Постанова 4857 № 380/12745/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 380/12745/21 пров. № А/857/15375/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Довгополова О.М., суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В., за участю секретаря судового засідання Кардаш В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року про забезпечення позову у справі № 380/12745/21 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Княжий Холл" до Міністерства культури та інформаційної політики України про визнання протиправним і скасування припису, - суддя (судді) в суді першої інстанції - Хома О.П. справу розглянуто в порядку письмового провадження, місце ухвалення рішення м. Львів, В С Т А Н О В И В: 30 липня 2021 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Княжий Холл" звернулося в суд з позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України про визнання протиправним та скасування припису Міністерства культури та інформаційної політики України №8400/6.11.6 від 20.07.2021. 02.08.2021 року позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії припису Міністерства культури та інформаційної політики України №8400/6.11.6 від 20.07.2021 до набрання законної сили рішення у справі. Вказану заяву позивач обгрунтував тим, що дія спірного припису завдасть позивачу значних збитків (майнової шкоди), і для поновлення порушених прав та інтересів позивачу необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Зі змісту припису від 20.07.2021 №8400/6.11.6 видно, що такий винесено з підстав здійснення ТзОВ «Княжий Холл» будівельних робіт в межах історичного ареалу міста Львова без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури України), що є порушенням вимог ч.4 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Позивач стверджує про відсутність на офіційному сайті Міністерства культури та інформаційної політики України в розділі Інформація щодо затвердження меж та режимів використання історичних ареалів історичних населених місць відомостей про затверджені межі історичного ареалу міста Львова та режими його використання. Будучи відповідальним за розроблення науково-практичної документації для встановлення меж історичного ареалу населених пунктів, відповідач такої документації щодо міста Львів не розробив. Заявник зазначає, що вказане свідчить про наявність ознак очевидної протиправності спірного припису, виданого з підстав порушення Товариством вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини». Натомість дія спірного припису може призвести до повного зупинення законної господарської діяльності позивача та до значних фінансових та репутаційних втрат. Позивач вказує на те, що він як орендар земельної ділянки за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 64 отримав у встановленому законом порядку містобудівні умови та обмеження та після всіх передбачених законодавством погоджень 16.12.2019 отримав дозвіл на виконання будівельних робіт № ЛВ112193502497, на підставі якого розпочато будівництво багатоквартирного будинку. ТзОВ «Княжий Холл» 27.07.2020 укладено з ТОВ «МД-БАУ» договір генерального підряду №16/07-1. ТзОВ «Княжий Холл» як замовник будівництва має намір залучати інвесторів для будівництва об`єкту, однак наявність припису щодо зупинення будівельних робіт перешкоджає йому у здійсненні таких дій. Зупинення будівництва потягне за собою збитки через простій виконання будівельних робіт, невиконання зобов`язань перед інвесторами та спричинить загрозу здійснення їх подальшої господарської діяльності у зв`язку з нанесенням непоправної шкоди діловій репутації позивача. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року заяву про забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Княжий Холл" до Міністерства культури та інформаційної політики України про визнання протиправним і скасування припису задоволено повністю. Зупинено дію припису Міністерства культури та інформаційної політики України від 20.07.2021 №8400/6.11.6 до набрання законної сили рішення у справі. Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. Свої вимоги апелянт обгрунтовує тим, що за результатами перевірки електронної бази даних документообігу Міністерства встановлено, що погоджень проектної документації та дозволів на проведення будь-яких робіт по вул. Городоцькій, 64 у місті Львові Міністерством не надавалося. Також за вказаною адресою інформувань КВС ЮНЕСКО на розгляд Міністерства у відповідності до Порядку інформування Міжурядового комітету з охорони всесвітньої культурної і природної спадщини про наміри здійснити містобудівні перетворення на території об`єкта культурної спадщини, включеного до Списку всесвітньої спадщини, та/або в межах його буферної зони не надходило. Апелянт вважає, що будівництво за вказаною вище адресою ведеться з порушенням законодавства України в сфері охорони культурної спадщини без отримання дозволу на проведення земляних робіт центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини, що стало підставою для видачі припису. Учасники справи в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у їх відсутності за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів. Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав. Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Згідно з приписами ч.2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. При цьому приписи ч.4 ст. 150 КАС України визначають, що подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову. За своєю юридичною природою інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Головною метою його застосування є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за наявності хоча б однієї з умов, передбачених ст. 150 КАС України, зокрема, встановлених судом ще до розгляду відповідного позову по суті заявлених позовних вимог на підставі обґрунтованої заяви та доданих до неї матеріалів. При цьому, у частині другій статті 150 КАС України законодавчо регламентовано чіткі підстави для вжиття заходів забезпечення позову і правова конструкція цієї норми вимагає встановлення судом на цій стадії лише ймовірності (може) ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Такі ознаки не мають окреслених законодавчих меж та кваліфікуючих критеріїв і в кожній конкретній справі ці поняття є оціночними. Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи від 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» (Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Колегія суддів також враховує висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні від 31.07.2003 у справі ,,Дорани проти Ірландії (Doran v. Ireland), відповідно до яких поняття «ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення», а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При вирішенні справи ,,Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів також враховує, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з предметом позову. Таким чином , інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Також колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне покликатись на ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо необхідності вжиття ефективного та своєчасного судового захисту порушеного права заявника, за захистом якого він звернувся. Невжиття заходів забезпечення позову ускладнить та унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, адже основна діяльність заявника є фактично припиненою і наслідком припинення такої основної діяльності є завдання позивачу збитків та призводить до наявності правових підстав для застосування до заявника контролюючими органами відповідних негативних наслідків. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 26 квітня 2019 року у справі №826/16334/18. Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць. Історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування(п. 10 Порядку № 318). Відповідно до частини третьої статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини. В приписі вказано, що такі межі затверджено рішенням Львівської міської ради від 09.12.2005 №1311, хоча Законом України «Про охорону культурної спадщини» прийняття таких рішень віднесено до повноважень відповідача, а не Львівської міської ради. За даними офіційного сайту Міністерства культури та інформаційної політики України в розділі «Інформація щодо затвердження меж та режимів використання історичних ареалів історичних населених місць» (режим доступу: http://mincult.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=244995501), межі історичного ареалу міста Львова не затверджені. Зокрема, на вказаному сайті опубліковано перелік населених пунктів, щодо яких затверджено межі та режими використання історичного ареалу, однак місто Львів в цьому переліку відсутнє. Суд першої інстанції вірно зазначив, що підстава прийняття припису як проведення будівельних робіт в межах історичного ареалу міста Львова без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, не відповідає дійсності та свідчить про наявність ознак його очевидної протиправності. Позивачем до позовної заяви долучено лист-відповідь Міністерства культури, молоді та спорту України №41/6.11 від 02.03.2020 на звернення представника ТОВ «Княжий Холл» від 07.02.2020 щодо отримання дозволу на проведення робіт по вул. Городоцькій, 64 у м. Львів, зміст якого підтверджує відсутність матеріалів історико-архітектурного опорного плану міста Львова та відсутність правових підстав на погодження Міністерством проектів будівництва за вказаною адресою, а також вказане свідчить про звернення позивача до початку виконання будівельних робіт до відповідача. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в разі зупинення виконання робіт згідно договору генерального підряду це призведе не лише до зупинення будівництва, а й порушить зобов`язання генпідрядника виконати роботи протягом терміну, визначеного у цьому Договорі. Більше того, виконання умов вказаного договору включає в себе зобов`язання залучити необхідну кількість працівників (робота у декілька змін), в тому числі залучення таких працівників субпідрядниками, технічних засобів, матеріальних ресурсів, що дозволить вчасно виконати увесь обсяг робіт у відповідності до календарного графіка виконання робіт та основних стадій проекту. Така ситуація цілком очевидно спричинить неможливість виконання генпідрядником своїх зобов`язань за договором генерального підряду, чим буде заподіяно шкоду правам, свободам та інтересам позивача. Таким чином, суд апеляційної інстанції також погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що обраний спосіб забезпечення позову є співмірним, відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, забезпечення збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин, запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів учасників процесу та відповідає інституту забезпечення позову в адміністративному судочинстві. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевказане, суд апеляційної інстанції вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та дотриманні норм процесуального права, а тому оскаржене рішення суду є законним та обґрунтованим і скасуванню не підлягає. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи не спростовують і не містять вагомих та обґрунтованих аргументів, які б давали підстави стверджувати про інше, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. ст. 229 ч. 4, 150, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року про забезпечення позову у справі № 380/12745/21 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим В. В. Святецький Повне судове рішення складено 08 листопада 2021 року.