Постанова 4820 № 682/1069/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 682/1069/21 Провадження № 22-ц/4820/1648/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2021 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Янчук Т.О. (суддя-доповідач), Купельського А.В., Ярмолюка О.І., секретаря: Журбіцького В.О., учасники справи: апелянт ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 серпня 2021 року (суддя Шевчук В.В.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Славутського міського нотаріального округу Шкапій Віра Ярославівна, про визнання договору дарування житлового будинку недійсним, в с т а н о в и в: У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування. Позовну заяву мотивовано тим, що 07 грудня 2002 року між ним та відповідачем укладено договір дарування житлового будинку. Відповідно до згаданого договору він безоплатно передав відповідачці, а відповідач прийняла у дар житловий будинок з надвірними будівлями до нього, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначив, що вищезгаданий договір дарування укладений ним під впливом помилки, а саме він помилився щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін. Так, укладаючи цей договір він був впевнений, що укладає з донькою договір довічного утримання, розраховував на те, що відповідачка буде надавати йому допомогу, доглядати його. Однак цього його донька не виконувала, а тому вважає, що є всі підстави для визнання недійсним договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями від 07.12.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Славутського міського нотаріального округу Хмельницької області Шкапій В.Р. та зареєстрованого за №3639. Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що позивач мав намір на укладення саме договору дарування, а не іншого правочину, при посвідченні договору дарування нотаріусом було роз`яснено характер правочину, який укладався, що засвідчено підписом ОСОБА_1 . Також встановлено, що позивач діяв без примусу, вільно, розумів, що укладає саме договір дарування, безоплатно передає житловий будинок ОСОБА_3 . Суд дійшов висновку про недоведеність позивачем помилки з його боку щодо природи договору дарування. В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позов. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом не було взято до уваги твердження позивача, що він помилився щодо обставин, які мають значення, а саме, що укладаючи договір дарування він вважав, що відповідачка буде надавати йому допомогу, доглядати його, а отже у суду були підстави для визнання недійсним договору дарування житлового будинку недійсним. Зазначає, що відповідно до ст.243 ЦК України (в редакції 1963 р.) договір дарування вважався укладеним з моменту передачі майна обдарованому, однак, після укладення договору з 2002 року і по даний час, житловий будинок для відповідачки не передавався і відповідачка будинком не користувалась і не користується. Враховуючи наведене, вважає, що є всі підстави для скасування рішення Славутського міськрайонного суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити. Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Третя особа, приватний нотаріус Славутського міського нотаріального округу Шкапій В.Я., в судове засідання не з`явилася, надійшла заява про розгляд справи без її участі. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_3 07 грудня 2002 року між сторонами укладено договір дарування житлового будинку. Відповідно до даного договору позивач подарував, а його донька ОСОБА_3 прийняла житловий будинок з надвірними будівлями до нього, що знаходиться в АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці площею 400 кв.м. На цій земельній ділянці розташований цегляний, критий шифером, жилий будинок жилою площею 55,8 кв.м, а також надвірні будівлі. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Славутського міського нотаріального округу Хмельницької області Шкапій В.Я. Сторони усвідомлюють свої права і обов`язки по цьому договору, і гарантують, що ні одна з них не вчиняє будь-чого, що не відповідало б інтересам держави, суспільства та власним інтересам, вимогам закону, ніхто з них не помиляється, не є обмеженим в дієздатності, кожен розуміє значення своїх дій, ніхто не знаходиться в стані обману, насильства, погрози, збігу тяжких обставина і т. інше. (пункт 6 договору дарування житлового будинку). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 14.05.2015 року ОСОБА_3 зареєструвала право власності на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . За довіреністю від 07 травня 2015 року ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_1 , в тому числі, користуватися належним їй житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , здійснювати нагляд за ним, мати до нього вільний доступ, у разі необхідності здійснювати ремонт, вносити необхідні платежі тощо. Оскільки договір дарування було укладено у 2002 році, то спір про визнання договору недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його укладення, тобто ЦК УРСР (в редакції 1963 року, чинній на момент укладення договору дарування). У відповідності до ст. 243 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. За змістом частини першої статті 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Згідно частини першої статті 56 ЦК УРСР угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 56 ЦК УРСР повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» роз`яснено, що відповідно до ст.56 ЦК УРСР угода може бути визнана судом недійсною, як укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, тільки за позовом сторони (громадянина чи організації), що діяла під впливом помилки. Під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб`єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена. Правила ст.56 ЦК УРСР не поширюються на випадки, коли помилка стосується до мотивів укладення угоди. Верховний Суд України у постанові від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16 дійшов висновку, що особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які засвідчують існування помилки, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно мала місце і вона має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, - суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдарованому та продовження позивачем проживати в спірній квартирі (іншому житлі) після укладення договору дарування. Проте, колегія суддів вважає, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 не довів, що на момент укладення оспорюваного договору дарування він помилився стосовно правової природи укладеного ним правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання договору дарування недійсними, оскільки, укладаючи ці договори, він усвідомлював їх істотні умови і правові наслідки їх укладення. До укладення договору нотаріусом позивача було попередньо ознайомлено з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладені сторонами правочини, що підтверджується змістом оспорюваного договору, підписаного позивачем. Сторони усвідомлюють свої права і обов`язки по цьому договору, і гарантують, що ні одна з них не вчиняє будь-чого, що не відповідало б інтересам держави, суспільства та власним інтересам, вимогам закону, ніхто з них не помиляється, не є обмеженим в дієздатності, кожен розуміє значення своїх дій, ніхто не знаходиться в стані обману, насильства, погрози, збігу тяжких обставина і т. інше. (пункт 6 договору дарування житлового будинку). Установивши, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема, що на час укладення оспорюваного договору дарування він мав намір укласти інший договір - договір довічного утримання, суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для визнання договору дарування недійсним, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16. Матеріали справи не містять даних про те, що вік (70 років на день укладення договору) або стан здоров`я позивача викликали необхідність укладення саме договору довічного утримання, а не дарування. Правильним є висновок про відсутність у справі належних і допустимих доказів на підтвердження відсутності волі у позивача під час укладення оспорюваного договору дарування, зокрема неправильного сприйняття ОСОБА_1 фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення. Наступна зміна рішення позивача або ставлення до його наслідків після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину. Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації. За встановлених фактичних обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 змінив наміри щодо відчуження майна після укладення договору дарування, що не може свідчити про помилку стосовно правової природи договорів під час укладення таких правочинів. Посилання на те, що спірний будинок є єдиним житлом позивача, що є доказом відсутності волі ОСОБА_1 на укладення договору дарування, не спростовують висновки суду, адже сторони є родичами і укладення такого правочину, як дарування між батьком та донькою не доводить протилежного. Апеляційна скарга не містить переконливих аргументів щодо незаконності та несправедливості судового рішення у справі, а її доводи не впливають на правильність вирішення спору по суті. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 серпня 2021 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 08 листопада 2021 року. Судді: Т.О. Янчук А.В. Купельський О.І. Ярмолюк