Постанова 4852 № 280/7633/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 02 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 280/7633/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Коршуна А.О. (доповідач), суддів: Чередниченка В.Є., Панченко О.М., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.05.2021р. у справі №280/7633/20 за позовом:ОСОБА_1 до: треті особи: про:Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області та Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ: 25.10.2020р. ОСОБА_1 за допомогою засобів поштового зв`язку звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі ТУ ДСА України в Запорізькій області), треті особи - Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області (далі ГУ ДКСУ в Запорізькій області) та Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії / а.с.1-4,24/, судом першої інстанції позов зареєстровано 26.10.2020р. /а.с. 1-4/. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.10.2020р. за вищезазначеним адміністративним позовом відкрито провадження у справі №280/7633/20 та справу призначено до судового розгляду / а.с. 26/. Позивач, посилаючись у адміністративному позові на те, що вона працює на посаді судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, однак ТУ ДСА в Запорізькій області за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. їй нараховано та виплачено суддівську винагороду на підставі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру, чим порушено її права та гарантії, тому просила суд: - визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. (за винятком днів відпустки) із застуванням обмеження визначеного ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; - зобов`язати ТУ ДСА України в Запорізькій області провести їй перерахунок суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. (за винятком днів відпустки, тимчасової непрацездатності), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.05.2021р. у справі №280/7633/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправними дії ТУ ДСА України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 27.08.2020р. включно (за винятком днів відпустки) із застуванням обмеження визначеного ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», стягнуто з ТУ ДСА України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020р. по 27.08.2020р. включно (за винятком днів відпустки) в розмірі 183820,72 грн., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. / а.с. 150-155/. Відповідач, не погодившись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу / а.с. 161-172/ та 31.08.2021р. матеріали цієї апеляційної скарги та матеріали справи №280/7633/20 надійшли до Третього апеляційного адміністративного суду / а.с.160,174/. Ухвалами Третього апеляційного адміністративного суду від 03.09.2021р. у справі №280/7633/20 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТУ ДСА України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.05.2021р. у справі №280/7633/20 / а.с. 178/ та справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на 02.11.2021р. / а.с. 179/, про що судом апеляційної інстанції було належним чином повідомлено учасників справи / а.с. 180-190/. Відповідач, посилаючись у апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції під час розгляду справи зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до прийняття ним рішення у справі з порушенням норм чинного законодавства, просив скасувати рішення суду першої інстанції від 20.05.2021р. у цій справі та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені вимог адміністративного позову. Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали адміністративної справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Під час розгляду цієї справи судом першої інстанції встановлено, та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач у справі ОСОБА_1 , працює на посаді судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, що підтверджується відповідними указами Президента України, постановою Верховної Ради України, наказами голови Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя. / а.с. 7-13/. Також судом під час розгляду справи встановлено, що у період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. позивачу виплачена суддівська винагорода в обмеженому розмірі, згідно зі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» , а саме у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020р. і відповідно до довідки ТУ ДСА України в Запорізькій області №08-02/1300 від 09.11.2020р. / а.с. 62/ суддівська винагорода позивача за період з 01.04.2020 року по 30.09.2020 року склала у загальному розмірі 531279,68 грн., обмеження відповідно до ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у загальному розмірі за цей період становлять 183820,72 грн.. І саме ці обмеження у виплаті суддівської винагороди, які позивач вважає необґрунтованими та такими, що порушують її права та охоронювані законом інтереси, обумовили її звернення до суду з цим позовом. Вирішуючи спірні відносини між сторонами у цій справі, суд першої інстанції фактично виходив з того, що в спірному випадку під час визначення розміру суддівської винагороди позивача застосуванню підлягають положення Конституції України та Закону України «Про судоустрій та статус суддів», тому суд першої інстанції зробив висновок про те, що відповідач, здійснивши виплату позивачу суддівської винагороди у період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. з обмеженнями, передбаченими ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що у свою чергу призвело до порушення прав позивача та його гарантій незалежності судді, і визначаючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції виходив з того, що належним та ефективним способом його захисту є стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. 13 квітня 2020 року Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі по тексту - Закон №553-ІХ, набрав чинності з 18.04.2020р.), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту: - установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Рішенням Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020р. у справі №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №94-IX зі змінами. Так у п. 4 мотивувальної частини вищезазначеного рішення суд наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України. Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Конституція України має найвищу юридичну силу Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8 та 55, 124 Конституції України. Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Зокрема, 11.03.2020р. Конституційним Судом України розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 року №193-IX, «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 року №1798-VIII ( рішення №4-р/2020 від 11.03.2020р. ). У пункті 4.1. рішення №4-р/2020 від 11.03.2020р. зазначається, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України: - від 24 червня 1999 р. № 6-рп/99, від 20 березня 2002 р. № 5-рп/2002; від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005; - від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008; - від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018; - від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020). Та Конституційний Суд України, після аналізу юридичних позиції щодо незалежності суддів, зробив висновок про те, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення №4-р/2020 від 11.03.2020р.). Тому обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів, і Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану, однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України, при цьому таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України. Отже Конституційний Суд України у рішенні №10-р/2020 від 28.08.2020р. у справі №1-14/2020 (230/20) дійшов правового висновку, що, навіть, за умови допустимого обмеження виплат суддівської винагороди (за умов воєнного чи надзвичайного стану), втрачені, у зв`язку з цим кошти, підлягають компенсуванню відповідними виплатами. Сукупний аналіз наведених положень Конституції України та юридичних позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу, при цьому також необхідно враховувати, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо зупинення положеннями законів про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України та зазначав, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України, яким є Конституція України , у статті 64 якого визначено такі випадки, які є вичерпними, і передбачено що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин (абзаци третій-сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 6-рп/20 від 09.07.2007р.); і таке зупинення неможливе оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, і цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р.); а Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р); законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина, у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008р.); при цьому словосполучення «держава прагне», на думку Конституційного Суду України, означає намагання i обов`язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України, завдання. З урахуванням вищенаведеного Закон України №553-ІХ про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди, і суд апеляційної погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у період з 18.04.2020р. по 28.08.2020 р. відповідач мав керуватися виключно нормами ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та норми інших законодавчих актів до спірних правовідносин застосовуватися не можуть. Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 03.03.2021р. у справі №340/1916/20 за якою розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону України «Про судоустрій і статус суддів». В вищезазначеному судовому рішенні Верховний Суд, в контексті заявлених позовних вимог щодо донарахування та виплати не отриманих коштів за період з 18.04.2020 р. (суддівської винагороди, розмір якої був обмежений на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), звернув увагу на процедуру бюджетного фінансування судів та вказав на необхідність з`ясування в спірному випадку причин невиплати суддівської винагороди у повному обсязі (у відповідності до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування встановлених статтею 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX) обмежень) у спірному періоді. Так Верховний Суд виокремив дві причини, які б могли зумовити виплату суддівської винагороди у неповному обсязі: - перша причина, у разі якщо розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня (суду або ж територіальному управлінню ДСА) на ці потреби були виділені кошти у недостатньому розмірі, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII без будь-яких обмежень. В цьому випадку, як вказав Суд, невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (окрім Верховного Суду), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді); - друга причина, у разі якщо ДСА України, як головний розпорядник бюджетних коштів, виділила розпоряднику нижчого рівня достатньо коштів для виплати суддівської винагороди з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але розпорядник нижчого рівня розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ); і в такому випадку, як зазначив Суд, є підстави стверджувати, що невиплата суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, є результатом дій/рішень розпорядника нижчого рівня, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками. Враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду, визначальним в даному випадку є з`ясування причин невиплати у спірному періоді суддівської винагороди позивачу у повному обсязі, тому підлягають встановленню обставини чи виділялись розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня, яким в спірному випадку є ТУ ДСА України в Запорізькій області, кошти на виплату суддівської винагороди у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року у повному обсязі з урахуванням вимог ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або ж кошти були виділені з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX). Так під час розгляду цієї справи судом першої інстанції встановлено що зміни до кошторису ТУ ДСА України в Запорізькій області стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата», у зв`язку з прийняттям Закону №553-ІХ, не вносились, і ці обставини не були спростовані відповідачем під час розгляду справи як судом першої інстанції так і під час апеляційного розгляду справи, оскільки з долученої з матеріалів справи копії кошторису ТУ ДСА України у Запорізькій області на 2020 рік (та змін до нього) / а.с. 128-146/ вбачається, що у період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. у зв`язку із запровадженням обмеження суддівської винагороди бюджетні асигнування на оплату праці не зменшувались. Таким чином, в ході судового розгляду справи встановлено, що ТУ ДСА України в Запорізькій області були виділені кошти для виплати суддівської винагороди (в тому числі й позивачу, який є працюючим суддею місцевого суду) у періоді з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. у розмірі, передбаченому статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», однак останній розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX), при цьому доводи відповідача про недостатність бюджетного фінансування для виплати суддівської винагороди у 2020р. колегія суддів вважає неспроможними з огляду на те, що це не впливає на обмеження суддівської винагороди позивача у спірному періоді, яке, як зазначено вище, мало місце виключно у зв`язку з прийняттям Закону №553-ІХ, тому з огляду на встановлені фактичні обставини справи та наведені норми чинного законодавства, яке регулює спірні відносин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що у періоді з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. відповідач був зобов`язаний здійснювати нарахування та виплату позивачі суддівської винагороди у повному обсязі у відповідності до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування встановлених статтею 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX) обмежень, а встановлений факт нарахування та виплати позивачу у спірному періоді суддівської винагороди у неповному обсязі є наслідком вчинення дій ТУ ДСА України в Запорізькій області, саме тому останній повинен здійснити позивачеві нарахування та виплату недотриманих коштів. При цьому доводи заявника апеляційної скарги про те, що рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020 р. не впливає на спірні правовідносини, колегія суддів розцінює критично, оскільки у спірному випадку йдеться не про можливість ретроспективної дії даного рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про донарахування позивачу не виплаченої суддівської винагороди, розмір якої був обмежений внаслідок прийняття Закону, яким, в силу положень ст.130 Конституції України, Закону №1402-VIII, не регулюються спірні правовідносини щодо розміру суддівської винагороди. Тобто, у спірних відносинах, що виникли між сторонами у справі визначальним є те, чи правильно застосовано відповідачем законодавство України в частині визначеного розміру суддівської винагороди, з врахуванням наявності конкуренції норм права, якими, у спірному періоді, по різному визначався розмір суддівської винагороди. З огляду на вищенаведене та враховуючи, що обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі є порушенням вимог ст.19, ст.130 Конституції України, ст.135 Закону №1402-VIII та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а відповідач у справі, який є державним органом, що не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи зробив правильний висновок щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог та постановив у справі правильне рішення, яким визнав такі дії відповідача протиправними, і враховуючи наявні відомості щодо розміру суддівської винагороди позивача за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р., які зазначені у довідці відповідача №08-02/1300 від 09.11.2020р./ а.с. 62/ з урахуванням того, що сума суддівської винагороди позивачу за цей період була нарахована відповідачем у повному обсязі / а.с. 62/ , з метою відновлення порушеного права позивача на отримання суддівської винагороди за цей період у повному розмірі, стягнув з відповідача на користь позивача нараховану але невиплачену суму суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 27.08.2020р. включно (за винятком днів відпустки, тимчасової непрацездатності) у розмірі 183820,72 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної адміністративної справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, та постановив правильне рішення про часткове задоволення заявлених позивачем у справі позовних вимог, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у справі доказами, і оскільки під час апеляційного розгляду справи не було встановлено будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які б потягли за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, тому необхідно рішення суду першої інстанції від 20.05.2021р. у цій адміністративній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у даній справі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.05.2021р. у справі №280/7633/20 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. 329, 331 КАС України. Повний текст виготовлено та підписано 02.11.2021р. Головуючий - суддя А.О. Коршун суддя В.Є. Чередниченко суддя О.М. Панченко