Постанова 4809 № 398/992/18

ПОСТАНОВА Іменем України 02 листопада 2021 року м. Кропивницький справа № 398/992/18 провадження № 22-ц/4809/1593/21 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Дуковського О.Л., Карпенка О.Л. за участю секретаря судового засідання - Завітневич О.І., учасники справи: скаржник ОСОБА_1 , особа, дії якої оскаржуються - старший державний виконавець Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Сагайдачна Валентина Володимирівна, стягувач ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Олександрійського відділу державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 серпня 2021 року у складі судді Авраменка О.М. ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Сагайдачної В.В. В обґрунтування скарги зазначав, що в Олександрійському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) знаходиться виконавче провадження №57362924 з примусового виконання судового наказу №2-н/398/118/18 від 23.04.2018 року, виданого Олександрійським міськрайонним судом Кіровоградської області про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на користь ОСОБА_2 . Про стягнення аліментів та відкриття виконавчого провадження йому не було відомо, оскільки він перебував за межами України (в Державі Ізраїль). Перебуваючи в зазначеній іноземній країні, заявник за усною домовленістю з колишньою дружиною регулярно здійснював переказ коштів на ім`я ОСОБА_2 у якості сплати аліментів. Зазначав, що після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження звернувся до державного виконавця із заявою про врахування сплачених ним у добровільному порядку аліментів у розмірі 45 115 грн. Натомість за результатами розгляду заяви державний виконавець відмовилася врахувати сплачені боржником платежі (валютні перекази) та склала розрахунок заборгованості, згідно якого станом на 26 серпня 2020 року заборгованість ОСОБА_3 зі сплати аліментів складає 38 488,50 грн. З огляду на викладене ОСОБА_3 просив суд: визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Олександрійського міськрайонного ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Сагайдачної В. В. щодо складання розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 26 серпня 2020 року у виконавчому провадженні № 57362924; скасувати розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 26 серпня 2020 року у виконавчому провадженні № 57362924; зобов`язати державного виконавця здійснити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 57362924 з урахуванням здійснених ОСОБА_3 грошових переказів на користь ОСОБА_2 у розмірі 45 115 грн, інформацію про які надано АТ КБ «ПриватБанк» на виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 лютого 2020 року в справі № 757/570/20-ц. Скаржник 27.03.2021 змінив прізвище на « ОСОБА_4 », що підтверджується свідоцтвом про зміну імені (а.с. 123). Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 жовтня 2020 року скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Постановою Кропивницького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу представника боржника залишено без задоволення, ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 жовтня 2020 року без змін. Постановою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 жовтня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. За результатами розгляду скарги ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 серпня 2021 року скаргу боржника ОСОБА_1 на дії державного виконавця задоволено частково. Визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Сагайдачної Валентини Володимирівни щодо неврахування платежів, здійснених боржником ОСОБА_1 у вигляді валютних переказів на банківський рахунок стягувача ОСОБА_2 . Зобов`язано старшого державного виконавця Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Сагайдачну Валентину Володимирівну усунути порушення шляхом врахування платежів, здійснених боржником ОСОБА_1 у вигляді валютних переказів 09 жовтня 2018 року в сумі 100,00 доларів США, 26 жовтня 2018 року в сумі 200,00 доларів США, 23 листопада 2018 року в сумі 150,00 доларів США, 17 грудня 2018 року в сумі 200,00 доларів США, 18 січня 2019 року в сумі 300,00 доларів США, 28 лютого 2019 року в сумі 100,00 доларів США, 01 квітня 2019 року в сумі 200,00 доларів США, 31 травня 2019 року в сумі 100,00 доларів США, 30 червня 2019 року в сумі 200,00 доларів США, 29 серпня 2019 року в сумі 100 доларів США на банківський рахунок стягувача ОСОБА_2 при обчислені розміру заборгованості за аліментами. В іншій частині вимог скарги відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі представник Олександрійського відділу державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Григор?єва С.М. просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Вважає, що судом не враховані всі фактичні обставини справи, в повному обсязі не з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не надано належного обґрунтування їх в своєму рішенні, та належної оцінки всім доказам. В обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що боржник ОСОБА_1 посилається на інформацію про грошові перекази, яка надана АТ «ПриватБанк» на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 04.02.2020 у справі № 757/570/20-ц про отримання стягувачкою ОСОБА_2 надісланих ним грошових переказів на суму 45115,00 грн. Однак ні в рішенні Печерського районного суду м. Києва від 04.02.2020, ні в тексті грошових переказів не вказано призначення цих коштів. А саме це являється предметом розгляду даної справи. На думку державного виконавця, судом не перевірено і не враховано той факт, що, по-перше, виконавчі документи про примусове виконання зобов`язань ОСОБА_1 могли знаходитись на виконанні у інших відділах або приватних виконавців, а по-друге, згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» органами ДВС здійснюється лише примусове стягнення за заявою стягувача при наявності виконавчого документа. А тому вважає, що заявником не надано будь-яких доказів про неправомірність дій старшого державного виконавця Сагайдачної Валентини Володимирівни по виконавчому провадженню № 57362924, а всі його доказування ґрунтуються лише на припущеннях. Також зазначала, що суду надано постанову про відкриття виконавчого провадження № 57362924 від 05.10.2018 про примусове виконання судового наказу № 2-н/398118/18 від 24.05.2018, виданого Олександрійським міськрайонним судом, про стягнення аліментів з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_6 починаючи з 02.04.2018 і до досягнення сином повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вважає, що саме з 05.10.2018 розпочалося примусове стягнення аліментів з боржника, тому поштові перекази за період з жовтня 2018 року по серпень 2019 року не можуть бути добровільною сплатою. На підтвердження своїх доводів державний виконавець посилається на заяви стягувачки від 15.04.2019, 01.06.2019, 27.06.2019, 04.11.2019, в яких вона просить видати їй довідки про не отримання аліментів, починаючи з 01.10.2018 року. Вважає, таким чином вона не підтверджує факт отримання нею коштів за період жовтня 2018 року по серпень 2019 року в якості аліментів. Крім того, вказувала, що заявник звернувся до суду із заявою зробити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів з урахуванням грошових переказів в сумі 1550 дол. США, а суд виносить рішення про проведення перерахунку в сумі 1650 дол. США. У відзиві на апеляційну скаргу представник боржника ОСОБА_7 вказав, що відділ ДВС, представником якого подана скарга, не є учасником розгляду цієї справи. Справа стосується виключно оскарження бездіяльності державного виконавця, а не діяльності відділу ДВС, тому у відповідності до п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України апеляційне провадження підлягає закриттю. Вважає, що в апеляційній скарзі представник відділу ДВС обмежується лише висловленням сумнівів чи припущень, однак не надає жодних доказів на підтвердження зазначених нею доводів. На його думку, при повторному розгляді справи, суд першої інстанції, з урахуванням позиції Верховного Суду, надав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права та з`ясував дійсну природу грошових переказів. 08.10.2021 ОСОБА_2 подала до апеляційного суду заяву, у якій вказала, що отримані нею від боржника кошти в сумі 1650 доларів США були спрямовані виключно на оплату комунальних послуг за квартиру, яка належить стягувану ( АДРЕСА_1 ). Просила скасувати ухвалу Олександрійського міськрайонного суду від 06.08.2021 та залишити скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що 23 квітня 2018 року судовим наказом Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області у справі №398/992/18 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 02 квітня 2018 року і до досягнення сином повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Постановою державного виконавця Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) Сагайдачною В.В. від 05 жовтня 2018 року відкрито виконавче провадження №57362924 з примусового виконання зазначеного судового наказу. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 лютого 2020 року задоволено заяву ОСОБА_3 та зобов`язано АТ КБ «Приватбанк» розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю щодо обсягу грошових коштів, які надійшли від ОСОБА_3 за допомогою системи міжнародних грошових переказів RIA на рахунки ОСОБА_2 , які відкриті в АТ «Комерційний банк «Приватбанк» за період з 05 жовтня 2018 року по 29 серпня 2019 року із зазначенням дати та суми операцій. Згідно з інформацією, яка міститься у довідці АТ КБ «Приватбанк» від 11 березня 2020 року № 20.1.0.0.0/7-20200305/3496 грошові перекази на ім`я ОСОБА_2 почали здійснюватися ОСОБА_3 з жовтня 2018 року. Зокрема, вказано, що грошовий перекази отримані ОСОБА_2 : 09 жовтня 2018 року в сумі 100,00 доларів США, 26 жовтня 2018 року в сумі 200,00 доларів США, 23 листопада 2018 року в сумі 150,00 доларів США, 17 грудня 2018 року в сумі 200,00 доларів США, 18 січня 2019 року в сумі 300,00 доларів США, 28 лютого 2019 року в сумі 100,00 доларів США, 01 квітня 2019 року в сумі 200,00 доларів США, 31 травня 2019 року в сумі 100,00 доларів США, 30 червня 2019 року в сумі 200,00 доларів США, 29 серпня 2019 року в сумі 100 доларів США. Зазначене також підтверджується і платіжними документами щодо здійснення переказів, наданими боржником. Боржник неодноразово звертався до державного виконавця із заявами щодо перерахунку заборгованості зі сплати аліментів, однак державним виконавцем зазначені вище валютні платежі не були враховані при розрахунку заборгованості зі сплати аліментів. Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. В судовому засіданні державний виконавець вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити. Скаржник заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив закрити апеляційне провадження у справі. Стягувач, яка була належним чином повідомленою про час, день та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України). Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною першою статті 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції, Верховний суд зазначив, що суди не звернули увагу, що предметом оскарження в справі, що переглядається, є не порядок нарахування заборгованості та визначення розміру доходів платника аліментів, а неврахування державним виконавцем конкретних платежів, здійснених боржником у вигляді валютних переказів на рахунок стягувача. Встановивши факт перерахування боржником на рахунок стягувача в період з жовтня 2018 року по серпень 2019 року коштів у загальній сумі 1 550 дол. США, суди не перевірили наявність у ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 інших грошових зобов`язань ніж ті, що передбачені судовим наказом Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2018 року в справі №398/992/18, та не встановили, що зазначені платежі здійснені боржником не в рахунок погашення заборгованості зі сплати аліментів, а тому дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Примусове виконання рішень судів та інших органів здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». У частинах першій, третій та четвертій статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно судового наказу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2018 року ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_6 у розмірі ј частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 02 квітня 2018 року і до досягнення сином повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Постановою державного виконавця Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) Сагайдачною В.В. від 05 жовтня 2018 року відкрито виконавче провадження №57362924 з примусового виконання зазначеного судового наказу. Встановлено, що у період з жовтня 2018 року ОСОБА_8 до вересня 2019 року здійснювалися грошові перекази на ім`я ОСОБА_2 на загальну суму 1650 доларів США. Вказані обставини учасниками справи не заперечуються і у повній мірі підтверджуються обставинами справи, зокрема, довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 11 березня 2020 року № 20.1.0.0.0/7-20200305/3496 (а.с.17-19) та платіжними документами щодо здійснення переказів, наданими боржником (а.с.191-199). Боржник стверджує, що вказані грошові кошти були сплачені в якості добровільної сплати аліментів на утримання сина, стягнутих з нього згідно судового наказу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2018 року і неодноразово звертався до державного виконавця із заявами щодо перерахунку заборгованості зі сплати аліментів. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність в платіжних документах зазначення, що грошовий переказ здійснюється як добровільна сплата аліментів, не спростовує того факту, що такі перекази були здійснені саме в рахунок добровільної сплати аліментів. Будь-яких доказів на підтвердження наявності інших зобов`язань ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 ніж ті, що передбачають сплату аліментів, суду не надано, як і не надано доказів на підтвердження відмови останньої від отримання банківських переказів від боржника у період з жовтня 2018 року до серпня 2019 року. Враховуючи відсутність інших грошових зобов`язань між стягувачем та боржником, відсутність відмови стягувача від отримання грошових переказів, здійснених боржником, а також не зазначення призначення платежу «добровільна сплата аліментів» у таких грошових переказах, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, які відповідають позиції Верховного Суду викладеній в постанові від 01 серпня 2019 року в справі №642/6906/16-ц (провадження № 61-26229св18) та в сукупності свідчать про добровільне виконання боржником своїх обов`язків. Оскільки дії старшого державного виконавця Олександрійського міськрайонного ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Сагайдачної В.В. щодо складання розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 26 серпня 2020 року у виконавчому провадженні № 57362924 вчиненні з порушенням приписів статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення скарги в цій частині та зобов`язав державного виконавця усунути порушення шляхом врахування платежів, здійснених боржником у вигляді валютних переказів, при обчислені розміру заборгованості за аліментами. Відповідно до частини 2 статті 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Зважаючи на вказане, доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому їх слід визнати необґрунтованими, а саму скаргу залишити без задоволення. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що твердження представника скаржника адвоката Замікули Б.С. щодо закриття провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України не заслуговують на увагу. Згідно пункту 7 листа Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013 № 24-152/0/4-13 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі» роз?яснено, що суб`єктний склад сторін спору про оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС регламентується нормами ЦПК і Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до положень статті 386 ЦПК (ст.450 ЦПК в редакції Закону № 2147-VІІІ від 03.10.2017) суб`єктом оскарження є державний виконавець або інша посадова особа ДВС, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом. Таким чином, у розумінні цієї норми державний виконавець не є окремим суб`єктом, а є представником влади, який здійснює свої повноваження від імені держави в системі органів державної влади - ДВС. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, у справі, що переглядається, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, а тому згідно положень ст. 375 ЦПК України підстав для його скасування немає. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Олександрійського відділу державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) залишити без задоволення. Ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 05 листопада 2021 року. Головуючий суддя А.М. Головань Судді О.Л. Дуковський О.Л. Карпенко