої особи. Держава не може нести відповідальність, у тому числі за результатами проведення досудового розслідування за ст. 382 КК України через невиконання боржником судового рішення про стягнення коштів у зв`язку із відсутністю у нього будь-якого майна та грошей. Позивачем не доведено вимог щодо стягнення моральної шкоди, оскільки механізм реалізації прав та повноважень усіх суб`єктів правовідносин, включаючи оскарження дій органів досудового розслідування вже становить достатньо справедливу сатисфакцію. Не погоджуючись із зазначеним рішенням та додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нові рішення, якими задовольнити вимоги позивача у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачкою у повному обсязі доведено факт незаконної бездіяльності посадових осіб щодо довготривалого досудового розслідування в кримінальних провадженнях №12013089990001132, №12013089990001133 та №12015080080000890, а також незаконність дій посадових осіб щодо неправомірного зняття з реєстрації ОСОБА_1 . При цьому суд першої інстанції безпідставно переклав тягар доведення своїх вимог на позивача, враховуючи, що доводи позовної заяви відповідачами жодним чином не було спростовано. Призначаючи стягнення на відшкодування моральної шкоди в сумі 50000,00 грн. суд першої інстанції не врахував тривалість вимушених немайнових втрат позивача, строком майже 6 років, той факт що порушниками її прав є державні органи, які зобов`язані захищати та сприяти ефективній реалізації прав громадян. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ГУ НП в Запорізькій області, зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням та додатковим рішенням суду, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нові рішення, якими відмовити у задоволенні вимог позивача у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що за вимогами позивачки сплинув строк позовної давності. Відшкодування моральної шкоди, завданої позивачці по цій справі не передбачено ч.2 ст. 1167 ЦК України і за умови доведення позивачкою завданої шкоди має відшкодовуватися на загальних підставах, а не за рахунок Державного бюджету. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого за результатами скарг позивача слідчим суддею приймаються ухвали, не є підставою для висновку щодо протиправності дій (бездіяльності) посадових осіб правоохоронних органів та їх притягнення до цивільно-правової відповідальності. Оскільки позивачкою належним чином не обґрунтовано та не підтверджено доказами заподіяння моральної шкоди, бездіяльність відповідачів не встановлено у законному порядку, то підстави для відшкодування відсутні. У разі задоволення вимог стосовно відшкодування понесених позивачем витрат на правничу допомогу, такі витрати мають бути покладені на орган, що завдав шкоду позивачу і не мають стягуватися з Державного бюджету. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги Судом першої інстанції встановлено, що вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18.08.2014 року у справі №334/2265/14к були встановлені наступні обставини. В результаті зловживання довірою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у зговорі із ОСОБА_3 викликали у останньої впевненість про вигідність оформлення на ОСОБА_2 нотаріальної довіреності. 23 квітня 2010 року ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 відвезли ОСОБА_1 , до приватного нотаріуса Сенченко В.М., за адресою: АДРЕСА_1 , де ОСОБА_1 оформила на ОСОБА_2 довіреність, відповідно до якої останній має право розпоряджатися, а саме продавати, обмінювати, здавати в оренду або передавати в іпотеку квартиру, належну ОСОБА_1 . Після цього, знайшовши покупця квартири, 11 травня 2010 року, ОСОБА_2 , використовуючи раніше надану довіреність, знаходячись у приватного нотаріуса Компанієць І.Ю., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , без відома та згоди ОСОБА_1 , продав зазначену квартиру ОСОБА_4 за 28 тисяч доларів США. В подальшому ОСОБА_2 підшукав будинок в селі, для вивозу туди ОСОБА_1 , після чого ОСОБА_2 передав ОСОБА_5 частину коштів отриманих від продажу квартири у сумі 2000 доларів США без відома ОСОБА_1 , з метою придбання для останньої будинку в селі Калинівка, Оріхівського району Запорізької області, але до кінця так і не оформив будинок, в який потім вивіз ОСОБА_1 та її матір, а також меблі та носильні речі останніх, де їх і залишив. Іншу частину грошей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розподілили між собою. Крім того, ОСОБА_2 за попередньою змовою із ОСОБА_3 , звернувся до паспортиста ВРЕЖО №7, куди надав копію довіреності, а також раніше викрадений паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_1 , на підставі чого було проведено зняття з реєстрації ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_3 . Таким, чином ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_3 , заволоділи шляхом зловживання довірою ОСОБА_1 чужим майном, а саме квартирою АДРЕСА_3 , яку в подальшому продали, спричинивши матеріальну шкоду потерпілій в великих розмірах, згідно висновку незалежного оцінщика, ринкова вартість двох кімнатної квартири АДРЕСА_3 станом на 11.05.2010 року складала 203743 гривень. Вироком суду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винними у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 190, ч.1,ч.3 ст. 357 КК України та призначене покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України засуджених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробувальним строком на 3 роки. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 17224,55 грн. в рахунок матеріальної шкоди та 100000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. В зв`язку з невиконанням рішення суду 03.03.2015 ОСОБА_1 подана до Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України у Запорізькій області, яке являлось на той час структурним підрозділом Запорізького міського управління ГУМВС України в Запорізькій області, заява про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 за ст.382 КК України. Дана заява була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочате досудове розслідування (№12015080080000890 від 03.03.2015). Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції зазначив, наступне. Щодо тривалості та неефективності досудового розслідування в кримінальних провадженнях №12013089990001132 та №12013089990001133, суд першої інстанції дійшов висновку, що немає підстав для висновку, що розслідування було неефективним, оскільки внаслідок розслідування кримінальна справа була розглянута судом та був постановлений обвинувальний вирок з призначенням винним особам покарання та стягнення з них відповідних відшкодувань. Тривалість досудового розслідування не вийшла за межі строків притягнення осіб до кримінальної відповідальності, тобто було виконано завдання передбачене ст. 2 КПК України. Витрати позивача на юридичні послуги у кримінальних провадженнях відносяться до процесуальних витрат, які підлягають стягненню в порядку глави 8 КПК України, та не є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України. З аналогічних підстав не є збитками витрати позивача в інших цивільних провадженнях, а є судовими витратами, пов`язаними з розглядом цивільної справи. Відтак, дії відповідачів жодним чином не спричинили для позивача моральних страждань, тому, в задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Щодо неправомірного зняття з реєстрації ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням обставин встановлених вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18.08.2014 року, які мають преюдиційний характер, а саме, що ОСОБА_2 надав паспортисту копію довіреності, котра ще не була визнана недійсною, а також раніше викрадений паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_1 , про що паспортисту не було відомо, визнано недоведеним протиправність дій старшого паспортиста СГІРФО Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області. А виходячи із обставин справи зняття з реєстрації було проведено 20.05.2010 року, тобто після вчинення злочину, який завдав ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди, тому зняття з реєстрації місця проживання жодним чином не впливало на позбавлення права власності позивача ОСОБА_1 . Щодо довготривалого та неефективного досудового розслідування в кримінальному провадженні №12015080080000890, суд першої інстанції зазначив, що факт неналежного здійснення процесуальних дій протягом надмірно тривалого часу органом досудового розслідування підтверджується неодноразовими зверненнями позивача до органів слідства, прокуратури та суду по його справі, судами неодноразово надавалась оцінка дій даних органів, зокрема в ухвалах слідчого судді, враховуючи надмірну тривалість досудового розслідування, з урахуванням ступеню, глибини та тривалості моральних страждань, понесених позивачем, можливості відновлення немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у життєвих обставинах, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, та з урахуванням самої можливості такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, так як кримінальне провадження на даний час не закрите та по ньому продовжується досудове розслідування, що не виключає встановлення винної особи та відновлення в подальшому прав та законних інтересів позивача, суд дійшов до висновку про те, що ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, яка, з врахуванням зібраних по справі доказів, а також принципів розумності, виваженості та справедливості, має складати 50000 грн. Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2020 року, встановлено, що 01.07.2016 року між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Погрібною С.О. було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги згідно умов якого, адвокат зобов`язався надати позивачеві послуги з представництва інтересів клієнта та надавати правову допомогу. Згідно квитанцій прибуткового касового ордеру від 8.12.2017р., 27.03.2018р., 16.06.2018 р., 05.07.2018р., 27.09.2018р., 02.02.2019 р., 04.02.2019 р., 28.03.2019 р., 26.04.2019 р.,28.05.2019 р., 05.08.2019 р.,23.08.2019 р., 14.11. 2019 р., 29.11. 2019 р., 03.02.2020 р., 12.12.2019 р., 17.01.2020 р., 04.10.2019 р., 26.06.2020 р., 27.07.2020 р., 07.10.2020 р., 04.12.2020 р. позивачкою сплачено на користь адвоката Погрібної С.О. - 30250 грн. На думку суду першої інстанції, зазначений вище розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих адвокатом послуг, значенням справи для відповідача та не спростований учасниками провадження.Між тим, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважав, що заява представника підлягає задоволенню в частині стягнення судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 1890,97 грн. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується частково виходячи з наступного. Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосувати Конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Згідно із ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Застосовуючи стаття 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Наведені норми встановлюють імперативне правило, за змістом якого відповідальність за протиправну бездіяльність органів державної влади, їх посадових та (або) службових осіб несе держава Україна. Невиконання обов`язків органів державної влади, їх службових та (або) посадових осіб, зокрема, і шляхом бездіяльності, є підставою для настання відповідальності, одним із видів якої є покладення на державу цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану переліченими суб`єктами. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. У даній справі підлягали встановленню обставини дотримання органами досудового розслідування та прокуратури вимог чинного кримінально-процесуального законодавства щодо порядку та строків досудового розслідування і результатів його закінчення; а також обставини дотримання органами міграційної служби порядку на умов зняття ОСОБА_1 з реєстрації. І відповідно встановленню та доведенню підлягали обставини завдання позивачу матеріальної та моральної шкоди. Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як передбачено ст.ст. 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 82 ЦПК України). Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій. Щодо дотримання органами досудового розслідування та прокуратури вимог чинного кримінально-процесуального законодавства щодо порядку та строків досудового розслідування і результатів його закінчення в кримінальних провадженнях №12013089990001132 та №12013089990001133, то слід зазначити наступне. Кримінальні провадження №12013089990001132 та №12013089990001133 перебували у провадженні слідчого СВ Ленінського РВ ГУ УМВСв Запорізькій області Білоуса С.О. та 4.03.2014 року були об`єднані в одне провадження. 13.03.2014 року обвинувальний акт за підозрою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був направлений до Ленінського районного суду м. Запоріжжя. Досудове слідство тривало 4 роки. Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18.08.2014 року у справі №334/2265/14к визнано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 винними у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 190, ч.1,ч.3 ст. 357 КК України та призначене покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України засуджених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробувальним строком на 3 роки. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 17224,55 грн. в рахунок матеріальної шкоди та 100000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Як вірно встановив суд першої інстанції, внаслідок розслідування кримінальна справа була розглянута судом та був постановлений обвинувальний вирок з призначенням винним особам покарання та стягнення з них відповідних відшкодувань. Тривалість досудового розслідування не вийшла за межі строків притягнення осіб до кримінальної відповідальності, тобто було виконано завдання передбачене ст. 2 КПК України. Враховуючи викладене, відсутні підстави для констатації неефективності проведеного правоохоронними органами досудового розслідування. При цьому, витрати позивача на юридичні послуги у кримінальних провадженнях відносяться до процесуальних витрат, які підлягають стягненню в порядку глави 8 КПК України, та не є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України. Не є збитками витрати позивача в інших цивільних провадженнях, а є судовими витратами, пов`язаними з розглядом цивільної справи. У задоволенні вимог щодо стягнення моральної шкоди в цій частині судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено, оскільки вони є похідними від встановлення факту бездіяльності та неефективності проведеного правоохоронними органами досудового розслідування. Зняття з реєстрації місця проживання, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було оформлено 20.05.2010 року старшим паспортистом СГІРФО Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області Загорій Тамарою Григорівною. Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на момент зняття позивача з реєстрації 20.05.2010) зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. У разі якщо особа з поважної причини не може самостійно звернутися до органу реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено за зверненням іншої особи та на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку (ч.3 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на момент зняття позивача з реєстрації 20.05.2010). Відповідно до вироку Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18.08.2014 року встановлено, що ОСОБА_2 за попередньою змовою із ОСОБА_3 , звернувся до паспортиста ВРЕЖО №7, куди надав копію довіреності (яка на той момент не була визнана недійсною), а також раніше викрадений паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_1 , на підставі чого було проведено зняття з реєстрації ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_3 . У урахуванням обставин встановлених вироком суду, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів апеляційного суду, вважав недоведеним протиправність дій старшого паспортиста СГІРФО Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області. Щодо довготривалого та неефективного досудового розслідування в кримінальному провадженні №12015080080000890. 03.03.2015 року за заявою ОСОБА_1 внесено відомості до ЄРДР №12015080080000890 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК України.29.04 2016 року вказане кримінальне провадження закрито постановою слідчого Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області . 18.07.2016 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя скасовано постанову слідчого Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області про закриття провадження. Судом констатовано невиконання необхідних слідчих дій у справі та суперечність процесуального рішення. 06.06.2017 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 1-кс/336/404/2017 за клопотанням ОСОБА_1 встановлено процесуальні строки для прийняття процесуального рішення у вказаній кримінальній справі. Слідчим суддею констатовано, що протягом року у кримінальному провадженні виконана одна слідча дія допитаний ОСОБА_2 06.09.2017 року постановою слідчого Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області кримінальне провадження №12015080080000890 закрито. 17.10.2017 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя №1-кс336/753/2017 скасовано постанову слідчого Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області про закриття провадження. Судом констатовано невиконання необхідних слідчих дій у справі та суперечність процесуального рішення. З наданих позивачем доказів вбачається, що досудове розслідування по справі вже триває більше п`яти років без будь-якого передбачуваного результату, досудове розслідування не завершено. Таким чином, по даному кримінальному провадженню тривалість досудового розслідування є надмірною та не відповідає вимозі «розумного строку». Позивач систематично звертався із заявами і скаргами на бездіяльність органів поліції та прокурорів як процесуальних керівників до органів вищих рівнів, проте отримував листи формального змісту про необхідність вжиття заходів та посилення контролю з боку процесуальних керівників, без настання реального результату у виді завершення досудового розслідування. Зазначеними діями підтверджується факт допущення відповідачами бездіяльності щодо позивача при здійсненні своїх повноважень. За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем була доведена, а відповідачами не спростована, неправомірна бездіяльність відповідачів, що є підставою для стягнення моральної шкоди відповідно до положень ст. 1174 ЦК України. Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду у справах № 641/2326/17 від 29 травня 2019 року та № 554/49/18 від 25 березня 2020 року. Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту. ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції(див. mutatis mutandis § 59 рішення ЄСПЛ у справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься "ефективним", якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення). Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі "Пелісьє і Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі "Філіс проти Греції" (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави. Під час судового розгляду встановлені факти, що свідчать про надзвичайну тривалість досудового розслідування у справі, яка не є надто складною. Розслідування триває більше 5 років і за такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом, або з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Якщо досудове розслідування не досягло своєї мети з причини бездіяльності органів досудового розслідування, то за таку бездіяльність має нести відповідальність держава, оскільки така бездіяльність зумовила незахищеність прав потерпілого, який потребував такого захисту, а відтак, у свою чергу, порушили його права. Саме у цьому і вбачається причинно-наслідковий зв`язок між протиправною бездіяльністю та спричиненою шкодою, необхідний для притягнення до відповідальності, а відтак і з визначенням розміру такої шкоди. Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. При цьому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості, вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. Враховуючи надмірну тривалість досудового розслідування, з урахуванням ступеню, глибини та тривалості моральних страждань, понесених позивачем, можливості відновлення немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у життєвих обставинах, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, та з урахуванням самої можливості такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, між тим колегія суддів вважає, що з врахуванням зібраних по справі доказів, а також принципів розумності, виваженості та справедливості, її розмір має бути зменшений з 50000 грн. до 10000,00 грн. Доводи скарги позивачки щодо навпаки збільшення сум, які стягнуті на її користь, виходячи з зазначеного вище, є - безпідставними, та такими, які не ґрунтуються на зібраних у справі доказах. Відповідно до ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. 10 грудня 2020 року представник позивача звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, відповідно до якої просила стягнути з відповідачів на користь позивачки судові витрати на правничу допомогу у розмірі 30250,00 грн. Встановлено, що 01.07.2016 року між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Погрібною С.О. було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги згідно умов якого, адвокат зобов`язався надати позивачеві послуги з представництва інтересів клієнта та надавати правову допомогу. Згідно квитанцій прибуткового касового ордеру від 8.12.2017р., 27.03.2018р., 16.06.2018 р., 05.07.2018р., 27.09.2018р., 02.02.2019 р., 04.02.2019 р., 28.03.2019 р., 26.04.2019 р.,28.05.2019 р., 05.08.2019 р.,23.08.2019 р., 14.11. 2019 р., 29.11. 2019 р., 03.02.2020 р., 12.12.2019 р., 17.01.2020 р., 04.10.2019 р., 26.06.2020 р., 27.07.2020 р., 07.10.2020 р., 04.12.2020 р. позивачкою сплачено на користь адвоката Погрібної С.О. - 30250 грн. Зазначений вище розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих адвокатом послуг, значенням справи для відповідача та не спростований учасниками провадження.Суд першої інстанції додатковим рішенням стягнув такі витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частинами 1, 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи зміну рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2020 року в частині зменшення розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, зміні підлягає і додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2020 року в частині розміру судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, які підлягають стягненню пропорційно задоволеним позовним вимогам, шляхом зменшення з 1890,97 грн. до 378,13 грн. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2020 року змінити в частині розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , зменшивши його з 50000,00 грн. до 10000,00 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2020 року змінити в частині розміру витрат з надання правничої допомоги, які підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 , зменшивши його з 1890,97 грн. до 378,13 грн. В іншій частині додаткове рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 9 листопада 2021 року Головуючий, суддя-доповідач С. В. Кухар Судді: О. В. Крилова О. М. Кримська