Постанова 4851 № 480/3913/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2021 р. Справа № 480/3913/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.07.2021, головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук, м. Суми, повний текст складено 13.07.21 по справі № 480/3913/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом також позивач, заявник) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі за текстом також - відповідач), третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 17.12.2020 за № 471-20. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13.07.2021 в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач наводить обставини справи та вказує, що судом першої інстанції не враховано, що позивач змушений залишатися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці, а також свободі в Палестині, оскільки в разі повернення на Батьківщину йому загрожує небезпека з огляду на те, що в Палестині тривають протистояння між угрупування «ФАТХ» та «ХАМАС», кордони країни його походження - Палестини закриті через протистояння між Ізраїлем та угрупуванням «ХАМАС», під час яких загинуло багато родичів та друзів позивача та зруйнований будинок, у якому він жив із сім`єю. За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Від Державної міграційної служби України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вказує, що з огляду на встановлені під час судового розгляду обставини, немає підстав уважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Третя особа правом на висловлення свого ставлення до апеляційної скарги не скористалася. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особа без громадянства (Палестина), уродженець м. Рафах, Єгипет, араб за національністю, мусульманин за віросповіданням, має паспорт, виданий Палестинським урядом № 4062296, дата видачі 02.11.2016, дата закінчення дії 01.11.2021 (а.с. 36-38, 39). Позивач є особою без громадянства (Палестина), уродженець м. Рафах Сектору Газа Палестинської Автономії, має середню освіту - закінчив школу, з 2019 року працює ФОП ОСОБА_1 (фастфуд). Перед виїздом до України проживав в м. Рафах, що зазначено у реєстраційному листку на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 47, 48). 22.12.2017 позивач прибув на територію України легально, за маршрутом: Сектор Газа (Рафах) - Єгипет (Каїр) - автомобільним транспортом, Єгипет (Каїр) - Туреччина (Стамбул) - Україна (Харків) - повітряним транспортом, за багаторазовою візою типу «Д», з метою навчання в Сумському національному аграрному університеті. 25.08.2020 позивач звернувся до Управління ДМС України в Сумській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особи без громадянства (Палестина) (а.с. 47, 48). Наказом Управління ДМС України в Сумській області від 25.08.2020 за № 72 прийнято до розгляду вказану заяву, попередній її розгляд визначено завершити до 14.09.2020, встановлено термін дії довідки про звернення за захистом в Україні особи без громадянства (Палестина) ОСОБА_1 до 25.09.2020 (а.с. 46). Позивача ознайомлено з порядком звернення за безоплатною правовою допомогою та про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків, шляхом інформування російською мовою з перекладачем на арабську мову в присутності перекладача (а.с. 49, 50). Управлінням ДМС України в Сумській області видано заявникові довідку про звернення за захистом в Україні № 007843 від 25.08.2020 (а.с. 52) з терміном дії до 25.09.2020. Управлінням ДМС України в Сумській області з позивачем проводились співбесіди, що підтверджується відповідними протоколами від 02.09.2020 (а.с. 62-67), від 23.10.2020 (а.с. 77-81). Наказом Управлінням ДМС України в Сумській області від 14.09.2020 № 76 продовжено строк розгляду заяви позивача до 14.11.2020 та продовжено ОСОБА_1 термін дії довідки про звернення за захистом в Україні № 007843 до 25.03.2021 (а.с. 73). 13.11.2020 Управлінням ДМС України в Сумській області підготовлено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особи без громадянства ОСОБА_1 (а.с. 89-94). 17.12.2020 ДМС України прийнято рішення № 471-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особи без громадянства ОСОБА_1 (а.с. 95). Постановою Управління Державної міграційної служби України в Сумській області серії ПН МСМ № 000630 від 09.04.2021 на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 2550,00 грн за порушення ч. 1 ст. 203 КУпАП (а.с. 86). Позивач, убачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач належним чином вивчив наведені ним обставини, дослідив інформацію по країні походження позивача, проте з огляду на імперативні приписи, сформульовані у статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», суб`єкт владних повноважень правомірно відмовив у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки встановлено наявність умов, за яких такий статус не надається. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає таке. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначається Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI від 08.07.2011 (далі - Закон № 3671-VI). Згідно із пунктом першим статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Відповідно до пункту тринадцятого частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року поняття «біженець» включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця: 1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження; 3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань; 4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди. Отже під час вирішення питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають ураховуватися усі чотири підстави, наведені вище. Водночас, слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо. Виходячи з буквального тлумачення наведених вище положень, небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну своєї громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя. Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Відповідно до Положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - УВКБ ООН), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (п. п. 45, 66). Пунктами 99-100 глави другої Керівництва УВК ООН СБ встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по відмові видати національний паспорт, продовжити термін його дії, відмовити в дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника (пункт 195 Керівництва УВКБ ООН). Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Отже, на заявника, покладається обов`язок надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Суд апеляційної інстанції зауважує, що приписами п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 року № 8043/04 передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: - заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; - усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; - твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, передбачені статтею 6 Закону № 3671-VI. За змістом частини першої цієї статті не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні. Отже, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Хоча, безумовно, такі докази можуть не бути беззаперечними та достатніми для підтвердження реальності ризику існування загрози переслідування з урахуванням правової ситуації, яку потрапляють шукачі притулку на території іншої країни, та можуть бути відсутні у іноземця, але доводи та пояснення шукача притулку мають бути достатньо послідовними, правдивими і засвідчувати щонайменше ймовірність переслідувань у разі повернення на Батьківщину (країну попереднього постійного проживання). Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного, які можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Враховуючи викладене, позивач, як особа, яка звернулась до міграційного органу з заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в силу приписів національного законодавства та міжнародних засад надання притулку, не звільнений від обов`язку надавати докази. Також, згідно зі ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які узгоджуються з п.F Конвенції про статус біженців, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків). Оскарження рішень щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту унормовано ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту». В силу приписів Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом МВС України від 07.09.2011 за № 649 (зареєстрованим в Мінюсті 05 жовтня 2011 року за № 1146/19884), останні, визначаючи процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, містять перелік обов`язків, покладених уповноважену особу територіального органу ДМС та ДМС України. Так, п. 2.1 Правил унормовано, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник. Водночас, набуття таких повноважень можливо лише після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що унормовано п. 5.1 Правил, згідно яких, після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу): а) проводить співбесіди із заявником або його законним представником з метою виявлення додаткової інформації, що необхідна для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником під час подання заяви. Як убачається з матеріалів справи, у позовній заяві та під час співбесід позивач вказував, що територію Сектору Газа залишив через проблеми з урядом ХАМАС. Пояснив, що до того як прибув до України, він виконував функції прикордонника у політичному озброєному угрупуванні ФАТХ. В 2006 році в Палестині сформувався рух за національне звільнення Палестини ФАТХ та ісламський рух супротиву ХАМАС. Після того як позивач перестав працювати та бути членом угрупування ФАТХ, члени збройного угрупування ХАМАС почали погрожувати позивачу розправою та здійснювали на нього фізичний вплив (наносили тілесні ушкодження, підстерігали біля будинку та погрожували). В 2017 році люди ХАМАС три рази забирали його до в`язниці, де допитували, били, знущалися фізично та морально. Під час допитів йому зав`язували очі та запитували про ФАТХ. В якості підстав для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивачем зазначено інформацію щодо країни походження, яка підтверджує небезпеку, на яку він буде наражатися у випадку повернення до Палестини. Колегія суддів зазначає, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто, підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб`єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто, таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території. Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Отже, вказане побоювання повинно бути актуальним на час звернення особи з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Судовим розглядом установлено, що представником Управління ДМС України в Сумській області з метою перевірки фактів, викладених у заяві позивача, в тому числі спільно із позивачем декілька разів проводились співбесіди, крім іншого неодноразово збиралась інформація по країні походження, робились запити до відповідних установ. Як убачається із заяви шукача захисту та протоколів співбесід позивач має побоювання, що в разі повернення до Сектору Газа його будуть допитувати, над ним будуть знущатися, можуть побити та посадити до в`язниці представники ХАМАС, через те, що він працював у ФАТХ. Проведеним аналізом відкритих джерел інформації встановлено, що ситуація з безпекою в Секторі Газа залишається нестабільною, мають місце порушення прав людини з боку ХАМАС, але в Газі не відбувається відкритий збройний конфлікт, який призводить до загальнопоширеного насильства, через який може існувати індивідуальна загроза життю позивача в разі повернення до країни походження, (джерела: https://www.refworId.org.ru/docid/5b4ca5dc4.html [остання дата доступу 13 листопада 2020], https://www.cia.gov/librarv/publications/resources/the-world-ІасїЬоок/цеоз/gz.html. неофіційний переклад, остання дата доступу 13.11.2020.). Наразі відбуваються періодичні взаємні обстріли між ізраїльськими та палестинськими військовими. Армія Ізраїлю атакує об`єкти ХАМАС в Секторі Газа у відповідь на ракетні обстріли з Гази по ізраїльській території в нічний час, а також сили Ізраїлю перехоплюють ракети, випущені з Гази, (джерела: https://www.rbc.ru/rbcfreenews/5f40b5f29a794750c629ba83, від 22.08.2020, https://russian.rt.com/world/news/789689-armiya-izrail-gaza, від 05.10.2020, https://russian.rt.com/world/news/789725-izrail-udar-hamas. від 05.10.2020, остання дата доступу 13.11.2020). Обстріл територій Ізраїлю та відповідні заходи реагування, спрямовані на об`єкти інфраструктури ХАМАС, не створюють настільки небезпечну ситуацію для всіх громадян, щоб були підстави вважати, що для позивача існує серйозна та індивідуальна загроза його життю та особистості виключно в силу самого факту перебування на території міста Рафах. Слід зазначити, що позивач не висловлює будь-яких побоювань щодо повернення до країни походження, пов`язаних з загальною безпековою ситуацією в Секторі Газа. Оцінюючи наведені позивачем причини, чому він особисто побоюється повертатися до країни походження, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про суттєві розбіжності в поясненнях шукача захисту під час співбесід. Так, позивач стверджує, що працював прикордонником на контрольно-пропускному пункті «Рафах», який на той час контролював ФАТХ. За його словами, він був і залишається військовозобов`язаним та членом партії ФАТХ. Проте, позивач не надав жодного підтверджуючого документу на користь своїх усних тверджень щодо його роботи, членства в партії, військової служби. В той же час, установлені суперечливості та непослідовності у його твердженнях щодо матеріальних елементів заяви, що істотно зменшує рівень довіри до його клопотання в цілому. Так, на співбесіді від 02.09.2020 позивач указав, що працював прикордонником на контрольно-пропускному пункті «Рафах» один місяць в кінці 2016 року. Також, він повідомив, що до ФАТХ вступив в серпні 2016 року. А на співбесіді від 23.10.2020 він стверджував, що його перший раз затримали в лютому 2017 року на три місяці, другий раз в травні 2017 року на три місяці та третій раз в 2017 році на півтора місяці. Під час затримань за словами позивача, він працював прикордонником. Таким чином, виходячи з зазначеного, позивачем надані суперечливі твердження щодо періоду його роботи на посаді прикордонника пункту пропуску «Рафах». Позивач стверджує, що на час його роботи прикордонником пропускний пункт контролювався ФАТХ. Однак, як встановлено з відкритих джерел інформації, прикордонний перехід в м. Рафах знаходився під контролем ХАМАС з моменту насильницького захвату Сектору Газа в 2007 році, в листопаді 2017 року ХАМАС передав прикордонний перехід Палестинській адміністрації після домовленості з ФАТХ (а.с. 82-84). Отже, твердження позивача стосовно того, що на час його роботи прикордонником пропускний пункт «Рафах» контролювався ФАТХ спростовується інформацією по країні походження, оскільки встановлено, що з 2007 року та до листопада 2017 року він перебував під контролем ХАМАС. Позивач указує, що був та є військовозобов`язаним. За його словами, під час проходження служби він форменого одягу не носив та зброю йому не видавали. З інформації по країні походження встановлено, що палестинські прикордонники мають формений одяг зеленого кольору, кашкет зеленого кольору з емблемою на ньому та зброю (а.с. 82-84). Також, у твердженнях позивача встановлені розбіжності щодо віку, з якого він почав проходити військову службу. На співбесіді від 23.10.2020 спочатку позивач стверджував, що військову службу почав проходити в 22 роки та вказав, що на службу вступають з 16 років. Але на співбесіді від 02.09.2020 повідомив, що почав проходити військову службу після школи, яку закінчив в 2014 році, у 18-річному віці. Надані відомості суперечать твердженням позивача щодо його роботи прикордонником, оскільки в цей період йому було 20 років. Крім цього, позивач в своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначив, що не є військовозобов`язаним, однак, під час співбесід змінив твердження та заявив, що був військовозобов`язаним та досі ним залишається. Отже, твердження позивача щодо його причетності до військової служби підтвердження не знайшли. Також, позивачем надані непослідовні твердження щодо членства у партії ФАТХ. У своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та на співбесідах від 02.09.2020 та 23.10.2020 він стверджував, що в політичних, релігійних, військових або громадських організаціях він не знаходиться. Але на співбесіді від 02.09.2020 змінив твердження та зазначив, що був членом партії ФАТХ, а на співбесіді від 23.10.2020 на запитання чи був він членом партії або працював на неї, повідомив, що членом партії не був, але працював на неї. До того ж, позивач не зміг розшифрувати абревіатуру ФАТХ, не вказав дату створення партії, не зміг назвати структуру, ідеологію, лідерів партії. Щодо затримань позивача на території Сектору Газа представниками ХАМАС, то позивачем на підтвердження своїх усних тверджень щодо переслідування з боку ХАМАС надана фотокопія документа арабською мовою. Перекладом такого документу встановлено, що це виклик особи на ім`я ОСОБА_1 до поліції на 06.08.2020, який підписаний начальником на ім`я ОСОБА_2 (а.с. 56, 57). Під час співбесід установлено розбіжності в словах позивача щодо отримання його батьком документу, який він надав. Так, на співбесіді від 02.09.2020 він повідомив, що документ особисто взяв його батько в поліції м. Рафах у товариша, який працює начальником поліції та додав, що взяв він його неофіційно, а на співбесіді від 23.10.2020 він повідомив, що товариш батька на ім`я ОСОБА_3 особисто прийшов додому до батька та дав йому документ. Також, виникає обґрунтований сумнів в правдивості тверджень позивача щодо його численних затримань представниками ХАМАС, виходячи з такого. В своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач указав, що зазнавав затримання. Однак, під час співбесід надав суперечливі твердження щодо термінів та обставин затримання. Так, під час співбесіди від 02.09.2020 він повідомив, що вперше був затриманий на дві години, вдруге на три місяці та втретє, також, на три місяці. А на співбесіді від 23.10.2020 вказав, що перший раз затримали на три місяці, другий на три місяці та третій раз на дві години, після він поїхав додому та в цей день його забрали на півтора місяці. Також, на співбесіді від 02.09.2020 він вказав, що представники ХАМАС три рази його забирали з дому. А на співбесіді від 23.10.2020 вказав, що вдруге його затримали, коли він допомагав батьку в магазині. До того ж, в своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач указав, що до нього застосовувалися адміністративні заходи, однак на співбесіді від 02.09.2020 та 23.10.2020 повідомив, що ні адміністративні, ні кримінальні справи відносно нього не порушувалися. Позивач стверджує, що його три рази затримували представники ХАМАС та допитували в поліції у м. Рафах, де йому зав`язували очі. Однак, на співбесіді від 23.10.2020 повідомив, що у нього були зав`язані очі коли його затримали вперше та вказав, що представники ХАМАС, які спілкувалися з ним, були одягнені в формений одяг синього кольору без погонів, знаків та емблем. Вони можуть ходити як в формі, так і без. Згідно тверджень позивача його викликали до ХАМАС тільки один раз, а саме коли він вже знаходився на території України. До того ж батько позивача 05.08.2020 особисто, неофіційно, взяв виклик до поліції у свого товариша, який, зі слів позивача, працює начальником поліції у м. Рафах, для того, щоб він міг звернутися за захистом в Україні. Отже, враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наданий позивачем документ не може вважатися доказом його переслідування з боку ХАМАС, а отримання дозволу на виїзд з країни та безперешкодного перетину кордону ставлять під сумнів твердження позивача щодо існування реальних проблем з владою Сектору Газа. Також, позивач в жодних акціях протесту проти уряду ХАМАС участі не приймав, з критикою політики влади Сектору Газа в будь-якій спосіб не виступав. Враховуючи викладене, немає вагомих підстав уважати, що в разі повернення до Сектору Газа буде існувати загроза життю, безпеці, свободі, фізичній недоторканості заявника та інші суттєві порушення прав людини або заявник зіткнеться з серйозною та індивідуальною загрозою життю або особистості виключно в силу самого факту перебування на території країни походження. Матеріали справи вказують на те, що позивач не зміг належним чином обґрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту в контексті наявності ознак, передбачених пунктами 1, 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Твердження заявника носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Позивач не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини його виїзду за межі країни походження пов`язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково, особа не надала належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину. Позивачем не наведено документальних доказів власного ймовірного переслідування, не надано жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину. Шукачем захисту не були зазначені і обставини, які б підтверджували можливість застосування по відношенню до нього або його близьких родичів невибіркового насилля в ситуації внутрішнього конфлікту. Крім того, пояснень щодо того, що позивач переслідувався за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи, позивачем не надавалось. Не займався позивач і активістською або громадською діяльністю на території країни попереднього постійного проживання. Наведене виключає можливість переслідування шукача захисту з боку державних органів. Позивачем не надано жодних документальних доказів власного ймовірного переслідування у випадку повернення на Батьківщину. Також, ні до матеріалів справи, ні під час проведення співбесід позивач не надав жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення до місця попереднього проживання. Наведені під час співбесід факти щодо виклику його до поліції ХАМАС є суперечливими та не підтверджують обставини щодо можливого переслідування позивача з боку державних органів, позивач не зміг чітко обґрунтувати, яка саме небезпека може очікувати на нього у випадку повернення на Батьківщину, зважаючи на те, що відповідно до змісту наданого позивачем документу, в ньому міститься лише запрошення прибути до поліції м. Рафах (а.с. 57). Про те, що позивач буде виїжджати за межі країни перебування було відомо місцевій владі, як зазначає сам позивач, виїзд відбувався через пункт пропуску «Рафах», який за словами позивача контролюється ХАМАС. Вказане свідчить про те, що позивач залишив країну свого громадянського походження легально на підставі паспорту та не мав будь-яких перешкод. Побоювання позивача стати жертвою переслідувань жодними достовірними доводами не підтверджується, інформаційні матеріали носять загальний характер і не підтверджують існування можливості того, що позивачу буде спричинено шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну походження та, як наслідок, свідчать про відсутність умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Разом з цим, у позивача не виникало проблем з населенням країни, соціальними зв`язками у країні походження. Заявник спокійно пересувався територією регіону попереднього постійного місця проживання; ані він, ані члени його родини не постраждали від будь-яких конфліктів на території Палестини. Крім того, заявник ніколи не був жертвою випадків із застосуванням примусового переміщення або виселення у Секторі Газа, він постійно проживав в м. Рафах. Позивач в Секторі Газа отримав середню освіту. В Палестині мав можливість безперешкодно користуватись державними послугами та сервісами, а саме: був документований проїзним документом для виїзду за кордон, оформляв візу для в`їзду в Україну. Вказане свідчить про те, що позивач не мав проблем з органами державної влади. Доказів того, що найближчі родичі шукача захисту, які проживають на території Палестини, зазнають чи зазнавали переслідувань у зв`язку з минулим перебуванням позивача на роботі в уряді під час судового розгляду як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції, також не встановлено. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом. Так, при прийнятті рішення необхідно враховувати загальну динаміку конфлікту, ситуацію в рідному для шукача захисту регіоні постійного місця проживання на території країни громадянської належності. При цьому, неповнота наданої позивачем інформації, уникнення конкретики та фактичне узагальнення тверджень стосовно причин та можливості власного переслідування на території Палестини, а також аналіз актуальної інформації країни походження, дає підстави для висновку про неправдоподібність отриманих від шукача захисту пояснень. Отже, за матеріалами особової справи шукача захисту, спостерігаються суттєві розбіжності в його твердженнях, які вказують на елемент приховування важливих деталей, що, в свою чергу, істотно знижує рівень довіри до позивача та свідчить про зловживання процедурою набуття міжнародного захисту. Зважаючи на викладені обставини, перелічені розбіжності в описі вказаних обставин надають підстави вважати історію переслідування особи необґрунтованою. Отже, позивач не зміг навести конкретних достовірних фактів пригнічень, обмежень чи дискримінації у реалізації загальних прав та користуванні загальними комунікаціями його самого чи рідних. Аналіз матеріалів особової справи дає підстави для висновку про відсутність обґрунтованих причин виїзду позивача з Палестини з позиції надання міжнародного захисту в Україні. Під час перебування на Батьківщині, і перебуваючи поза межами країни походження, особа не зазнавала і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». У позивача відсутні і обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Водночас, не можна стверджувати про наявність умов, які можуть бути розглянуті в контексті визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог ст. ст. 3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року та п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», через відсутність доведених фактів загрози життю, безпеці чи свободі заявника в країні громадянської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. За час перебування шукача захисту на території України про події або нові обставини для обґрунтованого побоювання щодо загрози життю, безпеці чи свободі в країні громадянської належності не вказувалось. Отже, територіальним органом ДМС належним чином досліджено відомості, які зазначив ОСОБА_1 під час звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та на підставі частини шостої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ДМС України прийнято правомірне рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особи без громадянства ОСОБА_1 . Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що за встановлених у справі обставин позивача можливо кваліфікувати як «мігранта» відповідно до п. 62 Керівництва УВКБ ООН з процедур і критеріїв визначення статусу біженця, тобто особою, яка добровільно залишає країну громадянської належності з причин, що відрізняються від умов, які містяться у визначенні «біженця». Разом з тим, відмовляючи шукачеві захисту у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки заявник не підпадає під ознаки біженця, передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року та діючим Законом, державний орган не позбавляє її права залишатись на території України, якщо вона має інші для цього підстави. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач, приймаючи рішення від 17.12.2020 за № 471-20 діяв у спосіб та у межах, визначених Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", з дотриманням вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, своєчасно та з урахуванням всіх обставин справи, є обґрунтованим та правомірним. Висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 09 серпня 2019 року у справі № 826/16671/16. Доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції. Судом першої інстанції досліджено всі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Питання розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом апеляційної інстанції не вирішується. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.07.2021 по справі № 480/3913/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич