Постанова 4818 № 637/514/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2021 року м. Харків Справа № 637/514/21 Провадження № 22-ц/818/5830/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Тичкової О.Ю., суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П. сторони справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю « Харківгаз Збут» відповідач- ОСОБА_1 розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Кіпоть Ірини Григорівни, яка діє в інтересах Товариство з обмеженою відповідальністю « Харківгаз Збут» на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 03 червня 2021 року у складі судді Островської Н.І. УСТАНОВИВ: У травні 2021 року Кіпоть Ірини Григорівни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю « Харківгаз Збут», звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з газопостачання з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних та просила видати судовий наказ, яким стягнути з ОСОБА_1 суму основного боргу у розмірі 7972, 28 грн, 3% річних 59, 97 грн та інфляційні втрати 222,03 грн, а також судовий збір - 227,00 грн. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 03 червня 2021 року у видачі судового наказу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» відмовлено. Ухвала мотивована тим, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, тому із поданої заяви не вбачається виникнення права вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за несвоєчасне здійснення платежів за послуги з газопостачання. Заявлені вимоги про стягнення нарахованих 3% річних та інфляційних втрат взаємопов`язані із вимогами про стягнення заборгованості за послуги з газопостачання; їх окремий розгляд є неможливим, отже у видачі судового наказу слід відмовити. Не погоджуючись з ухвалою суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, не звернув увагу на те, що нарахування 3 процентів річних пов`язане із застосуванням індексу інфляції, орієнтується на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. У розумінні положень цивільного права 3% річних не є неустойкою, а проценти, передбаченістаттею 625 ЦК України, не є штрафними санкціями. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утриманими грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже має право вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, які не є штрафними санкціями, нарахування яких заборонено на період запровадження карантину. Відзивів на апеляційну скаргу не надходило. Колегія суддів, заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно ч. 1ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у видачі судового наказу суд першої інстанції виходив с того, що задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, отже в вимогах заявника про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат необхідно відмовити. Разом с тим, вищезазначені вимоги є взаємопов`язані із вимогами про стягнення заборгованості за послуги з газопостачання та їх окремий розгляд є неможливим, отже у видачі судового наказу слід відмовити. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду. Як вбачається з матеріалів справи, у травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю « Харківгаз Збут», звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з газопостачання з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних ( а.с. 1-2). Відповідно до довідки про заборгованість за природний газ за період з 01.10.2020 по 30.04.2021 сума основного боргу складає 7972, 28 грн, 3% річних 59, 97 грн., інфляційні втрати 222,03 грн.( а.с. 15) Статтею 160 ЦПК України, встановлено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом. Приписами статті 165 ЦПК України визначені підстави для відмови у видачі судового наказу, які є вичерпними. Зокрема, пунктом 8 частини 1 статті 165 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу . Відповідно до ч. 3 статті 165 ЦПК України передбачено, що у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу. Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» №211 від 11 березня 2020 рокуна всій території України з12 березня 2020 року запроваджено карантин. Пунктом 4 частини 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17 березня 2020 року встановлено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання. Разом с тим, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. За змістом статті 552, частини 2 статті 625ЦК України інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та три відсотка річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц. З огляду на вищевикладене, судова колегія уважає, що проценти та інфляційні втрати, передбачені статтею 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а отже на них не поширюються обмеження, встановлені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)». Суд першої інстанції на вищезазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у видачі судового наказу з підстав встановлення карантину та заборони нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Враховуючи наведене, судова колегія уважає, що за таких обставин відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду. Керуючись ст. ст.367,368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, п.4 ч.1 ст.379ст.381-384 ЦПК України ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» - задовольнити. Ухвалу ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 03 червня 2021 року - скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений 08 листопада 2021 року. Головуючий - О.Ю. Тичкова Судді - О.В. Маміна Н.П. Пилипчук