Постанова Київський апеляційний суд № 761/15358/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/12888/2021 Справа № 761/15358/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 03 листопада 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Мороз Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Волошина В.О. в м. Київ 04 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Аграрний фонд», третя особа Дочірнє підприємство «Агрофінфонд» про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому після усунення недоліків позовної заяви просив визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 13 березня 2020 року № 54 про відсторонення позивача від виконання повноважень директора ДП «Агрофінфонд» та поновити позивача на посаді; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 13 березня 2020 року.Посилався на те, що наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 04 грудня 2019 року № 85 його було призначено директором дочірнього підприємства «Агрофінфонд», однак наказом відповідача від 13 березня 2020 року № 54 його було відсторонено від виконання повноважень директора та призначено тимчасово виконуючим обов`язки директора ДП «Агрофінфонд» ОСОБА_3 . Вважає вказаний вище наказ відповідача незаконним і необґрунтованим, таким, що порушує його трудові права та законні інтереси, а отже підлягає скасуванню. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2021 року провадження в справі закрито в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу. Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно викладав обставини справи, зазначені в позові. Вважав помилковими висновки суду першої інстанції, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір виник з корпоративних відносин. Вказував, що оскаржуваний ним наказ від 13 березня 2020 року про відсторонення позивача від повноважень директора не містить жодної підстави відсторонення та будь-якого посилання на норми законодавства, а із тексту наказу вбачається, що відсторонення є тимчасовим, при цьому в наказі строк відсторонення не визначений. Позивача відсторонено від посади як найманого працівника відповідно до норм КЗпП України, рішення загальних зборів учасників товариства про відсторонення позивача від виконання повноважень, як директора дочірнього підприємства, в порядку ст. 99 ЦК України, не приймалося та не було підставою для видання оскаржуваного наказу, доказів зворотного матеріали справи не містять. Вказував на помилковість посилання суду на постанови Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 667/1/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18, оскільки у цих справах позивачі, які перебували на посаді директора товариства з обмеженою відповідальністю, були звільнені з посади загальними зборами учасників товариства. Наголошував, що такої ж позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 03 лютого 2021 року в справі № 761/13179/20 при розгляді аналогічного спору. Вважав помилковими висновки суду, що вимоги про визнання незаконним та скасування наказу підлягають розгляду у порядку господарського судочинства, а решта вимог підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вони є похідними від вимоги про скасування наказу і підлягають задоволенню лише при скасуванні наказу про відсторонення, тому розглядати їх окремо є недоцільним і необґрунтованим. Від відповідача АТ «Аграрний фонд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що скаржник зловживає процесуальними правами при поновленні строку на апеляційне оскарження, оскільки позивач отримав вступну та резолютивну частину ухвали в день її проголошення, а в Єдиному державному реєстрі судових рішень вона була оприлюднена 11 лютого 2021 року. Спростовував посилання позивача в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 03 лютого 2021 року в справі № 761/13179/20, в якій Верховний Суд не приходив до висновку, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а лише зазначив про передчасність висновків першої та апеляційної інстанції щодо корпоративної природи правовідносин та необхідність встановити підставу видання оскаржуваних наказів. Вказував, що в наказі про відсторонення позивача від виконання повноважень директора ДП «Агрофінфонд» не зазначено жодної з перелічених у ст. 46 КЗпП України підстав і відсутні посилання на неї, отже ПАТ «Аграрний фонд» як засновником дочірнього підприємства прийнято наказ щодо відсторонення директора від повноважень у відповідності до ст. 99 КЗпП України (назва кодексу зазначається згідно з текстом відзиву на апеляційну скаргу). Зазначив, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з 09 серпня 2021 року ДП «Агрофінфонд» припинено. В судовому засіданні 15 вересня 2021 року ДП «Агрофонд-Зерно» було залучено до розгляду справи як правонаступника третьої особи ДП «Агрофінфонд». Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись з даним позовом в травні 2020 року, ОСОБА_1 посилався на те, що наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 04 грудня 2019 року № 85 його було призначено директором дочірнього підприємства «Агрофінфонд», однак наказом відповідача від 13 березня 2020 року № 54 - відсторонено від виконання повноважень директора та призначено тимчасово виконуючим обов`язки директора ДП «Агрофінфонд» ОСОБА_3., хоча з 06 березня 2020 року по 27 березня 2020 року та з 31 березня 2020 року по 17 квітня 2020 року позивач був тимчасово непрацездатним, про що повідомив відповідача. З наказом від 13 березня 2020 року № 54 відповідач його не ознайомив, на розгляд відповідачем питання щодо відсторонення від виконання повноважень його запрошено не було, будь-яких пояснень від позивача перед прийняттям оспорюваного наказу відповідачем не відбиралось, фактично ОСОБА_1 був позбавлений права на захист та надання пояснень. Наказ від 13 березня 2020 року № 54 не містить підстав та строку відсторонення позивача від повноважень, і доказів, які б свідчили про порушення ним вимог ст. 46 КЗпП України як на підставу відсторонення від виконання повноважень ДП «Агрофінфонд», не існує. Таким чином, внаслідок протиправних дій з боку відповідача, що виявились у незаконному відстороненні його від виконання безпосередніх обов`язків, станом на дату подачі цього позову він безпідставно не отримує заробітну плату і відповідачем постійно вчиняються перешкоди щодо доступу до робочого місця. Оскільки з вини відповідача він не може приступити до виконання своїх посадових обов`язків, не отримує заробітну плату, що по суті є вимушеним прогулом, відповідно до ст. 235 КЗпП України він має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Закриваючи провадження в справі ухвалою від 04 лютого 2021 року в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що такі вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. Апеляційний суд не може погодитися з даними висновками, враховуючи наступне. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. У статті 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124, частини першої статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього Рішення). Обмеження можливості звернення до суду і отримання судового захисту може свідчити про порушення основоположних прав людини. ЦПК України встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з трудових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19). Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України). З огляду на наведені приписи процесуальних законів, правильне визначення юрисдикції суду у цій справі залежить від змісту правовідносин та її учасників. Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (стаття 46 КЗпП України). Відповідно до ст. 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути "правління", "дирекція" тощо. Конституційний Суд України у рішенні від 02 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України дійшов висновку, що усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов`язків згідно з вказаною частиною не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 КЗпП України. «Усунення» відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надана можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень (абзац п`ятий пункту 2.3 мотивувальної частини). Отже, усунення членів виконавчого органу товариства від виконання повноважень відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України за змістом правовідносин, зокрема за правовими наслідками, відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 КЗпП України. Вважаючи цей спір корпоративним, суд першої інстанції вказував, що відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень і така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права. Разом із тим, в наказі про відсторонення за підписом в. о. голови правління ПАТ «Аграрний фонд» не зазначено конкретної підстави такого відсторонення (норми цивільного чи трудового законодавства). Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 02 січня 2010 року № 1-рп/2010 йдеться про правовідносини, що виникли в межах одного товариства, в той час як у справі, що переглядається, правовідносини виникли між основним (материнським) підприємством та директором дочірнього підприємства. З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо корпоративної природи правовідносин сторін у цій справі, оскільки не встановив підставу видання оскаржуваних наказів. Із матеріалів справи вбачається, що наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 04 грудня 2019 року № 85 за підписом в.о. голови правління ОСОБА_1 призначено на посаду директора ДП «Агрофінфонд» з 05 грудня 2019 року за сумісництвом, підстава: заява ОСОБА_1 від 04 грудня 2019 року (а. с. 84). Згідно наказу ДП «Агрофінфонд» від 04 грудня 2019 року ОСОБА_1 з 05 грудня 2019 року приступає до виконання обов`язків ДП «Агрофінфонд» за сумісництвом з оплатою праці в розмірі 0,5 посадового окладу згідно штатного розпису, підстава: наказ голови правління ПАТ «Аграрний фонд» від 04 грудня 2019 року № 85 (а. с. 85). Наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 13 березня 2020 року № 54 за підписом в.о. голови правління тимчасово відсторонено ОСОБА_1 від виконання повноважень директора ДП «Агрофінфонд», призначено т.во. директора ДП «Агрофінфонд» ОСОБА_3. з 16 березня 2020 року та уповноважено його на підготовку та подання всіх необхідних документів для державної реєстрації змін до відомостей про підприємство, які містяться в ЄДРПОУ, пов`язаних зі зміною керівника, з правом передоручення (а. с. 6). Згідно довідки ДП «Агрофінфонд» від 25 травня 2020 року № 3 ОСОБА_1 працює в ДП «Агрофінфонд» з 05 грудня 2019 року, на даний час займає посаду директора (а. с. 9). Наказом Мінекономіки від 03 червня 2020 року № 1042 змінено тип ПАТ «Аграрний фонд» з публічного та приватне та перейменовано його в ПАТ «Аграрний фонд» (а. с. 125 - 126). Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 19 червня 2014 року № 235 затверджено положення про правління ПАТ «Аграрний фонд», згідно п. 1.1, 2.1 якого правління є виконавчим колегіальним органом ПАТ «Аграрний фонд», що здійснює управління його поточною діяльністю. До повноважень правління належить вирішення питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що законодавством та статутом товариства віднесені до виключної компетенції загальних зборів або наглядової ради (а. с. 15 - 22). Згідно п.п. 8 п. 12.1 статуту АТ «Аграрний фонд», затвердженого наказом Мінекономіки від 03 червня 2020 року № 1042, до компетенції правління належить призначення на посаду та звільнення з посади керівників дочірніх підприємств та відокремлених підрозділів товариства, визначення умов оплати їх праці та матеріального забезпечення. Апеляційний суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 452/970/17 (провадження № 14-157цс19), за обставинами якої позивач, директор дочірнього підприємства публічного акціонерного товариства, звернувся з позовом, у якому, зокрема, просив визнати незаконними та скасувати накази публічного акціонерного товариства про його тимчасове відсторонення від виконання повноважень і про тимчасове виконання обов`язків директора іншою особою. Велика Палата Верховного Суду вказала, що господарський суд не має юрисдикції за вказаними вимогами, оскільки позивач оскаржив відповідні накази насамперед через порушення його трудових прав як працівника публічного акціонерного товариства, вказані вимоги тісно пов`язані з вимогами про визнання незаконним звільнення позивача за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, яке мало місце після відсторонення позивача (пункт 63 постанови). При цьому є нерелевантними посилання суду першої інстанції на постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16, від 19 лютого 2020 року в справі № 361/17/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18, спірні правовідносини в цих справах стосувалися лише відсторонення директора товариства з обмеженою відповідальністю рішеннями загальних зборів цього ж товариства, а у справі № 761/15358/20 спірні правовідносини з приводу відсторонення виникли між директором дочірнього підприємства та виконавчим органом основного (материнського) підприємства, до компетенції правління якого належить призначення на посаду та звільнення з посади керівників дочірніх підприємств та відокремлених підрозділів товариства, визначення умов оплати їх праці та матеріального забезпечення, тобто правовідносини, які виникли між ними як між найманим працівником та роботодавцем. Апеляційний суд враховує, що наказ ДП «Аграрний фонд» від 13 березня 2020 року № 54 не містить посилань на ст. 99 ЦК України як на підставу його видання, та відхиляє в зв`язку з цим необґрунтовані доводи відзиву на апеляційну скаргу, що ПАТ «Аграрний фонд» як засновником дочірнього підприємства прийнято наказ щодо відсторонення директора від повноважень у відповідності до положень ЦК України. Крім того, із аналізу ст. 99 ЦК України вбачається, що відсторонення члена виконавчого органу від здійснення своїх повноважень здійснюється рішенням загальних зборів одного і того ж товариства, а не членом виконавчого органу материнського підприємства, як у даному випадку. За таких обставин суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, безпідставно вказав, що за суб`єктним складом даний спір підпадає під дію ГПК України і належить до компетенції господарських судів. Таким чином, з огляду на суб`єктний склад спору, предмет позову та характер спірних правовідносин апеляційний суд приходить до висновку, що спір в частині визнання незаконним та скасування наказу підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Суд першої інстанції зробив помилковий висновок про його належність до юрисдикції господарських судів України. Крім того, закриваючи провадження в справі в частині визнання недійсним та скасування наказу про відсторонення, суд першої інстанції залишив поза увагою, що решта вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги, провадження щодо якої закрите судом, оскільки їх задоволення залежить від задоволення позовної вимоги про визнання недійсним та скасування наказу. Таким чином, судом першої інстанції не враховано, що окремий розгляд цих позовних вимог унеможливлює ефективний захист порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, а отже суперечить завданню цивільного судочинства. Виходячи із вищевикладеного, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2021 року про закриття провадження в справі в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу не можна вважати законною та обґрунтованою. Апеляційний суд відхиляє доводи відзиву на апеляційну скаргу щодо зловживання позивачем права на поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки доводи позивача щодо наявності підстав для поновлення строку оцінені апеляційним судом і їх визнано обґрунтованими в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 10 серпня 2021 року. Також не ґрунтується на законі та підлягає відхиленню клопотання третьої особи ДП «Агрофонд-Зерно» про закриття провадження в справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України із посиланням на припинення ДП «Агрофінфонд», оскільки предметом спору є визнання незаконним та скасування наказу ПАТ «Аграрний фонд». За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права. Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2021 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 04 листопада 2021 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.