Постанова Чернівецький апеляційний суд № 715/1033/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 4 листопада 2021 року м. Чернівці справа № 715/1033/21 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів: Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю. секретар Паучек І.І. позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 31 серпня 2021 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Маковійчук Ю.В. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог В травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом. Позивачка просила: - витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину незавершеного будівництвом житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 , яка складається з приміщень у цокольному поверсі, а саме: 0-1 тамбура, площею 3,6 кв.м., 0-2-1 топкової - 3,5 кв.м., 0-3 спортзалу - 26,60 кв.м., 0-4 коридору - 17,30 кв.м.; приміщень на І поверсі, а саме: 1-1-1 коридору - 13,20 кв.м.; приміщень на II поверсі, а саме: 2-1 коридору-сходів - 37,20 кв.м., 2-2 кімнати - 18,0 кв.м., 2-3 кімнати - 28,50 кв.м., 2-4 санвузла - 8,0 кв.м., 2-5 кімнати - 110,70 кв.м., що становить 58,02 відсотків цього будинку. Посилалася на те, що сторони перебували в шлюбі з 13 серпня 2013 року по 15 квітня 2019 року та за час такого шлюбу набули право власності на вказаний вище незавершений будівництвом житловий будинок зі ступенем готовності 61 відсоток. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 1 квітня 2021 року виділено ОСОБА_1 у власність в незавершеному будівництвом житловому будинку, який розташований по АДРЕСА_1 , приміщення на цокольному поверсі, а саме : 0-1 тамбур, площею 3,6 кв.м., 0-2(1) топкова - 3,5 кв.м., 0-3 спортзал - 26,60 кв.м., 0-4 коридор- 17,30 кв.м.; приміщення на І поверсі, а саме: приміщення 1-1(1) коридор - 13,20 кв.м.; приміщення на II поверсі, а саме: 2-1 коридор-сходи - 37,20 кв.м., 2-2 кімната - 18,0 кв.м., 2-3 кімната - 28,50 кв.м., 2-4 санвузол - 8,0 кв.м., 2-5 кімната - 110,70 кв.м., що становить 58,02 відсотків будинку, а інші приміщення, які становлять 41,98 %, виділено у власність ОСОБА_3 ОСОБА_4 без згоди позивачки відчужив право власності на спірне нерухоме майно ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19 січня 2021 року. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 31 серпня 2021 рокупозов задоволено. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 58,02 відсотків незавершеного будівництвом житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 , зокрема, наступні приміщення: у цокольному поверсі: 0-1 тамбур, площею 3,6 кв.м., 0-2 топкова 3,5 кв.м., 0-3 спортзал 26,60 кв.м., 0-4 коридор 17,30 кв.м.; на першому поверсі: 1-1(1) коридор 13,20 кв.м.; на другому поверсі: 2-1 коридор - сходи -37,20 кв.м., 2-2 кімната 28,50 кв.м., 2-4 санвузол -8,0 кв.м., 2-5 кімната 110,70 кв.м. Суд виходив з того, що ОСОБА_3 , будучи стороною у справі № 715/1665/20 про поділ спільного майна подружжя, визнаючи право ОСОБА_1 на частку у незавершеному будівництвом житловому будинку, який розташований по АДРЕСА_1 , відчужив частину незавершеного будівництвом житлового будинку, яка належить ОСОБА_1 , без її згоди як власника, що свідчить про вибуття цього майна з її володіння поза волею позивачки. Суд відхилив доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого права, оскільки відповідач правомірно набув право власності на незавершене будівництво на підставі договору купівлі продажу. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що судом першої інстанції не враховано, що позивачкою не надано жодного документу, який підтверджує її право власності на частку об`єкта незавершеного будівництва. Судове рішення не є документом, що посвідчує відповідне право власності. Позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого права власності. Судом першої інстанції не враховано те, що договір купівлі-продажу від 19 січня 2021 року є правомірним та недійсним судом не визнавався. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу. Позивачка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилалася на те, що враховуючи презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу, позивачка є власником об`єкта незавершеного будівництва в силу закону. ОСОБА_3 , зловживаючи своїми правами під час розгляду справи №715/1665/20 про поділ спільного майна подружжя, відчужив частину незавершеного будівництвом будинку, яка належить позивачці, без її згоди, що в подальшому створило перешкоди для державної реєстрації відповідних прав позивачки. Позивачкою обрано ефективний спосіб захисту свого порушеного права.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Постановою Чернівецького апеляційного суду від 1 квітня 2021 року виділено ОСОБА_1 у незавершеному будівництвом житловому будинку по АДРЕСА_1 у цокольному поверсі: приміщення 0-1 (тамбур) площею 3,6 кв.м, 0-21 (топкова) площею 3,5 кв.м, 0-3 (спортзал) площею 26,60 кв.м, 0-4 (коридор) площею 17,30 кв.м; на І поверсі: приміщення 1-І1 (коридор) площею 13,20 кв.м; на II поверсі: приміщення 2-1 (коридор-сходи) площею 37,20 кв.м, 2-2 (кімната) площею 18,0 кв.м, 2-3 (кімната) площею 28,50 кв.м, 2-4 (санвузол) площею 8,0 кв.м, 2-5 (кімната) площею 19,09 кв.м, загальною площею 173,90 кв.м. вартістю 860251 грн. 67 коп., що становить 58,02 відсотків та визнано право власності на це майно. Зобов`язано ОСОБА_1 в приміщенні холу цегляною перегородкою відокремити приміщення площею 13,20 кв.м для влаштування сходів з цокольного поверху на І та II поверхи. Виділено ОСОБА_3 у незавершеному будівництвом житловому будинку по АДРЕСА_1 у цокольному поверсі: приміщення 0-2 (топкова) площею 3,5 кв.м., 0-5 (гараж) площею 21,50 кв.м.; на І поверсі: приміщення 1-1(хол) площею 74,30 кв.м, 1-2 (кухня) площею 18,50 кв.м, 1-3(санвузол) площею 8,0 кв.м, загальною площею 125,80 кв.м вартістю 622309 грн. 75 коп., що становить 41,98 відсотків та визнано право власності на це майно. Зобов`язано ОСОБА_3 влаштувати перегородку в приміщенні топочної, влаштувати проріз для входу в топочну. Між приміщеннями спортивної зали площею 25,60 кв.м. і коридором площею 17,30 кв.м влаштувати цегляну перегородку. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості різності часток в сумі 118 970 гривень 98 копійок (а.с.28-38 т.1). З інформаційної довідки №256100826 від 12 травня 2021 року вбачається, що 19 січня 2021 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на незавершений будівництвом житловий будинок літера «А», готовність якого складає 52 процента, який розташований по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 січня 2021 року (а.с.46 т.1). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону. Висновок суду першої інстанції про те, що на користь позивачки необхідно витребувати належне їй нерухоме майно, є правильний. Помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що право власності ОСОБА_1 не підтверджено матеріалами справи. Згідно з частиною 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування вказаної презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Таку правову позицію Верховний Суд виклав в постанові від 28 липня 2021 року у справі №487/3037/16-ц. Отже, частиною 3 статті 368 ЦК України та статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 1 квітня 2021 року встановлено ту обставину, що незавершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1 зведений за час шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_1 набула у власність незавершений будівництвом житловий будинок разом з ОСОБА_3 , а тому додаткових доказів набуття позивачкою права власності на нерухоме майно не потрібно. Помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту свої прав. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, зазначено, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. З урахуванням встановлених обставин, що спірне нерухоме майно вибуло у позивачки поза її волею, позовна вимога про витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_2 , за яким воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав позивачки, як власника цього майна. Помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що належним способом захисту є оскарження договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку, згідно якого право власності на вказане майно набув відповідач. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, яку Верховний Суд України виклав у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін. Щодо судових витрат Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 3 червня 2020 року у справі №211/1674/19. З договору №134/20 від 7 серпня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 правничу допомогу надавало Адвокатське об`єднання «Поляк і партнери». З звіту (акту) про надані послуги у зв`язку з розглядом справи №715/1033/21 у суді апеляційної інстанції від 20 жовтня 2021 року вбачається, що Адвокатським об`єднанням «Поляк і партнери» позивачці були надані послуги з правничої допомоги, а саме підготовка відзиву на апеляційну скаргу та підготовка та участь у судовому засіданні. З квитанції до прибуткового касового ордера №20/10/1 від 20 жовтня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 сплатила Адвокатському об`єднанню «Поляк і партнери» 7200 гривень. Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 7200 гривень в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 31 серпня 2021 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7200 (сім тисяч двісті) гривень в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 5 листопада 2021 року. Головуючий О.О. Одинак Судді І.М. Кулянда Н.Ю. Половінкіна