Постанова 4855 № 320/11186/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/11186/20 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі судді-доповідача Черпіцької Л.Т. та суддів Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря Зуєнка Д.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила суд: визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні перерахунку та виплати доплати до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 17.07.2018 у відповідності до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити перерахунок, донарахувати та виплатити доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, за період з 17.07.2018 - у розмірі двох мінімальних заробітних плат у відповідності до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням раніше сплачених сум. Позовні вимоги мотивовано протиправністю відмови органу Пенсійного фонду у здійсненні доплати до пенсії позивачеві, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, у відповідності до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII), у зв`язку з визнанням неконституційними окремих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі - Закон №76-VIII). Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 червня 2021 року позов задоволено: визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 доплати до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 17.07.2018 у відповідності до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок, донарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, за період з 17.07.2018 - у розмірі двох мінімальних заробітних плат у відповідності до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991, з урахуванням раніше сплачених сум; вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У поданій апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області із посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким позовні вимоги залишити без розгляду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги матеріали справи, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 - громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 04.09.2014 є пенсіонером за віком, не працює, проживає та зареєстрована в с.Луки, Таращанський район, Київська область з 13.10.1992. 04.09.2020 позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про відновлення виплат доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Листом від 02.10.2020 №8089-11930/Ш-02/8-1000/20 Головним управлінням Пенсійного фонду України відмовлено ОСОБА_1 у здійсненні доплати до пенсії з мотивів втрати чинності з 01.01.2015 положень статті 2 Закону №796-ХІІ, які визначали категорії зон радіоактивного забруднення, а також відсутності законодавчо визначених підстав для здійснення доплат у відповідному розмірі. Вказуючи на протиправність зазначеної відмови, позивач звернулась до суду із вказаним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для здійснення доплати до пенсії позивача у розмірі двох мінімальних заробітних плат як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ за період, починаючи з 17.07.2018. Зазначена позиція суду ґрунтується на тому, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12. 2014 №76-VIII, якими, зокрема, виключено положення статті 39 Закону №796-ХІІ, визнано неконституційними згідно із рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018. Зобов`язуючи орган Пенсійного фонду здійснити відповідні виплати за період, починаючи з 17.07.2018, суд першої інстанції також виходив з відсутності факту пропуску позивачем строку звернення до суду. Позиція суду першої інстанції у вказаній частині ґрунтується на тому, що спеціальний строк звернення до суду в межах спірних правовідносин визначено положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», статтею 46 якого встановлено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області мотивована помилковістю позиції суду першої інстанції щодо відсутності факт пропуску позивачем строку звернення до суду. Так, за посиланням органу Пенсійного фонду, зазначений строк становить шість місяців та має обчислюватися з моменту отримання позивачем пенсії, як періодичного платежу. Також органом Пенсійного фонду України зазначено, що після прийняття Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 стаття 39 Закону №796-ХІІ відновила свою дію у попередній редакції, відповідно до якої відповідна доплата громадянам здійснюється у розмірах та у порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів апеляційного суду, виходячи з меж апеляційного перегляду, встановлених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується із позицією суду першої інстанції щодо наявності підстав для зобов`язання органу Пенсійного фонду здійснити доплату до пенсії позивача у розмірі двох мінімальних заробітних плат як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 39 Закону №796-ХІІ в редакції, чинній до 01.01.2015 (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: · у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; · у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; · у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга статті 39 Закону №796-ХІІ). 28 грудня 2014 року прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. 04 лютого 2016 року прийнято Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким до Закону №796-ХІІ включено статтю 39 такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Конституційним Судом України у рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 зазначено, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить. Таким чином, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинна до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає здійснення доплат більшому переліку категорій осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено положеннями статті 39 в редакції Закону №987-VIII. Так, стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів. У той же час, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ. Зазначена позиція суду відповідає позиції Великої палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана справа є типовою щодо вказаної зразкової справи, у зв`язку з чим в силу положень частини третьої статті 291 КАС України правові висновки Верховного Суду у вказаній справі є обов`язковими для врахування. Аналізуючи доводи органу Пенсійного фонду в частині того, що розмір вказаної доплати та порядок її виплати у межах спірних правовідносин визначається постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (далі - Закон №79-VIII), пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ. Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок №1210), та доручено Пенсійному Фонду України забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ. Відповідно до пункту 15 Порядку №1210 підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, здійснюється в таких розмірах: · тим, що проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, - 13,2 гривні; · тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні; · тим, що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні. Зазначені положення Закону №79-VІІІ неконституційними не визнавалися, положення Порядку №1210 є також чинними. Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. У рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. У той же час, надання Законом №79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України. Аналізуючи співвідношення положень статті 39 Закону №796-ХІІ в редакції, чинній до 01.01.2015, та положень Порядку №1210, колегія суддів апеляційного суду виходить з того, що при визначенні розміру доплати до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, застосуванню підлягають положення Закону №793-ХІІ, який визначає розмір такої доплати на рівні двох мінімальних заробітних плат, як нормативно-правового акту вищої юридичної сили. Таким чином, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ. Зазначена позиція суду відповідає позиції Великої палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18. Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, який за посиланням органу Пенсійного фонду у межах спірних правовідносин має становити шість місяців, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України). Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України). Зобов`язуючи орган Пенсійного фонду здійснити відповідні виплати за період, починаючи з 17.07.2018, суд першої інстанції також виходив з відсутності факту пропуску позивачем строку звернення до суду. Позиція суду першої інстанції у вказаній частині ґрунтується на тому, що спеціальний строк звернення до суду в межах спірних правовідносин визначено положеннями статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до яких нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Не погоджуючись із вказаною позицією суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з того, що за змістом положень статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» строк давності не застосовується лише щодо вимог про виплату вже нарахованих пенсій, у той час як в спірних правовідносинах суми пенсії пенсійним органом нараховані не були. Зазначена позиція суду відповідає позиції, викладеній Великою палатою Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а, відповідно до якої норми, зокрема статті 46 Закону № 1058-ІV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу. За вказаних обставин, колегія суддів зазначає, що у межах спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини другої статті 122 КАС України, відповідно до яких для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк. Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду із вказаним адміністративним позовом, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне застосувати правові висновки, що були викладені у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19. Згідно з висновками зазначеної постанови суду, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для визначення початку перебігу строку для звернення до адміністративного суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. У даному випадку, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19). Колегія суддів наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимоги про зобов`язання органу Пенсійного фонду здійснити перерахунок доплати до пенсії позивача за період, починаючи з 17.07.2018. Із вказаним позовом позивач звернулась за допомогою засобів поштового зв`язку 03.11.2020, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України. При цьому, до органу Пенсійного фонду із відповідною заявою позивач звернулась лише 04.09.2020, тобто більше ніж через два роки з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 у справі №6-р/2018, у зв`язку з чим дата отримання відповіді на вказану заяву у межах спірних правовідносин не є моментом, з якого позивач дізналася про порушення своїх прав, а є обставиною, яка вказує на часовий проміжок, в який особа почала вчиняти дії щодо захисту свого права, про порушення якого вона мала дізнатися з отриманням першої пенсії після 17.07.2018, як періодичного щомісячного платежу. Зазначена позиція суду відповідає позиції судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, що викладена у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19. Інших причин пропуску строку звернення до суду позивачем не обґрунтовано. Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Згідно з частиною першою статті 319 КАС України судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. За вказаних обставин, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову за період з 17.07.2018 по 03.05.2020 із постановленням нового, про залишення позовної заяви у вказаній частині без розгляду. За період, починаючи з 04.05.2020 позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Судом першої інстанції у вказаній частині вірно застосовано норми матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції у вказаній частині не спростовують. Керуючись ст.ст. 123, 238, 241, 242, 250, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 червня 2021 року скасувати в частині задоволення позову за період з 17.07.2018 по 02.05.2020. У вказаній частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 доплати до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 17.07.2018 по 03.05.2020 у відповідності до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991, з урахуванням раніше виплачених сум; а також про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок, донарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, за період з 17.07.2018 по 03.05.2020 - у розмірі двох мінімальних заробітних плат у відповідності до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991, з урахуванням раніше сплачених сум - залишити без розгляду. В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 04 листопада 2021 року. Головуючий суддяЛ.Т. Черпіцька Судді: О.Є. Пилипенко Я.М. Собків