Постанова 4824 № 752/7351/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 752/7351/2021-ц № апеляційного провадження: 22-ц/824/12244/2021 Головуючий у суді першої інстанції: Чередніченко Н.П. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 листопада 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» - Крушановського Сергія Івановича на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2021 року, встановив: у березні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за надані послуги з водопостачання холодної води та водовідведення з використанням внутрішньо будинкових систем в сумі 7 097 грн. 77 коп., 3% річних в сумі 477 грн. 74 коп., інфляційні втрати в сумі 1 235 грн. 8 коп., а також вирішити питання про розподіл судових витрат. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2021 року в задоволенні позову було відмовлено. Не погоджуючись з рішенням, представник позивача - Крушановський С.І. подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути на користь позивача 3% річних в сумі 477 грн. 74 коп. та інфляційні втрати в сумі 1 235 грн. 18 коп., посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подавала. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що між ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», яке перейменовано в ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», та ОСОБА_1 01.10.2015 було укладено Договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами договору позивач зобов`язувався надавати відповідачу послуги з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення холодної та гарячої води, а відповідач зобов`язувався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, що передбачені договором. В період з 01 червня 2016 року по 31 жовтня 2020 року відповідач не сплачувала своєчасно за надані послуги, а тому позивач просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 7 072 грн. 02 коп., 3% річних в сумі 477 грн. 74 коп., інфляційні втрати в сумі 1 235 грн. 18 коп., а також вирішити питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2021 року було частково задоволено заяву відповідача та закрито провадження по справі в частині позовних вимог про стягнення боргу в розмірі 7 097 грн. 77 коп. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2021 року в задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було прострочено сплату суми основного боргу, однак заборгованість була сплачена нею 23.03.2021 після отримання рахунку за лютий 2021 року та до отримання від суду ухвали про відкриття провадження по справі. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції припустився порушення норм матеріального та процесуального права. Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно статей 14, 20, 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний проводити оплату таких послуг відповідно до затверджених органом місцевого самоврядування тарифів. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Як видно з матеріалів справи, між сторонами 01.10.2015 було укладено Договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами договору позивач зобов`язувався надавати відповідачу послуги з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення холодної та гарячої води, а відповідач зобов`язувався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, що передбачені договором. В період з 01 червня 2016 року по 31 жовтня 2020 року відповідач не сплачувала своєчасно за надані послуги, в зв`язку з чим утворилась заборгованість в сумі 7 097 грн. 77 коп., до якої входить внесок за обслуговування вузлів комерційного обліку в сумі 25 грн. 75 коп. При зверненні до суду позивач надав розрахунок суми заборгованості за вказаний період та інфляційних втрат і 3% річних за період прострочення. Відповідач 23.03.2021 здійснила оплату заборгованості за надані послуги в сумі 7 249 грн., яка була визначена позивачем в направленій відповідачу квитанції за період по січень 2021. Провадження по справі в частині заявлених вимог про стягнення суми заборгованості було закрито ухвалою суду першої інстанції від 03 червня 2021 року з посиланням на положення п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд першої інстанції помилково виходив з того, що відповідач добровільно погасила суму боргу до отримання ухвали суду про відкриття провадження по справі та копії позовної заяви в день відкриття провадження по справі. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи з положень статей 509, 526 ЦК України, правовідносини, які виникли між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому на боржників покладено обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, а тому на спірні правовідносини поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з боржника суми боргу, інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми. Факт сплати відповідачем суми заборгованості після звернення позивача до суду з даним позовом, не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог щодо застосування наслідків прострочення грошового зобов`язання. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року (справа № 646/14523/15-ц) зроблено правовий висновок, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року (справа №127/15672/16-ц) також зазначено, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. В даному випадку було встановлено, що відповідач допустив порушення умов договору, внаслідок чого виникла заборгованість за період з червня 2016 року по жовтень 2020 року. Той факт, що відповідач сплатив вказану заборгованість в березні 2021 року не звільняє його від обов`язку сплатити інфляційні втрати в сумі 1 235 грн. 18 коп. та 3% річних в сумі 477 грн. 74 коп., які були розраховані позивачем станом на 31.01.2021. Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений договором або законом. Розрахунок інфляційних втрат та 3% річних був зроблений позивачем вірно з урахуванням часткової сплати відповідачем заборгованості у серпні 2018 року. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування рішення суду є порушення норм матеріального і процесуального права. Таким чином, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким стягнути на користь позивача суму інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення. Суд розподіляє судові витрати відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому слід стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого ним судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги, що складає загальну суму 5 675 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» - Крушановського Сергія Івановича задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2021 року скасувати та ухвали по справі нове судове рішення. Позовні вимоги задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» 1 712 грн. 92 коп. та судовий збір в сумі 5 675 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Головуючий Судді